Анонсоване непідписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом на Вільнюському саміті серед іншого ставить запитання: чи може офіційний Київ за "нових" реалій розраховувати на отримання кредиту від МВФ? Якщо ж ні, то наскільки ймовірним є залучення позик, наприклад, у Росії? А якщо існують дві опції (якщо!), то який з варіантів більш прийнятний і чому?
Формально питання асоціювання з ЄС та відновлення співпраці з МВФ між собою не пов'язані. Але говорити про як мінімум їх дотичність дає підстави те, що першу скрипку в МВФ грають США та Європа (хоча б як основні акціонери). І якби Україна пішла з ними на реальне зближення, Вашингтон і Брюссель могли б пролобіювати українські інтереси в МВФ, оскільки мають серйозний вплив на рішення фонду (власне, авторитетне інформагентство Reuters повідомляло про ведення консультацій між ЄС і МВФ щодо координації виділення допомоги Києву). Коли ж на підписання Угоди про асоціацію (принаймні на саміті у Вільнюсі) тепер годі сподіватися, виникає вже ризик появи впливових противників нової програми фонду з Україною.
Ще до сумнозвісного розпорядження Кабміну про призупинення підготовки до асоціювання з ЄС у своєму дописі в Twitter міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт зауважив, що "поворот спиною (України) до ЄС навряд чи допоможе (угоді з МВФ)". Також поточного тижня глава представництва МВФ в Україні Жером Ваше заявив, що асоціація з ЄС не гарантує фінансування фонду для України. "Це неправильні сподівання, які слід виключити", - наголосив він.
З огляду на такі обтічні формулювання, гіпотетично шанс на кредит від МВФ залишається. І хоч як парадоксально, спонукати фонд надати позику Україні можуть самі ж Штати та Євросоюз, щоб утримати Київ від різкого крену в східний бік (якщо на українських європерспективах таки ще не поставлено "найостаточніший" хрест). Чи підуть вони на це? Цього не варто виключати. Тим паче, якщо офіційний Київ заручився можливістю перекредитуватися в Росії.
За даними джерел DT.UA, позиції сторін щодо умов залучення Україною кредитів від РФ загалом на 15 млрд дол. останнім часом якщо й не співпали повністю, то значно зблизилися. Причому ці кошти розглядаються як замінник нової програми з МВФ (де ціна питання теж близько 15 млрд дол.). Принаймні інформаційне тло саме для такого розвитку подій уряд почав створювати поточного тижня, у т.ч. через критику МВФ.
У четвер, 21 листопада, прем'єр-міністр Микола Азаров заявив, що в середу отримав листа від фонду, де зазначено його вимоги до України. Зокрема, підвищення тарифів на газ для населення приблизно на 40%, зобов'язання щодо замороження на поточному рівні мінімальної зарплати, загальної номінальної зарплати, суттєве скорочення видатків на бюджетні цілі, зниження субсидій в енергетиці, поступове згортання звільнення від ПДВ для сільського господарства та інших галузей.
"Хочу запитати у наших критиків з фракцій УДАР, "Батьківщина", "Свобода", вони підтримують такі умови?" - зауважив глава уряду (можливо, як здається йому, риторично).
Вважати цю інформацію сенсаційною, як мінімум, дивно, бо фонд нещодавно озвучив відповідні вимоги в офіційній публічній заяві (хіба що подекуди менш конкретно) після відвідин Києва його місією. Але, мабуть, в Кабміні вважали за доцільне акцентувати на цьому в потоці повідомлень, що асоціації з ЄС у Вільнюсі не буде. Натякаючи, очевидно, що така ж доля може очікувати на програму співпраці з МВФ.
Недвозначно з цього приводу висловився віце-прем'єр Юрій Бойко. "Ми і так не розраховуємо на кошти МВФ, оскільки ключова вимога МВФ, яка була висловлена в останній пропозиції, - це підвищення тарифів на комунальні послуги на 40%", - заявив урядовець.
