Після перемоги відкриється нове вікно можливостей для України. Як і після наших двох революцій, цей період буде не дуже тривалим — орієнтовно пів року чи рік. Саме час перейнятися питанням, що ми хотіли б зробити такого важливого в цей період, аби не змарнувати нового шансу на зміни. Для нас неприйнятно, щоб після такої кривавої війни в економічному плані, в плані добробуту людей все закінчилося традиційним «як завжди».
Перш ніж зробити нарис плану на майбутнє, потрібно нагадати, де ми були на нашому шляху реформ до 24 лютого 2022 року. Після Революції Гідності було виконано дійсно масштабну роботу. Серед фундаментальних змін — перехід до інфляційного таргетування (плаваючий обмінний курс) та очистка банківського сектору, наближення цін на газ та опалення до ринкового рівня, реформа корпоративного управління, реформа державних закупівель, ринок землі, антикорупційна вертикаль, старт реальної судової реформи тощо. Згадав не все, список можна продовжувати, за вісім років дійсно подолали значний шлях.
Що ж залишилося виконати, аби таки отримати справжній економічний прорив із приходом багатомільярдних інвестицій? За великим рахунком, усі рекомендації відомі, і їх переписують рік у рік у різноманітних стратегіях/меморандумах. Тому тут хочу приділити увагу не самим рекомендаціям, а їх пріоритезації, оскільки одна із ключових вад попередніх реформ — занадто широкий фронт робіт. Маючи неохоплюване поле для роботи та обмежене бажання робити реальні зміни, дуже легко обрати щось малозначне і при цьому досі виглядати дієвим і реформоорієнтованим.
Отже, ключовою і однозначно пріоритетною реформою для досягнення справжнього економічного прориву має бути судова реформа. Якщо бути точнішим, то доведення розпочатої судової реформи до логічного завершення, тобто повне перезавантаження Вищої ради правосуддя під наглядом громадськості та міжнародної спільноти. Про це було сказано тисячі разів і це потрібно повторювати: для міжнародного капіталу верховенство права — це критична умова довгострокових інвестицій у країну. Особливо після численних історій «віджиму» власності під патронатом можновладців різного калібру. Можна не виконувати багато чого з рекомендацій МВФ і Світового банку (не вірю, що це пишу), але судова реформа — це критично необхідна умова для економічного прориву.
Якщо і тільки якщо виконується пункт №1, тобто судова реформа, можна говорити про масштабну податкову реформу — пріоритет №2. Війна і, як наслідок, падіння доходів бюджету створили унікальну можливість перезавантажити податкову систему без створення додаткового стресу для економіки. Уряд знизив податки на період воєнного стану, проте погана новина в тому, що після завершення війни вся обтяжливість податкової системи знову повернеться. Ми йдемо в ЄС, а в Євросоюзі податок на додану вартість (ПДВ) є базовим. Проте є один нюанс, про який чомусь не дуже заведено говорити на українських теренах, — ПДВ у країнах ЄС працює фактично так само, як і омріяний українськими підприємцями податок з продажу. Немає ніякого податкового кредиту, немає жодних сплат при імпорті. У країнах Євросоюзу ПДВ сплачується лише на етапі кінцевого продажу, тобто це за фактом податок з продажу, просто інакше називається. Чому у нас досі не перейшли на саме такий, приємний для бізнесу спосіб адміністрування ПДВ? Адже тоді буде незрівнянно менше драконівських перевірок від податкової, ніякого головного болю через відшкодування ПДВ, жодних махінацій із ПДВ-кредитом. А тому, що ПДВ на імпорт та інші митні платежі, які оформляються при ввезенні, до війни сягали аж третини (!) податкових доходів бюджету. Хто б оце в нормальних умовах і в притомному стані просто так відпустив десь близько 40 млрд грн доходів бюджету на місяць? Лови їх потім по країні, невідомо, де і як вони ті товари продаватимуть.
Але ж стривайте, уряд скасував митні платежі на період воєнного часу. Уряд уже (!) відпустив третину податкових доходів, щоб у цей важкий час спростити людям життя (насправді, бо іншого вибору не було). Може, це якраз і є вікно можливостей — перейти на принципи адміністрування ПДВ за лекалами ЄС? Зрозуміло, ця ідея дуже некомфортна для митників на західному кордоні, — вже не пограєшся з митною вартістю, все залежатиме від кінцевої ціни продажу. Взагалі крамольною є ця ідея для людей, які сидять на ПДВ-відшкодуванні (обсяги відшкодування живими грошима зменшаться в рази). Та і багато чого потрібно гармонізувати з базовими процесами Євросоюзу (наприклад, треба уніфікувати первинні фінансові документи з практиками країн ЄС). Але якщо це робити, — а ми ж євроінтегруємося за прискореною процедурою, — то це необхідно робити саме зараз!
Ще було б корисно щось зробити з ЄСВ і пенсійною реформою, проте після таких глобальних подій, після війни для старту нам знадобиться якісний перепис населення. Щоб чітко знати, хто в країні залишився жити після такого масового переселення. Як тільки знатимемо, скільки нас, в обов’язковому порядку потрібно буде реформувати ЄСВ і переводити пенсійну систему на стійкіші рейки.
