На початку 2020 року Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства заявило про свої наміри підтримати національних товаровиробників шляхом активізації інструментів торговельного захисту, зокрема, проведення антидемпінгових розслідувань. В умовах загального економічного спаду і поточних міжнародних трендів подібна увага Мінекономіки до національних інтересів та інструментів торговельного захисту виглядає досить зрозуміло. Але як бути у випадку, коли національні товаровиробники зловживають своїм статусом і ініціюють торговельні розслідування лише для того, щоб отримати більшу частку на ринку?
Інструменти торговельного захисту: поточні тренди
До інструментів торговельного захисту належать: антидемпінгові, антисубсидиційні та захисні (спеціальні) розслідування, основна ідея яких полягає в тому, щоб захистити національного товаровиробника від недобросовісного та/або надмірного імпорту іноземної продукції.
Нещодавнє дослідження СОТ показує, що за період із середини жовтня 2019-го по середину травня 2020-го в умовах кризи COVID-19 країнами-членами було ініційовано 177 торговельних розслідувань і 62 припинено, всього 239 trade remedy actions (TR-actions).
У досліджуваний період, як і в попередні роки, найпоширенішими інструментами торговельного захисту залишаються антидемпінгові розслідування, які становлять 80% від усіх ініційованих торговельних розслідувань, включаючи антисубсидиційні та захисні.
За даними СОТ, в Україні за 2019 рік було зафіксовано 20 TR-actions, з яких 17 антидемпінгових (вісім ініційовано та дев’ять закінчено) та три захисні (ініційовані); антисубсидиційних розслідувань не проводилося.
Проте 2020 року в умовах заявленої підтримки Мінекономіки очікуємо збільшення кількості розслідувань. Так, за сім місяців 2020 року зафіксовано вже 16 TR-actions, з яких антидемпінгових — дев’ять (чотири ініційовано, п’ять закінчено), антисубсидиційних — одне (не ініційовано), захисних — шість (чотири ініційовано, два закінчено).
Процедура торговельних розслідувань: три етапи
Умовно процедуру проведення торговельних розслідувань можна поділити на три етапи: подача скарги; початок і проведення розслідування; остаточне рішення.
На першому етапі національний товаровиробник подає в Мінекономіки скаргу, яку залежно від виду торговельного розслідування аргументує трьома ключовими елементами: недобросовісність/надмірність імпорту, шкода для національного бізнесу і причинно-наслідковий зв’язок між ними.
До другого етапу Мінекономіки переходить у тому разі, якщо скарга достатньо обґрунтована, і комісія прийняла рішення про початок розслідування. Під час розслідування зацікавлені сторони реєструються і подають чимало позиційних матеріалів, які Мінекономіки оцінює та готує попередні висновки і рекомендації для комісії.
Третій заключний етап передбачає прийняття комісією остаточного рішення на підставі остаточних висновків і рекомендацій Мінекономіки. На цьому етапі комісія вправі прийняти рішення про застосування заходів або про закінчення розслідування без застосування заходів.
Національні інтереси: на межі зловживання
Українські закони, які регулюють процедуру проведення торговельних розслідувань, перш за все спрямовані на захист національного товаровиробника. Тому Мінекономіки при проведенні торговельних розслідувань здебільшого орієнтується на думку національних товаровиробників.
Незважаючи на таку законодавчу підтримку національних товаровиробників, на практиці добросовісним іноземним компаніям вдається захистити свої інтереси, наприклад, у рамках антидемпінгового розслідування проти імпорту шприців з Індії, Туреччини, Китаю 2019 року.
Однак ситуація ускладнюється, коли національні товаровиробники, бажаючи витіснити іноземний бізнес, зловживають своїм правом і подають до Мінекономіки скарги із викривленими даними.
Торговими законами не врегульовано механізмів боротьби з подібними зловживаннями, тому Мінекономіки при необґрунтованості позиції національного товаровиробника має право (залежно від етапу розслідування) повернути скаргу або рекомендувати невжиття заходів.
Іноземний бізнес: елементи захисту
Однак «фільтр» у вигляді Мінекономіки не завжди спрацьовує надійно, і в умовах зловживання національного товаровиробника іноземному бізнесу варто не тільки розраховувати на якість своєї правової позиції, а й використовувати інші елементи захисту, що спрямовані на невжиття заходів.
- Підтримка дипломатичних представництв
Одним з основних факторів, які Мінекономіки має оцінити під час торговельних розслідувань, є фактор міжнародно-економічних інтересів.
Така особлива увага до міжнародного фактора викликана тим, що Україна є стороною 16 угод про вільну торгівлю з 46 країнами і продовжує вибудовувати міжнародні відносини з іншими стратегічними партнерами.
