В українському політикумі нині витають привиди 90-х. І справа не тільки в прокуратурі, яка "раптом" почала ворушити старі справи. І не лише в криміналізації. І навіть не в економічному спаді. Уряд та "об'єднана" опозиція немов зговорилися обтрусити пилюку з одіозних ідей, які, здавалося б, було давно викинуто на смітник історії після того, що вони тоді зробили з країною.
З одного боку, урядова програма: імпортозаміщення, протекціонізм, державна підтримка галузей, державні гарантії, державний "банк реконструкції та розвитку" і т.ін. Природно, йдеться передусім про "старі" галузі - саме вони, всупереч будь-якій економічній логіці, одержують підтримку завжди та всюди (не тільки в Україні!), коли мова заходить про галузеву політику. Тому, як давно доведено, ефективність такої політики сумнівна (і обставлена багатьма умовами, які дуже рідко можна виконати) навіть у країнах на етапі індустріалізації; і вона завжди завдавала тільки шкоди в країнах із уже розвиненою промисловістю (див. "Останній притулок лузерів", DT.UA від 28 вересня 2012 р.). Ще гірше з імпортозаміщенням, де взагалі не існує позитивних прикладів. І не дивно, якщо всім цим займаються люди з мисленням радянських економістів, про що переконливо свідчить воскресіння ще одного привиду з минулого - поняття "базові галузі". Таке враження, що програму писали "червоні директори".
Уряд, як і годиться людям, вихованим планово-розподільною системою, виходить із "ресурсів", а під стимулами розуміє… ті самі ресурси, які дають тільки як заохочення певних дій, що їх чиновники з якихось своїх міркувань вважають благотворними для економіки. Хоча якщо брати реальну історію, то хоч би стільки "стимулювали" у такий от спосіб, наприклад, нашу металургію, хоч би скільки давали "ресурсів" "бідним, нещасним підприємствам", хоч би скільки боролися за енергоефективність, жодного особливого поліпшення не спостерігалося - хіба що офшорні капітали зростали на очах. А варто було подорожчати газу, як власники, жодного слова не кажучи, повернули з офшорів кілька мільярдів і всерйоз зайнялися технологічним оновленням.
Звісно, їм хотілося б, аби за них ці гроші вклала держава. А хто на їхньому місці відмовився б? Тобто забрала в основному в усіх нас (через ПДВ і акцизи) і, меншою мірою, в інших не таких милих владі бізнесменів (через податок на прибуток), щоб віддати - ні, не сиротам і пенсіонерам, а цілком самодостатнім, забезпеченим і працездатним людям. Не соромно клянчити "допомогу", панове бізнесмени? Так, звичайно, вони роблять велику та важливу справу - виробляють продукцію, створюють робочі місця, навіть іноді платять податки. Але чому за наш рахунок? І чим вони кращі за їхніх менших побратимів? Хіба що тим, що їхні інтереси сконцентровані, як і "робочі місця". Чомусь уряд настільки стурбований збереженням, наприклад, кількох десятків тисяч робочих місць в автопромі, що готовий через це воювати з усім світом і грабувати власне населення на мільярд євро на рік. А от реальна втрата майже двох мільйонів робочих місць у малому бізнесі тільки за 2010–2011 рр. його, схоже, не дуже хвилює.
Ну й, звичайно, цікаве запитання: де взяти горезвісний "ресурс"? Навіть не 209 млрд грн тільки в перший рік - чомусь передбачається, що їх вкладе в основному приватний сектор (хоча бачили ми ці приватні інвестиції на Євро-2012). А хоча б 23 млрд, заплановані в бюджеті, плюс горезвісні держгарантії. Це при тому, що держава не може звести кінці з кінцями! Тобто на зарплати бюджетникам, на дороги, армію, освіту, медицину грошей немає, а на силові відомства та "народне господарство" - знаходяться? Здається, ми таке вже проходили років двадцять тому. Одна надія, що ці гроші виділити все-таки не вдасться, і програма піде туди ж, де почивають усі її численні попередниці. Інакше є величезний ризик, що економіка з млявої стагнації зірветься в штопор, адже ситуація, в яку потрапила "влада", у шахах називається цугцвангом.
Схоже, що можновладці справді не знають, як вийти з тупика, в який завела їх власна політика. Ну не поліпшувати ж насправді ситуацію з правами власності, підприємницький клімат і конкуренцію. Ага, ви ще про рівні правила гри згадали б! А, до речі, чому б і ні? Саме цього вимагає, якщо хто забув, програма президента. Проте креативного потенціалу "младореформаторів" вистачило лише на те, щоб витягти із саркофага "добре забуте старе" та зробити програму, яка по суті максимізує можливості для "великої" корупції. Уряд підставився під удар.
