Останнім часом дедалі частіше лунають заяви про необхідність нової програми відновлення економіки України, що була би схожа на План Маршалла - інвестиційну програму, реалізовану американською адміністрацією у післявоєнній Європі.
Про потребу у такій програмі вже висловлювались і відомий американський фінансист Джордж Сорос, і кілька німецьких, французьких політиків і громадських діячів. Нині цей процес очолили колишні литовські прем'єр-міністри Андрюс Кубілюс і Ґедімінас Кіркілас. Разом із групою українських депутатів вони вже відвідали не одну європейську столицю та Вашингтон з метою обговорити ідеї для цього плану та пошукати кошти на його втілення.
В Україні, крім згаданої групи народних депутатів, ініціативу розробки такого плану підтримали президент і прем'єр-міністр. Більш того, про План Маршалла йшлося на саміті Україна-ЄС, що відбувся у середині липня цього року. Очікується, що обговорення триватиме на саміті Східного партнерства у листопаді в Брюсселі.
Чи є якась конкретна ідея або проект плану?
Обговорення ідеї плану свідчить, що кожен має власне уявлення про його цілі, джерела фінансування, виконавців і бенефіціарів. Хтось вважає, що він має прискорити реформи. Але для цього не потрібен окремий план чи додаткові гроші. Фінансування на реформи уже виділено, але в повному обсязі кошти не витрачаються як через брак проектів, так і через інституційну неспроможність державного апарату. Отже, так званий План Маршалла для України (далі - План) хоч і має бути невіддільною частиною масштабної програми реформування країни, проте не може мати нічого спільного з черговим проектом фінансової (кредитної) допомоги, адже це передусім план інвестицій у капітал.
Деякі прихильники ідеї Плану уявляють його як перелік великих інфраструктурних проектів на кшталт автобану зі Сходу країни до кордону з Євросоюзом, або нових аеропортів, або ще чогось грандіозного, що продемонструвало б зближення з ЄС. Зустрічаються також думки про План як про організацію надходження іноземних інвестицій в обсязі 4–5 млрд євро на рік, що має прискорити зростання реального ВВП із прогнозованих на цей рік 1,6–1,8% до 4–5%. Невідомо, звідки такі розрахунки, але цей обсяг точно не вплине на темпи економічного зростання, оскільки є звичайним рівнем іноземних інвестицій. До того ж ідеться знову про кредити міжнародних фінансових організацій (МФО), які збільшують і без того надвеликий держборг та які потрібно повертати переважно за рахунок бюджету.
Загалом складається враження, що чіткого уявлення про План немає ні у кого з тих, хто про нього говорить. Є лише його ідея, реалізація якої може стати або успіхом, або розчаруванням для країни та її партнерів.
Ми пропонуємо виробити принципово новий План, метою якого буде геостратегічна перемога України та її західних партнерів у регіоні і встановлення рівноваги, що з часом трансформується у мир на основі принципу "виграв-виграв". Адже виключно воєнна перемога, що апріорі передбачає протиставлення переможця та переможеного, ніколи не зможе задовольнити всі сторони конфлікту, тобто не зможе гарантувати сталого миру. Війна триває вже четвертий рік, виснажує та поступово знищує всіх учасників, й кінця-краю їй не видно. Натомість економічна перемога має найвищий потенціал урегулювання проблеми. Наша перемога буде незаперечною, коли Україна стане динамічною, модернізованою державою із високим розвитком технологій у промисловості та сільському господарстві, високим рівнем добробуту, високими темпами економічного зростання і розвитку людського капіталу. За всіма цими показниками Україна повинна перевищити рівень країн СНД, включно з РФ, і стати взірцем успіху для громадян пострадянських держав як результату правильного геополітичного вибору. Тільки з такою метою План Маршалла дійсно потрібен як спільний проект народу України та західної цивілізації.
Для успіху нового Плану потрібен аудит уже зробленого і переорієнтація країни на отримання швидких результатів в економічному зростанні, створенні нових робочих місць, реальному підвищенні добробуту населення і загалом зростанні конкурентоспроможності країни.
Скільки треба інвестувати в Україну для успішної реалізації Плану?