Безпідставне застосування заходів може призвести до порушення умов угод, вжиття дзеркальних заходів до українських товарів на експортних ринках, міжнародних спорів у СОТ, які поки що закінчуються не на користь України: справа DS468 «Україна – спеціальні заходи щодо легкових автомобілів» 2015 року і справа DS493 «Україна – антидемпінгові заходи щодо нітрату амонію» 2019-го.
Тому іноземному бізнесу на початковому етапі розслідування важливо не тільки наголосити на міжнародному факторі, але і звернути увагу дипломатів на розпочате розслідування, адже, як показує практика, вони не завжди можуть бути в курсі того, що відбувається.
Участь дипломатичних представництв у торговельних розслідуваннях є хорошою противагою позиції національного товаровиробника і допомагає Мінекономіки всебічно оцінити наслідки від застосування заходів.
- Участь національних споживачів
Ще одним важливим фактором, який Мінекономіки повинно врахувати, перш ніж прийняти остаточне рішення, є фактор національних інтересів.
Історично під національними інтересами мають на увазі не тільки інтереси національних товаровиробників, а й інтереси національних споживачів. Адже на внутрішньому ринку саме споживачі визначають попит, запускають механізм національного виробництва й іноземного імпорту.
Як показує практика, інтереси товаровиробників і споживачів не завжди збігаються, адже перші, переслідуючи свій бізнес-інтерес, можуть не зважати на думку інших.
Саме тому національні споживачі дедалі частіше і частіше вступають у торговельні розслідування і подають Мінекономіки свою позицію, адже ігнорування процесу може призвести до вжиття заходів і, як наслідок, до дефіциту товару, зростання цін, порушення здорової конкуренції, посилення локальної монополії на ринку.
Під час торговельних розслідувань іноземному бізнесу важливо звернути увагу Мінекономіки на необхідність оцінки не тільки інтересів товаровиробників, а й думки національних споживачів.
В історії українського трейду своєчасне втручання дипломатів і споживачів не раз ставало приводом для перегляду думки експертів Мінекономіки і членів комісії на користь незастосування заходів. Нещодавніми прикладами є два спеціальні розслідування по добривах: азотних і комплексних, які припинилися 2020-го без застосування заходів.
Якщо ж правова позиція безсильна, а позиції дипломатів і споживачів для Мінекономіки непереконливі, іноземному бізнесу, для того щоб зберегти місце на українському ринку, варто розглянути можливість подання добровільних зобов'язань.
- Добровільні зобов’язання
Добровільні зобов’язання (undertakings) — це певна форма поступки (як правило, по експортній ціні), на яку іноземні компанії можуть піти, щоб залишитися на експортному ринку й узгодити з Мінекономіки прийнятні для себе умови торгівлі.
За процедурою добровільні зобов'язання подаються наприкінці другого етапу розслідування — відразу після попередніх висновків Мінекономіки, коли настрій відомства вже зрозумілий, і проходять узгодження комісії на третьому завершальному етапі.
На рівні міжнародного та національного законодавства добровільні зобов’язання застосовуються тільки для антидемпінгових та антисубсидиційних розслідувань і не передбачені для захисних, адже ідея перших двох розслідувань полягає в оцінці добросовісності експортних цін, тоді як в рамках захисного аналізується обсяг імпорту і використовуються GR-переговори.
Серед українських партнерів добровільні зобов'язання поширені в Європейському Союзі — 11 і в США — 8 (відомі як suspension agreements), тоді як в Україні на сьогодні відомо лише про два — в рамках антидемпінгового розслідування проти імпорту безшовних труб з Китаю 2014 рокуі і в рамках антидемпінгового розслідування проти імпорту солі кухонної з Білорусі 2019-го.
Невелика кількість зобов'язань в Україні пояснюється непростою процедурою узгодження умов через Мінекономіки і ініціаторів — національних товаровиробників, що, як правило, наполягають на невигідних для експортера умовах або просто не йдуть на поступки.
Та, попри на таку непопулярність зобов'язань, іноземному бізнесу не варто нехтувати таким елементом захисту, адже в разі їх погодження торговельне мито до такого іноземного експортера не застосовується.
***
В умовах нещодавно оголошеного протекціонізму національних інтересів очікуємо, що рівень уваги Мінекономіки до зловживань може знизитися, при цьому може посилитися тиск з боку національних товаровиробників на іноземний бізнес у вигляді спроб запровадити торговельні заходи.
Для того щоб протистояти тиску і зловживанням з боку національних товаровиробників, іноземному бізнесу не варто розраховувати лише на об'єктивність Мінекономіки і якість своєї правової позиції. Важливо скористатися всіма допустимими інструментами українського трейду, які допоможуть довести добросовісність імпорту і запобігти безпідставному застосуванню торговельних заходів.