Вашингтон і Брюссель вступили в нову еру трансатлантичних і торговельних домовленостей. Про що свідчать останні двосторонні торговельні поступки і як це вплине на Україну?
Полегшення протекціонізму у двосторонніх відносинах
У торговельних відносинах США і ЄС відбувся переломний етап, якого очікували в Брюсселі після зміни адміністрації в Білому домі. Вашингтон пішов на поступки й застосував тарифні квоти замість додаткових мит, запроваджених 2018 року на рівні 25% на сталь і 10% на алюміній. Тепер, відповідно до нових торговельних умов, товар, повністю вироблений у ЄС, можна без мита ввозити в США, але в межах певних квот. Експорт продукції з мінімальною обробкою в Китаї або країнах, що не входять до ЄС, як і раніше, обкладається митом.
За умовами домовленості, згадані вище мита хоч і залишаються в силі, але їх не застосовуватимуть до історичних обсягів імпорту сталі й алюмінію з ЄС. Згідно з відомостями агентств Boolmberg і Reuters, щоб європейську сталь не обкладали митом, річні обсяги її імпорту не мають перевищувати 3,3 млн тонн.
Логіка обрання такої методики відповідає загальному правилу практики розрахунку тарифної квоти, але обмеження «історичних» обсягів імпорту до 3,3 млн тонн вельми спірне. Адже, приміром, згідно з даними Європейської асоціації сталі Eurofer, 2017 року європейський експорт сталі до США становив близько 5 млн тонн. Ба більше, зміна додаткового мита на тарифну квоту також не відповідає нормам СОТ.
Попри це, ЄС пішов на зустрічні поступки: погодився призупинити раніше ініційовані розгляди в СОТ і скасувати свої мита на американський імпорт, які було запроваджено як адекватні заходи на американські обмеження.
Також сторони домовилися про співробітництво у питаннях засобів торговельного захисту, митної політики, надлишкових потужностей у світі та скорочення викидів СО2 у промисловості.
Слід зазначити, що 29 вересня 2021 року було створено Європейсько-Американську раду з торгівлі та технологій, метою якої, крім збільшення обсягів трансатлантичної торгівлі й інвестицій, є захист навколишнього середовища та боротьба з кліматичною кризою, зокрема і в металургійному секторі. ЄС і США домовилися створити технічну робочу групу, яка вивчатиме проблеми як глобальних надлишкових сталеливарних потужностей, так і підвищення вуглецемісткої галузі. На думку обох сторін, робоча група має стати форумом для співробітництва між усіма країнами, які хочуть вирішити ці проблеми.
За словами міністра торгівлі США Джини Раймондо, домовленості США та ЄС щодо імпортних мит можуть знизити витрати для американських сталеливарників. Ціни на сталь за останній рік зросли більш як утричі й перевищили 1,9 тис. дол./т.
Президент Американського інституту чавуну й стали Кевін Демпсі вважає, що безмитний імпорт з ЄС дасть змогу запобігти новому сплеску імпорту сталі.
Чи означають нові торговельні домовленості розкол торговельного світу на два табори: США—ЄС і Китай—Росія?
Виходячи з цілей і результатів згаданих вище домовленостей між ЄС і США, можна зробити висновок, що обидві сторони налаштовані у подальщому вирішити проблему зростання китайських виробничих потужностей і неекологічності виробництва сталі й алюмінію в Китаї. Там досі використовують процес доменної плавки для одержання сталі (на відміну від США, де використовують електродугові сталеплавильні печі).
На думку США, відсутність екологічних стандартів у таких країнах, як Китай, знижує витрати на виробництво і є одним з основних чинників, що ведуть до зміни клімату. Тому нові домовленості між ЄС і США сприятимуть ефективному протистоянню проблемі надлишкового виробництва сталі й алюмінію у Китаї. Адже у зв'язку з державним субсидуванням металургійного сектору виробничі потужності Китаю збільшуються, а недорога та неякісна китайська продукція і надалі наводнює світовий ринок сталі.
Цілком можливо, що ці домовленості й подальше укладання Глобальних домовленостей у сфері усталеності торгівлі сталлю й алюмінієм можуть суттєво загострити відносини США—ЄС і Росія—Китай. Адже торговельні відносини між цими сторонами й так напружені. Як і раніше, американські та європейські мита на металургійні товари продовжують негативно впливати на торговельні відносини з Китаєм і Росією.
За наявності згаданих вище обставин об'єднання сил між Китаєм і Росією в рамках торгівлі сталлю й алюмінієм, щоб протистояти діючим і майбутнім спільним обмежувальним заходам ЄС і США, виглядає цілком реалістичним.
Вплив домовленості між ЄС і США на торгівлю українськими сталлю й алюмінієм
Навряд чи Україна може очікувати, що нові умови торгівлі змінили позицію Вашингтона і Брюсселя щодо умов торгівлі з Україною. Тим паче що сама Україна абсолютно нічого не зробила для цього.
Американське мито в розмірі 25% на імпорт сталі, 10% на імпорт алюмінію поширюється і на українську продукцію. Адже згідно з домовленостями між ЄС і США, експорт продукції з мінімальною обробкою в країнах, що не входять до ЄС (такою є Україна), не підпадають під умови безмитної торгівлі.
Ба більше, цього року США застосували антидемпінгове мито на рівні 23,75% до українських труб і 19,30% на кручений дріт, а на українську катанку, прокат і арматуру заходи діють уже багато років. Єврокомісія також не надала поліпшеного доступу до свого ринку українським виробникам при перегляді захисних заходів щодо продукції металургійного сектору.
Попри численні прохання українських металургійних підприємств, Україні так і не вдалося домогтися виключення української продукції з-під дії мита (на відміну від Австралії, Аргентини, Бразилії, Південної Кореї, Канади й Мексики, які змогли домовитися із США про скасування мит).
Враховуючи особливості металургійного сектору України, ми теж, імовірно, постраждаємо від цієї боротьби. І хоч би як Україна хотіла протилежного, але, швидше за все, будуть проблеми. Напевно, обговорюватимуть механізми, схожі на європейський СВАМ (Carbon Border Adjustment Мechanism), але вже на американському ринку. Тому від нинішнього вміння української влади домовлятися із США та ЄС залежатиме, чи залишиться через 10–20 років в Україні власна металургійна галузь.
Больше статей Олени Омельченко читайте за посиланням.