UA / RU
Підтримати ZN.ua

Пігулка від сепаратизму

Якою має бути державна економічна політика, щоб зберегти державну цілісність  

Автори: Наталія Резнікова, Володимир Панченко

 

 

 

Кабмін працює над розробкою дорожньої карти стратегії реінтеграції Донбасу. На думку уряду, така стратегія передбачатиме український підхід до поняття «особливий статус» регіону, для того щоб трансформувати там інвестиційний клімат і реалізувати нову економічну модель на регіональному рівні. Але якою має бути економічна політика держави, аби регіони не хотіли відокремлення?

Причини сецессіонізму (відокремлення), який проявляється в реалізації сепаратистських (коли регіон, що відокремлюється, прагне незалежності) та іредентистських (коли регіон, що відокремлюється, стає частиною іншої держави) стратегій відокремлення, пов’язані з економічними, культурними і політичними чинниками.

Здебільшого дослідники оцінюють роль останніх у нарощуванні протиріч між регіонами та центральною владою, яка не виконує покладеної на неї консолідаційної місії. Водночас ігнорування економічних чинників як тригерів сецессіонізму, а також їхнього потенціалу до протидії останньому є невиправданим.

Немає сумнівів у необхідності сформувати комплексний підхід до розробки політики протидії сепаратизму та іредентизму в Україні з акцентом саме на економічних механізмах її реалізації.

Складові економічного механізму протидії сепаратизму та іредентизму в Україні з позицій економічної безпеки можна визначити за методологією розрахунку Індексу економічної свободи (Index of Economic Freedom) за версією The Heritage Foundation. Цей індекс є інструментом для поглибленого аналізу економік у всьому світі і розраховується на основі 12 показників, згрупованих у чотири категорії:

Отже, економічний механізм протидії сепаратизму має базуватися на принципах економічної самостійності, економічної відповідальності та економічної рівноправності суб’єктів господарювання в усіх регіонах України.

За підходом The Heritage Foundation, економічна самостійність — це наявність у підприємців прав на власність, самостійний вибір форми господарювання, самостійне планування своєї діяльності, вільне розпорядження прибутком, самостійний вибір ресурсів, постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення різних форм, систем і, головне, розмірів оплати праці. Економічна відповідальність — це відповідальність підприємця своїм майном за результати господарювання. Економічна рівноправність — це рівні економічні умови для будь-якого підприємця (ціноутворення, оподаткування, розподіл прибутку, інвестиційна та кредитна політика, державні закупівлі, рівні можливості для доступу до ресурсів).

Обмеження свобод підприємницької діяльності, слабкий захист прав власності, суперечливість законодавства, неефективність судової системи та обмеження фінансових свобод — це не лише загрози економічній безпеці, а й тригери загострення соціальної невдоволеності та напруги, які зменшують консолідуючу здатність центру, а відтак, загрожують іредентистськими процесами на Заході України.

Економічні механізми політики протидії сепаратизму та іредентизму в Україні з позицій економічної безпеки слід розглядати в контексті: інструментів політики, що регламентує соціально-економічну діяльність; структурної політики; політики розвитку; політики підтримки конкурентоспроможності.

Держава, що відчуває ризики загострення як сепаратистських, так і іредентистських настроїв, повинна контролювати соціальні та політичні інституції на предмет їхньої відповідності завданню збереження її територіальної цілісності. В процесі реалізації інституційної політики як заходів, що здійснюються державою для формування нових, усунення старих або трансформації наявних трудових, фінансових, соціальних та інших економічних інституцій, мають братися до уваги ризики активізації відцентрових сил унаслідок загострення регіональних відмінностей та асиметрій соціально-економічного розвитку регіонів.

Система регіонального управління має бути адекватною викликам сучасного суспільного розвитку та спрямована на максимальне врахування специфіки ресурсного й інституційного забезпечення розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць. Це з часом допомагатиме подоланню міжрегіональних і внутрішньорегіональних асиметрій і диспропорцій соціально-економічного розвитку та зрештою сприятиме економічній безпеці як регіонів, так і держави.

Бюджетно-податкова політика має сприяти ресурсному забезпеченню регіонів, що неможливо без виваженої грошово-кредитної політики. При цьому слід брати до уваги, що від ступеня успішності здійснюваних макроекономічної та зовнішньоекономічної політик залежатиме і боргова безпека держави.

