Найближчим часом ми почуємо про відставку голови правління НАК «Нафтогаз України». Прізвища нових очільників називають уже, але дуже хочеться попередити майбутніх менеджерів про те, що на них чекає. Якщо коротко: в компанії немає грошей, у сховищах недостатньо газу, позиції олігархів сильні, як ніколи, а міжнародні партнери категорично відмовляються фінансувати дірку, на яку перетворився «Нафтогаз», без повернення до цивілізованих практик корпоративного управління. Піти на цю умову влада наразі не готова, бо аудит минулого року покаже, що насправді відбувалося із сотнями мільярдів гривень і десятками мільярдів кубометрів газу. Спойлер — нічого хорошого. Куплений під час війни менеджментом «Бентлі» — лише верхівка корупційного айсберга, халатності та приховування реальних проблем.
Щоб розібратися в них, потрібно згадати, що і кому обіцяв чинний поки очільник Вітренко, і чому обіцяного не отримав ніхто.
«Почалося»
«Наливайте швидко, поки не почалося!» — кричить клієнт, забігаючи в бар. Йому наливають. «Ще 50, бо зараз почнеться!». Наливають. «Давайте ще, бо от-от почнеться!». Бармен починає щось підозрювати і цікавиться, чи є в клієнта гроші. «Ну, почалося», — відповідає клієнт, випускник відомої бізнес-школи INSEAD Юрій Вітренко, голова компанії «Нафтогаз України».
«Почалося» — це в нього почали цікавитися, де, власне, гроші, вершки та корінці, які він обіцяв заробити та принести доволі великій кількості людей за своє призначення. Питають про це в нього офіс президента, уряд, олігархи, такі як Ігор Коломойський і Дмитро Фірташ. Не питають тільки міжнародні донори, які, власне, все зрозуміли і стали тим барменом, який припинив наливати.
Акт перший: прибутковий менеджер тікає від уряду
Уряду Юрій Юрійович обіцяв принести значні прибутки, які нібито «не зміг забезпечити попередній менеджмент». Нагадаю, злам корпоративного управління та звільнення попереднього менеджменту відбулися під гаслами «вони принесли збитки». Той факт, що під «збитками» малися на увазі невиплачені борги Фірташа та регіональних теплових компаній, нікого не бентежив, тому Вітренко отримав омріяне крісло під умову виведення компанії «в прибуток».
Суто формально Юрій Вітренко це навіть зробив: фінансовий звіт за 2021 рік фіксує «прибуткову роботу». Проблема в тому, що ці прибутки існують насправді лише на папері.
Намалювати «прибутковість» за минулий рік і не потонути при цьому Вітренко зміг завдяки двом маніпуляціям: з оцінкою справедливої вартості накопичених боргів і з грошима державної компанії «Оператор газотранспортної системи України» (ОГТСУ).
Основний бізнес «Нафтогазу» — продавати газ підприємствам теплокомуненерго і газовим компаніям Фірташа, які донедавна постачали газ населенню. Через адміністративно обмежені тарифи або з інших причин ці контрагенти розраховуються із «Нафтогазом» дуже погано і постійно накопичують борги, чекаючи їхнього чергового списання державою, що вже неодноразово відбувалося. Тобто на папері «Нафтогаз» визнає значні доходи. Але зрозуміло, що ці гроші компанія якщо і отримує, то не у повному обсязі та нешвидко.
2021 року, вже за Вітренка, «Нафтогаз» не відобразив у своїй звітності реальної вартості такої сумнівної заборгованості від газових компаній Фірташа і теплогенеруючих підприємств. Розраховуватися краще вони не стали, їхні борги і надалі зростали прискореними темпами.
Ця маніпуляція з резервами на сумнівну заборгованість і допомогла Вітренку показати прибуток, не підкріплений надходженнями.
На чому заснований нечуваний оптимізм Вітренка у тому, що Фірташ і тепловики з ним от-от розрахуються? Може, керівний НАКу дотиснув Фірташа, щоб той знайшов гроші і добровільно сплатив борг зі своїх коштів, аби допомогти державі у скрутний період?
Ні, все набагато простіше. Наприкінці річного звіту у примітках дрібним шрифтом Вітренко чесно зізнається, що ці борги погасить «Нафтогазу»… держава. Бо є «антикризовий» закон, за яким Вітренко сподівається отримати з держбюджету 44 млрд грн уже цього року, а всього — 76 млрд.
