Повномасштабне вторгнення РФ в Україну змусило словосполучення «житниця Європи» звучати абсолютно по-новому. Мільйони тонн зерна в українських портах, вселенський страх, що світ накриє голод, змусили відкинути вбік вишукані формулювання та звернутися до сухої мови цифр. Треба ж, нарешті, зрозуміти: скільки людей у світі годує Україна, чим годує, наскільки світ зацікавлений у відновленні експорту з України? А також хто від кого залежить — світ від України чи навпаки? І, нарешті, головне: в перегонах за призове місце в забезпеченні світу харчами чи не забуде Україна нагодувати своїх громадян.
Про нові досягнення з кількості відвантаженої кукурудзи на зовнішні ринки трейдери збиралися писати книгу рекордів ще в січні 2022-го. Крім того, Україна забезпечує 10% світового експорту пшениці, має хороші позиції з ячменю. Ще ми №1 у світі за обсягами поставок соняшникової олії. Оце, мабуть, і всі основні українські страви до глобального столу. Щоправда, з цих кількох позицій складно організувати банкет. Ба більше, навіть повноцінного раціону збалансованого харчування не складеш. Але про все по порядку.
Пшенична історія
ZN.UA вже розповідало, що трейдери активно вивозять стратегічні зернові з України зазвичай у першій половині сезону. Торік ще виникла запальна перепалка за продовольчу пшеницю між експортерами й пекарями. У другій половині сезону вивезення пшениці з України традиційно йде на спад.
Очевидним є і те, що на тлі епідемії COVID-19 країни-імпортери намагалися накопичувати величезні запаси зерна й продовжуватимуть таку практику. Китай останні два роки тільки те й робив, що скуповував пшеницю, бо хто його знає, які потрясіння чекають планету попереду.
Загалом є понад 30 нетто-імпортерів пшениці, залежних від двох країн — України та РФ. Цікавий момент. Ви звернули увагу, що жодна з країн, які до 24 лютого активно купували зерно в Україні, не почала виступати з протестами проти війни чи з чимось іншим, а тихенько поїхала в інші держави: домовлятися.
Показовий приклад — стрімкий вихід на зовнішні ринки Індії, яка виручила багатьох. В 2019/2020 маркетинговому році Індія продала за межі країни лише близько пів мільйона тонн пшениці. А вже в сезоні 2021/2022 експорт пшениці з Індії оцінюється на рівні 10 млн тонн.
Щоправда, в середині травня влада Індії подумала-подумала, та й заборонила експорт. По-перше, треба порахувати, аби самим вистачило. Зметикували, що це шанс додатково заробити та низку інших питань вирішити. Зокрема, Індія домовляється з Індонезією про зустрічні поставки продовольства.
Можна навіть не звертатися до мольфарів, аби дійти висновку, що більшість країн, які зазвичай імпортують з України, знайдуть інші джерела поповнення засік. Так, Єгипет — найбільший світовий імпортер пшениці — «пастиметься» в Індії та Аргентині.
Як там кажуть, що й треба було довести. За глобального виробництва пшениці 770–780 млн тонн на рік і торгівлі в обсязі понад 200 млн українські два десятки мільйонів виглядають більш ніж скромно. Вивозом пшениці більше переймаються самі українці, котрі на хвилі страху через війну бояться, аби не спорожніли полиці магазинів.
За даними Державної митної служби, Україна в 2021/2022 маркетинговому році (станом на 10 червня) експортувала понад 47 млн тонн зернових. Зокрема, пшениці продали 18,6 млн тонн, кукурудзи — 22,6 млн, ячменю — 5,7 млн, жита — 161,5 тис. тонн.
Зауважимо, що в попередньому 2020/2021 маркетинговому році Україна продала зовнішнім споживачам 44,7 млн тонн зерна, з них пшениці — 16,6 млн тонн.
Наразі експорт пшениці практично відсутній. За десять днів червня трейдери змогли відвантажити на зовнішні ринки 372 тис. тонн, з них пшениці — 28 тис., кукурудзи — 332 тис. тонн.
Щодо нового сезону експортні прогнози обережно-песимістичні — 9–10 млн тонн. Проблеми портів наразі не вирішено, шляхи через порти Балтії, залізницею, автотранспортом проглядаються, але порівняно з морськими маршрутами нагадують струмочки.
Історія інша — кукурудзяна
Приблизно така ж каша заварюється в сегменті кукурудзи. Один із найбільших імпортерів — Китай — уже домовився з Бразилією. Світ не став чекати, поки розблокують порти чи закінчиться війна. Країни-імпортери почали шукати альтернативні джерела для задоволення попиту власних ринків.
У це важко повірити, але якихось 15 років тому Україна взагалі була відсутня в рейтингу постачальників кукурудзи, й нічого. Населення планети збільшувалося, тож дедалі більше відчувалася потреба в продовольстві. Але світ існував, торгував.
Заяви про голод, кризу й далі по тексту — це заяви. Світ не може чекати: виникнуть нові домовленості, угоди, ланцюги логістики. Повертати місце під сонцем завжди важче, ніж просто утримувати його. Україні із загальним експортом 67 млрд дол. за результатами 2021 року втрачати аграрні медалі ніяк не можна. У перекладі — мова про сотні мільйонів доларів, вкладених в елеватори, портову інфраструктуру, оновлення технічного парку господарств.
Що ще суттєво — груба копієчка до скарбниці. Торік аграрний експорт приніс майже 28 млрд дол. Нині все виглядає невизначено. Тому, якщо розмови ООН і ФАО про світовий голод через заблоковані українські порти можуть зупинити війну, то треба про це говорити в режимі 24/7.
