Назва стрічки ідеально відображає його життєвий шлях - "Свобода всередині нас". Капелан "Солідарності" - священик, який пробудив польський народ до боротьби за свободу. Ще один фільм про Попєлушка зняла Аґнєшка Холланд, головну роль зіграв Крістофер Ламберт. Могилу священика у Варшаві відвідували Іван Павло ІІ, Джордж Буш-старший і Маргарет Тетчер, а ім'я Попєлушка стало символом надії і свободи для мільйонів поляків.
19 жовтня 1984 року, траса Бидгощ-Варшава. Зелений "Фольксваген Гольф" зупиняють люди в уніформі дорожньої міліції. Просять водія пройти з ними. На задньому сидінні залишається 37-річний священик. Водій довго не повертається. Несподівано задні двері відчиняються, і людина в уніформі просить священика вийти з автівки…
Дитинство. Єжи Попєлушко народився в невеличкому селищі Окопи Підляського воєводства, неподалік від білоруського кордону. З раннього дитинства він чітко знав, що хоче стати священиком. І це було не просто дитяче бажання, а життєвий шлях, який він, очевидно, передчував. Саме розуміння свого життєвого шляху змушувало малого Альфонса Попєлушка (так назвали його батьки; ім'я Єжи він узяв собі в 23-річному віці) щоранку йти пішки п'ять кілометрів через ліс, щоб потрапити на службу в костел перед початком занять у школі. Проблем із навчанням у хлопця ніколи не було, хоча, звісно, значно легше йому давалися гуманітарні науки. Після закінчення школи не поставало питання, куди йти далі, - життєвий шлях був зрозумілим.
Армія. Попєлушко переїхав до Варшави, де вступив до духовної семінарії. Втім, провчився лише один рік. Далі була обов'язкова служба в армії. Комуністична влада не робила винятків для семінаристів, вони мали служити два роки на таких самих підставах, що й усі інші. Ба більше - службу в армії фактично використовували як один з різновидів репресій, боротьби з ідеологічними ворогами комуністичного режиму. Молоді, ще не впевнені у своїй вірі семінаристи часто відмовлялися від духовного служіння під впливом антирелігійної пропаганди, через насмішки і навіть фізичне насильство, до якого доходило в армії. Та Попєлушко не лише не зламався, він іще й згуртовував навколо себе інших молодих семінаристів. Відомий випадок, коли Попєлушко відмовився виконувати наказ офіцера викинути й розтоптати розарій, що завжди був при ньому. За це Попєлушка побили й посадили в одиночну камеру. Іншим разом майбутній священик відмовився зняти медальйон. Коли офіцери забороняли семінаристам молитися після команди "відбій", Попєлушко заклика́в своїх товаришів не коритися, і щовечора, як і заведено в семінаристів, у казармі лунало "Отче наш".
Часті арешти та побиття підірвали здоров'я Єжи Попєлушка. Після дворічної служби в армії і до кінця життя він залишався хворобливою людиною, хоча перед армією ніколи не скаржився на здоров'я.
Місія. Демобілізувавшись, Попєлушко повернувся до навчання в семінарії, яку успішно закінчив, і 1972 року був рукопокладений у сан священика Примасом Польщі Стефаном Вишинським. Після кількох років служіння у провінційних костелах перебрався до Варшави, де з 1980 року служив у костелі св. Станіслава Костки. Того ж року в Польщі піднімається чергова хвиля протесту робітників, що призводить до утворення першої в соціалістичних країнах незалежної профспілки "Солідарність". Активізація громадського руху була тісно пов'язана з духовним піднесенням, адже за два роки до цього вперше в історії Папою Римським став поляк Іван Павло ІІ, котрий розпочав свій понтифікат із заклику "Не бійтеся!". У Польщі цей заклик сприйняли не лише як духовний, а й політичний, а візит Івана Павла ІІ на батьківщину 1979 року ще більше згуртував польське суспільство і надихнув на боротьбу за свободу. Тому, коли 1980 року почалися страйки, підтримка священиком Єжи Попєлушком робітників-страйкарів була як ніколи доречною і потрібною. Після запровадження у Польщі воєнного стану Попєлушко підтримував робітників під час судових процесів, сприяв в організації гуманітарної допомоги постраждалим унаслідок безчинств комуністичної влади, і в народі Попєлушка почали називати капеланом "Солідарності".
