Минулий рік став найтеплішим за всю історію глобальних спостережень. Це не дивно, адже кількість екстремальних погодних явищ у світі за останні 30 років постійно збільшується. І Україна тут не стала винятком: пилові бурі у Київській області, торнадо на Донеччині, масштабні повені у Карпатах. Це далеко не повний список анормальних минулорічних подій у країні.
За даними Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, тільки 2020 року Україна втратила озимі культури на 570 тис. га через тривалі посухи та сильні весняні морози.
Це все результат глобальної кліматичної кризи, що спричинена збільшенням концентрації парникових газів через неконтрольовану діяльність людства.
Більшість прогресивних країн, розуміючи, що майбутнє поколінь та екосистем на планеті перебуває під загрозою, об’єдналися навколо мети — втримати підвищення глобальної температури на рівні 1,5–2°С. Цю мету зафіксовано 2015 року Паризькою угодою, яку ратифікувала й Україна . Тим самим наша країна зобов’язалася скорочувати викиди парникових газів для протидії зміні клімату.
Наразі в Україні дві третини викидів парникових газів продукує енергетика. Тому логічно, що в контексті екологізації їй мають приділяти найбільшу увагу.
Зі вступом 2011 року до Європейського Енергетичного співтовариства Україна взяла на себе зобов’язання імплементувати європейське енергетичне законодавство у свою правову систему. Це означає узгодження кліматичної та енергетичної політики: збільшення частки відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), підвищення енергоефективності та скорочення викидів парникових газів.
Так Україна показала, що несе відповідальність за трансформацію енергетичного сектору, розвиток сталого виробництва та збереження навколишнього середовища. Про локальні перемоги відновлюваної енергетики в Україні, її виклики та рекомендації для подальшого розвитку йдеться нижче.
Бум чистої енергетики
Відновлювані джерела енергії в Україні набули неабиякої популярності. Лише 2020 року частка ВДЕ зросла у 2,3 разу порівняно з минулим роком. За даними Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження, 2019 року було введено в експлуатацію в 3,5 разу більше потужностей «зеленої» генерації, ніж за чотири попередні роки, разом узяті.
Це не лише внесок у декарбонізацію економіки, а й серйозні інвестиції. Відновлювана енергетика залучила більш як 10 млрд дол. за п’ять років, таким досягненням не може похвалитися жоден інший сектор української економіки.
Зростання сектору ВДЕ привело і до створення нових робочих місць. Дослідження, проведене Німецьким товариством міжнародного співробітництва, показало, що ця сфера в Україні налічує 45 тисяч співробітників, і їхня кількість невпинно збільшується.
Дедалі більше міст почали оголошувати про наміри поступово перевести місцеві енергосистеми на 100% відновлюваних джерел до 2050 року. Першим став Житомир 2018-го, за ним — Чортків, Львів, Кам’янець-Подільський, Миколаїв, Тростянець і Баранівка.
Інший приклад локального початку енергетичної трансформації — «Сонячне місто» у Славутичі. Там свідомі громадяни та місцева влада заснували енергетичний кооператив, встановивши сонячні електростанції. Цей енергокооператив — приклад згуртованості громадян заради чистого довкілля. Окрім цього, це приклад можливості використовувати «зелені» технології на місцевому рівні.
За останні роки наші шахтарські міста також почали трансформацію. Хоча цей процес наразі не передбачає повного переходу до ВДЕ, дев’ять міст, що входять до Платформи сталого розвитку вугільних міст Донецької області, розглядають відновлювану енергетику як одну з можливостей для «озеленення» міст.
Виклики «Зеленого» енергетичного переходу в Україні
Попри успішні локальні приклади переходу на ВДЕ в Україні, на національному рівні все впроваджується повільно та без належного планування. Причина — відсутність постійного законодавства та чітко визначених правил гри.
Низка економічних і політичних рішень в Україні спричинили дисбаланси на ринку електроенергії, технічні проблеми з роботою станцій ВДЕ в енергомережі та невиплату компаніям за «зеленим» тарифом. У результаті 2020 року встановлення нових потужностей ВДЕ-генерації впало на 68%.
Крім цього, за висновками звіту «Малі учасники ВДЕ-ринку в Україні. Дослідження сегмента генерації встановленою потужністю до 1 МВт», підготовленого Спілкою активних споживачів і проз’юмерів і Коаліцією «Енергетичний перехід», мала генерація з відновлювальних джерел зростає повільніше і становить лише 2,5% від усіх встановлених потужностей ВДЕ в країні. Хоча досвід інших країн (Австралії, Німеччини) показав: що більшими є розподілені енергетичні ресурси, то надійніше постачання електроенергії і то менше вона коштує.
Є ще одна проблема. Єдиним інструментом підтримки ВДЕ-електростанцій потужністю до 1 МВт залишається «зелений» тариф, що діє до 2030 року. Але цього недостатньо для розвитку малих виробників чистої електроенергії, демонополізації української енергетики та здобуття енергетичної незалежності країни.
На багатьох світових ринках ВДЕ вже можуть конкурувати з атомною та вугільною енергетикою. Тому країни поступово переходять до тих механізмів розвитку відновлюваної енергетики, що дають змогу компаніям конкурувати між собою та відкривають ринок для залучення нових гравців.