Держава виявилася головним спонсором успішної діяльності «Нафтогазу України» в управлінській моделі випускника INSEAD і спонсором для Фірташа з товаришами.
Так само за рахунок держави відбулася і друга маніпуляція. У жовтні минулого року Вітренко фактично поставив прем’єра Дениса Шмигаля перед вибором: або підвищення тарифів для населення, або примусьте Оператора ГТС України віддати гроші «Нафтогазу». Причому зробив це у доволі хамській манері — листом (див. документ), у якому на рішення давав керівнику уряду кілька днів. За формулюванням схований неприхований гоп-стоп уряду: «Або погоджуєтеся на наші умови, або доплачуєте 120 млрд грн, бо в усіх проблемах «Нафтогазу» ми знайдемо винних, крім себе».
Тут треба пояснити: ОГТСУ — це оспівана в легендах і казках Юлії Тимошенко «труба», якою ще й досі йде російський газ у Європу. Раніше «Нафтогаз» заробляв на ній мільярди, потім для впровадження європейських правил компанію виокремили в самостійне підприємство. Газу труба качає тепер значно менше, але прибутки досі є. Щоправда, прибутки ОГТСУ мав потроху віддавати «Нафтогазу», щоб заплатити йому за втрату активу.
Юрій Вітренко вирішив, що йому потрібні гроші вже, а тому, не чекаючи, сформував яскраву пропозицію.
По-перше, перерахувати тариф минулих років і створити ситуацію, в якій Оператор газотранспортної системи став винен своєму попереднику — «Укртрансгазу» 47,9 мдрд грн. Наявний кеш (27 мдрд грн) перекочував на рахунки «Укртрансгазу» — дочірньої компанії «Нафтогазу», новостворений «борг» компанія тепер виплачує зі своїх прибутків. Ще 3 млрд грн компанія «Магістральні газопроводи України» (МГУ) як власник ОГТСУ заплатила НАКу за втрату активу при розподілі.
Формально гроші переклали з однієї державної кишені в іншу.
Насправді забрали гроші, що зароблені ОГТСУ та що призначалися зовсім для іншого. Через недовантаженість«труби» компанія потребує інвестицій у скорочення обладнання, інакше змушена підтримувати неефективну мережу компресорних станцій. Зароблені гроші мали допомогти ОГТСУ оновити обладнання та зменшити тарифи для українських споживачів у наступних періодах.
Денис Шмигаль обурився, але змушений був піддатися на шантаж. Як свідчить фінансова звітність «Нафтогазу, без цієї оборудки вже до кінця 2021 року у компанії закінчилися б гроші.
Розрахунок простий: у Оператора ГТС «Нафтогаз» забрав 30 млрд грн, і саме ці гроші і були на його рахунках наприкінці року. А от чого не дорахувалися, так це коштів, які Вітренко отримав у спадок від попередників у квітні. Цих 50 млрд грн уже не було.
Акт другий: колобок і неолігарх
То куди ж поділися ці гроші за вісім місяців? Як ви зрозуміли, газ так ніхто і не почав купувати, і доля десятків мільярдів гривень багатьох стала цікавити.
Найбільш «робочою» теорією було би, звісно, перевірити напрям співпраці зі ще одним барменом, який наливав Вітренкові, — Ігорем Коломойським. Останній тривалий час намагається «розійтися» із «Нафтогазом» у власності компанії «Укрнафта». Чи не відбулося раптом омріяного розлучення, дуже бажаного для Коломойського?
До цього навіть ішло: попри публічні заяви, Вітренко вдало імітував зацікавленість у розрахунку із «Укрнафтою». Ідея полягала в тому, щоб при розподілі власності «Укрнафта» отримала все, за що боролася. В разі успішного для неолігарха сценарію він забрав би частину активів і гроші за поставлений ще за часів Тимошенко газ, за який він хотів отримати в Лондонському суді понад 5 млрд дол.
Цікаво, що у міжнародному арбітражі з цього питання Коломойському відмовили у розгляді. Нагадаю, туди неолігарх звернувся як «чесний кіпрський інвестор, ошуканий Україною». Трибунал визнав, що його так звані інвестиції заплямовані хабарництвом і корупцією, і відмовився розглядати справу. А в Україні рух щодо позову «Укрнафти» оперативно відновився, і це збіглося із призначенням Вітренка на посаду.
