Україна, валютна виручка якої скорочується протягом останніх кількох років, експортну стратегію, на відміну від інших численних стратегій, справді чекала.
Нині, коли ситуація на зовнішніх ринках постійно змінюється, старі торговельні зв'язки нашої країни руйнуються, а сама структура експорту трансформується, бачення урядом того, як, із ким і чим ми торгуватимемо, цікавить багатьох.
Цілі позначено правильно, а завдання поставлені справді складні - диверсифікація і зміна структури експорту. Головний виклик - це виконання. Український держапарат виробляє неймовірну кількість стратегій, планів розвитку та програм. Жоден із цих документів не виконується повною мірою. Понад те, багато з них розробляються так довго, що встигають застаріти ще до того, як почнуть працювати. Коли в новій експортній стратегії стали зустрічатися посилання на 2015-й, з'явилося побоювання, що й нинішнє дітище Мінекономрозвитку та торгівлі повторить долю своїх попередників. Адже ситуація в зовнішній торгівлі розпочала змінюватися принципово буквально в останні місяці, що вже тоді казати про 2015-й, тепер уже надто далекий від економічної дійсності.
Український експорт, у якому переважає продукція металургії та сільського господарства, представлений в основному сировиною, що використовується як початковий матеріал для виробництва інших кінцевих споживчих товарів. Диспропорція товарної структури - спадок радянських часів, визначає нестабільність надходжень від експорту.
Через військові дії на Сході України та напружені торговельні відносини з РФ, за останні роки значно скоротився експорт металургійної продукції, машинобудування та транспортних засобів. Український експорт, значну частину якого традиційно становили залізо й сталь, тепер переважно представлений продукцією сільського господарства - зерновими та олійними культурами. І на цьому все. Інших статей, що хоча б наближаються за обсягами до зернових і металів, немає. І в останні роки світові ціни на зернові Україну не радують, а частка продукції металургії в експорті продовжує зменшуватися.
Про необхідність вибратися із сировинного капкана кажуть дуже давно. Справді, щось планувати й розвивати складно, якщо левова частка твоїх бюджетних надходжень залежить від цін на сировинних ранках та економік інших, більших гравців зовнішніх ринків. Зростають ціни - виконується бюджет, знижуються - не виконується. Так і живемо. Особливих приводів у бізнесу, орієнтованого на експорт сировини, займатися переробкою та намагатися експортувати товари з більшою доданою вартістю немає. Він і так не в збитках. Держава впливати на ці процеси може, але своєрідно. Свого часу, наприклад, уряд запровадив мито на експорт насіння соняшника, зробивши його переробку всередині країни вигіднішою, ніж експорт самого насіння. Так Україна стала світовим експортером соняшникової олії.
Але це - історія з кінця 90-х минулого століття, нині подібні методи сприйматимуться бізнесом у багнети, та й сама держава не зважиться на такі кроки. Адже у нас навіть запровадження касових апаратів - нездоланний бар'єр.
Проте розробники стратегії тверезо оцінюють, що українська економіка характеризується високим рівнем відкритості (інтегрованістю у світову економіку) і залежністю українських виробників від торгівлі на іноземних ринках. А високий рівень відкритості робить країну уразливою, оскільки нестабільність на світових ринках моментально позначається на економіці такої країни. Для активного включення в глобальні ланцюги доданої вартості пропонують перейти до виробництва середньо- і високотехнологічної продукції. Але радикальних рішень уникають. Хоча технологічна складова - це лише 5% українського експорту, тоді як в інших країнах, що розвиваються, частка такої продукції в середньому становить близько 35%.
Що ж пропонують у МЕРТ?
Основна мета - перехід України до "експорту наукомісткої інноваційної продукції для сталого розвитку та успіху на світових ринках". Звучить фантастично, але в міністерстві відразу дають пояснення: постановка локальних і короткострокових завдань не стимулює наступності виконання урядових програм. А от якщо прагнути до глобальної, високої мети, то з курсу вже не звернути.
Дорожня карта (один із елементів стратегії) визначає три основні завдання з реалізації "високої" експортної мети:
- створення сприятливих умов, які стимулюють торгівлю та інновації для диверсифікації експорту;
- розвиток послуг із підтримки бізнесу та торгівлі, здатних підвищити конкурентоспроможність підприємств, зокрема МСБ;
- зміцнення навичок і компетенцій підприємств, зокрема МСБ, необхідних для участі в міжнародній торгівлі.
