Дедалі більше ознак, що в соціальному розвитку Україна йде не декларованим європейським шляхом, а латиноамериканським, зокрема Бразилії, де після реформи трудового законодавства постійно порушуються права працівників і профспілок.
Зробимо простий порівняльний аналіз.
Бразилія, 2017 рік, — влада запровадила прискорену процедуру внесення змін до 117 статей і 200 термінів Консолідації трудового законодавства. Віцепрезидент Бразилії Мішел Темер вирішив подолати економічну кризу, зробивши ринок праці і колективні переговори «більш гнучкими».
Україна, 2019 рік, — голова комітету з питань соціальної політики Галина Третьякова запропонувала бізнесу «легко наймати та звільняти», при цьому «дискримінувати та наїжджати на права найманих працівників».
Україна, 2022 рік, — голова комітету з питань соцполітики Галина Третьякова і команда її однодумців вирішують у прискореному турборежимі під прикриттям війни «поправити» трудове законодавство України. Розробляють та ухвалюють у Верховній Раді закони, які «забезпечать належний рівень гнучкості трудових відносин».
Лобіюється індивідуальний трудовий договір, який прописується під роботодавця та має силу вищу за Кодекс законів про працю. Тривалість робочого дня, умови праці, наявність відпустки і лікарняних — все на розсуд роботодавця. Звісно, у працівника є вибір — погодитися або шукати іншу роботу.
Як у Бразилії, так і в Україні заважали і протистояли нищенню трудових прав людей профспілки.
І, зрозуміло, в обох випадках владі треба було щось із ними робити. Оскільки в Бразилії вони отримували частково фінансування від держави, там їм просто перекрили фінансовий кисень. Бразильські профспілки п’ять років тримаються лише на благодійній і волонтерській допомозі.
В Україні ситуація складніша — українські профспілки фінансово незалежні від держави. Фінансуються профспілковими внесками мільйонів спілчан, отримують міжнародну профспілково-солідарну допомогу, управляють майновим комплексом профспілкових санаторно-курортних закладів, який зберегли за 30 років незалежності. Але влада — українська — знайшла спосіб, як знекровити національні профспілки: відібрати інструменти статутної діяльності, простіше кажучи, профспілкове майно.
Десятки судів, тиск, залякування. Проте навіть Європейський суд із прав людини визнав законність володіння і користування профспілковими об’єктами.
Коли це не дало результатів, українська влада пішла напролом — вирішила вигадати новий закон і націоналізувати майно профспілок.
Повернемося до бразильського досвіду. Після трудової реформи минуло п’ять років. Рецесія і криза в галузі охорони здоров'я сильно вдарили по економіці, спричинивши зростання безробіття та неформальної зайнятості. Працівники побачили послаблення своїх прав: спрощення процедури звільнення; запровадження тимчасових контрактів без гарантії мінімального доходу; обмеження вільного доступу до трудового правосуддя...
Однак за всього цього і обіцяних макроекономічних вигод трудова реформа не принесла — не активізувала ринку праці. Середній дохід бразильців зменшився.
Інфляція підскочила до 30%. У 2021 році безробіття досягло піку в 14,7% (2014-го було 4,8%), що є одним із найвищих показників серед країн G20. І, увага, майже 40% працездатного населення не мають трудових договорів або соціального захисту. Додайте сюди нещасні випадки на виробництві, примусову та дитячу працю, які лише зросли за останні п’ять років.
2022 року Міжнародна конфедерація профспілок віднесла Бразилію до «десяти найгірших країн світу для працюючих людей». У своєму звіті за січень 2022-го про права трудящих і соціальний захист Організація економічного співробітництва та розвитку пише, що «Бразилія далека від того, щоб відповідати цінностям, стандартам і зобов'язанням», необхідним для вступу в організацію, в тому числі через її «нездатність захистити права трудящих».
Щодо ситуації в Україні. Нещодавно українські профспілки були офіційно прийняті до Європейської конфедерації профспілок (ЄКП), що об’єднує найбільші профспілки країн — членів ЄС. Фактично профспілковці України вже стали членами великої європейської спільноти!
Та заслуги держави тут немає жодної — винятково робота самих профспілок. Так от, ця сама Європейська, а також Міжнародна конфедерації профспілок у листах до українського прем’єра та президента прямо написали, що своїми діями влада порушує міжнародні зобов’язання України.
«Просто незрозуміло, чому уряд і члени правлячої партії в парламенті, замість того, щоб зосередитися на потребах війни та відновлення, продовжують свої кричущі атаки на трудящих і профспілки», — йдеться у листі.
Зрозуміло, що причин бразильських бід багато. Але чимало експертів сходяться на думці, що невдала реформа Трудового кодексу і подальша антисоціальна політика президента Бразилії Жаїра Болсонару завдали найбільшої шкоди правам працівників.
За його підтримки міністр економіки Паулу Гедеш проштовхнув низку законодавчих та адміністративних змін, які засуджувалися захисниками прав трудящих. Стандарти охорони праці були послаблені, органи трудової інспекції зазнали різкого скорочення, а звільнення від сплати внесків роботодавців виснажило ресурси соціального забезпечення. До слова, Гедеш планував і приватизацію пенсійної системи (що і в нас фактично лобіює Третьякова).
Для правих ліберал-радикалів у бразильській владі і для президента, який очолював цю владу, така політика закінчилася сумно. Днями Бразилія обрала нового президента. Новий очільник країни — колишній профспілковий лідер Лула да Сілва — обіцяє переглянути реформу Трудового кодексу. Особливо ті пункти, що стосуються доступу до трудового правосуддя та автономії профспілок.
Таким чином, наступаючи на трудові права та знищуючи профспілки, українська влада впевнено йде проторованим шляхом латиноамериканських країн — до злиднів і диктатури.
Утім, ще є шанс зійти з тупикового бразильського шляху і взяти курс на цивілізований світ, на Європу, де в основі великої державної політики — Людина з її цінностями, потребами та гарантіями забезпечення трудових і соціальних прав.
Більше статей Андрія Павловського читайте за посиланням.