Поточний рік буде складнішим за попередній: фінансові подушки безпеки бізнесу тоншають, ринки звужуються, попит на окремі товари та послуги падає до мінімумів. При цьому очевидного прогресу у виконанні програми МВФ не видно, а фінансування від інших міжнародних партнерів призупинене. Про те, як Україна долатиме другий поспіль кризовий рік, що може нам допомогти, а що, навпаки, завадити, ZN.UA поговорило із заступником голови НБУ Юрієм Гелетієм.
— Юрію, нагальне питання для України зараз — співпраця з МВФ. Здається, що НБУ насправді найкращий з усіх учасників цього процесу, виконує всі свої завдання. Як ви вважаєте, решта учасників зможуть теж так ґрунтовно підготуватися до перегляду програми?
— Основне завдання для нас на нинішньому етапі — це продовження ефективної співпраці з МВФ, досягнення staff-level agreement і, з виконанням попередніх заходів, рух до перегляду нашої програми на Раді директорів.
Щодо учасників процесу. Можу сказати лише про те, що ми бачимо зі свого боку, з боку Національного банку, беручи участь у нарадах, — всі розуміють важливість продовження співпраці з МВФ, і всі розуміють, що для продовження співпраці з МВФ треба показати конкретні досягнення.
Основні питання, на яких зараз фокусується МВФ, — це перш за все антикорупційна складова: Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції та Вища рада правосуддя. Це напрацювання відповідних законодавчих змін, їх узгодження з колегами з МВФ і прийняття у Верховній Раді.
Ми зараз працюємо над законодавчими змінами, які спрямовані на посилення корпоративного управління в Нацбанку. Йдеться про внесення змін до закону про НБУ для посилення, покращення, вдосконалення співпраці між Радою НБУ і Правлінням. Там багато технічних моментів, але основні — це деталізація повноважень Ради, визначення частоти її засідань, запровадження принципу колегіальної відповідальності Ради. Питання по критеріях до осіб, які можуть ставати членами Ради. Нині обговорюємо це з МВФ. Ми вже надали певні коментарі та пропозиції. Думаю, що цей процес десь мінімум двох-трьох тижнів, щоб ми вийшли на фінальний варіант і рухались із законопроєктом далі.
Ще одна важлива тема — це питання банківського нагляду. Ми ініціювали, а МВФ підтримав самооцінку за деякими Основними базельськими принципами. Працюють з нами експерти МВФ в онлайн-режимі. Гадаю, що до кінця квітня завершимо перший етап самооцінки і до кінця липня отримаємо від МВФ звіт із рекомендаціями.
Питання до Міністерства фінансів — це питання фіскальної політики. Питання до Міністерства економіки — це питання приватизації. Ви знаєте, що вдалося, завдяки прийняттю закону минулого тижня, розблокувати велику приватизацію. Є ще питання енергетичне — це стан справ на ринку електроенергії та обмеження ціни на газ, яке з 1 квітня вже перестало діяти.
Підсумовуючи, я бачу, що всі готові, всі розуміють, що треба узгоджено працювати між собою та з МВФ і виконувати свої завдання.
— Юрію, чи націлюєтеся ви вже на нову програму? Ця завершується поточного року.
— Ми ще не обговорюємо цього питання з МВФ, працюємо зараз у рамках діючої програми. Наше завдання — рухатися вперед в її межах.
— Але наскільки потрібна буде Україні нова програма, якщо забігати наперед і враховувати, що ця має закінчитися нинішнього року? Чи витримаємо ми наступний післякризовий рік, якщо чергової програми не буде?
— Це комплексна дискусія, до якої повинен бути залучений не лише НБУ, а й, безумовно, уряд. Виходити потрібно з аналізу нашої ліквідності, нашого боргового навантаження. Це ми маємо враховувати, коли будемо обговорювати з МВФ перспективу продовження програми.
