Торік українські компанії сплатили трохи більше 100 млрд грн податку на прибуток. А за кордон вивели у різний спосіб близько 200 млрд грн. Впровадження податку на виведений капітал зменшить обидві ці цифри, але уряд воліє згадувати лише про зменшення податкових надходжень. Цікаво, чому?
Звісно, до будь-яких змін у податковому законодавстві треба ставитися виважено, особливо в Україні, для якої навіть мінімальний дефіцит податкових надходжень — це катастрофа, а бізнес відверто втомився від постійних змін у податковому законодавстві. Саме тому багаторічна боротьба між державою та прибічниками впровадження податку на виведений капітал (ПнВК) замість податку на прибуток сприймалася як цілком зрозуміле протистояння між тими, хто міцно тримає у руці синицю, та тими, хто вперто чекає на журавля. Але ситуація змінилися, і якщо два роки тому острахи Мінфіну щодо можливих ризиків впровадження ПнВК були зрозумілими, ба більше, їх поділяли і наші консервативні західні партнери, то зараз, у часи кризи, саме радикальні кроки можуть і мають стати для української економіки порятунком.
За прогнозами МВФ, економіка України без зміни економічної моделі розвитку після падіння 2020 року на 8% виросте 2021-го лише на 1% і навіть до 2025 року не досягне рівня 2013-го. Ба більше, на переконання того ж таки МВФ, для подолання економічної кризи країнам насамперед треба звернути увагу саме на фіскальні стимули, тобто за рахунок податкових стимулів підтримувати економічне зростання, бо монетарних заходів не вистачить. Водночас прийняті під час кризи парламентом податкові стимули для допомоги бізнесу на сьогодні оцінюються на рівні 0,1–0,2% ВВП, тобто заходи мають бути значно радикальнішими.
І начебто навіть діюча влада почула поради економістів світового рівня і нібито навіть почала готуватися до впровадження ПнВК, але, як виявляється, не повною мірою, не для всіх, не по всій Україні, а головне, досі не зрозуміло, у якому саме форматі. Насправді процеси, які відбуваються зараз, здатні дискредитувати цю реформу ще до її початку і нівелювати будь-які можливі економічні стимули, на які ми розраховуємо.
Чого ми чекаємо від ПнВК?
Класична модель оподаткування прибутку підприємств у сьогоднішніх економічних умовах в Україні є неефективною, і з цим мало хто зможе посперечатися, бо традиційно в нашій економіці близько 20% економічно активних компаній — збиткові і взагалі уникають сплати цього податку; 77% від його сплати забезпечує лише тисяча компаній, решта понад 300 тисяч підприємств — оптимізують, оптимізують і ще раз оптимізують, роблячи все, аби не сплатити тут мінімуму, а за кордон вивести максимум. Ми вже згадували, що 2019-го за кордон вивели близько 200 млрд грн, а податку на прибуток сплатили трохи більше 100 млрд.
Сенс податку на виведений капітал, або податку на розподілений прибуток, якраз у мінімізації сум, які компанія захоче вивести з країни, і стимулюванні реінвестування коштів. У класичній моделі ПнВК оподатковує лише ту частину прибутку підприємства, яка не спрямовується на розширення чи створення виробництва. Зрозуміло, що принаймні у перші роки податкові надходження будуть меншими, але в перспективі вони збільшуватимуться, бо гроші лишатимуться в економіці і сприятимуть її зростанню. І найцікавіше — це відповідь на запитання: скільки ми втратимо зараз, а отримаємо потім? Її немає. Навіть із визначенням того, скільки ми втрачаємо від впровадження ПнВК, попри роки обговорення, є проблеми. Мінфін вважає, що йтиметься про скорочення податкових надходжень на 65 млрд грн у перший рік і про мінус 100 млрд — у другий. Розрахунків, на яких базуються такі показники, ніхто не бачив, як і жодних припущень щодо того, а що ми отримаємо натомість. Наприклад, наскільки скоротяться обсяги виведених з України коштів, коли вони почнуть підпадати під оподаткування. І дивно, що Мінфін жодного разу не намагався цього обрахувати, хоча саме по собі впровадження ПнВК суттєво вплине на скорочення цих обсягів.
Класична, пропонована експертами модель ПнВК передбачає застосування 15-відсоткової ставки податку до операцій з виведення капіталу, 20% — до операцій, прирівняних до операцій з виведення капіталу, 5% — до коштів, сплачених на виконання боргових зобов'язань пов'язаним особам-нерезидентам. Також базова модель передбачає створення Реєстру платників податку на виведений капітал і запровадження автоматизованого аналізу податкової інформації. За розрахунками Українського інституту майбутнього і прогнозами МВФ по Україні, запуск оподаткування на виведений капітал забезпечить фіскальні стимули підприємствам для відновлення і швидшого зростання економіки в розмірі 30–32 млрд грн (0,7–0,8% ВВП) на 2021–2022 роки. За рахунок свого швидшого зростання українська економіка вже на четвертий рік почне приносити більше податків до бюджету.
Однак класична модель, яка дійсно могла б забезпечити економічне зростання, заради якого мало б сенс здійснювати такі суттєві податкові трансформації, влаштовує далеко не всіх. І влада починає пропонувати напівзаходи, впровадження яких навіть реформою не назвеш.
