Пасербиці, попелюшки, гидкі каченята… Лише такими епітетами від початку незалежницької ходи держави варто називати статус царин, які здатні - лишень(!) за належної політичної волі керівників усіх рівнів - стати локомотивами вітчизняної економіки та одними з головних бюджетонаповнюючих факторів. Сьогодні ж потенціал вітчизняних туризму та курортів використовується заледве на 20–30%…
"Рятівники" зі Сходу
Всесвітня туристська організація ООН (UNWTO) нещодавно повідомила, що торік туристи в усьому світі витратили 1,7 трлн дол., що на 4% більше, ніж 2017-го. Кількість міжнародних туристських прибутків зросла на 6%. Найшвидше доходи від туризму збільшуються в Центральній і Східній Європі, а також у Північно-Східній Азії (плюс 9%).
Про величезний потенціал для розвитку вітчизняних туризму та курортів DT.UA інформувало вже неодноразово. Одних лише запасів мінеральних вод у нас - 70% усіх східно-європейських. Про них і в арабському світі відомо: тамтешні шейхи (нерідко з власними гаремами!) вживають їх і приймають мінеральні ванни у Немирові, Хмільнику, на закарпатських курортах.
Окрема тема, яка нами теж уже розглядалася, - широкі можливості для розвитку військового туризму (нагадаю, що лише "Укроборонпром" має 124 профільні підприємства, які й до сьогодні не бачать грошей потенційних туристів). Як і те, що ця тематика (окрім її історичної складової) для жителів Китаю є табу. Тож на цій забороні добряче заробляє країна-агресор, чимало туристських фірм якої ("Комбат-Тур", "Тур Ленд", "Воентур М" та ін.) надають відповідні послуги - польоти на військових гелікоптерах і літаках, відвідування різних військових об'єктів і полігонів, танкові тури, бойові стрільби, а також можливість пожити в армійських умовах, щоб взяти участь у програмах військової підготовки.
Проведене в травні цього року китайським туризмологом Чжибо Цуєм опитування свідчить, що громадяни його держави не байдужі й до українського ринку (потенційних) послуг військового туризму. Лише 14% респондентів не знали про цей вид дозвілля і ніколи не цікавилися ним, натомість 4/5 анкетованих активно проводять вільний час у цій царині. А 58% мали друзів, які хотіли б стати "військовими туристами".
Набагато більше сміливців (81% опитаних), які цікавляться турами в зони бойових дій з метою огляду місцевих "пам'яток" і спостереження за бойовими зіткненнями. Також чимало охочих політати на бойових літаках і гелікоптерах, відвідати військово-історичні музеї та місця бойових дій в різних регіонах, а також взяти участь у реконструкціях знаменитих битв.
Ті ж, хто не має досвіду в цій сфері (а таких 19% анкетованих), хотіли б перш за все відвідати фортифікаційні споруди (замки, форти, доти, дзоти, лінії оборони) і військово-історичні музеї України. Також "недосвідчених" туристів цікавить активний відпочинок, наприклад, відвідування військових полігонів, на яких вони мали б можливість ознайомитися зі стрілецькою та іншою зброєю і постріляти з неї, а також покататися (як пасажири) на бойовій техніці.
10% опитаних хотіли б придбати військову форму колишнього СССР.
І, нарешті, 70% респондентів були впевнені, що Україна має значний потенціал для розвитку військового туризму.
Китайці "ласі" не лише до цього виду туризму. Минулорічний чемпіонат світу з футболу в Росії відвідали понад 100 тисяч візитерів із Піднебесної. Чи багата Україна на подієвий туризм, питання з розряду риторичних: щороку на її теренах відбуваються сотні традиційних заходів, серед яких і ті, що користуються неабиякою популярністю в іноземців (Сорочинський ярмарок, фестиваль дерунів у Коростені, "Короп-фест" і "БорщЇв" на Тернопіллі й ін.). Проте частка цих зарубіжних "інвесторів" була б набагато більшою (суттєво збагачувалися б і бюджети), якби належними були промоція та організація зазначених дійств.