Вважаю, що на даному етапі вкрай важливою є підтримка МВФ, бо успішна робота з МВФ тягне за собою продовження співпраці з іншими міжнародними партнерами. Ви знаєте, що це і фінансування від Світового банку (близько 700 мільйонів доларів), і макрофінансова допомога ЄС (другий транш у 600 мільйонів євро). З практики я розумію, що цих грошей може не бути, якщо не буде співпраці з МВФ. А щодо продовження співпраці, то ми ще цього не дискутували, але, безумовно, при напрацюванні нашої позиції та бачення враховуватимемо макроекономічну ситуацію, позицію ліквідності.
— Давайте тоді повернемося вже до ваших безпосередніх напрямів роботи і почнемо з курсу. Так збіглося, що ми з вами зустрічаємося, коли гривня зміцнюється, і в нас уже виходили новини про це, і відмовитися від цих новин не можемо, тому що, за нашим відчуттям, усе одно пересічний споживач орієнтується на курс. Як ви вважаєте, коли все ж таки почнуть і бізнес, і громадяни дивитися на інфляцію?
— Якщо говорити про ситуацію на валютному ринку, впродовж останніх двох місяців ми є свідками того, що ринок виявляє більшу здатність до самозбалансування. Якщо навіть порівняти кількість інтервенцій, з якими ми виходили з початку цього року, з їх частотою за відповідні періоди минулих років, то наші інтервенції суттєво скоротилися. Торік, якщо я не помиляюся, виходили на валютний ринок 29 разів за три місяці, а цього року — близько десяти разів.
Чому зменшилася потреба в інтервенціях? Ми бачимо, що ринок, як я зазначив, став більш збалансованим, менше спостерігається суттєвих курсових коливань. Наш пріоритет залишається незмінним — підтримка режиму плаваючого курсоутворення. Тобто не встановлюємо жодних курсових орієнтирів, на які населення або бізнес могли б орієнтуватися. Яким буде курс, вирішує ринок. Водночас ми таргетуємо інфляцію.
Ми бачимо, що громадяни вже звикли, що курс може коливатися в обидва боки і це абсолютно нормально. До того ж спостерігаємо позитивні рухи в напрямку відокремлення громадянами курсових процесів від інфляційних. Звичайно, вони пов’язані, але за природою вони об’єктивно різні. Наприклад, у грудні минулого року та лютому поточного очікування українців щодо інфляції погіршились, а курсові, навпаки, покращились. У січні ж спостерігалася протилежна ситуація.
Для нас, Національного банку як таргетера інфляції, інфляційні очікування є дуже важливими, вони говорять про довіру регулятору. Якщо вона є, то громадяни та бізнес не очікують якихось непрогнозованих інфляційних сплесків і можуть упевнено планувати свої фінансові витрати.
Оскільки переважна частина населення та бізнесу отримують доходи в гривні, для них, безумовно, більш важливим є показник інфляції. Саме тому наше завдання в середньостроковій перспективі — отримати інфляцію на рівні 5% +/-1 відсотковий пункт.
Водночас для тих суб’єктів, для яких величина обмінного курсу з тих або інших причин має значення, є інструменти хеджування валютних ризиків. Ми рекомендуємо не брати на себе валютні ризики та користуватися інструментами їх хеджування, тоді не треба буде перейматися курсом.
— За останніми даними Національного банку, ділові очікування реального сектору оптимістичні. Але от із нами трапився локдаун, і ми не впевнені, що він закінчиться у строки, визначені урядом. Наскільки це вплине на ділові очікування і взагалі на економічну активність, і чи оцінювали ви вже попередньо якісь можливі втрати?
— Вплив локдауну буде враховано в макропрогнозі, який зараз наші профільні підрозділи доопрацьовують і який буде в середині квітня опубліковано. Зазначу лише, що, коли ми оцінюємо фактор карантину, треба зважати на два аспекти. Перший — карантинні заходи діють на економіку неоднорідно та майже не впливають на такі галузі економіки, як промисловість і сільське господарство, але суттєво впливають на сектор послуг, транспорт. Другий — економіка значною мірою адаптувалася до карантинних заходів, навіть у секторі послуг бачимо, що ресторани та кафе змінили свій формат і працюють «на виніс».
