Надприбутки отримує олігополія, постійно натякаючи селянинові, що він має якнайшвидше позбутися землі за копійки, бо лише так він стане "вільним" європейцем.
Україна завжди асоціювалася з аграрно розвиненою країною з унікальними природними земельними ресурсами. Починаючи з 1991 р. у країні відбулися кардинальні зміни: загальний економічний спад, початок реалізації земельної реформи, майже повна відмова держави від участі в регулюванні аграрного сектору країни.
У рослинництві низка галузей майже зникла. Площа земельних угідь під кормовими культурами займає лише 1,8 із 11,9 млн га. Площі під цукровим буряком зменшилися вп'ятеро і становлять 316 тис. га. Водночас площі під соняшником розширилися в 3,6 разу, до 6 млн га. За рахунок збільшення вирощування технічних культур на 10% зросли площі під зерновими культурами, досягнувши 16 млн га. При цьому посівні площі загалом зменшилися з 31,7 до 25 млн га.
За останній час у світі відбулися значні зміни в технології ведення рослинництва, що сприяло зростанню врожайності у рази. Урожайність же в українській галузі рослинництва в середньому збільшилася лише на 20%.
Поголів'я великої рогатої худоби з 1990 р. зменшилося з 25 до 3,5 млн голів, поголів'я свиней - з 19,9 до 6,1 млн, а поголів'я овець - з 9 млн до 1,3 млн. Поголів'я птиці після скорочення з 255 до 123 млн голів відновилося до 230 млн у 2013 р. і знову знизилося до 204 млн голів 2018-го.
Такі негативні зміни в тваринництві стали одним із чинників, що зумовили формування України як сировинного аграрного придатка для економік домінуючих країн. На тлі зменшення поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець, а також виробництва молока значних втрат зазнала переробна галузь сільськогосподарської продукції. Зокрема, близько 40 млн т зернових, що експортуються щороку як сировина, могли б бути перероблені на вітчизняних підприємствах, у тому числі як корми для тварин і птиці.
Отже, за останній час в Україні відбувається як абсолютний, так і відносний занепад аграрної галузі. Причина - відсутність стратегії комплексного та збалансованого розвитку сільського господарства в Україні.
В умовах системної кризи й занепаду економіки серед усіх галузей України найшвидше може відновитися саме аграрна галузь. Безумовними її перевагами є швидкий обіг фінансових ресурсів, висока потреба в трудових ресурсах, соціальна значущість, невисока наукомісткість, потреба в порівняно незначних інвестиціях для відновлення. Відтак, аграрна галузь має прямий вплив на зростання ВВП країни, але дуже опосередковано впливає на добробут селян, власників земель.
Зміна цієї моделі потребує нової політики. Аграрні монополії мають бути відсторонені від джерел надприбутків. Усі розвинені країни борються з монополістами, і лише в країнах із найбіднішим населенням панує влада аграрних олігархів.
Головною складовою нової аграрної політики має стати Народна земельна реформа. Народною її робить те, що вона може бути розпочата за ініціативи селян, власників землі. Власники землі оброблятимуть землю самостійно, стаючи безпосередньо власниками аграрних підприємств нового типу - товариств (об'єднань) власників землі, одноосібних чи сімейних товаровиробників.
Народна земельна реформа закладе підґрунтя для розвитку тваринницьких підприємств, підприємств з переробки сільськогосподарської продукції та виробництва. Власниками таких підприємств мають бути селяни.
Держава не може залишатись осторонь цих важливих соціально-економічних процесів. Вона повинна розробити та впровадити державні механізми реалізації запитів і потреб суспільства. Суспільство чекає від держави стратегічних кроків, продуманих дій, що спрямовані на благо кожного громадянина.
Завдання нової аграрної політики
Для реанімації аграрного сектору економіки доцільно забезпечити реалізацію ефективних для держави й суспільства комплексів економіко-організаційних заходів. Головні з них такі:
- формування справжнього аграрія - первинного сільгосптоваровиробника у вигляді товариств (об'єднань) власників землі, одноосібних чи сімейних товаровиробників;
- збільшення в короткостроковій перспективі доходів власників землі в 2–4 рази;
- створення в селах і селищах тваринницьких комплексів на базі первинних сільгосптоваровиробників;
- створення в селах і селищах переробних підприємств на базі первинних сільгосптоваровиробників;
- створення справжньої кооперації в аграрному секторі, де власники землі матимуть унікальну можливість засновувати кооперативні банки, кооперативні підприємства з переробки та виробництва продукції;
- реальний розвиток соціально-економічної інфраструктури сіл;
- створення високооплачуваних робочих місць для власників землі, членів їх родин та інших громадян України.
У результаті реалізації цих заходів ми отримаємо реформовані земельні відносини, що забезпечать максимальну структурну, технічну, технологічну, екологічну та соціально-економічну ефективність використання національних земельних ресурсів. Буде забезпечено будівництво тваринницьких комплексів зі збільшенням поголів'я тварин. За розрахунками, можливе зростання поголів'я великої рогатої худоби в 5–6 разів, до 15–20 млн голів, поголів'я свиней - у 3–4 рази, до 20–24 млн голів. Крім того, буде збільшено переробку сільськогосподарської продукції та сформовано значну ефективну експортну пропозицію товарів оптимальної переробки.