2017-го за кордоном подорожували 140 млн китайців, які витратили 258 млрд дол. (п'ята частина всіх світових витрат мандрівників). Лише в Москві вони залишили того року 1 млрд дол., у тому числі купуючи й український бурштин (про походження якого вони також довідувались у білокам'яній). Дослідники зауважують, що в середньому за одну поїздку один китайський мандрівник витрачає 5 тис. дол., у європейських столицях - більше (зокрема, у Парижі до 12 тис. євро).
"Фахівці"
Правда це чи ні, але подейкують, що в одному із зоопарків на вольєрі зі страусом бачили табличку з написом: "Голову не ховати: підлога бетонна". Спілкуючись із чиновним людом, чи не завжди пригадую це.
Відповідальний за розвій туризму та курортів на Закарпатті на моє запитання: "У Сваляві десятки й сотні відпочивальників різного віку упродовж трихвилинної(!) стоянки мусять знайти свій вагон; що являє собою це явище, треба бачити, то чому б не запозичити досвід зарубіжжя, де на перонах позначають місця стоянки вагонів?" "потішив" відповіддю: "Це - парафія "Укрзалізниці". Коли ж я зазначив, що йдеться про рекреантів (які, зокрема, й туристський збір формують), відповіді не отримав.
Відповідь очільниці департаменту туризму та курортів Мінекономрозвитку на мої зауваження щодо "належної" діяльності регіональних органів влади, відповідальних за розвиток цих сфер, також "повеселила". Виявляється, цей вищий орган виконавчої влади країни "не може вказувати, що слід робити" провінціалам. Принаймні дивним виглядає таке твердження, оскільки в положенні про цей департамент зазначено, що його головною метою є "забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері туризму та курортів". А з-поміж завдань - "забезпечення розроблення та виконання програм розвитку туризму та курортів", "здійснення заходів щодо підвищення конкурентоспроможності туристського ринку", "сприяння координації діяльності органів виконавчої влади", "забезпечення координації діяльності курортних закладів (незалежно від форм власності)" etc. і, прошу уваги, "участь у підготовці пропозицій щодо погодження кандидатур на посади керівників структурних підрозділів з питань туризму та курортів обласних державних адміністрацій".
Чи не всі урядники мають власні сторінки в соцмережах, проте комунікація з ними пробуксовує, щойно мова заходить про конкретику. Дехто ж узагалі ігнорує питання, що стосуються царини, за яку вони відповідають (і отримують за це, не забуваймо, гроші платників податків).
Що ж до вже згаданої промоції, то прикладів інноваційно-креативної діяльності як столичного чиновництва, так і його регіонального братства годі шукати. Приміром, у вагонах київської підземки монітори сповіщають пасажирів про біорозмаїття Коста-Ріки, досягнення британських вчених, туристсько-рекреаційні принади Польщі (зі слоганами "Гарно!", "Близько!", "Зручно!"), про шкідливість куріння тощо, натомість жодної згадки про унікальності Києва та країни. Які, поза сумнівом, затримали б на день-два в столиці (і не лише) не тільки іноземців, а й пересічних українців, для багатьох з яких відкриттям стала б інформація про найглибшу в світі станцію метро, перший найдовший у світі цільнозварний міст, народжених на українських теренах нобелівських лауреатів, дніпровську колиску найпотужнішої в світі ядерної ракети (знаної на Заході як "Сатана"), музей ракетних військ стратегічного призначення, аналог якого є лише у США, та чимало інших цікавинок.
Не раз доводилося писати про відсутність національного туристського сайту (його ще кілька років тому мав створити департамент туризму та курортів Мінекономрозвитку) і містечковість столичного. Цього року на ньому з'явилася китайська (яку розкритикував згаданий Ч.Цуй), проте чотиримовність - це не 12- і 14-мовні берлінський і лондонський (принагідно, сайт Туристського інформаційного центру Одеси - дев'ятьма мовами).
Одесу ж у Польщі - на туристській виставці - міська влада рекламує (увага!) російською, англійською та німецькою мовами. Та ж таки перлина біля моря "приємно" дивує відпочивальників цінами на шезлонги, які вшестеро вищі, ніж на Кіпрі. А чого лише варта майже кримінальна історія створення найдовшої в Європі набережної, що, очевидно, позначилася на іміджеві не лише причорноморської області!