Сподіваємося, що від поточного локдауну не буде такого руйнівного впливу, як у другому кварталі 2020 року. Торік локдаун було запроваджено по всій території України, поточний, сподіваємося, буде обмеженим. Дай Боже, щоб наші люди залишалися здоровими та відповідально ставилися до свого здоров’я.
Зараз ми очікуємо, що локдаун у березні матиме доволі незначний вплив на ВВП, менший, ніж у січні. Розглядаємо кілька сценаріїв карантинних рішень: від пом’якшення карантину вже у квітні до застосування максимально жорстких обмежень протягом усього другого кварталу. Виходячи з цього, вплив локдауну на річний ВВП може вимірюватися від 0,1 відсоткового пункту до більш як одного відсоткового пункту. Остаточна оцінка залежатиме від фактичних параметрів.
Наразі бачимо, що умови торгівлі для України в першому кварталі є кращими, ніж очікувалося. Ми зі свого боку очікуємо, що ціни на товари, що переважають в українському експорті, поступово знижуватимуться, але залишатимуться високими, в той час як ціни на енергоносії будуть відносно стабільними. Додатковий чинник — існує ймовірність ліпшого врожаю, оскільки метеорологічні умови були сприятливими взимку, а також було збільшено площу посівів під озимі культури. Це все буде враховано у макропрогнозі Національного банку.
— Юрію, враховуючи все це, за вашими оцінками, курс гривні, закладений у державний бюджет, співпаде з реальним цього року? І чи не буде у нас знову цих сезонних коливань, бо ми майже їх позбулися, але ж ми прагнемо ідеалу, так?
— Закладений курс — 29,1 гривні за долар — це технічний показник перш за все. Пригадую, минулого року у нас була маса запитів від журналістів, коли Мінфін озвучив, що курс у бюджеті був погоджений із Нацбанком. Але ми цього не робили. Ми курсу не погоджуємо і не визначаємо. У нас діє режим плаваючого курсоутворення.
Тому закладений у бюджеті курс — це технічний показник. Він використовується виключно для того, щоб отримати уявлення про гривневий еквівалент доходів і видатків, які так чи інакше пов’язані з інвалютою, — залучення зовнішніх позик, боргові платежі, інші окремі податки. Ні НБУ, ні уряд не мають жодних зобов’язань щодо утримання курсу на якомусь певному рівні. Навіть якщо ми будемо спостерігати ситуацію, що середньорічний курс збігатиметься з тим, що закладений у законі про бюджет, то це на 100% не буде результатом якоїсь цілеспрямованої політики Національного банку.
— Питання в іншому. Якщо ви будете бачити, що він не співпадає, то чи допомагатимете Мінфіну, бо від курсу фактично залежить дохідна частина бюджету?
— Хочу наголосити ще раз, що у нас реалізується режим плаваючого курсоутворення, тому значення курсу визначається виключно динамікою попиту та пропозиції іноземної валюти на ринку. Ми не будемо тримати курс на рівні, передбаченому в бюджеті. Саме ринок генерує попит і пропозицію, а отже, і визначає курс.
Щодо курсової сезонності. Курс — це один з показників, який відображає стан нашої економіки. Для нашої економіки є характерною висока частка аграрного сектору, який має сезонний характер, відповідно, за таких умов і курсова динаміка не може не мати окремих ознак сезонності, і це є нормально. Це, напевно, не те, від чого слід намагатися позбутися. Нам це треба сприймати як даність і з цим жити, працювати.
— Або як сигнал, що треба диверсифікувати експорт.