Крім того, про активізацію підготовки до безМВФ-ського сценарію свідчить, зокрема, і інформація, що НБУ готує законопроект про повернення збору до Пенсійного фонду з операцій купівлі-продажу безготівкової валюти суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Нагадаємо, що МВФ традиційно виступав проти цього.
Апофеозом урядової інформкампанії став виступ у п'ятницю, 22 листопада, в парламенті М.Азарова, який договорився до того, що вимоги МВФ до України назвав "останньою краплею" для рішення призупинити підписання угоди з ЄС. "Тому на перше місце було поставлено питання відновлення відносин з Російською Федерацією", - резюмував глава Кабміну… Що називається, все змішалося - мухи і котлети, люди і коні…
До всього цього на днях у "нечужих" для російського капіталу виданнях, що працюють на українському медійному ринку, почала з'являтися й конкретика, на що саме можуть піти російські кредити та як саме вони можуть виділятися. Зокрема, представник однієї з дочірніх структур російських держбанків заявив, що можуть активізуватися переговори про фінансування на 1,5 млрд дол. будівництва метро в Києві (на Троєщину), а також можуть бути видані кредити на міжурядовому рівні. Як зауважувалося, за аналогією з кредитуванням Росією Кіпру під час тамтешньої кризи…
Чим пахнуть гроші
За висновками фінансистів, Україна потребує зовнішнього фінансування. Це зумовлено рецесією вітчизняної економіки на тлі скорочення золотовалютних резервів до трохи більше 20 млрд дол. і значних виплат за валютними боргами в 2014 р. (близько 8 млрд дол. з урахуванням платежів перед МВФ, за валютними ОВДП, купонних платежів і погашення суверенних євробондів, виконання валютних боргових зобов'язань "Нафтогазу" тощо). Враховуючи кон'юнктуру на міжнародних (публічних) ринках капіталу, джерелом відносно дешевого ресурсу для України наразі можуть бути по факту лише "політичні" кредити - передусім від МВФ або Росії.
Який з варіантів більш корисний для України? Питання дискусійне, але факт, що кредити МВФ дешевші. Принаймні, якщо виходити з недавньої історії співпраці: від фонду Україна отримувала кредити під 3,5% річних, від російських фінустанов - вдвічі дорожче (див. табл.).
Та все-таки чиї вимоги - МВФ чи Росії - є потенційно більш обтяжливими для України? Це залежить від того, в якій системі координат їх оцінювати.
Як видається, МВФ висуває Україні досить доречні й закономірні умови, необхідні для підвищення платоспроможності держави та оздоровлення держфінансів. Так, дискутувати можна про деталі й алгоритми здійснення реформ, проте загалом їх адекватність у наших
реаліях великого сумніву не викликає.
Крім того, слід зважати, що відновлення співпраці з фондом не лише відкриє доступ Україні до позик інших міжнародних фінансових організацій, а й може здешевити залучення позик на публічному ринку, сприяти припливу прямих іноземних інвестицій тощо. Оскільки інвестори отримають сигнал, що під
наглядом МВФ Україна як об'єкт для інвестицій стане цікавішою.
Водночас Росія при видачі кредитів за останні роки не озвучувала особливих "побажань" щодо, скажімо, підвищення бюджетної дисципліни в Україні або чогось подібного. Мова швидше велася про відверто політичні поступки на кшталт відмови від асоціації з ЄС, вступу до Митного союзу, посилення ролі російського рубля в українській економіці тощо. Не виключено, що в найближчій перспективі може ставитися й питання про гарантування "успіху" російського капіталу під час очікуваної приватизації наступного року (наприклад, "Енергоатому", ОПЗ або й навіть "Укрзалізниці").
Для Москви навряд чи є сенс стимулювати Україну, наприклад, до реалізації програм з енергозбереження, бо це зменшуватиме попит на російський газ. Перебування ж української та російської економік приблизно на одному рівні розвитку (в тому числі й щодо домінуючого технологічного укладу) не стимулюватиме східного партнера підвищувати конкурентоспроможність нашої економіки, бо це може зашкодити його власним галузям (у випадку МВФ як представника передусім Заходу ця логіка не зовсім спрацьовує, оскільки Україна не тягне на повноцінного конкурента країнам ЄС).
