Українська влада вкотре пустилася в зволікання, що граничать із злочинними, і профанацію реалізації конче потрібних для країни реформ.
Тож фінансово-банківському сектору після розслаблюючого періоду оманливої весняно-літньої стабілізації найпевніше уготовано нову "ненудну" осінь. Однак майбутні "розваги" навряд чи допоможуть позбутися тривалої депресії в економіці, актуалізуючи її традиційні багаторічні виклики.
"Дала понять с порога…"
Напівурочисту декламацію промови під кодовою назвою "Хто молодець? - Я молодець!", якою голова НБУ Валерія Гонтарева супроводжувала оголошення про ще одне зниження облікової ставки під час прес-конференції з цього приводу, затьмарили не тільки не дуже приємні запитання журналістів "не за темою" заходу.
На задниках "виставково-вітринних" тез про стабілізацію внутрішньої цінової й валютної ситуації, яка спостерігається на тлі відносно сприятливої зовнішньої кон'юнктури, а також фінансово-банківського ринку загалом маячили досить легко помітні загрози і ризики. І чергове зависання питання про виділення нових траншів із боку МВФ та інших міжнародних донорів - навіть не головне з них.
Мабуть, основними серед тез, як озвучених минулого тижня Гонтаревою, так і тих, що містяться в опублікованому нинішнього (4 серпня) квартальному інфляційному звіті НБУ, були такі: уповільнення річних темпів інфляції (до 6,9% за підсумками червня ц.р.) "випереджає прогнозну траєкторію", валюта надходить із ринку в резерви справно, навіть більшими, ніж очікувалося, порціями. Так що все в нас, загалом-то, більш-менш добре, і от вам усім із цього приводу "подарунок": нові послаблення обмежень на валютному ринку. Далеко не такі, звичайно, принципові, як, наприклад, скасування 2-процентного збору на купівлю валюти або поголовної перевірки функціонерами НБУ імпортних контрактів, але начебто теж знакові. А саме: можливість обмінювати без пред'явлення документів валюту на суму до 150 тис. грн (хоча ліміт у 12 тис. грн на її продаж в одні руки поки що залишається в дії).
Ще один піднесений у тональності акорд: приплив депозитів у банки в останні місяці відновився та стає дедалі впевненішим. Дивись, не тільки проблем із ліквідністю вже не передбачається (її надлишок у банківській системі оцінюється чи то в 70 млрд, чи то й в усі 100 млрд грн), а й вартість залучених банками ресурсів населення та бізнесу скоро знизиться настільки, що і кредитування економіки "коли-небудь 2017-го" відновиться…
Посприяти цьому й покликане зниження облікової ставки (ОС), зроблене Нацбанком уже чотири рази за чотири останні місяці (загалом на 6,5 п.п., до 15,5% річних).
У дієвості цього заходу, який традиційно піддають сумнівам (як експерти, так і журналісти), Валерія Гонтарева спробувала запевнити громадськість тирадою, що "в нас уже дуже добре працює трансмісійний механізм". Тож за зниженням облікової ставки слідує, за словами нинішнього голови НБУ, "моментальне зниження решти ставок": спочатку на міжбанку, потім за банківськими депозитами і далі - кредитних ставок. Очевидно, для більшої переконливості перша нацбанківська леді пообіцяла під час окремого заходу "показати це в слайдах і цифрах". Ну що ж, не завадить, а то в прогресивної фінансової громадськості дедалі більше посилюються підозри, що як нині НАБУ тужиться розібратися в тонкощах схем, що супроводжують виділення нацбанківського рефінансування, так свого часу (нехай і не в каденцію нинішнього президента) дійде черга й до особливостей операцій (особливо посередницьких) з депозитними сертифікатами НБУ. Оборот за якими цього року вже впритул наблизився до 2-трильйонного рівня (1,94 трлн грн на 4 серпня 2016 р.), а їх придбання стало мало не основною ринковою "стратегією" заробітку для більшості фінустанов, що мають надлишкову ліквідність. І дуже хочеться сподіватися, що цей загальноприйнятий у практиці світових центробанків інструментарій не виявиться жертвою традиційної української "специфіки".