— Хотілося б. На жаль, ми виходимо з умов нашої реальності. Якщо в нашій економіці вагомим є агропромисловий сектор, то спостерігаємо порівняно більшу пропозицію валюти навесні, коли аграрії використовують валюту для здійснення посівної, коли починається реалізація врожаю. В зимовий період підвищується попит на валюту внаслідок закупівлі енергоносіїв. Утім, досить часто вплив сезонних чинників перекривається впливом інших факторів. Це може бути і вплив нерезидентів, який ми спостерігали в січні та першій половині лютого, може бути вплив карантинних заходів, як це було навесні минулого року. Тому сезонність притаманна, але на попит і пропозицію поряд із фактором сезонності також можуть впливати й інші чинники.
— До речі, про вплив «нерезів». Що зараз відбувається з попитом нерезидентів? При встановленні, визначенні ключової ставки НБУ враховує взагалі потім ситуацію на ринку ОВДП і попит?
— Ми спостерігали підвищення попиту нерезидентів починаючи з грудня минулого року. Він зберігся в січні та першій половині лютого. Як впливають нерезиденти на валютний ринок? Якщо вони хочуть купити облігації внутрішньої держпозики на українському ринку, то повинні конвертувати валюту у гривню, і відповідно, навпаки, якщо виходять, відбувається конвертація, і це впливає на курс. Тому їхня активність на ринку ОВДП має вплив на валютний ринок. Зростання попиту на ОВДП може впливати на збільшення пропозиції на валютному ринку. Однак у багатьох випадках цей вплив не є вирішальним, і ринок подекуди сам може вирішувати і сам рухатися в бік збалансування, врівноваження.
Якщо ми говоримо про ситуацію в січні-лютому поточного року, то, попри те, що відбулося певне підвищення активності на ринку ОВДП, активності нерезидентів, ринок здебільшого перебував у збалансованому стані, а частота наших інтервенцій помітно зменшилася. Це пов’язано з тим, що, незважаючи на активність на ринку нерезидентів, низка чинників діяла у зворотному напрямку. Так, пропозиція валюти з боку нерезидентів збільшувалася, але зберігалися і попит з боку імпортерів споживчих товарів і сезонна активізація автодилерів.
— Зрозуміло, що збільшення пропозиції створює для Національного банку можливість поповнювати резерви. Але ви все одно не виходите і не скуповуєте все, що можете, тому що дивитеся ще й на попит на валюту від інших учасників. Правильно я розумію?
— Так, безумовно. Ми дивимося комплексно, як формуються попит і пропозиція. Виходячи з цього приймаємо наші тактичні рішення: чи будемо виходити, чи не будемо, чи будемо діяти для поповнення наших резервів або для згладжування коливань.
— У вас є якийсь план на рік із поповнення резервів? Або якісь індикативи, коли вам треба здійснювати інтервенції за будь-яких обставин?
— У цілому наша стратегія, яку було ухвалено наприкінці минулого року, визначає три завдання для валютних інтервенцій: згладжування функціонувань валютного ринку, накопичення валютних резервів і підтримання трансмісії ключової відсоткової ставки як основного інструменту грошово-кредитної політики. Де-факто на сьогодні НБУ здійснює інтервенції виключно для виконання перших двох завдань.
Щодо вашого питання, чи є у нас план по інтервенціях. Ні, у нас немає якихось цільових орієнтирів, скільки ми маємо купувати, продавати. Ми приймаємо рішення, моніторячи ситуацію на валютному ринку. Якщо бачимо, що відбуваються якісь надмірні коливання, то виходимо і відповідно нарощуємо наші резерви. З початку року чиста купівля валюти Національним банком становила 220,5 мільйона доларів. Ми купували, коли бачили, що купівля необхідна для згладжування коливань.
— А щодо зв’язку ключової ставки і попиту від нерезидентів? Чи враховуєте ви це при визначенні ключової ставки?
— Коли приймається рішення по обліковій ставці, аналізується комплекс показників, зокрема і попит нерезидентів, — ми закладаємо власні припущення по бюджету, борговій політиці уряду у свій макропрогноз. Але ми не орієнтуємося на потреби уряду, приймаючи рішення щодо ставки. Це рішення приймається незалежно і з огляду на наші цілі, зокрема, для утримання низької та стабільної інфляції.