Варіанти податкового комітету та Мінфіну
Наприклад, податковий комітет Верховної Ради і його голова Д.Гетманцев вважають, що цілком вистачить впровадження ПнВК для бізнесу з річним оборотом до 150 млн грн на рік і лише на два роки, а там як піде. Плюс у тому, що, за підрахунками Мінфіну, втрати бюджету від недонадходжень податку на прибуток становитимуть лише 8,5 млрд грн на рік. Мінус у тому, що позитивного ефекту від такої часткової реформи не буде, і через два роки, передбачувано не отримавши ефекту, ідею із запровадженням ПнВК просто поховають назавжди як непрацюючу. Ба більше, на переконання депутатів, одночасне існування ПнВК і спрощеної системи оподаткування — це надто велика розкіш для вітчизняного бізнесу, тому у разі впровадження ПнВК слід відмовитися від «спрощенки». Варто лише уявити, який спротив зустріне така ініціатива у реальному секторі, — це аж надто висока плата за податкову реформу, тим паче що фіскальне стимулювання мало б передбачати податкові пільги, а не посилення податкового тягаря.
Спілка українських підприємців відреагувала на депутатську ініціативу, зазначивши, що запровадження ПнВК лише для окремих суб’єктів господарювання, по-перше, не призведе до спрощення адміністрування податків для компаній, навпаки, у бізнесу з’явиться необхідність додаткового контролю між платниками ПнВК і платниками податку на прибуток, тобто зайвого клопоту додасться. По-друге, часткове запровадження ПнВК«не для всіх» залишає нерівність оподаткування за рахунок оптимізаційних можливостей податку на прибуток і накопичених збитків, які, за даними податківців, наразі становлять 1,3 трлн грн. По-третє, часткове запровадження ПнВК повторить досвід Великої Британії, яка вже запроваджувала ПнВК для малого та середнього бізнесу і скасовувала цю реформу через рік, бо не отримала жодних позитивів, окрім головного болю. Тож навіщо податковий комітет прагне наступити на британські граблі, взагалі не зрозуміло.
Варіант, запропонований Мінфіном, теж не надихає. У відомстві податок на виведений капітал назвали «спеціальним податком на прибуток». Оподатковуватимуть прибуток підприємств при його виведенні з обігу підприємства. Запроваджувати податок пропонують також тимчасово — на15 років і не скрізь, а лише в окремих регіонах України, власне, тільки там, де надходження від податку на прибуток не перевищують 0,4% від загальних надходжень цього податку по України. Фактично йдеться лише про депресивні області, для яких Мінфін готовий провести податкову реформу, бо і так нічого від них не отримує, а відповідно, і не втратить нічого.
Пропоновані Мінфіном ставки: 18% — на виплату дивідендів і прирівняних до них платежів, 15% — доходи, отримані нерезидентом, із джерелом походження із України. Мінфін переконаний, що в такий спосіб стимулюватиме розвиток підприємництва у депресивних регіонах, сприятиме створенню робочих місць, збільшенню надходжень до місцевих бюджетів тощо. Оскільки суть запровадження ПнВК у тому, щоб бізнес реінвестував кошти в уже діючі підприємства, то чи отримаємо ми ефект, впровадивши пільгові умови в регіонах із мінімальною бізнес-активністю, де низькі прибутки підприємств можуть бути результатом реальної відсутності прибутків, а не податкової оптимізації? Ефект буде все одно, але однозначно меншим.
Та є й інший бік медалі: якщо у вас у частині країни діє пільгова податкова зона, яка ймовірність того, що частина компаній, зацікавлених у податкових пільгах, почне перереєстровуватися саме у цьому регіоні? А ті, хто не зацікавлений, навпаки, лишаються працювати в областях із традиційним податком на прибуток. Звісно багато хто оцінить реверанс Мінфіну та податкового комітету перед представництвами західних компаній, які хочуть і надалі безперешкодно виводити капітали з України, мінімізуючи свої податкові зобов’язання. Але чи отримає держава максимальний позитивний ефект від таких напівреформ? Чи заради цього ми готові йти на податкові ризики?
Серед противників ПнВК чимало представників «великого білого» бізнесу, того самого, який виводить з України по 200 млрд грн щорічно. Вони проти, бо класичні шляхи виведення капіталу з України — проценти, роялті, дивіденди та інвестиції за кордон — стають прямими об’єктами оподаткування при запровадженні ПнВК, що унеможливлює розмивання податкової бази та виведення коштів з-під оподаткування в Україні цілою низкою компаній. Їх зацікавленість у тому, щоб ця податкова ініціатива ніколи не побачила світ, очевидна, як і вплив на саму реформу. І коли профільний комітет або міністерство пропонують замість повноцінної реформи половинчастий варіант запровадження ПнВК «не для всіх», вони стають на бік цих компаній, ігноруючи інтереси всіх інших. Вони не думають, що за такої моделі отримають найгірші з можливих результатів, дискредитують реформу як таку, утворять нерівні умови для роботи бізнесу, ускладнять адміністрування і збільшать навантаження на контролюючі органи. Вони просто хочуть догодити тим, хто роками воліє виводити з України гроші замість того, щоб сплатити їй податки. То яких ще нам податкових реформ не вистачає?