За модельними розрахунками, зробленими наприкінці 2014-го - на початку 2015 р. Інститутом суспільно-економічних досліджень (ІСЕД) у "Політиці економічного прагматизму" (ПЕП), для того, щоб ВВП країни збільшився у два рази за десять років, він має щороку зростати на рівні 7–10%. І для цього потрібно протягом десяти років вкласти в економіку капітальних інвестицій у сумі, еквівалентній 600 млрд дол., тобто у середньому близько 60 млрд на рік. На висновки цього дослідження серйозно звернули увагу лише сьогодні не в останню чергу тому, що перебіг реформ у країні не дає потрібних результатів, і мало що було зроблено для дійсно стрімкого економічного зростання. Протягом цих років, навіть за підтримки МФО та донорів, ВВП почав зростати лише в останній період на рівні 1–2%.
Де взяти такий обсяг інвестицій? Навіть у кризовий період 2015–2016 рр. українська економіка генерувала 11–12 млрд дол. інвестицій в основний капітал. Отже, для стрімкого розвитку нам залишається знайти ще
50 млрд дол. щорічно.
Іноземні капітальні інвестиції, які ми маємо сьогодні, становлять близько 3% загального обсягу всіх інвестицій і суттєво не впливають на розвиток економіки. Особливо враховуючи, що це по суті українські інвестиції за рахунок коштів, раніше виведених в офшори. А прямі іноземні інвестиції (ПІІ) також незначні. За офіційними даними Мінекономрозвитку, обсяг залучених з початку інвестування ПІІ (акціонерного капіталу) станом на 31 грудня 2016 р. становив 37,7 млрд дол. (див. рис. на сайті DT.UA).
Це доводить, що чинна програма реформ не дала результатів у вигляді залучення іноземних інвестицій. Хоча ПІІ у 2016-му і збільшилися порівняно з попередніми двома роками до 4,4 млрд дол., їхню левову частку (64%) становили внески у капітал іноземних фінансових і страхових компаній, завдяки чому торік найбільшим іноземним інвестором стала РФ (1,7 млрд дол.), випередивши традиційного лідера - Кіпр. Тому сьогодні ключовим національним пріоритетом має стати нарощування обсягів інвестицій (іноземних і внутрішніх) у капітал.
За даними Світового банку, валове нагромадження основного капіталу у Республіці Корея з початку реформ у 1960 р. і до цього часу становило в середньому 130,35 млрд дол. на рік. При цьому після 2000 р. воно ніколи не було нижчим за 168,23 млрд дол., а 2016-го досягнуло 412,22 млрд. Можна навести й інші історичні приклади, коли за цілеспрямованої політики навіть у післявоєнний період країни знаходили можливості для залучення інвестицій у структурну модернізацію економіки та високі темпи економічного зростання. Отже, для України розрахований обсяг інвестицій є цілком реальним. Точно його підрахувати для виходу на темпи зростання у 7–10% неможливо, оскільки це має бути динамічна модель, що повинна враховувати вплив нових факторів, які виникатимуть у процесі інвестування та дія яких залежатиме не лише від економічних чинників, а й від політичної волі, прозорості та ефективності управлінських рішень.
Зростання інвестицій матиме певний мультиплікаційний ефект. Якщо, наприклад, у рамках Плану буде інвестовано кошти у будівництво нового заводу з виробництва сільгосптехніки чи у закупівлю обладнання для діючого, це сприятиме отриманню підприємством прибутку, що може бути вкладений у нові інвестиції. З новим обладнанням і сучасною конкурентоспроможною продукцією підприємство може звернутися до банку за кредитом для розвитку виробництва і знову інвестувати. Працівники підприємства зможуть частину зароблених коштів заощадити, що також стане джерелом інвестицій. І ця мультиплікація відбуватиметься у нескінченній геометричній прогресії за умови, що держава виробить і буде дотримуватися правильної політики стимулювання та захисту інвестицій і заощаджень, а також здійснюватиме адекватне регулювання, не допускаючи перегріву економіки та виникнення фінансових криз.
Для успішності Плану важливий не лише обсяг інвестованих коштів, а й те, куди саме їх буде вкладено. Як показує дослідження ПЕП, найвищий пріоритет для залучення інвестицій мають отримати ті види діяльності, що формують високотехнологічну і експортоорієнтовану модель розвитку економіки. Свої підходи до цього питання запропонували, зокрема, Федерація роботодавців та інші вітчизняні дослідники. Є результати проекту ОЕСР "Стратегія секторальної конкурентоспроможності України" та інші дослідження. Тобто можна або вибрати один із уже запропонованих підходів, або спробувати їх поєднати. Головне - відмовитися від моделі, коли гроші залучаються будь-куди, як зараз, та спрямувати інвестиції на формування певної економічної моделі з технологічними укладами, що дадуть змогу Україні в майбутньому увійти до числа високорозвинених країн чи то у складі ЄС, чи то в рамках діючої асоціації. Цю модель уряд повинен демонструвати потенційним інвесторам і донорам, пояснюючи, як вона працюватиме і які вигоди саме для них вона гарантує.