Для фіксації заборгованості було створено спеціальну робочу групу, яка документально визнала наявність боргів. Визнання частини оскаржуваних до цього боргів з’явилося також у фінансовій звітності «Нафтогазу». Таким чином, «Укрнафта» отримала у цій справі нові козирі для будь-яких судів.
Паралельно у «Нафтогазі» активно готувалася угода про розподіл майна «Укрнафти», про яку є багато чуток і припущень, і кажуть також, що коли Президент Володимир Зеленський довідався про заплановані обсяги виплат Коломойському, то поставив процес на стоп. Це дало можливість Вітренкові знизати плечима і перевести стрілки в розмовах із Коломойським.
Офіційно повідомляється, що сторони домовилися призупинити перерозподіл активів через повномасштабне вторгнення росіян.
Однак колись суди продовжаться, і юридична позиція неолігарха вже буде сильнішою. А «Нафтогаз» буде змушений виходити із зафіксованих робочою групою висновків і вести переговори з урахуванням цих обставин. Однак це буде головним болем влади, а не Вітренка, оскільки своїх слідів на документах він завбачливо не лишав.
Акт третій: колобок і в’язень Відня
Австрійські науковці порахували, що за суму, яка зникла із «Нафтогазу», можна було купити дві тисячі «Бентлі» в комплектації, яку замовив у травні Олег Діденко — радник Вітренка. Але стільки машин не перетинало кордон. Як і не перетинав кордону газ, для купівлі якого роздягнули на гроші оператора мережі.
Секретом успішності компаній Фірташа були спеціальні умови, які олігарх отримав на ринку газу, незважаючи на Революцію Гідності та життя в Австрії. Підконтрольні йому компанії отримували з газотранспортної системи газ і теоретично продавали його населенню. Практично при цьому час від часу з’являвся «зайвий» газ, який використовували, зокрема, хімічні групи (Фірташ став олігархом у хімічній галузі не через інженерний геній, а завдяки доступу до дешевого, а інколи і безплатного газу). Нестачу завжди вішали на «Нафтогаз», який забезпечував газом компанії-«прокладки» Фірташа під приводом «забезпечення побутових споживачів». Останнім часом облгази Фірташа припинили оплачувати користування газом із мережі взагалі, посилаючись на недостатньо високі тарифи.
Цю схему Вітренко публічно обіцяв кураторам з офісу президента під час свого призначення перекрити. Він навіть показував дуже вправну презентацію, де розписав, як облгази «тирять» гроші. Проста схема мала отримати просте рішення — націоналізація облгазів, яка на папері і відбулася на початку цього року. Це відносно нескладно — самі мережі завжди лишалися у власності держави, Фірташ керував ними завдяки рішенням Міненерго, яке раз на кілька років віддавало йому мережі в управління.
Утім, обіцянки своєї Юрій Юрійович і тут не виконав. Реального контролю над компаніями він так і не здобув: менеджмент залишився той самий, а хімічні компанії в розпал енергетичної кризи пролобіювали та отримали можливість… експорту добрив за кордон. Головний ресурс для виробництва добрив — це газ. Газ улітку був надзвичайно дорогий. А в хіміків Фірташа було перевиробництво добрив. Не знаю, чого Вітренка вчили в INSEAD, але побачити цю схему і довести розпочату справу до кінця він не зміг або, що ймовірніше, і не збирався. Питання, чому, думаю, тут не стоїть.
Однак і Фірташ опинився в непростій позиції — газ качається, гроші є, але і держава, нарешті, наблизилася до ліквідації його схеми. Потрібні тільки правильний менеджмент і прозоре звітування.
Акт передостанній: колобок і порожнеча
Якщо ви стомилися від переказу комбінацій, придуманих і реалізованих Вітренком, то можете уявити, якою непересічною є енергія цього менеджера. Щоправда, постійна гра в переведення стрілок добігає кінця. В результаті тривалих менеджерських вправ Вітренка ніхто не отримав того, чого очікував. Грошей не стало. Розділення з Коломойським не відбулося. Газу немає. Про кількість газу в сховищах я згадував уже минулого разу — 14 млрд кубометрів, на п’ять мільярдів менше, ніж просив прем’єр, і на два менше, ніж необхідно насправді з урахуванням можливих потреб енергосистеми. Фірташа нарешті можуть посунути з газового ринку: дешевше забрати в нього все, а не просто взяти грошей на «Бентлі».