Визначено також конкретні існуючі та потенційні сектори, які виступлять рушійною силою інновацій і створення високої доданої вартості. Попри обтічність формулювань, відмовитися остаточно від пріоритетних галузей не змогли. Що робити, в Україні люблять створювати умови не для всіх, а для обраних, і тут головне не скотитися в підсумку до прямої бюджетної підтримки та податкових пільг. Отже:
- сектор інформаційно-комунікаційних технологій (розробка програмного забезпечення);
- сектор креативних послуг (реклама та зв'язки з громадськістю (PR), ремесла, дизайн, кіноіндустрія, індустрія моди, видавнича справа);
- сектор туризму (екотуризм, екстремальний, культурний, діловий та освітній);
- сектор технічного обслуговування та ремонту повітряних суден;
- сектор виробництва запасних частин і комплектуючих виробів для аерокосмічної та авіаційної промисловості;
- сектор машинобудування (турбогвинтові двигуни, газотурбінні двигуни, насоси та ізольовані дроти, транспортні засоби, залізничні й трамвайні локомотиви);
- сектор харчової промисловості (харчові інгредієнти, готові продукти харчування та органічна продукція).
Як бачимо, жодних особливих одкровень - харчопром, машинобудування та IT-сектор, які вже й так сформувалися як потенційні тягові коні майбутніх трансформацій. Тобто ми не надто диверсифікуємо структуру, просто декларуємо спробу вийти на рівень збуту товарів із більшою додатковою вартістю. І, звичайно, великі сумніви виникають щодо участі малого та середнього бізнесу в цих процесах. Тому що здоровий глузд не дозволяє вже надто розраховувати на значний експорт PR-послуг із України, участь МСБ буде обмежено хіба що харчопромом та IT. Хоча й у сфері туризму, наприклад, теж дуже хотілося б побачити нарешті хоч якийсь прорив. Щоправда, яким чином це може бути реалізовано, стратегія не дає чіткої відповіді, отже, все так і може залишитися на рівні намірів і декларацій.
Узагалі розробники стратегії відзначають потенціал зростання експорту послуг, який у результаті макроекономічної нестабільності значно скоротився останніми роками (приблизно на 36% у 2015 р. порівняно з
2008-м), але при цьому демонструє більшу стійкість, ніж експорт товарів. На експорт послуг припадає близько 25% загального обсягу українського експорту, і в останні десять років цей показник істотно не змінювався. Однак і тут у нас перекіс, який складно виправити (принаймні з позитивним для країни та її держбюджету ефектом). Оскільки українські трубопроводи (знову ж, іще від радянських часів) використовуються для транзиту природного газу та нафти, наш експорт послуг значною мірою представлений саме транспортною складовою (у середньому понад 40% загального експорту послуг). А от їх у пріоритетних секторах немає. Зате є ремесла.
У чому ж полягатиме власне підтримка, і які варіанти пропонує МЕРТ? Поки що сказати складно. План великий, виконавців маса, деякі - взагалі ще не створені структури. Але для початку розробники стратегії пропонують підготувати ще й детальні секторальні стратегії. Нагадаємо, про розробку даної стратегії йшлося два роки, тепер ще й секторальні потрібні.
Основні заходи короткострокової перспективи (рік-два) включають створення при Кабміні Ради з міжнародної торгівлі, офіційної мережі ключових інститутів підтримки торгівлі, єдиного інформаційного центру для експортерів (Exporter First Stop Shop) і єдиного веб-порталу для експортерів. Також у короткострокових планах найближчих років розробка інструментів і послуг з надання інформації про торгівлю та відомостей про ринки, створення та просування українського бренду для експорту товарів і послуг. І, мабуть, нарешті щось справді корисне - впровадження електронного "єдиного вікна" для всіх процедур і формальностей при оформленні товарів для імпорту, експорту й транзиту.
У середньостроковій перспективі офіси, які працюють за принципом "єдиного вікна", буде відкрито в основних прикордонних пунктах і пунктах перетину державного кордону. Буде створено механізми для підвищення ефективності та прозорості митного оформлення, забезпечено доступ до торговельної інформації за спрощеною процедурою (відповідно до Угоди СОТ). У планах також обмін знаннями й технологіями з партнерами по ЄС, а ще оцінка варіантів стимулювання та заохочення підприємств, які працюють в інноваційних секторах. При цьому зрозуміти, чому не можна розпочати відразу із заходів, відкладених на середньострокову перспективу, складно. І якщо вже не можна оминути створення всіх цих рад і центрів, то чому це не можна робити паралельно?