А хто чув про діяльність Українського інституту (під парасолькою МЗС)? Як і про намір зовнішньополітичного відомства на офіційних сайтах українських посольств рекламувати-інформувати про туристсько-рекреаційні принади нашої держави? Проте чи варто дивуватись? Адже й тепер вітчизняні диппредставництва очолюють здебільшого не професійні дипломати, а свато-кумівська братія. Свіжий приклад - призначений торік послом у Вірменії брат ексспікера В.Литвина Петро. У цього "дипломата" за плечима - Київське вище танкове інженерне училище, Національна академія оборони України та Одеський державний університет внутрішніх справ. З інших досягнень - звання генерал-лейтенанта, орден "Звягель" і відзнака "Патріот міста" у рейтингу популярності "Гордість міста". Що ж до володіння (чи бодай словникового знання) іноземними мовами - про це "мовчить наука".
Інший, певне, ще важливіший чинник скромної присутності України в світовому інформпросторі - діяльність очолюваного кумом колишнього президента Міністерства інформаційної політики. Руслана, перебуваючи 2015-го в Брюсселі, зауважила, що про події в нашій державі тамтешній люд дізнавався виключно (!) з російських масмедіа. А колишній посол Індії в Україні зазначив, що теперішня незначна кількість його краян у Львові пояснюється передусім відсутністю належної рекламної кампанії в його ж країні.
Принагідно:гГолова німецько-українського інформаційно-культурного центру з Дюссельдорфа О.Шиян зазначив, що з початку червня посольство України в столиці ФРН регулярно сповіщає загал про "туристські можливості Берліна" (#ВідпусткаВБерліні), звертаючись до того ж таки загалу: "Якщо у вас є цікава інформація, яка має відношення до змісту постів, діліться, будь ласка, нею в коментарях".
Чиновники на місцях пиляють гроші, аж гай гуде. До прикладу, в Житомирі очільниця управління культури ОДА (саме йому доручили опікуватися туризмом) за посадового окладу в 9 тис. грн отримує 54 тис. А на проведення заходів, ринкова вартість яких сягає кількох тисяч гривень, отримує їх в десятки і сотні разів більше. Чи не тому, що вона - сестра дружини віцепрем'єра Г.Зубка, якого з Житомиром пов'язує не один рік професійної діяльності?
Активістка соцмереж Анна Романова (вона ж - голова парламентського підкомітету з питань туризму, курортів і рекреаційної діяльності) рекламує Грузію на своїй сторінці в Facebook. На моє запитання: "А хто ж у Грузії рекламує Україну?" відповідь чекаю до сьогодні…
Президент змінює голів ОДА, та чи перейматимуться новачки туризмом і курортами? Поки ж мій власний досвід спілкування з такого рангу керівниками (з Тернополя, Хмельницького, Вінниці, Одеси, Житомира, Запоріжжя, Херсона, Миколаєва, Харкова, Закарпаття) - негативний.
Якщо вас не знають - вас бояться
Упродовж століть найкращим подарунком вважалася (і небезпідставно) книга. Цієї традиції і сьогодні дотримуються керівники багатьох держав (у тому числі й провідних), даруючи модерні видання про унікальність своїх країн під час власних офіційних візитів або ж приймаючи закордонних високопосадовців. І в такий спосіб підвищуючи обізнаність і зацікавлення протилежної сторони, а також демонструючи вірність традиціям (а це дуже цінується в усьому світі!).
Прикро, проте майже 30-річна доба незалежності України свідчить не лише про відсутність зазначеного, а й про ігнорування відповідних ініціатив (зокрема, автора до адміністрації попереднього президента).
Очевидно, що ті, кому теперішній гарант та інші українські чиновники високого рангу даруватимуть відповідні видання, належно оцінять не лише їхню поліграфічну та текстову довершеність. Принагідно зауважу, що директор Українсько-ізраїльського інституту стратегічних досліджень імені Голди Меїр А.Фельдман назвав чи не головною причиною інформаційного невігластва громадян Ізраїлю щодо України відсутність видань (та їхніх електронних версій) саме такої тематики.