Проте наївно ідеалізувати МВФ. Очевидно, що, кредитуючи Україну, він діє передусім в інтересах своїх найбільших акціонерів. Підвищення прозорості економіки, її лібералізація і т.ін. - якраз на руку західним інвесторам, які звикли працювати в цивілізованих умовах, але від цього, звичайно, і внутрішній український інвестор може бути у виграші. Плюс навряд чи варто забувати й те, що одним із мотивів надання кредиту для нашої держави в 2008–2009 рр. було саме забезпечення розрахунків України за зовнішніми позиками та створення умов для виведення капіталу західними інвесторами, хто цього хотів. І з пісні слів не викинеш.
Крім того, до рецептів МВФ, як зазначалося, часто виникають обґрунтовані претензії. Зокрема, вони вважаються занадто "хрестоматійними" й не зовсім прикладними в нинішній глобальній кризі. Свою згубність показала в тому числі занадто жорстка орієнтація на затягування поясів, урізання держвидатків тощо, що каталізувала подальше сповільнення проблемних економік єврозони. Проте МВФ усе-таки продемонстрував готовність коригувати свої підходи. Зокрема, і у випадку з Україною визнавалася доцільність поступового підвищення тарифів на газ, адресних компенсацій для соціально незахищених верств населення тощо.
У будь-якому разі, попри всі нюанси, кредити МВФ у 2008–2009 рр. допомогли Україні не скотитися в іще більше економічне провалля. Принаймні досвід Білорусі 2011 р. з її інфляцією в 120% та девальвацією в 70% (а вона свого часу вирішила обійтися без МВФ) доводить, що ситуація в Україні могла бути ще гіршою. І з цієї пісні теж слів не викинеш.
На двох стільцях
Теоретично Україна може спробувати отримати кредит і від МВФ, і від Росії. У старому доброму стилі "ні вашим, ні нашим". Однак на Банковій і Грушевського не повинні розраховувати, що грати на геополітичних амбіціях західних та східних партнерів вдаватиметься постійно.
Надією на те, що від співпраці з МВФ Київ таки не відмовиться, є заява Ж.Ваше про те, що Кабмін "працює над виробленням пропозиції про реформування політики" у контексті забезпечення гнучкого обмінного курсу, зниження фіскального дефіциту, зокрема в результаті підвищення тарифів на газ, і реформування фінансового сектора. Можливо, торги ще справді триватимуть. Якщо, звичайно, українська сторона взагалі збирається їх вести не для проформи. Принаймні офіційний представник фонду Джеррі Райс поточного тижня знову заявив, що рада директорів фонду розгляне ситуацію в економіці України в середині грудня.
Чим переговори з МВФ завершаться, значною мірою залежить у тому числі від поведінки Росії. Зокрема, її готовності йти на компроміси з Україною в контексті газового питання. Власне, чи Кремль знизить ціни на газ, наскільки саме і за яких умов. Важлива тут буде й доля безпосередньо "Нафтогазу", основними кредиторами якого, нагадаємо, є саме різні російські структури.
Питання є, звичайно, і з приводу того, чи не виникнуть нюанси з отриманням кредитів від Росії. Фактично відмовившись від підписання Угоди про асоціацію з ЄС у Вільнюсі, Україна відчутно ослабила свої переговорні позиції з РФ. А відтак, можуть з'явитися й додаткові вимоги, які досі для української влади не озвучувалися та, відповідно, можуть стати неприємним сюрпризом.
Втім, і словам українських можновладців у світлі останніх подій навколо Угоди про асоціацію з ЄС довіряти було б навіть вульгарно. В четвер на бізнес-форумі у Відні В.Янукович заявив, що "альтернативи євроінтеграції не існує". "Ми йдемо цим шляхом і не змінюємо напрямок маршруту… Можливо, на якомусь етапі сходження до вершини погода несприятлива", - вдався він до нетипової для себе образності. Що ж, можливо, не все ще втрачено?