У костелі св. Станіслава Костки запровадили "Месу за Вітчизну" - кожної останньої неділі місяця. Це були молитви за долю Польщі і польського народу. Попєлушко брав активну участь в організації цих служб, а починаючи з 1982 року проповідував під час кожної такої меси. Ці служби дуже швидко набули неабиякої популярності - людей збиралося стільки, що вони не поміщалися спершу в костелі, а невдовзі - і на прикостельній території. Далі люди слухали проповіді Попєлушка уже в парку біля костелу, а організатори мусили встановити динаміки, щоб проповідь міг почути кожен охочий.
"Костел завжди стає на боці правди. Костел завжди на боці скривджених людей. Сьогодні костел стає на бік тих, у кого забрали свободу, тих, чию гідність намагаються зламати. Костел стає сьогодні на бік робітничої "Солідарності", людей праці, котрих не раз ставили в один ряд із простими злочинцями", - такими словами розпочав свою проповідь Єжи Попєлушко під час меси за репресованих 28 лютого 1982 року, через два з половиною місяці після запровадження воєнного стану в Польщі і початку активних репресій проти учасників "Солідарності". На "Месу за Вітчизну" приходили сотні тисяч людей. На якийсь час ці зібрання стали осередком свободи, який влада не могла заборонити чи розігнати. Єжи Попєлушка запрошували в костели по всій країні, його слухали по напівлегальному радіо, його проповіді розлітались у народі на цитати. А сам священик, за словами свідків, ніколи не піддавався імпульсивності - кожне слово кожної проповіді він ретельно продумував, радячись із близькими. Він відчував свою місію і значення слова Церкви для польського народу в той важкий час.
Переслідування. Звичайно, сотні тисяч людей, які щомісяця збиралися в столиці Польщі й слухали мало не революційні проповіді, не могли не турбувати комуністичну владу. Піти на відкриту конфронтацію не могли, бо це загрожувало не лише погіршенням відносин з офіційним Ватиканом, а й черговою дестабілізацією всередині країни. Тому на Єжи Попєлушка почали активно тиснути. За будь-яким його кроком стежили дві-три людини в цивільному. Хоч куди би їхав священик, за ним вирушала машина. Паралельно робилися спроби дискредитувати Єжи Попєлушка в підконтрольних комуністичній владі ЗМІ. 1984 року вже вчиняли неприховані замахи на його життя: спершу у вікно його помешкання кинули вибухівку. Врятувало те, що він спав в іншій кімнаті. Другим разом в автомобіль, у якому їхав священик, на ходу кинули камінь - не влучили. Але загроза життю Єжи Попєлушка була очевидною, тому восени 1984 року Примас Польщі Юзеф Глемп запропонував Попєлушку виїхати на навчання до Рима, але він відмовився. Важко сказати, чи відчував священик те, що мало статися, але незадовго до смерті просив одного зі своїх друзів молитися, щоб у годину смерті поряд із ним був свідок.
…19 жовтня цього ж року Попєлушко разом із товаришем повертався з міста Бидгощ, куди його запросили провести богослужіння в місцевому костелі. Останні слова проповіді під час тої меси були такі: "Молімося, щоб ми були вільними від страху, залякувань, але передусім - від прагнення помсти й насилля".
Вбивцями Єжи Попєлушка виявилися троє офіцерів міністерства внутрішніх справ. За їхніми словами, вони діяли з власної ініціативи. Після того як Попєлушка витягли з автомобіля, його жорстоко побили і кинули в багажник уже своєї машини, довезли до моста, зв'язали і кинули в річку. Коли в суді одного з убивць запитали, чи був Попєлушко ще живий, коли його зв'язували і кидали в річку, той відповів: "Ми били його так, що навряд чи хтось міг вижити".
Спадщина. Тіло Попєлушка знайшли 30 жовтня, через 11 днів після вбивства. Священикам вдалося отримати дозвіл на його поховання на території костелу св. Станіслава Костки у Варшаві.
Ім'я Єжи Попєлушка стало символом незламної віри й можливості бути внутрішньо вільним за будь-яких обставин. А боротьба польського народу завершилася тим, що 1990 року комуністи змушені були відступити і дозволити провести вільні вибори, на яких впевнену перемогу здобув керівник профспілки "Солідарність" Лех Валенса.
2010 року у Ватикані завершився беатифікаційний процес: Єжи Попєлушка офіційно визнали святим Католицької церкви. А в багатьох польських костелах і дотепер кожної останньої неділі місяця правлять "Месу за Вітчизну".