Беручи до уваги зазначене, команді В.Зеленського запропонував створення українсько-англійської серії про унікальності України (томи: "Постаті і народи", "Історія", "Культура і мистецтво", "Природа", "Економіка", "Діаспора"). Відповідь: "Дякуємо за пропозицію! Обговоримо це з командою" - залишає надію…
Також іноземців (і не лише) не залишать байдужими й видання про "їхні" адреси в нашій державі. Наочний приклад - популярність не лише у жителів Еллади нещодавно виданого українсько-грецького путівника "Грецькі адреси Києва". Ініціаторкою його створення стала не українська держава, а наша краянка Ганна Святенко (нинішня жителька Греції, знана там як Анна Маніаті, якій болить незнання греками України). Завдяки їй же незабаром має бути видано "грецький" путівник по Одещині. Пропозицію щодо створення подібних праць я також надіслав до команди діючого президента.
Певен, що й регіони виграють від творення подібного.
Яке століття на дворі?
"Загадкова слов'янська душа" - це не лише про наших сусідів. І навкруг чимало тих, хто залишився в минулому сторіччі. Приміром, деякі інституції Природного заповідного фонду України на своїх сторінках у соцмережах запрошують охочих порибалити, зауважуючи, що "докладну інформацію можна отримати за телефоном".
Що ж до сьогодення, то показовою є історія одеського IT-підприємця Ярослава Дяченка. Торік він перейнявся запитанням "У чому полягає причина повільної реалізації туристського потенціалу в нашій країні?". Аналізуючи, виокремив такі проблеми:
1. Відсутність у громад системного та цільового каналу комунікацій із внутрішнім і зовнішнім середовищем. Такий канал міг би ефективно транслювати можливості, потреби та проблеми громад потенційно зацікавленим учасникам ринку. Призначення каналу комунікацій - реалізація потенціалу, стимулювання підприємництва, реалізація та промоція нових турпродуктів, залучення інвестицій, експертів тощо.
2. У представників місцевого самоврядування відсутні ефективні інструменти, спрямовані на об'єднання місцевої людності навколо ідей та ініціатив. Також існує проблема щодо залучення членів громад до процесів реалізації потенціалу свого регіону.
3. Процес популяризації підприємництва потребує від місцевого самоврядування значних ресурсів і креативних підходів, а недорогі і системні інструменти для вирішення цього завдання наразі відсутні.
4. Для розвитку ринку нині не задіяний потенціал краудсорсингу, який може покрити дефіцит галузевої експертизи, консалтингу, креативу й інших знань у громадах.
5. І досі відсутній ефективний спосіб масштабування знань і досвіду учасників ринку з реалізації туристського потенціалу. Це є одним із головних стримуючих факторів для динамічного розвитку.
Після систематизації цих проблем Я.Дяченко зрозумів, що для їхнього вирішення потрібна спеціалізована платформа. Так виникла ідея створити Tourbooster. Наразі готовність платформи до запуску становить понад 90%. Бракує лише коштів, аби завершити розробку та запустити проект у найближчі 2–3 місяці. Tourbooster - це некомерційна та громадська платформа, яка покликана допомагати реалізовувати туристський потенціал в кожному куточку України. Також діяльність платформи буде спрямовано на ефективну реалізацію реформи децентралізації. Докладніша інформація про Tourbooster - за посиланням www.facebook.com/tourbooster.org.
Чи цікавлять вітчизняних чиновників проблеми, які намагається вирішити (до сьогодні - власним коштом) Ярослав Дяченко? На свої звернення до них відповіді він не отримав. А від проєкту команди Зеленського LIFT, який "об'єднує в собі кваліфікованих спеціалістів і направлений на позитивні зміни в країні та її комплексний соціально-економічний та культурний розвиток", одержав відмову. Принагідно зауважу: від туристських держпідприємств Казахстану, Грузії та Азербайджану, яких зацікавила ідея одеського підприємця, йому надійшла пропозиція про співпрацю. Проте команда "Турбустера" (до якої і я пристав) спочатку матірній державі раду дасть, а потім, може, і зарубіжжю допоможе.