Згідно з попередніми оцінками, ВВП України за січень-липень поточного року показав зростання в 2%. При цьому Державний бюджет України на 2012 рік розраховано, виходячи з урядового прогнозу збільшення ВВП на рівні 3,9%. Однак, за нашими оцінками, зростання цього показника нинішнього року навряд чи перевищить 2%.
Причина такого істотного розриву між прогнозними та реальними показниками - чергова недооцінка впливу зовнішніх чинників. З одного боку, це висока волатильність європейського ринку, яка не дала змоги об’єктивно оцінити перспективи споживання в єврозоні у 2012 році. З іншого - переоцінка інвестиційного впливу чемпіонату Євро-2012, який, на думку окремих урядовців, мав прискорити зростання вітчизняної економіки.
За даними Eurostat, обсяги імпорту товарів країнами ЄС мають тенденцію до зменшення, починаючи з лютого поточного року, а індекс промислового виробництва неухильно знижується з листопада 2011-го. У другому півріччі 2011 року вже було очевидно, що швидкої реанімації економіки єврозони не буде, росіяни не приховували протекціоністської риторики, а перспективні ринки переживали політичні потрясіння. При таких світових трендах складно розраховувати на економічне зростання за рахунок ринку СНД чи внутрішнього ринку України.
Підготовка до розгляду та прийняття Державного бюджету України на 2013 рік потребує від уряду об’єктивної оцінки перспектив економічного зростання та ключових макропоказників наступного року. Зважаючи на це, актуальною є оцінка ефективності засобів стимулювання зростання економіки та доступного українському уряду інструментарію. Слід наголосити, що нинішня світова економічна криза за умов глобалізації економіки не має апробованого та гарантованого механізму її подолання.
Як відомо, фактично весь 2012 рік Європейський Союз робив ставку на заходи жорсткої бюджетної економії, що призводило до серйозних соціальних потрясінь у найпроблемніших країнах єврозони. Так, в Афінах режим економії не зміг запобігти просіданню ВВП у другому кварталі на 6,2% у річному обчисленні. Більше того, деякі країни погіршили своє становище. Наприклад, Чехія ввійшла в рецесію, продемонструвавши в другому кварталі зниження на 0,2%, що стало несподіванкою для її центробанку. Причинами сповільнення економіки цієї країни стали зменшення обсягів експорту, падіння внутрішнього попиту та надто жорсткі заходи бюджетної економії. У червні промислове виробництво республіки скоротилося порівняно з тим же періодом минулого року на 2,2%.
У теорії скорочення державних видатків вивільняє кошти та знижує відсоткові ставки. Це стимулює кредитування приватного сектору та підвищення активності приватного сектору за рахунок скорочення державного. Проте така схема не працює, оскільки перевантажений боргами приватний сектор не оговтався від кризи й не має розвинених каналів перерозподілу з державним сектором. У результаті держава менше витрачає, але приватний сектор також виробляє менше, через що за умов боргового навантаження поліпшення в економіці не настає. «Ще жодного разу програма жорсткої економії не була успішною в жодній великій країні», - заявив недавно лауреат Нобелівської премії з економіки Джозеф Стігліц.
Слід наголосити: що бідніша національна економіка, то більш болісні та менш ефективні для неї заходи бюджетної економії. Досить порівняти соціальні наслідки таких заходів у Греції та Німеччині. Тому цілком очевидно, що застосування заходів жорсткої бюджетної економії в Україні призведе до соціальних потрясінь (хоча, на наше переконання, заходи бюджетної економії в сфері державного управління Києву дуже потрібні).
Іншим широко обговорюваним методом є стимулювання споживання. Однак його застосування веде до зростання імпорту та інфляції. Подібний сценарій цілком спрацює в КНР, де паралельно існує ресурс внутрішнього споживання товарів, вироблених на експорт. Але у випадку України такий крок призведе до погіршення торговельного балансу та девальваційного тиску на національну валюту, бо в структурі експортного виробництва досить мало кінцевих продуктів споживання. При цьому немає жодних підстав вважати, що цей захід справить стимулюючий ефект на зростання реального сектору економіки.
Третій варіант - це здійснення програм державного інвестування. Інвестиції в інфраструктуру - універсальний шлях перерозподілу ресурсів і робочої сили з проблемних секторів економіки в галузі, здатні забезпечити довгострокове економічне зростання. Експерти Moody’s Economy стверджують, що державні капіталовкладення в інфраструктуру стимулюють приватні інвестиції: кожний долар, витрачений на інфраструктурні проекти, викликає мультиплікаційний ефект у розмірі 1,59 дол. Сам бізнес у цілому виграє внаслідок скорочення витрат. Реалізація таких проектів можлива за рахунок збільшення бюджетного дефіциту та спрямування коштів у державні інфраструктурні проекти. У теорії державне замовлення здатне підсилити зростання економіки. Однак об’єкти для інвестування мають вибиратися дуже ретельно. Досвід проведення Євро-2012, та й іноземних інвестиційних держпрограм свідчить про відсутність їх впливу на зростання приватних інвестицій і економіки загалом.