Усі ці маніпуляції зі звітністю та грошима не пройшли повз увагу міжнародних партнерів, які забезпечують фінансову стабільність країни під час війни. Вони чудово розуміють, що Україні потрібні і газ, і гроші. Але гру в вершки та корінці вже зрозуміли і не хочуть, щоб їхні кошти повторили долю десятків мільярдів гривень минулого року.
Тому в середині жовтня міжнародники прийшли до уряду з дуже прямолінійною пропозицією. Світовий банк був готовий виділити сумарно 1,2 млрд дол. на закупівлю газу. Він якраз подешевшав, він якраз дуже потрібен Україні — і для опалення, і для можливого використання на електростанціях. Умова була проста: припинити маніпуляції цифрами, призначити наглядову раду «Нафтогазу» й оголосити відкритий конкурс на керівника компанії.
Власне, відсутність нормальної наглядової ради і дала змогу Вітренкові грати у вершки та корінці. Не звертати на факти уваги та слухати казки від Юрія Юрійовича можуть в уряді, який виконує лише формально функцію наглядової ради НАКу. Але не на засіданнях професійно сформованої наглядової ради, яка має розуміння процесів, досвід та інструменти зупиняти ігри зі звітністю.
Пропозиція з тих, від яких не відмовляються під час війни. Йшлося, по суті, про безвідсотковий кредит, який можна було використовувати весь сезон: купувати газ, продавати на ринку і купувати знову.
Однак умови виявились непідйомними. Їх озвучили двом заступникам міністра енергетики, які порівняно чемно від грошей та газу… відмовилися. По-людськи їх можна зрозуміти, — чинне міністерство не те що контролювати галузь уже не в змозі, навіть донести пропозицію до людей, які насправді ухвалюють рішення, не в стані. Міністерство реалістично оцінило власний вплив на сферу, за яку відповідає за законом, і в стресовій ситуації прикинулося мертвим.
Міжнародники теж не здивувалися, в їхньому арсеналі, крім грошей, є ще кілька аргументів. Наприклад, прогноз фінансового здоров’я Оператора газотранспортної системи. Аналітики порахували, що компанія, яку так ефективно роздягнули торік, генеруватиме збитки незалежно від того, продовжать росіяни транзит до ЄС чи ні. Якщо продовжать, для порятунку труби буде потрібно 91 млрд грн, якщо не продовжать — 129 млрд. За цими грошима уряд прийде до міжнародних партнерів — інших джерел зараз немає. І Світовий банк повторить свої умови. Тільки попросить також розрахуватися компанії, які під прямим контролем Фірташа. Як ми вже зрозуміли, саме ці компанії відповідальні за потенційні борги, адже саме вони забирають газ із магістральних мереж.
Тепер в Юрія Юрійовича Вітренка, ефективного менеджера з міжнародною освітою, є лише одне рішення, як вийти з ситуації, коли бармени припинили наливати, — втекти з «Нафтогазу» і залишити розбиратися із ситуацією наступникам. Яким нічого не залишиться, як оформити фактичну руйнацію компанії.
Останнім актом колобка буде пояснити, хто не дозволив йому досягнути непересічних результатів. Найбільш успішним його досягненням на посту менеджера «Нафтогазу» став ефективний пошук винних у проблемах. Після фінального звіту перед звільненням Юрій Юрійович у серії постів, інтерв’ю (а може, навіть у новій книжці) обов’язково призначить усіх винних. І ображено піде в бар.
Тим більше що його особисті гроші от-от нарешті прийдуть. Що у Вітренка вийшло, так це захистити власні фінанси. Історія про те, що під час призначення його багатомільйонну премію «віддали в бюджет», така ж дута, як і звітність «Нафтогазу». Всі гроші перевели в облігації державної позики, які він із задоволенням забере після неминучого вже звільнення з компанії. І це ще нас чекають результати розслідувань у діяльності балансуючих груп, у закупівлях, у погодженнях виплат підрядникам тощо. Бо якщо радник Вітренка Діденко лише за кілька місяців роботи заробив на «Бентлі» вартістю півмільйона, то ми можемо уявити собі обсяги доходу людей, які ставили йому завдання.
Більше статей Миколи Теслі читайте за посиланням.