Ще одна історія — олійна
Війна зупинила експорт соняшникової олії. Імпортери почали переходити на альтернативу — пальму та сою.
Аби сильно не заглиблюватися в тему, зазначимо: глобальний сектор рослинних олій теж перевзувається, як ті солдати на марші.
Кілька слів про ріпак, бо Україна є третім у світі експортером, а ще — це перша культура до збирання, яка забезпечувала у мирні часи перші гроші аграрію. Канада та Австралія в теорії можуть компенсувати потенційне скорочення експорту українського ріпаку. Однак це покаже сезон 2022/2023, бо весь торішній урожай вивезли буквально за кілька місяців. Ціни на ріпак зашкалювали, вітчизняні олієпереробні заводи відступили перед натиском іноземних покупців.
Подивимося, яким буде відвантаження ріпаку в сезоні 2022/2023. Зважаючи на заяви США та ЄС про облаштування тимчасових сховищ на кордоні України та Польщі, з’являються нові сценарії експорту з України.
Казка про голод
Будьмо відвертими: до початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну світ відчував, причому не один рік, проблеми з достатньою кількістю продовольства. Причому кількість тих, хто страждає від неповноцінного харчування, у різних міжнародних інституцій різна.
За оцінками ФАО (Food and Agricultural Organization), 2022 року до 181 мільйона осіб можуть зіштовхнутися із загостренням рівня продовольчої безпеки. Міжнародний комітет Червоного Хреста говорить, що понад 346 мільйонів жителів Африки потерпають через нестачу продовольства.
Якщо війна затягуватиметься, то кількість людей, які недоїдають, у всьому світі може збільшитися на 8–13 мільйонів у 2022–2023 роках, причому найбільш виражене зростання буде в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, за яким ідуть країни Африки на південь від Сахари, а потім Близька Східна і Північна Африка.
Основна причина продовольчих криз — це конфлікти. Додамо сюди кліматичні потрясіння, які частішають. Постійні урагани, циклони, повені, посухи, пожежі тягнуть за собою руйнації фермерських господарств, скорочення локального виробництва, і от уже мільйони людей мають проблеми з харчами.
Директор Всесвітньої продовольчої програми ООН Девід Бізлі вважає, що нині ситуація набагато гірша, ніж під час «арабської весни» 2011 року та продовольчої кризи 2007–2008 років, коли політичні хвилювання, заворушення та протести стрясали 48 країн.
Не виключено, що висока активність і зацікавленість ООН і ФАО в історії про «планетарний голод» зумовлені тим, що систему поставок було налагоджено та відпрацьовано. Більш того, ціна української пшениці більш ніж влаштовувала всіх учасників процесу. Ще й витрати на транспортування були порівняно низькі завдяки фізичній близькості країн до басейну Чорного моря.
Нині міжнародні організації виступають із невтішними прогнозами щодо наближення нових численних продовольчих криз. Це означає дві речі: 1) ціни зростатимуть; 2) перебої з поставками продуктів можливі.
Згідно з індексом продовольчих цін ФАО, котирування на основні харчі майже безперервно зростали з другої половини 2020 року. Ця тенденція досягла апогею в березні 2022-го, коли глобальні ціни побили історичний максимум. Хоча ціни знизилися протягом квітня-травня, однак залишаються високими. І ситуація через війну вельми невизначена.
Протягом 2021 року глобальні ціни на пшеницю та ячмінь збільшилися на третину, підкріплюючись сильним світовим попитом та обмеженим експортом через скорочення виробництва в ряді країн-експортерів пшениці та ячменю. А от у сегменті ріпакової й соняшникової олії річне зростання цін, зареєстроване 2021 року, становило 65 і 63%.
Посилюють глобальну паніку обмеження експорту на рівні окремих країн. За останні місяці список тих, хто ставить на перше місце власного споживача, розширюється. В перекладі на просту мову це означає — часи дешевої їжі закінчилися. В тому числі в Україні.
Нагодувати б себе
Поки Україна продовжує шукати можливості розблокувати порти та організувати нові маршрути поставок зерна на зовнішні ринки, аби нагодувати населення планети, пересічні українці, висолопивши язика, шукають — не повірите — гречку, причому змушені купувати іноземну крупу по 80–90 грн за кіло, бо власної чомусь не вистачає. Погодьтеся, на тлі заяв, що ми годуємо світ, звучить як знущання.
Однак це ще пів біди. Не зайве буде згадати, що, попри гігантський минулорічний урожай, з урахуванням низької якості зібраної пшениці й швидких темпів імпорту саме пшениці продовольчого ґатунку ще восени 2021-го прогнозували, що про дешевий хліб для українців можна забути, бо пекти його все одно доведеться з імпортного борошна. І це не дивно.
Адже якщо загальний вал продовольчої пшениці урожаю 2021 року становив 13 млн тонн, то вже станом на 20 жовтня 2021 року 10 млн тонн цієї якісної пшениці, придатної для випічки хліба, залишили межі України. Чому? Бо квоту на експорт було встановлено в 25 млн тонн, і чомусь без розподілу пшениці на продовольчу і фуражну. Можна собі уявити, з чого доведеться пекти хліб для громадян України, якщо й надалі пріоритетним завданням «житниці Європи» буде намагання нагодувати населення всієї планети.
Тим часом аграрії Одеської області, попри війну та прильоти ракет, уже вийшли в поля збирати ячмінь. Зрозуміло, що посіяли менше. Ясно, що частину полів втрачено, а частина просто нашпигована металом. Однак навіть на страшному тлі війни перспективи щодо врожаю непогані. Ще б на додачу до цього — перемога!
Більше статей Лариси Гук та Сергія Следзя читайте за посиланнями.