Отут і мала б сказати своє вагоме слово опозиція. Прекрасний момент, щоб перехопити в ідейно дряхлого (хоча й молодого, як ніколи!) уряду ініціативу, а на цій хвилі, чим чорт не жартує, і саму владу. От і товста пачка законопроектів напоготові (у переліку їх аж 42!). Але варто заглянути усередину… і потрапляємо знову в ті самі 90-ті, принаймні у тому, що стосується економіки. Тільки тепер уже з іншого, популістського боку.
Таке враження, що опозиція нічого не має проти запланованого урядом плану лікування діабету солодощами. Зрозуміло, чому мовчать соціал-націоналісти (ВО "Свобода"). Їхня власна економічна програма передбачає приблизно те саме, щоправда, в комбінації з розкуркуленням "олігархів". Незрозуміле мовчання УДАРу, який увійшов до Ради під гаслом "економіка рівних можливостей". Але навіть ВО "Батьківщина", що влаштувало демарш у Кабміні, насправді, якщо судити по тим самим законопроектам, стурбоване зовсім іншим. Там немає жодного слова ні про рівні правила гри, ні про заборону патерналізму щодо підприємств. Однак саме з цих елементарних кроків, зроблених політичними попередниками нинішніх опозиціонерів, розпочалося економічне зростання у 2000-му. І саме завдяки цьому їм удалося перемогти чотири роки по тому.
Зате популізм більшості цих законопроектів змушує згадати весь той самий старий недобрий час, коли "хотілки" не тільки підприємств, а й населення закладалися в закони без будь-якого врахування реальних можливостей. Пенсії - підняти, підвищення пенсійного віку - скасувати, зарплати - індексувати, тарифи на ЖКГ - заморозити, штрафні санкції за несплату - скасувати, ставки ЄСВ - знизити… За рахунок чого - незрозуміло, виходить, і шансів "провести через зал" теж немає. Тоді неясно, навіщо було город городити: не наздогнати, то хоч зігрітися? Точніше, "попіаритися"?
Газ внутрішнього видобутку "об'єднана" опозиція пропонує спрямовувати населенню за пільговими цінами: нехай той, у кого більший будинок і хто не став витрачатися на його утеплення, зрадіє! Разом із тими, хто й сьогодні нібито спожитий населенням газ продає за цінами промисловості. Замість того, щоб продавати весь газ на ринку, а рентну плату спрямовувати на допомогу справді незаможним (яким, нагадаємо, перепадає не більш як 30% усіх "соціальних видатків"). Тоді, до речі, не потрібні будуть жодні декларації про енергоефективність, бо вона стане вигідним бізнесом - і ринок за кілька років розв'яже проблему раз і назавжди. Як колись, якщо вже згадувати 90-ті, вирішив проблеми черг і дефіциту.
Звичайно, підвищення тарифів не може й не має бути самоціллю: не існує такого поняття, як "об'єктивна собівартість". Тому з установленням ринкових цін на газ має бути пов'язана докорінна реформа ЖКГ. Відповідний законопроект у згаданому стоці теж є. Але, на жаль, декларативний і погано опрацьований. Зокрема, він не містить ні квазіринкових механізмів (наприклад концесій на конкурентній основі), які могли б привести до більш-менш об'єктивних цін; ні навіть діючого механізму участі споживачів у контролі над монополістами. Не вважати ж такими Асоціацію міст, за всієї до неї поваги: вона представляє владу, хоча й місцеву! А от зі справжніми представниками - об'єднаннями мешканців - зовсім погано: законопроект відступає навіть від програми президента, яка вимагала (за досвідом
наших західних сусідів) повсюдної організації ОСББ. Фактично слідом за урядом опозиція приймає нав'язувану галузевими лобістами російську схему з примусовим призначенням керуючих компаній. Тобто як у Жванецького: "Мешканцям. Від начальника жеку…". Тому що з одного разу можна вгадати, звідки візьмуться ці компанії в переважній більшості випадків.
На загальному тлі вирізняється хіба що законопроект "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (щодо запобігання корупційним правопорушенням та нецільовому використанню державних коштів під час здійснення державних закупівель). Хоча там теж є спірні моменти, і, на жаль, запропонованих заходів недостатньо, щоб зробити закупівлі повністю прозорими. Потрібні, вочевидь, більш радикальні, навіть десь екзотичні: відповідно до ситуації.
Утім, нема добра без лиха. Ідейний вакуум, який наочно виявив інтелектуальне банкрутство "старих" політичних еліт (разом із "молодими командами", які виросли в їхніх надрах"), дає можливість проявити себе новим силам і окремим політикам як у Раді, так і поза нею. У політиці, як і в економіці, криза, вбиваючи "динозаврів", дає шанс "ссавцям". Ті, хто за цих умов зможе запропонувати виразну, реалістичну, привабливу та креативну програму виходу з цугцвангу, може одержати не менші політичні дивіденди, ніж Ющенко й Тимошенко у 2000-му. А там, можливо, і прославитися - як Ерхардт, Бальцерович або Саакашвілі. Кастинг ідей оголошений!