Благими намірами уряд вистелив шлях у пекло на ринку газу, подавши до парламенту законопроєкт №7427, що стосується регулювання цін на ринку газу.
Ключова мета — запровадження мораторію на підвищення цін і тарифів на газ та опалення впродовж війни та шести місяців після її завершення.
Зокрема, передбачається таке:
- заборона підвищувати тарифи на послуги з розподілу природного газу, тарифи на теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) та послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води;
- ціна на природний газ для побутових споживачів не підлягає збільшенню від ціни, що застосовувалася у відносинах між постачальником і побутовими споживачами станом на 24 лютого 2022 року;
- заборона постачальникам природного газу здійснювати будь-які дії щодо примусу побутового споживача до оплати заборгованості.
І перше ж питання — це законність цих, безумовно, благих, заборон, адже цінова політика, відповідно до Конституції, є компетенцією Кабміну, а не Верховної Ради. І це вже неодноразово підтверджував Конституційний суд своїми рішеннями, який мав би бути чесним і неупередженим, але це твердження досі лишається вимогою нашої євроінтеграції, а не дійсністю. Тож, суто з юридичного погляду, всі ці спроби захистити споживача доволі швидко можна зупинити, оскарживши у КСУ. Уряд, погодьтеся, мав би про це подумати, тим паче що наразі має виняткові повноваження, яких цілком вистачило б для прийняття цього рішення.
Друге питання стосується заборони примусу до стягнення заборгованості. Якщо заборона підвищувати тарифи встановлюється до кінця дії воєнного стану та впродовж шести наступних місяців, то от заборона стягнень — лише до завершення війни, і подальшої шестимісячної відстрочки там уже немає. Отже, одразу після припинення дії воєнного стану постачальники надішлють споживачам рахунки, яким ті, безумовно, не зрадіють, навіть попри діючий мораторій на тарифи. Тобто виходить, що уряд ніби й захищає споживача, але його рішення щодо мораторію на підняття тарифів можна легко зупинити, а щодо врегулювання заборгованостей — обмежується виключно воєнним часом.
При цьому Кабмін робить усе, аби постачальники не зволікали із нарахуванням боргів по максимуму, адже на кінець війни всі вони опиняться на межі банкрутства.
Зрозуміло, що мораторій на підвищення тарифів у часи двозначної інфляції та надзвичайно високих цін на енергоносії — це гарантовані збитки енергоринку. І уряд традиційно пропонує компаніям компенсації, зрозуміло, за рахунок держбюджету, дефіцит якого з початку війни вийшов за будь-які межі раціонального і наповнюється дуже мляво.
У разі впровадження мораторію на тарифи уряд пропонує (окремим законопроєктом №7429) такі джерела покриття збитків для компаній:
- 188,3 млрд грн допомоги Євросоюзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій і донорських установ;
- 64,4 млрд грн дивідендів НАК «Нафтогаз України»;
- 11,5 млрд грн авансу з податку на прибуток підприємств НАКу при сплаті тих дивідендів.
Однак розрахунків, скільки ж коштів дійсно знадобиться енергосектору для компенсації втрат від мораторію, в жодному із законопроєктів немає, як немає і розуміння, чи вистачить енергосектору суми у понад 264 млрд грн. Але два ризики очевидні. По-перше, компенсації обмежуються бюджетом поточного року, хоча навіть якщо війна закінчиться у серпні, мораторій діятиме щонайменше до лютого наступного року. По-друге, левова частка компенсаторів — кошти від західних партнерів України, які наразі надходять доволі мляво, порціями, а головне, не є сталим і надійним джерелом фінансування, бо їхнє виділення зазвичай залежить від купи факторів.
Втім, шкуру ведмедя вже поділили. У такий спосіб:
- 150 млрд грн власне на компенсації різниці у тарифах для енергокомпаній;
- 38,2 млрд грн на субвенцію місцевим бюджетам для тієї ж таки компенсації;
- 76 млрд грн на погашення старих боргів облгазів перед державою.
І отут цікаво, бо останній пункт не про збитки, яких зазнає сектор, купуючи дороге паливо і продаючи його дешево споживачам, він про борги перед держбюджетом, що їх упродовж останніх десяти років накопичували облгази, більшість з яких донедавна належали Дмитру Фірташу, а тепер передані «Чорноморнафтогазу».
Передані не ідеально, м’яко кажучи. Приводом для їхнього арешту та відчуження стали, радше, сумнівні дії Міненерго, а не самих облгазів. Адже саме міністерство, виконуючи доручення уряду про стягнення з облгазів орендної плати за користування газовими мережами, вирішило укладати з ними угоди про безоплатне користування державним майном. Відіграти це рішення в суді цілком можливо, а зробити це вже після того, як держава спільнокоштом позбавить ці компанії наявної заборгованості, — ще й напрочуд вигідно.
Вишенька на нашому торті із найгірших очікувань — законопроєкт №7451, що вносить зміни у закон про приватизацію держмайна, дозволяючи і продаж арештованих об’єктів, а також майна, на яке накладено заборону відчуження, і приватизацію «пулу», тобто об’єкта, сформованого із кількох об’єктів приватизації. Ой, а там багато всього дуже корупційного.
Важко не помітити й іншого. У законопроєкті №7429 примарні кошти союзників ідеально підігнано саме під компенсації, реальні кошти НАКу — акурат під погашення боргів облгазів, навіть окрему статтю в держбюджеті пропонують під це створити. Тож не здивуємося, якщо зрештою виявиться, що саме ця боргова історія і є кінцевою метою такого законотворчого пориву.
Бюджетний комітет, аби хоч якось виправдати такі дивні підходи до піклування про споживачів, у своєму висновку наголошує, що погашення боргів облгазів — суспільне благо, бо покращить їхні фінансові результати та в омріяному майбутньому дозволить їм сплачувати державі дивіденди. Це все так, от тільки горизонт тих дивідендів далекий настільки ж, наскільки саме це питання — від проблеми із регулюванням тарифів для споживачів.
Отже, що ж маємо? Мораторій на підвищення тарифів, який помахом руки може зупинити КСУ, із напівмораторієм на стягнення заборгованостей. Очевидні, але так і не прораховані в реальному обсязі збитки для енергосектору, який очікує найскладніший опалювальний сезон в історії. Відсутність гарантованих і стабільних надходжень для компенсації цих збитків з усіма найгіршими наслідками для енергокомпаній. Натомість маємо фахово виписаний механізм, як за наш із вами рахунок списати заборгованість облгазів, які у будь-який момент (але напевно вже після закриття боргів) можуть опинитися знову у приватній власності. І ми навіть не знатимемо, у чиїй власності, бо до завершення війни не матимемо доступу до держрєєстрів. Якось усе це не дуже схоже на піклування про населення, погодьтеся, але й знайти наразі в сесійному залі тих, хто не проголосує за мораторій на тарифи для населення, буде дуже важко. На що, вочевидь, й розраховують автори задуму.
Більше статей Юлії Самаєвої читайте за посиланням.