Поки в Міндоходів витримують паузу з публічною презентацією своїх розробок щодо запровадження загального декларування доходів (за даними DT.UA, шліфування та узгодження відповідних напрацювань перебувають на фінальній стадії), її фрагментарно заповнюють народні депутати, ініціативи яких опосередковано стосуються цієї тематики.
Так, 8 листопада був зареєстрований законопроект №3590 "Про легалізацію доходів юридичних та фізичних осіб", автор якого - Григорій Смітюх із фракції Партії регіонів. Крім того, за даними DT.UA, вже невдовзі можуть ще з'явитися ініціативи на цю ж тему.
Та наскільки в принципі коректно пов'язувати загальне декларування з проблематикою легалізації капіталів? Якщо так, то як, власне, слід було б здійснити її в Україні?
У Міністерстві доходів і зборів неодноразово заявляли, що розглядають можливість подання громадянами так званої нульової декларації, "щоб створити відправну точку для подальших детінізаційних процесів".
Тут ідеться про особливий порядок декларування фізособами доходів і майна, з яких не було сплачено податків і зборів до бюджетів різних рівнів. Або ж вони, скажімо, не були задекларовані, порушуючи не лише податкове, а й валютне законодавство.
Керівник податково-юридичної практики E&Y, голова податкового комітету Європейської бізнес-асоціації Володимир Котенко підтримує ідею нульового декларування та констатує, що метою загального декларування якраз і має стати контроль за зростанням активів порівняно з сумами, які буде задекларовано під час першого декларування.
Чи може така форма фактичного "відбілювання" не зовсім "білих" доходів громадян підвищити шанси на успіх системи загального декларування в цілому? Партнер ЮФ "Селепей, Волковецький і Партнери" Ярослав Волковецький вважає, що так. "Багато хто розглядає нульову декларацію як механізм легалізації свого майнового стану, незалежно від джерел його формування. Можливо, для такої категорії людей це могло б стати стимулом для декларування", - погоджується партнер юридичної фірми "Лексфор" Юрій Семенюк.
За словами ж виконавчого директора "CASE Україна" Дмитра Боярчука, без нульової декларації протиріччя між державою та платниками податків щодо доходів ніколи не зникнуть. "Більшість заможних людей у пострадянських країнах отримали свій капітал не завжди прийнятним шляхом, однак для того, щоб розвиватись, потрібно відрізати цей шматок історії та почати все з нуля. Але таке можна робити лише один раз і лише за умови, що після цього моменту будуть чіткі рівні правила гри та гарантовані майнові права", - наголошує експерт.
Нульове декларування до певної міри може бути навіть більш лояльним для платників податків, ніж "класична" податкова амністія, яку періодично проводять у різних країнах. Оскільки в ньому не йдеться про сплату державі якоїсь частки вартості майна та/або доходів (у законопроекті, наприклад, Г.Смітюха передбачено сплату на користь держави 1% від задекларованого).
У будь-якому разі слід враховувати, що жоден із варіантів легалізації не стосується активів і коштів, отриманих відверто злочинним шляхом - через, наприклад, продаж зброї чи наркотиків. І оскільки межа тут може бути досить тонкою (залежно від того, що вважати "великим" злочином, а що ні, яка "природа" відбілювання коштів тощо), вона має бути чітко визначеною, причому під час суспільного обговорення (принаймні на рівні експертів).
Однак формувати завищені очікування від легалізації теж, мабуть, не варто. Адже міжнародний досвід у цьому сенсі є досить різнорідним. Наприклад, в Італії та Ірландії ця практика була відносно успішною. Натомість у Бельгії та Німеччині - не особливо. Не надто ефективними виявилися спроби легалізації і на пострадянському просторі. Так, у Грузії тепер уже екс-президент Михайло Саакашвілі надавав можливість громадянам легалізувати статки (сплативши лише 1% від їх вартості). Але, попри обіцянки, що кримінальних справ за минуле ухиляння від сплати податків не буде, їм повірило лише кілька людей, які сплатили до бюджету більш ніж символічні суми. "У Білорусі теж було намагання провести легалізацію. Але потім Лукашенко скасував відповідний закон, і проти людей, які "повелися" на обіцянки влади, відкривалися кримінальні справи. Тому громадяни мають бути впевнені, що держава їх "не кине", - розповідає нардеп Сергій Терьохін.
Окремої уваги заслуговує питання легалізації активів юросіб, про що йде мова в законопроекті №3590. Як зауважує С.Терьохін, амністія капіталів зазвичай застосовується саме до фізичних осіб, котрі, як вважається, можуть не знати всіх тонкощів податкового законодавства. А от юрособи, маючи своїх бухгалтерів та юристів, зобов'язані бути в курсі справ. І до них фактична "презумпція незнання" не може застосовуватися. "Це хіба що варіант для тих структур, які хочуть легалізувати в Україні капітали, щоб у тому числі полегше вивезти їх за кордон", - зазначає народний депутат.