На жаль, попри оцінену головою НБУ в 100 млрд надлишкову ліквідність у системі, зниження ставок за банківськими депозитами відбувається поки що далеко не моментально, явно відстаючи від динаміки "основного орієнтира". Так, якщо за період з 22 квітня по 28 липня ц.р. дисконтну ставку було знижено на 5,5 процентного пункту, то зменшення ставок за строковими депозитами населення поки що залишається майже втричі меншим і становить у середньому менш як 2 п.п. Відповідно до опублікованого на сайті НБУ Українського індексу ставок за депозитами фізосіб (розраховується агентством Thomson Reuters), станом на 4 серпня воно становило 1,98 п.п. (із 18,6% на 22 квітня 2016-го до 16,62% річних) за 3-місячними вкладами, 1,85 п.п. (із 19,83 до 17,98%) - за піврічними і 1,75 п.п. (із 20,40 до 18,66%) - за річними депозитами.
Ба більше, відбувається цей процес дуже нерівномірно і залежить від особливостей банку та його становища на ринку. Так, у групі найбільших найпомітніше знизили вартість залучення гривневих ресурсів "дочки" європейських материнських структур. Та й то нижчою, ніж середньоринкова, вартістю залучення депозитів можуть похвалитися не всі з них. Так, якщо в "Райффайзен Банку Аваль" і Укрсиббанку середня ставка за 12-місячними гривневими депозитами становить 10,75 і 10,5% річних відповідно (див. табл.), то в Укрсоцбанку вона залишається найвищою в групі найбільших (Промінвестбанк ми не розглядаємо через очевидний важкий стан фінустанови, якій російський "ВЭБ" нині активно шукає покупця) - на рівні 20,75% річних. Держбанки дотримуються досить синхронної ресурсної політики, встановивши ставки за своїми річними депозитами на рівні, близькому до нещодавнього значення ОС ("Укрексім" - 16,5%, "Ощад" - 17, "Укргаз" - 17,5%, див. табл.).
Групі російських "дочок" зі зрозумілих причин нині живеться в Україні непросто, звідки й високі ставки - від 18,4% в "Сбербанку Росії" до 20,0% у "ВТБ" (в "Альфа-Банку" - 19,5%).
"Главный персонаж"
В особливому становищі, вже традиційно, Приватбанк. Найбільший оператор банківської системи зберігає ставки, що на 2 п.п. перевищують середньосистемний рівень (19–20% за строковими депозитами на 12 місяців у гривні, і 8–9% - за доларовими аналогами). У результаті з початку нинішнього року "Приват" не лише наростив абсолютних обсягів залучених коштів населення, а й ще збільшив свою ринкову частку серед діючих банків (причому кардинально - див. табл.). Так, згідно зі звітністю самого банку станом на кінець операційного дня 30 червня 2016 р., обсяги строкових депозитів населення в гривневому еквіваленті, що числилися за цією установою, збільшилися з початку року на понад 5 млрд (до 113,6 млрд із 108,4 млрд грн на
31 грудня 2015-го), а ринкова частка за цим показником таким чином досягла 39,8% (! - від опублікованого НБУ загального значення для системи в 285,4 млрд грн на 1 липня 2016 р.). Звичайно, тут могла спрацювати традиційна для підсумкових квартальних дат "звітна хімія" (наявні в розпорядженні DT.UA дані за нацстандартами фінзвітності дають трохи інші показники "Привату" на 1 липня 2016-го, але різниця непринципова - 109,6 млрд грн строкових вкладів з ринковою часткою 38,4%).
Такі "врожаї" приносить не тільки виплачувана Приватбанком за депозитами надбавка до їхнього середньоринкового рівня. А й найбільш пізнаваний у системі банківський бренд укупі з агресивною ринковою стратегією плюс технологічністю електронних і карткових сервісів, яка далеко не ідеальна, але дуже вигідно виглядає на тлі конкурентів. Неабияка перевага - працююча як найпотужніший ринковий пилосос друга після Ощадбанку за розгалуженістю роздрібна мережа (2325 діючих структурних підрозділів, тоді як у наступної за ним по цьому показнику десятки банків - 2416, але спільно). До слова, у столиці їх у "Привату" значиться найбільше - 229, тоді як в "Ощаду" - 218.
Хай там як, перед Приватбанком (утім, як і перед рештою діючих фінустанов) нині стоїть очевидна дилема: зменшувати процентні ставки за депозитами для економії на витратах або ж у гонитві за вагою не тільки на ринку продовжувати агресивно нарощувати дорогу ресурсну базу. Але ж високі ставки залучення депозитів з боку головного топ-мейкера ринку означають і дорожнечу ресурсів для позичальників інших банків, як і для економіки загалом з усіма наслідками, що випливають із цього. Причому це навіть без урахування безлічі інших сполучених із банківським кредитуванням у нинішній Україні ризиків. На жаль, надмірна витратність української економіки відносно не тільки енергоспоживання, а й вартості фінресурсів була й залишається однією з найяскравіших демонстрацій її структурної недолугості.
