Спочатку хочу всіх заспокоїти: незважаючи на зміну керівника НБУ, динаміка курсу гривні буде керованою і передбачуваною. Проте політика Нацбанку потребує перегляду. Час розпочати кредитування реальної економіки та пом’якшити монетарну політику.
Традиційно в часи будь-яких політичних пертурбацій або важливих кадрових змін спекулянти намагаються маніпулювати обмінним курсом. Я відповідально заявляю, що це — типові махінації на ринку зацікавлених осіб і структур, які намагаються нажитися на емоціях людей. Саме вони зараз розганяють у засобах масової інформації паніку щодо обмінного курсу гривні. Але в Національного банку є достатньо інструментів і засобів впливу для згладжування курсових коливань. Таким чином, вважаю, що не варто бігти до обмінників і підтримувати штучно викликану істерію. Через кілька днів курс гривні повернеться до своїх вчорашніх значень і ввійде у коридор нормальних коливань. Ми маємо накопичених валютних резервів в обсязі більш як 27 млрд дол. За розрахунками фахівців, зробленими на основі складних економічних моделей, поточний реальний курс гривні — близький до рівноважного. А тому економічних підстав для її девальвації немає.
Проте НБУ повинен негайно переглянути свою політику у частині розвитку грошово-кредитного ринку. Першочерговий крок, який потрібно реалізувати після зміни керівництва Національного банку, — це відновити кредитування реального сектору економіки. 2015 року відношення наданих банками кредитів у економіку до ВВП дорівнювало 52%. А на початку 2020-го це співвідношення зменшилося більш як удвічі і становило 24%. Ми не повинні власноруч руйнувати нашу економіку і жити в паралельному світі відносно інших країн.
У всьому світі банківське кредитування є важливою рушійною силою економічного розвитку. З початку коронакризи провідні центральні банки емітували трильйони доларів і євро нової ліквідності для утримання на плаву фінансових установ і підтримки кредитного процесу. Але наш Національний банк здійснює досить стримуючу монетарну політику, попри колапс банківського кредитування і масові банкрутства малих і середніх підприємств. Якщо українська економіка якось і виживає в поточних умовах, то не завдяки активній макроекономічній політиці, включаючи монетарну, а всупереч їй.
Як позитивний момент слід відзначити, що започаткування урядом кредитної програми «5–7–9» стало правильним кроком у напрямку підтримки малого бізнесу в Україні, але, очевидно, недостатнім. І причини тут не лише в обсягах бюджетного фінансування програми чи пасивності малого бізнесу, а й у нездоровій мотивації банків уникати таких кредитів і в жорстких правилах регулювання кредитної активності банків з боку НБУ.
У частині цільової спрямованості політики НБУ та дизайну монетарної політики слід відійти від надмірного слідування інфляційній цілі, оскільки така політика в поточних умовах України пригнічує сукупний попит і гальмує економічне зростання. Саме тому ми мали стагнацію реального ВВП і падіння промислового виробництва ще до початку коронакризи. Пріоритетною метою діяльності Нацбанку має бути підтримання стійких темпів економічного зростання, важливою є також фінансова стабільність. А інфляцію потрібно розглядатися як один із показників чи параметрів, що формують стабільність макрофінансового середовища і відіграють певну роль у досягненні цільових темпів економічного зростання. Проте реалізація таких основоположних змін передбачає внесення змін до Закону «Про Національний банк України».
Ще один важливий напрям діяльності НБУ — це утримання макроекономічних балансів і розвиток комплексної системи антикризової діагностики. Наприклад, у країнах ЄС діє система моніторингу макроекономічних дисбалансів (Macroeconomic Imbalance Procedure), у рамках якої Єврокомісія контролює дотримання країнами-членами граничних значень 14 основних показників і 28 допоміжних, а також надає рекомендації для усунення зафіксованих відхилень. Зокрема, вважається, що якщо упродовж трьох років реальний ефективний обмінний курс зростає чи знижується більш як на 11%, це сигналізує про ймовірність чи фіксує факт настання валютної кризи. В Україні лише за 2019 рік реальний курс гривні ревальвував на 19,1%, а за перший квартал 2020-го — девальвував на 7,2%. Такий стан справ означає високу курсову волатильність, яка підриває основи фінансової стабільності та деформує цінові сигнали для суб’єктів зовнішньої торгівлі.