Як підтримувати «зелену» енергетику далі?
Насправді Україні не потрібно вигадувати велосипед, тому що інші країни вже впровадили й успішно використовують кілька таких механізмів розвитку ВДЕ. Це дає нам можливість скористатися ними як базою, адаптувати до українських реалій та успішно застосовувати.
Наприклад, на аукціонах з розподілу квот державної підтримки проєктів ВДЕ (на так званих зелених аукціонах) компанії змагаються за право продавати державі електроенергію за стабільною ціною протягом тривалого періоду (зазвичай 15–20 років). Хто запропонує нижчу ціну у межах квот, той і отримує це право. Таким чином стимулюється конкуренція між інвесторами та знижується ціна енергії для споживачів.
Є ще кілька варіантів підтримки проєктів ВДЕ, які передбачають продаж ними енергії на різних сегментах ринку електроенергії, але з отриманням певних компенсацій або навіть виплатою компенсацій самими компаніями.
Так, при використанні «зелених» надбавок (feed-in premium) виробники чистої енергії отримують бонус до ціни кожної кіловат-години, проданої ними на ринку. А у механізмі контрактів на різницю (contracts for difference, CFDs) два гравці ринку оплачують один одному різницю між ринковою ціною і зафіксованою у спеціальному контракті. Таким чином, обидва отримують гарантію мінімального відшкодування за вироблену ними енергію. Ці механізми у різних формах успішно діють у десятках країн.
Та найбільш перспективними напрямами розвитку є ті, що не потребують активного державного регулювання. Так, уже сьогодні сонячні станції для власного споживання підприємствами в Україні часто можуть конкурувати за строками окупності із «зеленим» тарифом. Водночас на державному рівні вже йде активна робота над механізмом net metering, або чистого енергоспоживання. Фактично це взаємозалік надлишків енергії, виданих малими станціями ВДЕ у мережу, у наступних періодах.
Так звані корпоративні РРА теж мають значні перспективи в Україні. Це прямі договори купівлі-продажу енергії між споживачем і виробником енергії. Наприклад, власник вітрової електростанції укладає довгостроковий договір із промисловим підприємством, за яким він за домовленою ціною продає йому електроенергію впродовж, скажімо, десяти років. Це зрозуміла бізнес-модель для виробника енергії та стабільні витрати на електроенергію для її споживача.
Як впровадити нові механізми підтримки ВДЕ
Очевидно, щоб упровадити ці механізми в Україні, потрібні зміни у законодавстві та регуляторному полі. Але слід також усвідомити, що прогрес гальмуватиметься без політичної волі та розуміння того, що відновлювана енергетика — це єдиний варіант розвитку енергосистеми. Саме гальмуватиметься, а не зупинятиметься, бо якщо зростатиме українська економіка, то буде й попит на нові енергетичні потужності. А задовольнити його у сьогоднішніх умовах зможе лише відновлювана енергетика.
А щоб не гальмувати, а стимулювати процес, знадобляться кілька зрозумілих рішень:
- виплатити борги перед виробниками ВДЕ, які накопичилися протягом 2020 року, адже щоб державі довіряли свої кошти, вона повинна виконувати взяті на себе зобов’язання;
- прибрати штучні обмеження, що спотворюють роботу ринку електроенергетики та призводять до дефіцитів: механізм PSO, цінові обмеження на певних сегментах ринку;
- нарешті прийняти квоти для перших «зелених» аукціонів, адже перші з них мали відбутися ще 2019 року;
- розробити та прийняти законодавчі зміни для запуску чистого обліку електроенергії;
- надавати гарантії походження електроенергії, — споживач має бути впевнений, що використовує саме «зелену» енергію;
- запустити ринок фінансових інструментів, який необхідний для повноцінної роботи деяких видів корпоративних РРА. Для цього торік було ухвалено закон України №738-IX, але щоб він запрацював, потрібні відповідні підзаконні акти.
«Зелену» енергетику — громадам!
Ми маємо зрозуміти, що відновлювана енергетика передусім допомагає та створює можливості для розвитку українських громад, а не великого бізнесу чи державного сектору. Світовий досвід говорить про те, що саме на місцях ВДЕ створюють найбільшу цінність.
Більшість нових робочих місць в енергетиці сьогодні — це місцеві фірми-інсталятори сонячних панелей і вітряків. Практично в усіх країнах з високим розвитком ВДЕ поряд з великими станціями промислового рівня активно розвиваються малі потужності у домогосподарствах і на невеликих підприємствах. Це дає громадянам і громадам можливість самим виробляти чисту, безпечну енергію, не купуючи її у великих постачальників. Тобто ці гроші залишаються у місцевій економіці та працюють на неї.
Відновлювана енергія — це не тільки і не стільки про гроші, це про чисте довкілля та стабільний клімат. А значить, і про здоров’я та добробут наших рідних і майбутніх поколінь українців. Бо країна це не територія у певних кордонах, а передусім спільнота людей.
З іншого боку, саме люди та громади мають величезний інвестиційний ресурс, який можна залучити для швидкого впровадження ВДЕ. Тому перехід на «зелену» енергетику має означати стимулювання саме малої розподіленої генерації в українських домогосподарствах і на підприємствах.