Наприклад, Китай уник кризи 2008-2009 років завдяки масштабній урядовій програмі економічного стимулювання, націленій передусім на транспортну інфраструктуру. Однак сьогодні продовження таких заходів виглядає дуже проблематичним: місцева влада має колосальні борги й не може дозволити собі нових позик, побоюючись дефолту за старими боргами. Багато будівельних проектів, здійснених в останній період стимулювання, виявилися або непотрібними, або неякісними.
Напрошується висновок, що державне інвестування має сенс лише у разі створення перспективних, потенційно прибуткових виробничих активів. Однак корупційна складова державних інвестиційних програм не дозволяє розглядати їх як ефективний інструмент стимулювання економічного зростання в таких країнах, як Україна.
Збільшення дефіциту - це також і сигнал для трійки рейтингових агентств до зниження оцінки суверенної кредитоспроможності, що зазвичай супроводжується панічною реакцією інвесторів з відпливом капіталу з країни та зростанням вартості кредитів. До того ж зростання бюджетного дефіциту неминуче призведе до зростання боргового навантаження. І якщо сьогодні співвідношення рівня українського держборгу до ВВП ще далеке від червоної зони, то за умов скорочення параметрів ВВП і збільшення обсягів запозичень ситуація може швидко змінитися. Якщо ж до цього додати обмеженість у доступі до кредитних ресурсів і плавне перетікання зовнішніх боргів у внутрішні, то швидкість входження в неї зростає.
Сьогодні різні підходи в стимулюванні економічного зростання на практиці неухильно призводять до того самого результату - гальмування зростання. За нашими оцінками, уряд України сьогодні не має жодних інструментів для істотного поліпшення показників економічного зростання та перебуває в повній залежності від зовнішніх чинників. У глобальному плані відновленню української економіки заважає закономірне падіння експорту в торговельному балансі. Ця проблема характерна для багатьох європейських країн, наприклад для Франції. І розв’язати її за сучасних умов навіть у середньостроковій перспективі зусиллями однієї держави практично неможливо.
По-перше, неможливо наростити експорт за умов просідання зовнішніх ринків. По-друге, впродовж короткого часу переорієнтувати економіку на внутрішній ринок чи змінити структуру експорту неможливо технічно. По-третє, поліпшення ділового та інвестиційного клімату за рахунок дерегуляції та зниження адміністративного тиску потребує певного часу для адаптації бізнесу, у зв’язку з чим розраховувати на активізацію інвесторів можна лише через рік-півтора після набрання змінами чинності. Тут же необхідна й сама готовність цих інвесторів до вкладення коштів, чого об’єктивно поки що немає. Зниження податків, особливо за умов низької податкової дисципліни, призводить до утворення бюджетних дір. Підвищення податків спричиняє той самий ефект.
По-четверте, точкове стимулювання зростання за рахунок створення ОЕЗ, які обговорюються, наприклад, сьогодні в Греції, не зможе мати загальнодержавного ефекту та, в найкращому разі, призведе до диференціації регіонів, насамперед за рахунок міграції працюючого бізнесу, а не приходу нових інвесторів. Нарешті, надії на легалізацію тіньового сектору мають бути давно відкинуті - це гіпотетичні припущення, не підтверджені практикою пострадянського простору. Перетікання тіньового сектору в легальний без скорочення його обсягів неможливе та абсурдне.
У результаті Україна не має шансів самостійно подолати кризові явища та змушена очікувати загального одужання світової економіки. При цьому в масштабах останньої стимулом до зростання, хоч як парадоксально, найшвидше, буде крах деяких національних економік.
Водночас напередодні прийняття Державного бюджету на 2013 рік необхідно виходити з песимістичних оцінок зростання та негативної кон’юнктури світового ринку. З огляду на це напрошується висновок про необхідність комбінації в бюджеті на наступний рік заходів бюджетної економії в сфері державного управління з реалізацією кількох державних інфраструктурних програм у сфері створення виробничих і добувних потужностей. Вибір останніх має бути зумовлений необхідністю вирішення проблеми зайнятості, вирівнювання зовнішньоторговельного балансу або розв’язання довгострокових соціально значущих проблем. Основним критерієм таких вкладень має бути перспектива приватизації чи акціонування реалізованих об’єктів після відновлення ринків.