Вибираючи в четвер увечері між концертом Стінга в Палаці спорту та пенсійною реформою в парламенті, багато депутатів і чиновників віддали перевагу, природно, унікальному та «статусному» Стінгу. Тому аншлагу ні в депутатських лавах, ні в ложі уряду у ВР не було. І все ж таки в ніч із 7 на 8 липня, після дев’ятигодинного голосування нон-стоп, Верховна Рада ухвалила пенсійний закон №7455. Як і слід було сподіватися, змінилося в ньому після першого читання до болю мало.
Та як же все чудово починалося! Понад 1170 поправок, поданих депутатами різних фракцій, комітет зі справ пенсіонерів, ветеранів та інвалідів сприйняв як керівництво до дії та став досить серйозно готувати компромісний варіант реформи. Робота, за словами голови комітету В.Сушкевича, була «важкою, сумною та невдячною». Трохи менше половини пропозицій, 524, під час дискусії на робочій групі з підготовки документа підтримали, 648 - відхилили.
Комітетники домоглися того, що з підготовленої до другого читання версії закону було вилучено багато одіозних нововведень, які до того ж суперечать Конституції. Достатньо сказати, що пропонувалося зберегти не тільки нинішній пенсійний вік для жінок (55 років), чоловіків-держслужбовців та інших пільгових категорій (60 років), а й використовуваний при призначенні пенсій показник заробітку за попередній календарний рік (а не за три, як пропонував уряд), і право працюючих пенсіонерів на перерахунок пенсій у зв’язку з підвищенням прожиткового мінімуму. Однак, попри погодження позицій, профільний комітет відмовився підтримати законопроект №7455, оскільки й у такому вигляді він обмежував права майбутніх пенсіонерів.
Головне науково-експертне управління ВР, яке й раніше досить прохолодно ставилося до пенсійної реформи 2010-2011 років, одразу зазначило позитив: на думку його фахівців, намітилося повернення документа в русло вимог Конституції. Однак усе даремно. Щойно пробила година голосування, парламентська більшість ревізувала рішення профільного комітету та на 95% повернула документ до тексту першого читання.
Це виглядало б доволі комічно, якби не багатогодинний, виснажливий процес голосування практично за кожною поправкою. Головуючий В.Литвин оголошував її номер, надавав слово авторові, а потім… Потім починала діяти парламентська більшість: різкий помах руки М.Чечетова - і на табло висвічуються цифри від 10 до 60 у всіляких комбінаціях. І так - не одну сотню разів.
Хоч як ухитрялися телеоператори, ці рухи «проникли» навіть на екрани телевізорів, до яких буквально прилипла країна. Ох і намахався Михайло Васильович…
На дев’яту вечора всі зрозуміли: роботу комітету зведено нанівець. Наприкінці восьмої години голосування, близько 00.23 ночі, спікер почав залучати «диригента» більшості до озвучування його дій. І той раз за разом повторював: «Пропоную підтвердити (тобто по суті відхилити. - Н.Я.) поправку».
Можна буквально на пальцях перелічити ті випадки, коли голосування було результативним. Із найбільш пам’ятних - казус, що стався, коли більшість відмовилася підтримати поправку генерала О.Кузьмука та офіцерської дружини Ю.Ковалевської. Суть поправки полягала в збереженні нинішньої вислуги в 20 років для льотчиків і дуже невеликої кількості інших елітних військових. Після того як бютівець О.Ляшко почав прилюдно соромити депутатів за їхнє членство в Партії регіонів, яка, мовляв, не захищає прав військовослужбовців, а ті пафосно відповідали, що пишаються цим членством, не піти на поступку своїм колегам було б із боку регіоналів просто непристойно. У результаті льотчикам і підводникам просто дивом зберегли 20-річну вислугу для призначення пенсії!
Утім, таких чудових моментів було мало. Близько 1.40 ночі 248 голосами закон ухвалили в цілому. Тож країна ще має перехворіти на підвищення і «жіночого» пенсійного віку по 6 місяців (починаючи з 1 вересня ц.р.), і нормативного страхового стажу до 30/35 років (для жінок/чоловіків), і віку для отримувачів соціальної допомоги, і страхового стажу для інвалідів першої-третьої груп, і вислуги для військовослужбовців до 25 календарних років, на обмеження максимальної пенсії десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних і ще на багато з того, про що наша газета за останні півроку неодноразово писала.
Та, як на мене, привід для радості все одно є. По-перше, ЦЕ закінчилося. І настає якийсь період визначеності, коли всі знають - або принаймні через місяць знатимуть - свій маневр: і військові, й жінки за 50, і безробітні передпенсійного віку. Отже, зможуть якось планувати своє життя. Чи хтось усерйоз сподівався, що країна, яка звикла жити в борг, країна з поганою демографічною ситуацією зможе нескінченно довго примудрятися зводити кінці з кінцями, не підвищуючи пенсійного віку та не скорочуючи кількості одержувачів дострокових пенсій? Між іншим, нині «достроковиків» в Україні близько 48% від загальної кількості пенсіонерів…
По-друге, країні перестануть «компостувати мізки» пенсійною реформою, про яку все сказано і на яку в різних сторін діаметрально протилежні погляди. Так є. Так іще довго буде.