— Юрію, на вашу думку, з чим пов’язаний той факт, що в період збільшення ставок за ОВДП Мінфін почав пропонувати довші облігації? Яке економічне підґрунтя цих дій?
— Тут логіка проста: для фінансування бюджету 2020 року уряду треба було в листопаді-грудні залучити значний обсяг боргового фінансування, за короткий період часу, на внутрішньому ринку. Ви знаєте, що були питання щодо співпраці з МВФ, ми не отримали ні ресурсів від Світового банку, ні другого траншу макрофіну. І ці дії в листопаді-грудні не могли не позначитися на дохідності ОВДП, яка збільшилася не лише за довгими, а й за короткими випусками.
Рівень боргового навантаження на 2021 рік доволі значний, тому обмеження уряду на більш короткострокові цінні папери за обсягами є цілком логічним. Бо ми могли, вирішивши проблему минулого року, вже на початку або в середині 2021-го гасити чергову пожежу.
— Тобто фактично вони уникали піків виплат, так?
— Фактично такі дії уряду сприяли зменшенню ризиків боргових виплат, і ця політика правильна. Уряд, вважаю, останнім часом діє виключно на ринкових засадах, і це плюс для Міністерства фінансів. Ринковими механізмами можна розбудувати ринок державних боргових зобов’язань, отримати довіру інвесторів і зробити цей ринок ліквідним. Тому в цьому разі ми вважаємо ефективним рішення Мінфіну по боргових розміщеннях на початку цього року.
— На якому етапі зараз розбудова вторинного ринку ОВДП, і яка роль Національного банку у цьому процесі?
— Це важливе завдання для нас, з цього питання у нас нині тривають консультації з міжнародними експертами. Вторинний ринок ОВДП — один із найбільш швидкозростаючих і перспективних сегментів фінансового ринку. Але його розбудова потребує скоординованих дій між Національним банком, Мінфіном, Нацкомісією з цінних паперів та фондового ринку.
Важливим на даному етапі є питання створення інституту маркетмейкерства для підтримки ліквідності цього ринку. Ми працюємо над цим. Про це питання я вже говорив із керівником Комісії з цінних паперів, також ведуться перемовини з урядом. Водночас наголошу, що ми відкидаємо формат фінансування дефіциту бюджету з боку Національного банку.
— Чи змінилося щось у переговорах, коли змінилося керівництво Комісії?
— Одне з центральних питань, яке розпочав ще пан Хромаєв, — це підписання меморандуму про розвиток інфраструктури фондового ринку між Комісією, USAID, ЄБРР, Американською торговельною палатою, Мінфіном. Спочатку вони не передбачали, що підписантом буде і НБУ. Але ми виступили з ініціативою щодо приєднання до цього меморандуму, бо ми значні гравці в інфраструктурі ринку і прагнемо сприяти його розвитку у майбутньому.
У перші тижні роботи пана Магомедова ми сфокусовалися на цьому. Сьогодні президент підписав указ про призначення нових членів Комісії, тому я думаю, що йому вдасться вже повноцінно почати реалізовувати свої плани. Для нас на першому етапі важливо визначитись, як ми рухаємося далі. Добре, що в Комісії лишився членом пан Лібанов, який був основним драйвером закону про деривативи, він розуміється на інфраструктурі, на цих питаннях, думаю, що ми нашу співпрацю продовжимо.
— Юрію, як сприймається НБУ ідея скасування перешкод для купівлі банками валютних ОЗДП?
— Ми це питання зараз почали обговорювати з Мінфіном. Воно доволі складне, відверто вам скажу, щоб дати просту відповідь: дозволяти чи не дозволяти. Насправді вже зараз українські банки можуть купувати ОЗДП, але лише на внутрішньому ринку і якщо їхнім контрагентом є резидент. Відповідно, ці операції обмежені. В ідеальній ситуації до всіх валютних зобов’язань одного емітента, уряду у цьому випадку, мав би бути встановлений однаковий рівень доступу для всіх учасників ринку, як нерезидентів, так і резидентів, як банків, так і не банків тощо.