Тим часом, судячи з задекларованих на сайті головного ринкового гравця процентних ставок за депозитами, вибір поки що на користь другого варіанта, що практикується до цього часу (і, слід сказати, працює). Питаннями з приводу середньо- і довгострокових наслідків подібної ресурсної політики не тільки для "Привату" DT.UA уже переймалося. Поки що якимось чином установі вдається показувати хоча і не вражаючий, але все-таки додатний чистий процентний дохід, задекларований у її звітності за першу половину нинішнього року на рівні 1,247 млрд грн (основні заробітки нібито на комісійних - 3,6 млрд). При цьому цікаво, що в розділі "Звіт про рух грошових коштів" серед показників грошових потоків від операційної діяльності (стор. 5 звіту банку) значаться "проценти отримані" на суму 10,5 млрд грн, тоді як "проценти сплачені" - 14,9 млрд. Різницю читач може порахувати самостійно...
Отож час перейнятися й запитанням: що, як не монопольне становище, означає майже 40-процентна ринкова частка, наслідки якого просто зобов'язані зацікавити регулювальні органи. Причому попри нещодавні чергові запевняння, що в банку все гаразд і жодних загроз його існуванню немає, особисто президента Порошенка, який визнав публічно факт обговорення під час однієї з його останніх зустрічей з Ігорем Коломойським "питання Приватбанку" і виконання ним нормативів НБУ. При цьому він згадав, що "здоров'я Приватбанку є в переговорах із МВФ".
Мабуть, у ході тієї зустрічі було досягнуто якихось домовленостей, про які широка громадськість знати поки що не повинна...
"И нервы, как канат…"
Та й замовчати-зам'яти цю проблему вже, мабуть, не вдасться, адже очевидними питаннями з приводу специфіки найбільшої в Україні банківської установи та поєднаних з її діяльністю ризиків публічно переймаються вже не тільки DT.UA, діючий міністр фінансів та інші місцеві спостерігачі, а й авторитетне міжнародне фінансове інформагентство Bloomberg. Отже, і повз увагу функціонерів МВФ вони пройти не могли, адже без їхнього рішення про яке здоров'я та стабільність української банківської системи може йтися в принципі? Чи не тому Валерію Олексіївну не розсмішив жарт Ігоря Валерійовича під час їхньої несподіваної зустрічі в коридорі Нацбанку в присутності журналістів, що її реформи "очищають ринок для нас", що в ній була надто мала частка жарту? І чи не подумала вона, що розчистила вісім десятків великих і малих "помийних ям" і "смітників", щоб у підсумку вийшло одне величезне "звалище"? Упоратися з яким вона не в змозі, як і зі своєю сміттєвою проблемою мер Львова та лідер "Самопомочі".
При цьому тримати гарну міну при далеко не найкращій регуляторній грі українським чиновникам вдається дедалі гірше. То на Deutche Welle виходить публікація, яка не визнає "очевидного прогресу" валютної лібералізації від НБУ, під яскравою назвою "Бізнес в Україні відправляють у помийну яму", то той самий Bloomberg публікує матеріал про скептицизм, який поширюється відносно України з боку іноземних аналітиків, котрі відслідковують місцевий стан справ. Зокрема, відносно перспектив одержання подальших траншів МВФ.
Тож висловлене головою НБУ з цього приводу запевняння, що залишилися лише "технічні моменти", і якщо вже не після закінчення сезону відпусток у серпні, то на початку вересня транш точно буде наданий, а потім до кінця року - ще як мінімум один, викликає недобрі сумніви, заправлені аналогіями торішньої осені.