Яким чином управляти інвестиціями в рамках Плану?
На першому етапі має бути створений Фонд за участі країн-донорів, МФО та українського уряду (в тому числі за рахунок коштів від приватизації держпідприємств та інших державних активів, включно із землею) під спільним і прозорим управлінням. Внеском до Фонду можуть бути кошти, гарантії, інші фінансові і нефінансові засоби, що можуть використовуватись у процесі інвестування.
Під егідою цього Фонду має бути створена мережа інститутів розвитку чи одна універсальна установа (на кшталт KfW у післявоєнній Німеччині для реалізації Плану Маршалла), яка виконуватиме функції банку розвитку, експортно-кредитного агентства, інвестиційної компанії та інші залежно від рішення засновників фонду. В дослідженні ПЕП було запропоновано модель такої інституції під назвою "Корпорація розвитку", яка об'єднала б усі установи в одну систему. Втім, можливі й інші варіанти, які варто обговорювати.
Ще однією необхідною функцією цієї установи має бути сприяння і консультування розробки інвестиційних проектів, у які вкладатимуться кошти Фонду. Ці кошти мають іти перш за все на інноваційні проекти в реальному секторі економіки, що відповідають визначеним пріоритетам. Також це можуть бути великі інфраструктурні проекти, якщо вони спрямовані на модернізацію та економічне зростання і передбачають повернення вкладених коштів. До співфінансування проектів можуть бути залучені приватні інвестори із правом входження у володіння та власність проінвестованих об'єктів, включно із державними підприємствами.
Що повинно спонукати Захід?
Для Європи є доцільним перетворення України з об'єкта, що постійно потребує допомоги та захисту, на партнера, здатного допомогти врегулювати ситуацію в регіоні. Тільки реалізація спеціального Плану відновлення економіки України дасть змогу це зробити. В іншому разі програють усі:
- Україна може перетворитися на бідну аграрну країну із слабким внутрішнім ринком, нестабільною соціально-політичною ситуацією, високим безробіттям і злочинністю, сильним розшаруванням населення за рівнем доходів і скороченням його чисельності;
- ЄС може отримати постійне джерело нестабільності і "сірі зони" через тліючий конфлікт, непевність у захисті інвестицій в Україні та складнощі у торгівлі та інвестуванні в Росію через санкції. Отже, європейський бізнес програє, якщо втратить ринки у цій частині світу;
- програє і Росія. Існуючий режим рано чи пізно може похитнутися під тиском санкцій і повалитися. Це може потягти у прірву не лише Росію, а й Україну, частину Європи та Азії. Прогнозувати наслідки неможливо;
- програють і США, якщо Україна втратить свою цінність як енергетичний міст і транзитний коридор між Європою та Азією і перетвориться на бідного союзника, який потребуватиме різноманітної допомоги без перспективи самостійного врегулювання своїх проблем;
- програють інвестори, які за умови збереження поточного економічного сценарію можуть втратити свої кошти, вкладені в українські цінні папери чи кредити через те, що країна їх просто не зможе повернути та вимагатиме їхньої реструктуризації чи списання.
Отже, саме План, подібний до Плану Маршалла (хоча й ця назва має бути змінена на нову власну, без історичних, неправильних у даному випадку, асоціацій), за умов, наведених вище, є раціональним кроком для Заходу.
Сьогодні Україна - це потенційно "прибутковий актив", доведений до збитковості через погане управління. Хтось намагається цей актив привласнити шляхом розбою, хтось - дорожче продати, а хтось - дешевше купити. Але цей актив може стати прибутковим для всіх сторін і в такий спосіб наблизити довгоочікувану перемогу завдяки новій економіці, новому статусу надійного партнера та форпосту західних цінностей на пострадянському просторі. Це забезпечить стабільність і безпеку в регіоні з допомогою стратегії "виграв-виграв".