У разі, якщо зовнішня стійкість держави під впливом зростання обсягу зовнішніх боргових зобов’язань, високих потреб у зовнішньому фінансуванні для рефінансування виплат за зовнішнім боргом, значної волатильності обмінного курсу погіршуватиметься настільки, що актуалізується питання визнання її неплатоспроможності та неможливості обслуговувати борги з реалізацією сценаріїв реструктуризації боргів чи оголошення дефолту, роль держави як консолідатора регіонів похитнеться.

У ситуації реструктуризації боргів видатки державного бюджету прогнозовано скоротяться, що позначиться на соціально-економічному стані населення. Оголошення дефолту спровокує: курсову волатильність національної валюти, що в комплексі з іншими наслідками унеможливить виконання суб’єктами господарювання їхніх зобов’язань у межах укладених контрактів і договорів; зубожіння населення; зростання безробіття тощо. Це може призвести до загострення іредентистських настроїв як на Сході, так і на Заході України.

Інституційна політика держави має сприяти розвитку потенціалу регіонів, створенню нових робочих місць, підвищенню продуктивності праці, спроможності реалізовувати інфраструктурні та модернізаційні проєкти. Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР) має в своїй діяльності базуватися на принципах симетричного розвитку інфраструктурних проєктів та енергоефективності в усіх регіонах України та заохочувати реалізацію інвестиційних процесів у регіонах, пропонуючи адекватну регуляторну політику, яка має враховувати всі складнощі при координації процесу отримання коштів на всіх етапах взаємодії, що передують реалізації проєктів.

У процесі реалізації євроінтеграційної політики України як комплексної діяльності держави в різних сферах суспільного життя, що має на меті створити законодавчі, економічні, політичні, соціальні та міжнародні передумови для інтеграції України до ЄС шляхом приведення її у відповідність із стандартами Європейського Союзу, мають враховуватись її наявні та потенційні наслідки для проявів сецессіоністського руху та відповідності вимогам економічної безпеки. З метою запобігання іредентизму як у регіонах, де ідея європейської інтеграції не набуває суспільного визнання, так і в регіонах, що глибоко інтегровані в суспільні та господарські процеси в умовах розвитку транскордонного співробітництва, інформаційна політика має спрямовуватися на висвітлення переваг для регіонів участі в інтеграційних процесах у складі держави Україна. Цьому сприятиме використання можливостей, які відкриває програма інвестування для країн — сусідів ЄС (Neighbourhood Investment Facility, NIF).

Потенціал галузевого, інноваційного, технологічного механізмів протидії сепаратизму та іредентизму в Україні має використовуватися максимально у процесі реалізації державою структурної політики. Втім, інноваційний фактор має впливати на економіку країни шляхом узгодження інноваційної політики з науково-технічною, бюджетно-фінансовою, грошово-кредитною, промисловою та зовнішньоекономічною політиками за умови досягнення єдності інтересів і злагоджених взаємовідносин між суспільством, державою, владою, бізнесом, громадськими і науковими інституціями. Відтак, інноваційна екосистема як висококоординована система динамічних взаємозв’язків, що виникають між економічними агентами й інституціями, має результуватися в інноваційній активності, комерційній успішності проєктів і технологічній модернізації економічної структури держави. В свою чергу, її ефективність, яка залежить від ступеня відповідності інституційного середовища потребам науки, освіти й бізнесу і здатності останнього забезпечувати замкнутість інноваційного циклу, стане запорукою територіальної цілісності України. Розбудова індустріальних парків забезпечить ефективну реалізацію інноваційного, цифрового та інвестиційного механізмів протидії сепаратизму та іредентизму в Україні в разі здійснення політики зростання.

Окреслене формує запит на ревізію бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики на предмет не лише її спроможності забезпечувати макроекономічну стабільність у країні, але й здатності регулювати соціально-економічні процеси в такий спосіб, аби не загострювати регіональних асиметрій розвитку в межах країни. Реалізація амбітного завдання побудови в Україні сотні індустріальних парків (у тому числі інноваційних хабів) і розбудови територій пріоритетного розвитку уможливить використання виробничого, технологічного, інноваційного і кадрового потенціалу внутрішнього ринку з активізацією руху товарів, послуг і робочої сили між регіонами країни, які реалізують на практиці реформу децентралізації.