— Тобто якісь загальні умови для всіх?
— За таких умов ринок міг би сформувати найоб’єктивнішу ціну. В стратегічній перспективі ми могли б отримати найбільш привабливі умови для наших валютних запозичень. Покращити валютну ліквідність. Тому, як на мене, в контексті здійснення лібералізації на валютному ринку, забезпечення вільного руху капіталу в осяжній перспективі про зняття цих обмежень важливо дискутувати.
Але тут виникає запитання, яке ми дискутуємо зсередини: який буде найкращий час для їх зняття? Ми розуміємо, що заходи з лібералізації матимуть позитивні ефекти в довгостроковій перспективі, але в короткостроковій може бути певний негатив. На сьогодні як альтернативу українські банки мають можливість купувати облігації внутрішньої державної позики в інвалюті. Якщо ми дозволимо банкам купувати ОЗДП на зовнішніх ринках, це призведе до зменшення їх попиту на ОВДП в інвалюті. Бо дохідність за ОЗДП доволі часто буває кращою, а ринок цих інструментів є більш ліквідним, більш глибоким порівняно з валютними ОВДП. Як наслідок, у короткостроковій перспективі це може мати несприятливі наслідки для уряду з точки зору оперативного фінансування бюджетного дефіциту, який зараз залишається доволі високим.
Більш того, якщо банки отримають дозвіл на купівлю валютних ОЗДП, то вони зможуть пропонувати своїм клієнтам більш привабливі ставки за валютними депозитами. А це не те, чого ми прагнемо з огляду на політику дедоларизації. Тому ми продовжимо обговорювати це питання.
— Тобто чекатимете макростабільності і покращення бюджетної політики. Це як у ваших загальних критеріях валютної лібералізації: НБУ приймає рішення про чергові послаблення з огляду на поточну економічну ситуацію. Але Україна — країна, де поточна економічна ситуація може роками не покращуватися.
— Якщо банкам дозволити ОЗДП, то може зменшитися попит на валютні ОВДП, і будуть проблеми з фінансуванням бюджету. Це комплексна дискусія перш за все між нами і Міністерством фінансів. Ми її будемо продовжувати.
— Який у вас часовий орієнтир? Коли ви плануєте прийти хоча б до якоїсь спільної позиції?
— Наш пріоритет — не відкладати цього питання у довгий ящик. Думаю, протягом наступних кількох місяців ми вийдемо з Міністерством фінансів зі спільною позицією.
— Юрію, останній макроогляд говорить, що розвиток кредитування не надто прискорився. Нові вимоги визначення кредитних ризиків допоможуть, на вашу думку, якось зрушити це питання?
— Вимоги до оцінки кредитного ризику, які було встановлено Національним банком, відповідають найкращим міжнародним практикам. Перше і найважливіше завдання для банків — здійснювати належну оцінку кредитних ризиків. Банки, імплементуючи ці підходи, не повинні допускати ситуацій, коли кредит видається компаніям без активів та ще із заставою неналежної якості. Ці підходи мають убезпечити нас від ситуації, яка, на жаль, спостерігалася до 2015 року.
Ми спонукаємо банки при розрахунку кредитного ризику використовувати класичні фінансові коефіцієнти для оцінки боргового навантаження, платоспроможності позичальників. Безумовно, і позичальники мають ставати прозорішими, повинні запроваджувати практики фінансової звітності. Це в комплексі дасть змогу збільшити шанси бізнесу отримати кредити, і, з іншого боку, робота в «тіні» автоматично зменшує шанси бізнесу для отримання кредиту. Банки можуть на спрощеній основі вже зараз оцінювати невеликі кредити для мікропідприємств і ФОПів. Ми зі свого боку розуміємо, як працює цей сегмент, і не встановлюємо жорстких вимог.
— І там, до речі, є зростання. Це єдиний сегмент, де є зростання кредитування.