Пріоритет №3 — це посилення Антимонопольного комітету України та Рахункової палати України. Не дивуйтеся. Українці вимагають деолігархізації та знищення можливостей для так званої ренти (надприбутків) для дрібніших «хижаків». Хоч як дивно, ці дві непримітні інституції — Антимонопольний і Рахункова — це високоточна зброя проти олігархату та ренти. Килимові бомбардування антиолігархічними законами дають лише багато піару з мінімальними результатами. Річ у тім, що створення рентних можливостей (надприбутків) — це навіть не завжди злочин, який підпадає під кримінальну відповідальність. Просто люди побачили можливість, залучили до цієї можливості посадових осіб чи народних обранців і зібрали з кожного українця по додатковій гривні на місяць. Українцям не боляче, а зацікавленим особам перепало кілька десятків додаткових мільйонів. Ні прокуратура, ні поліція, ні антикорупційна вертикаль у цьому не знайдуть складу злочину, бо закон не все забороняє. Сильний і компетентний Антимонопольний комітет, підзвітний громадськості, а не зацікавленим гравцям, — єдиний шанс філігранно відслідковувати та вирізати точки штучного створення таких надприбутків у нашій економіці.
А що Рахункова палата? От є у нас державні підприємства, їхні менеджери красиво пишуть у соцмережах про свої перемоги. Було б цікаво почитати звіти Рахункової палати, так би мовити, альтернативну точку зору, про їхні справи та їхню реальну ефективність. Посилення корпоративного управління — це теж дуже важливо, і про це обов’язково згадає МВФ у своїх рекомендаціях. Але, як ми бачимо з досвіду останніх років, навіть люди із західними дипломами, номінально декларуючи ринкову орієнтацію, із завзяттям долучаються до гри під назвою «державний протекціонізм», щойно опиняються у кріслі топ-менеджера держпідприємства. З державними підприємствами нам могли б допомогти розібратися посилений Антимонопольний і Рахункова, обов’язково у співпраці з громадянським суспільством.
Проте запитання «що робити?» не настільки критичне, як запитання «як саме це реалізувати?». Проблемні точки та плани реформ уже давно та досить широко розписані (згадаймо численні меморандуми з МВФ, де план реформ повторюється з року в рік). А от хто може стати рушієм змін та як такі справжні зміни можуть реалізуватися, тут поки що відкрите поле для обговорення.
Принципова відмінність сьогоднішнього вікна можливостей полягає в тому, що після війни чинна влада не зміниться, тобто користуватися новим «порталом у краще майбутнє» будуть люди, які і до війни тримали певний економічний курс. Незмінність влади в цій ситуації відіграє як позитивну, так і негативну роль. Позитив у тому, що не потрібно буде чекати довго, поки усі чини розсядуться по своїх місцях. Негатив же у тому, що всі реформи до початку війни йшли з-під палки МВФ під страхом відсутності співпраці та фінансування. І так уже складається, що відповідальність за реалізацію нового шансу на прорив ляже на плечі саме тих людей, які в останні місяці перед війною саботували призначення незалежного прокурора Спеціальної антикорупційної прокуратури (щоб запрацювала антикорупційна вертикаль) і з великим скрипом та лише під шаленим тиском Заходу погодилися перезавантажити Вищу раду правосуддя під наглядом незалежних західних експертів (тобто зрушили з місця судову реформу).
Ще одна принципова відмінність післявоєнного вікна можливостей — це очікувана кількасотмільярдна західна підтримка на відбудову України. Гадаю, перспектива «Великої відбудови» дуже імпонує ідеологам «Великого будівництва».
Такий розклад нам підказує, що рамки післявоєнного поступу мають бути окреслені вже відомою нам формулою «гроші на відбудову в обмін на реформи». Такий формат співпраці дає високу ймовірність того, що нове вікно можливостей не буде змарноване навіть в умовах відсутності кадрових змін у керівництві країни. Це відповідь на запитання «як саме реалізувати?».
А що у нас із рушіями реформ? На моє глибоке переконання, тут надія переважно на громадянське суспільство. Політичне керівництво країни у своїх маневрах зажате політичним рейтингом та орієнтацією на сьогоденну популярність. Додатковий маячок для офісу президента — це фінансування від донорів. Гроші критично потрібні, особливо зараз і потім на відбудову. Однак ми вже багато разів переконувалися, що західні партнери досить погано орієнтуються в нюансах маневрування української влади. А в умовах, коли Захід починає відчувати провину за трагічні події в Україні, це маневрування неодмінно стане більш вправним. В таких умовах у площині реформ найкраще використовувати стратегію «бутерброда», коли, з одного боку, керівництво країни буде затиснуте необхідністю постійної фінансової підтримки із Заходу і на поточні потреби, і на відбудову, а з іншого — громадянське суспільство, яке чітко відслідковує всі нюанси перебігу подій на місцях, коригуватиме необхідні кроки, які потрібно зробити для отримання наступної порції фінансування. У такому форматі є всі шанси нівелювати «кумівські зв’язки» нагорі навіть без кадрових ротацій і реалізувати критичні реформи в поточних умовах.
Якщо ще вдасться досягнути єдності громадянського суспільства за ключовими вимогами та пріоритетами, тоді у нас буде все необхідне, щоб економічний прорив таки дійсно став реальністю.