По-третє, ані парламент, ані Кабмін не зробили вирішального кроку до впровадження другого (обов’язкового накопичувального) рівня пенсійної системи. 40-50-річним це, звичайно, по барабану. Але з погляду майбутніх поколінь, яких рано чи пізно закличуть здавати гроші на персональні рахунки, та ще і з власної зарплати, а не за рахунок роботодавця, все дуже серйозно. У країні з нерозвиненим громадянським суспільством, нестабільною владою, яка так часто впадає в крайнощі (не кажу про нинішню, це дефект будь-якої української влади), і з таким, як у нас, рівнем корупції навіть саме повернення грошей з накопичувальних рахунків через 25-30 років може виявитися проблематичним. Не кажучи вже про забезпечення гідного інвестиційного доходу.
На відміну від Сергія Тігіпка, який зважаючи на посаду малює райдужні картини пенсійних накопичень, окремі дуже серйозні фахівці в приватних розмовах висловлюють якщо не скепсис, то серйозні зауваження з приводу цього світлого майбутнього. Вони, на відміну від віце-прем’єра, вихід вбачають у створенні корпоративних пенсійних фондів, які в перспективі візьмуть на себе виплату пільгових пенсій. Але в нас на цю тему поговорили років сім-вісім тому та й усе…
Тож підвищення пенсійного віку і збільшення страхового стажу - лише початок змін. Сподіваємося, в майбутньому - більш системних.
Думка експерта
Лідія ТКАЧЕНКО, провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень
- Зрозуміло, що цей законопроект розв’язує далеко не всі проблеми нашої пенсійної системи і навіть не всі напрямки, задекларовані ще раніше в законі, який функціонує з 2004 року. Ті ж корпоративні і професійні пенсійні фонди для зайнятих у шкідливих умовах - ця проблема залишається.
Ще одна, і навіть важливіша проблема - індексація вже призначених пенсій. Люди, які виходитимуть на пенсію за ухваленим законом, звичайно ж, втратять певну суму залежно від того, в кого який коефіцієнт заробітку та стаж. Збільшився нормативний стаж, отже, буде втрачена частково або вся надбавка за наднормовий стаж. Це, може, і не такі великі гроші - максимум 76 грн. зараз.
За рахунок того, що зарплатну базу братимуть не за один рік, а за три, і враховуючи, що в нас зарплата виростає за рік на 20-30%, втрати можуть бути й більшими. Причому при цьому зменшується основний розмір пенсії. Це, звичайно, дуже неприємно, але, можливо, і не так страшно, тому що ці втрати будуть відчутними тільки в перший-другий рік перебування на пенсії. Розмір пенсії в момент її призначення- це одне, а людина перебуває на пенсії досить тривалий час. За статистикою, чоловіки, які досягли 60-річного віку, перебувають на пенсії в середньому 15 років. А у жінок, які виходять на пенсію в 55 років, середній пенсійний період становить 25 років.
З огляду на те, що в нас призначені пенсії індексуються переважно через прожитковий мінімум, основна маса нинішніх пенсіонерів не підпадає під індексацію у зв’язку зі зростанням зарплати. Тому якщо подивитися диференціацію в розмірах пенсії, то, наприклад, майже у всіх жінок її практично немає. Незалежно від року виходу на пенсію всі одержують приблизно 800-900 грн., тобто наближено до прожиткового мінімуму з урахуванням різних існуючих надбавок. Проблема осучаснення, актуалізації вже призначених пенсій навіть важливіша за пільгові пенсії за шкідливі умови, тому що це стосується абсолютно всіх пенсіонерів.
Є дуже багато інших аспектів, але головне, що пенсійний закон нарешті ухвалений і відкриває зелену вулицю для подальших змін у пенсійній системі.
Пенсійна реформа відбувається в усіх країнах, і Україна не вигадує якихось особливих рецептів. Підвищення пенсійного віку, підвищення стажу - це неприємно, але робиться в усьому світі, навіть у країнах СНД. Україна, Російська Федерація, Узбекистан і Туркменистан - це єдині країни на пострадянському просторі, які не підвищували пенсійного віку ще з радянських часів. До речі, поріг 55/60 років було встановлено ще наприкінці 20-х років минулого століття.
Нинішні зміни - це тільки початок, і в жодному разі не можна сказати, що пенсійна реформа в нас уже відбулася. Зрозуміло, що й далі вноситимуться корективи, інші законопроекти, і нічого страшного тут немає, в старіючому суспільстві пенсійна реформа має бути перманентною, це нормальна міжнародна практика.