Поки Україна разом із світом шукає шляхи, як уникнути глобальної продовольчої кризи та голоду, з полиць вітчизняних магазинів зникла сіль. Кам’яна. В сіруватих упаковках з господарчого паперу. Так, саме та, звичайна, щоб огірки солити.
Перше, що спадає на думку, — війна. Додамо сюди ажіотажний попит на вічні «сірники, сіль, цукор», розтрощену інфраструктуру залізниці. Маємо результат — дефіцит. Сіль, яка гордо і самотньо стояла на полицях протягом першого місяця війни/весни у багатьох супермаркетах замість круп, молока чи води, нині просто розчинилася в повітрі.
«Ти сіль бачив?». «А де сіль?». Таке чуєш то тут, то там, коли вкотре йдеш поміж рядів із продуктами харчування.
Державне підприємство «Артемсіль» не працює. Виконувач обов’язків директора підприємства Віктор Юрін каже, що виробничий процес на підприємстві неможливий, а відвантаження продукції призупинено ще в квітні, бо вузлову станцію «Сіль» теж постійно бомблять. (Соледар, Бахмут перебувають під постійними обстрілами.)
Логістика автотранспортом ускладнена, бо видобуту сіль зазвичай одразу вантажать у вагони.
Завбачливі споживачі
Усе, що можна було вивезти, ДП «Артемсіль» відправило торговельним мережам. У перші дні повномасштабного вторгнення споживачі вигрібали сіль упаковками по 40–50 пачок (кожна по 1,5 кг). Справжні господарі — пересічні громадяни — разом із сіллю звільняли роздрібні мережі від запасів лаврового листа, чорного перцю (горошок), оцту.
Будемо вважати, що це був перший етап операції «консервація». Цього літа українці масово робитимуть заготовки на зиму. Попит на кам’яну сіль на тлі зупинки найбільшого в Східній Європі виробника найближчими тижнями тільки посилюватиметься.
Захід у поміч
Відтак, питання підвищення цін можна навіть не виносити на порядок денний. Це очевидно. Керівництво держпідприємства каже, що якби мало можливість продавати сіль нині, то ціни відрізнялися б від звичних 9–10 грн/пачка (1,5 кг).
До речі, подекуди в магазинах почала з’являтися продукція з Польщі. Діапазон цін такий: звичайна — 14 грн/кг, морська — 20 грн/кг. Є вже продукція з Туреччини, Румунії. Присутня в роздрібній мережі й гімалайська сіль, правда, ціни кусаються: 25 грн за 250 грамів.
При загальносвітовому виробництві на рівні 270 млн тонн на рік Україна без солі точно не залишиться. Вибір широкий — Німеччина, Франція, Велика Британія, Польща, Іспанія, Італія, Нідерланди, Румунія. Єдиний момент — структура виробництва по країнах суттєво різниться.
Зокрема, у Німеччині понад 50% загального обсягу виробництва солі — кам'яна, у Польщі лише 19% виробництва — кам’яна. В Італії на сіль із розчинів і кам'яну сіль припадає понад 83% виробництва. У Португалії та Іспанії більше 60% виробленої солі — кам'яна. У Великій Британії на частку кам'яної солі припадає 27% загального виробництва.
Митниця підтверджує тренд на зростання імпорту. За чотири місяці поточного року імпорт солі (група 2501) в Україну зріс до 57 тис. тонн проти 40,4 тис. тонн у січні—квітні 2021 року.
Водночас статистика фіксує скорочення експорту, тому зупинка підприємства в Соледарі, яке торік видобуло, переробило та відвантажило споживачам 1,9 млн тонн солі, зачепить увесь світ. На внутрішньому ринку найбільший український виробник зазвичай залишав менш як половину виробленої продукції.
Ті самі граблі
Повернемося на внутрішній ринок. Це якесь дежавю. 2015 року, коли пройшла чутка, що «Артемсіль» розбомбили, налякані громадяни змели всі запаси солі з прилавків. Ситуація повторюється? Хоча кілька разів особисто прем’єр і чиновники з Мінагрополітики наголошували, що на внутрішньому продовольчому ринку все спокійно. Влада створила резерви базових продуктів харчування на кілька років наперед. Можу тільки перепитати: а де сіль?
Розумію, що нині всім неймовірно складно, жити в оливкових кольорах нестерпно.
Пропоную: давайте паралельно із шляхами для вивозу українського зерна контролювати баланси продовольчих ринків і зважати на потреби простих громадян.
А звичні ряди кам’яної на полицях магазинів будуть промовистішими за всі заяви.
Усі статті Лариси Гук читайте за посиланням