Запровадження загального декларування в Україні потребує тектонічних змін у всій податковій системі для того, щоб вона адекватно була сприйнята суспільством і принесла реальний ефект. При цьому йдеться як про поетапне її запровадження (скажімо, спершу держслужбовці, потім заможніші люди і т.д.), передбачення перехідного періоду з відсутністю штрафних санкцій за технічні помилки в заповненні декларацій, так і про налагодження належної роботи в податкових органах, щоб у час Х під їх будівлями не формувалися довжелезні черги.
"Система має бути доступною і зрозумілою для громадян, а процедура декларування - максимально спрощеною. Як показує міжнародна практика, декларування зазвичай відбувається дистанційно, з використанням автоматизованих систем, для уникнення зайвих незручностей для громадян. Запровадження загального декларування - необхідний крок, але він має бути пристосований до українських реалій", - зазначає Я.Волковецький.
Експерти звертають увагу на практику інших країн щодо підготовки попереднього варіанта декларації для платників податків - на основі інформації, яка є в розпорядженні держорганів (звітність податкових агентів, держреєстри, інформація від третіх осіб тощо). Для більшості населення така послуга надається в Чилі, Данії, Фінляндії, Новій Зеландії, Норвегії, Швеції та на Мальті. У ряді країн (у т.ч. в Австралії, Італії, Литві, Португалії) - для 30–50% населення. При цьому, наприклад, Данія (перша країна, яка запровадила попереднє заповнення декларації) йшла до повної автоматизації цієї практики поступово - впродовж 20 років (з 1988-го до 2008-го).
Водночас хоча ці речі гіперважливі, проте значною мірою все-таки більш технічного характеру. Тим часом потребують вирішення й суспільно-"ідеологічні" питання, передусім щоб у громадян (хай як це банально та патетично звучить) з'явилася довіра до новації, формувалося розуміння обов'язковості належної сплати податків, відчуття соціальної справедливості. А для цього, окрім іншого, необхідна ревізія системи оподаткування персональних доходів загалом. Нагадаємо, що зараз основна ставка податку на доходи фізосіб становить 15%, тоді як на дивіденди - 5%. А доходи від депозитів (у т.ч. багатомільйонні) взагалі не оподатковуються. Питання непрості, але відповіді необхідні.
Довідково. Надходження від податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) у 2012 р. становили 15% від загальних податкових надходжень. 90% ПДФО в Україні збирається через роботодавців. За різними оцінками, рівень потенційної недоплати ПДФО в Україні може становити від 34 до 72% від фактичних надходжень. За 2012 р. фізособами подано 655 тис. декларацій, ще 236 тис. – фізособами - приватними підприємцями на загальній системі. Таким чином, декларації подали 2% громадян України, або 4% працездатного населення.
При цьому не подають декларацій багато громадян, які вже сьогодні зобов'язані це робити. Так, кількість декларацій, поданих особами, які отримували дохід з двох джерел, - лише 19 тис. (у середньому 128,76 тис. грн на людину). Кількість декларацій, поданих особами, які отримували дохід з іноземних джерел, - лише 5 тис. при 1,2 млн трудових мігрантів і чималої кількості заможних громадян, які на міжнародному рівні структурують свій бізнес. Кількість декларацій за орендними доходами - лише 34 тис., що знову ж не відповідає обсягу ринку оренди житлової нерухомості в Україні.
На думку експерта з питань бюджету Асоціації міст України Олександра Слобожана, суттєво підвищити шанси на детінізаційний ефект від запровадження загального декларування доходів, а також досить відчутно поповнити бюджети всіх рівнів могло б удосконалення системи оподаткування нерухомості, причому як житлової, так і комерційної. "Хай там як, а левова частка "сірих" доходів вкладається саме в нерухомість. Проте тут слід виробити адекватні й соціально справедливі механізми, аби не вийшло так, що за сільську хату, збудовану бозна-коли, не довелося платити більше, ніж за розкішний дворівневий пентхауз в елітній столичній новобудові чи за ювелірний магазин у центрі великого міста", - зазначає фахівець.
Та найголовнішою умовою в контексті забезпечення соціальної справедливості, яка визначатиме успішність запровадження загального декларування, як уже неодноразово зазначалося на сторінках DT.UA, є реальна, а не лише на словах боротьба з корупцією на всіх рівнях чиновництва, "від мала до велика", та підвищення прозорості й ефективності використання бюджетних коштів. Щоб громадяни могли хоча б сподіватися, що їхні гроші справді йдуть на будівництво шкіл, лікарень і доріг, а не на чергову автівку еліт-класу для чиновника середньої руки. Це вже не кажучи про багатомільярдні зловживання на найвищому політичному рівні. Без цього всі благі наміри зведуться тільки до показухи, а саме запровадження загального декларування, як мінімум, перетвориться на процес заради процесу - без особливого сенсу.
P.S. Орієнтовна кількість громадян, яких можуть зобов'язати подавати декларацію, оцінюється на рівні 26-27 млн осіб (це не включаючи неповнолітніх дітей і пенсіонерів). Дискусії в уряді наразі, серед іншого, ведуться з приводу доцільності та формату декларування доходів пенсіонерами. Адже тут, з одного боку, потрібно не запровадити недоречного декларування доходів літніми людьми, які живуть на одну мізерну пенсію. А з іншого - запобігти тому, щоб на них не переписувалося майно вартістю в мільйони доларів близькими й не дуже "родичами".