— Так, там є зростання за минулий рік. Але я сказав би так: складнощі з отриманнями кредиту рідко коли пов’язані з реляціями Національного банку. Після кризи банки самі змінили підходи до оцінки ризику, вони стали обережніші, консервативніші, і в багатьох випадках відмова банків від кредитування нових клієнтів — це відображення їхніх власних кредитних політик.
— За вашими оцінками і відчуттями, попит на продукцію українських компаній на внутрішньому і зовнішньому ринках узагалі-то достатній для того, щоб вони могли гарантувати повернення позик банкам? Можливо, проблема не в якості позичальників, а у попиті на їхню продукцію?
— Якщо говорити про кон’юнктуру на світових ринках, 2020 року профіцит поточного рахунку був одним із найбільших в історії — 4% ВВП.
— Але там були певні «нетипові» чинники.
— Було значне звуження дефіциту торгівлі товарами, зокрема за рахунок доволі незначного зниження українського експорту на 2%. Сировинність нашого експорту зіграла нам на руку. Попит на продовольчі товари залишався стабільним. Швидке відновлення Китаю формувало високий попит на сировину для металургійного виробництва. Водночас спостерігалося більш стрімке скорочення імпорту товарів порівняно з експортом, на 14,5%, через зниження перш за все світових цін на енергоносії в першій половині року та суттєве звуження внутрішнього попиту. Зростання цін наприкінці року мало мінімальний вплив на імпорт через, зокрема, низькі закупівлі енергетичних товарів в умовах високих запасів, накопичених у попередні періоди. Тому в цілому за рік умови торгівлі були для нас об’єктивно сприятливими.
— Тобто все ж таки питання не в попиті, а в якості самого бізнесу?
— Напевно. Ми бачимо, що ціни на світових товарних ринках виявилися вищими, ніж припускалося в нашому січневому прогнозі. Зараз же спостерігаємо зростання цін на сталь. Ви знаєте, що відбувається із соняшниковою олією. Високими є ціни на руду, пшеницю, кукурудзу. Індекс зміни світових цін на товари, що переважають в українському експерті, перебуває на восьмирічному максимумі. І якісних позичальників з гарними борговими показниками та хорошою кредитною історією хочуть кредитувати всі.
— Але таких позичальників небагато.
— Однак інших не радять кредитувати ані наші регуляції, ані здорові бізнесові підходи. До коронакризи ситуація покращувалася, частка збиткових підприємств суттєво знижувалася. Дедалі більше компаній, і це позитивно, розуміють, що в умовах прозорого ведення бізнесу набагато легше залучити кредитора або інвестора. На жаль, коронакриза вдарила по багатьох галузях. Держава допомогла і підставила плече, працює програма «5–7–9%», малий бізнес зміг отримати нове фінансування за низькими ставками, в умовах компенсації ставок або рефінансувати старі борги. Запроваджується урядом також програма портфельних гарантій, та й НБУ зі свого боку спонукає комерційні банки здійснювати вчасні реструктуризації позичальників, які постраждали від коронакризи, щоб пом’якшити негативний ефект карантину.
— До речі, як ви ставитеся до ініціативи заборонити в рамках програми «5–7–9%» реструктуризацію? Там доволі високий відсоток кредитів, наданих саме під цю опцію. Це, з одного боку, дасть більше грошей новим позичальникам, а з іншого — може погіршити кредитні історії старих.
— Ми цього питання ще не обговорювали. Рішення стосовно зміни умов програми я приймав би, виходячи з фінансових можливостей Фонду розвитку підприємництва. Щодо можливостей реструктуризації, то тут хочеться просто побачити аргументацію, чому є ця ініціатива, який ефект від неї. Економія коштів чи якісь інші чинники? Зараз під цю програму підв’язали ще іпотеки.
Є «Українська фінансова житлова компанія», яка була створена наприкінці минулого року, вона ще не отримала фінансового ресурсу, але він передбачений бюджетом. Компанія отримала нещодавно від нас ліцензію, зараз слово за Мінфіном щодо її капіталізації. До моменту повноцінного запуску цієї фінансової житлової компанії було вирішено запровадити інструмент компенсації іпотеки на базі Фонду розвитку підприємництва, який зараз виступає операційним менеджером у «5–7–9%». Не виключаю, що частину ресурсу з тих 3 мільярдів гривень бюджету Фонду забере на себе іпотека.