Звичайно, попри вже висловлений низкою обізнаних спостерігачів песимізм, можна все-таки сподіватися, що, як і минулого серпня, цього разу ми теж усе ж "пропетляємо" з траншем, зміцнивши за рахунок МВФ-ських ресурсів золотовалютні резерви перед борговими виплатами, які мають бути сплачені у вересні, й традиційними осінніми рецидивами міні- і макрофінансових катаклізмів. Однак подальша перспектива знову явно зависає, адже темп потрібних реформ урядом Гройсмана вже втрачений, а достатньої підтримки в парламенті для необхідних подальших непопулярних рішень немає (утім, як, мабуть, і запасу політичної волі навіть для популярних). Знакову приватизацію ОПЗ провалено, непристойне ухиляння від запровадження електронного декларування вже зганьбило нинішній офіційний Київ майже на весь світ, але ж на кону - ще й непрохідне через нинішній парламент скасування податкових пільг для аграріїв. Тим часом уже тільки ледачий не зазначив невблаганного зростання рейтингів політичних конкурентів нинішньої влади. Але ж суспільство хоча й поінформоване про черговий виток підвищення енергетичних та інших комунальних тарифів, але в усій красі їх поки що не відчуло. Отже, антирейтинговий "урожай" нинішньою владою ще буде перерахований по осені. Як і усушка та утруска голосів у нібито ще діючій коаліції здатна спровокувати жорстку політичну кризу, яка точно не додасть довіри до банків і національної валюти серед вкладників. Виходить, нових набігів на банки та обмінні пункти виключати не можна. Але що реально зроблено для їхнього запобігання - питання риторичне.
І це - навіть без урахування осіннього секвестру держбюджету, що не додає електоральних очок, досить імовірного, якщо згадати про майже дворазове відставання темпів зростання його надходжень від запланованих (+6,2% за фактом за 5 місяців проти закладеного в бюджеті 11,7-процентного збільшення). Альтернатива - нове включення друкарського верстата НБУ - теж уже точно не піде на користь стабільності гривні.
На спроможне компенсувати недобори до бюджету додаткове позапланове зростання економіки покладатися навряд чи доводиться: в опублікованому 4 серпня ц.р. квартальному інфляційному звіті Нацбанк констатував "стриманіше за очікуване" збільшення показника ВВП, оцінивши його за підсумками першого кварталу на рівні статпохибки (0,1%). Річний прогноз НБУ на 2016-й залишено без змін - очікується приріст ВВП лише на 1,1% (у держбюджеті закладено 2%), та й то за умови реалізації відносно сприятливого базового сценарію, який передбачає "відновлення співробітництва з МВФ, відсутність негативних шоків на зовнішніх ринках та ескалації бойових дій на Сході України".
Оптимізму мала б додати констатація НБУ в опублікованому інфляційному звіті, що "у цілому зовнішня цінова кон'юнктура для українських виробників у 2-му кварталі покращилася" та "при цьому підвищення цін на ключові товари українського експорту перевищило наші очікування". Однак згідно з його ж вердиктом, уже "наприкінці 2-го кварталу та в липні відновилося зниження цін на більшість сировинних товарів". Аналогічна ситуація склалася й на ринку агропродукції.
На жаль, за два останні роки реформ мало що змінилося. І аналіз ключових факторів впливу як на поточний стан, так і на перспективи української економіки в офіційних документах зводиться в першу та головну чергу до оцінки поточних тенденцій і спроб "прикинути" майбутню кон'юнктуру світових ринків. Причому сировинних, оскільки левова частка українського експорту припадає, як відомо, на продукцію найнижчих технологічних укладів з мінімальним ступенем обробки та, як результат, часток доданої вартості. І це - ще одна констатація фактичної безрезультатності всіх "натужних" реформ української влади останніх двох років.
Тим часом значно підправити ситуацію, що принесло б хороші плоди вже восени, могла б, наприклад, справжня, а не профанаційна реформа митних порядків. Але точно не в тому вигляді, який нині реалізується. Те саме стосується й багатьох інших реформ, ще спроможних повернути ситуацію, яка вислизає з рук можновладців, назад.
***
Ще до настання екватора першого президентського строку Петра Порошенка в його другу каденцію вірить хіба що пан Гринів, якому це призначено в іпостасі головного президентського іміджмейкера. Але шанс уникнути катастрофи - нового падіння країни та її економіки у черговий вир кризи й популізму ще років десь на п'ять-десять, як і перспективи загриміти на аналогічний перший строк, але зовсім в інших, ніж президентські, пенатах, - в умовах, що сформувалися, у нього ще є. Але для цього необхідно для початку відмовитися від невтримної булімії на прибюджетну, навколобанківську, військово-замовну та агроземельну підгодівлю на користь справжніх національних інтересів. Невже ця, взагалі-то, проста місія нездійсненна навіть під загрозою не лише політичного самознищення?