І от тільки в довгострокових перспективах мова заходить власне про дійсно важливі пріоритети - підтримку та залучення інвестицій, створення бізнес-інкубаторів і бізнес-акселераторів, стимулювання використання інновацій, розвиток експортної торгівлі через Інтернет та інші корисні, але, виходить, знову відкладені на тривалу перспективу речі.
При цьому процес створення стратегії ще не закінчився - попереду голосування, опитування, переговори й створення додаткових органів, власне імплементація самої стратегії та плану дій, а головне - донесення всього описаного на 140 сторінках до підприємців у регіонах. Якщо процеси пустити на самоплив, тільки на все це знадобиться років п'ять. Утім, у МЕРТ налаштування бойове, там переконані, що все вийде і швидко.
Крім визначення "провідних" секторів економіки, у МЕТР з'ясували ще й пріоритетні ринки для збуту продукції. На думку авторів, що теж важко віднести до категорії одкровень, існує кілька важливих ринків, потенційні можливості яких не повністю використано для українського експорту. Так, Україна поки що недостатньо використовує торговельні можливості з такими країнами, як США, Німеччина, Велика Британія, Франція, Японія та Канада. Нічого екстраординарного, вихід на ці ринки в нас є, от тільки товару гідного поки що не набирається. При цьому в цілому Україна недовикористовує торговельний потенціал з 75 країнами світу та недоодержує, таким чином, близько 6 млрд дол.
У бізнесу під час обговорення стратегії претензії з'явилися відразу: для когось 140 сторінок - надто довгий текст, хтось не знайшов себе в переліку пріоритетних секторів, хтось не побачив в експортній стратегії податкової реформи. У підсумку обговорення нагадувало розмову глухого з німим. Узагалі склалося дивне відчуття того, що уряд уже намагається працювати в ринковій економіці, а виробники все ще хочуть залишитися в плановій (принаймні багато хто з присутніх). Настільки велике в них бажання, щоб за них зробили, визначили, забезпечили, видали, підтримали, знайшли ринки та домовилися. При цьому в залі були присутні в основному представники саме великих підприємств, на яких запропонований варіант стратегії, за ідеєю, взагалі не був орієнтований. Адже вона від початку була заточена на середній бізнес, якому складно залучити інвестиції на зовнішніх ринках, для якого відшкодування ПДВ - проблема ще на етапі подачі документів, а поїздка на торговельну виставку - виклик. Дивлячись на незрілість великих підприємців, важко уявити, як "середняки" підуть відчиняти ногами двері на нові недоторговані ринки.
Проте з вуст представників бізнесу звучали й розумні думки. По-перше, підприємці казали про відсутність робочої сили, не кваліфікованої, а в принципі бодай якоїсь. По-друге, про відсутність грошей, основного засобу, що дає змогу компанії зробити прорив і вийти на нові ринки збуту. Якщо відповідь на перше питання в стратегії знайти можна, то питання інвестицій - поки що без відповіді. І в численних центрах та офісах підтримки експорту на нього відповіді не дадуть.
На жаль, обговорення експортної стратегії показало, що експортерам складно виходити з зони торговельного комфорту, шукаючи нові ринки, розширюючи експортну структуру та змінюючи логістику. А чиновникам точно так само складно залишити зону комфорту стратегій і планів, у яких цілком грамотно пояснюється, що потрібно зробити, але ані слова про те, як це зробити. На жаль, на сьогодні виконання представленої стратегії можна наглухо заблокувати, просто не створивши всіх цих офісів з розвитку інновацій і рад при Кабміні, які відповідно до плану відповідальні за її виконання. На жаль, поки що стратегія, представлена МЕРТ, - це лише якісний аналіз зовнішньої торгівлі України станом на кінець 2016-го. Та й він уже застарів, адже ми розуміємо, що наприкінці 2017-го показники зовнішньоекономічної діяльності будуть зовсім іншими. Сподіватимемося, що на той час хоча б Раду з міжнародної торгівлі буде створено.