Питання комплексне. І тут треба дивитися на потреби бізнесу, що для нього пріоритет. Не думаю, що реальний сектор хотів би відмовитися від реструктуризацій. Якщо є фінансова можливість, то цей напрям варто продовжувати.
— У нас наразі є дуже обмежена кількість інвестиційних інструментів. І депозити якось шкутильгають, а не скачуть галопом. Чи планує НБУ щось із цим робити?
— Якщо ми говоримо про конкуренцію між депозитами і ОВДП, то сума на банківських рахунках населення об’єктивно непорівнянна з вкладеннями фізичних осіб у ОВДП. Депозитів понад 680 мільярдів гривень, у всіх валютах, проти близько 15–16 мільярдів гривень вкладень в ОВДП.
— Але ж сектор ОВДП демонструє сталий приріст, як і нерухомість — наш квазіінвестиційний інструмент.
— Торік темпи приросту гривневих депозитів становили більш як 26%. Насправді зараз ОВДП привертають увагу вкладників, які шукають більшої дохідності. Я все ж не вважаю, що вони зможуть стати конкурентами депозитів. Мені здається, що ОВДП — нішевий продукт, а банківські вклади — масовий, для всіх. Тут яке ще питання постає — це питання оподаткування процентних доходів за вкладами. Податок робить банківські вклади фінансово менш вигідними порівняно з інвестиціями в ОВДП, і НБУ запропонував скасувати податок на процентні доходи. Це дасть змогу скоротити різницю в дохідності цих інструментів — ОВДП і депозитів для фізичних осіб.
— І що вам на вашу пропозицію відповідають?
— Класична дискусія в Мінфіні: скасування оподаткування матиме фіскальний вплив, якщо я не помиляюся, десь 4 мільярди гривень на дохідну частину, тому Міністерству фінансів треба напрацьовувати компенсатор.
— Чотири мільярди не критична сума для бюджету.
— Це об’єктивно, з точки зору дохідної частини, не щось ультравелике. Обговорюємо можливості.
— Наступне питання, яке стосується приросту депозитів, — це, звичайно, підвищення гарантованої суми. На якому ми зараз етапі?
— Швидкість змін і підвищення гарантованої суми залежать передусім від швидкості вирішення питання платоспроможності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У Фонду є борг перед Мінфіном, і це питання потребує комплексного врегулювання. Провести реструктуризацію боргів перед Мінфіном і досягти додатного значення власного капіталу Фонд гарантування повинен до кінця поточного року. Це, зокрема, передбачено в меморандумі з МВФ.
Нині, наскільки мені відомо, Фонд і Міністерство фінансів над цим працюють, дискутують. Результатом цих обговорень має стати проєкт закону, який, зокрема, передбачатиме врегулювання питання платоспроможності Фонду гарантування та підвищення гарантованої суми. Це, ми вважаємо, має відбуватися поетапно. Цільовий орієнтир — 600 тисяч гривень. На нього вийти одномоментно не вдасться, спершу буде підвищення до 400 тисяч.
— Внески банків зростуть?
— Підвищення гарантованої суми не означає автоматичного збільшення відрахувань до Фонду гарантування. Імовірно, це, може, і не знадобиться взагалі.
— Тобто в принципі вони готові вже зараз, питання тільки в платоспроможності Фонду?
— Так, центральне питання — платоспроможність. Друге питання, яке також має врегульовуватися на законодавчому рівні, — це приєднання Ощадбанку до Фонду гарантування. Вони потребують комплексного вирішення.
— Це вічне питання.
— Це основна на сьогодні перешкода для продовження співпраці між Ощадбанком і ЄБРР у процесі його входження в капітал банку. Однозначно це питання треба вирішити і поставити крапку.
Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.