Якщо аграрна індустрія - локомотив української економіки, то село - це гарба. Ще 24 роки тому воно було і меткою тачанкою, і бричкою на ресорах, і добротною підводою. А сьогодні - немазана колимага з рипучими колесами. І тягне її сухоребра шкапа, якій вже і рептух із вівсом немилий. Ну куди їй наввипередки із локомотивом!
Влада, як і бізнес, за тоннами, літрами, за вцілілими фермами і полями, які сусідують із хатами, не помічає, як українське село із його насельниками тихо доживає віку.
Колиска нації, острівець самобутності, оберіг, незамулене джерело… Ми вміємо славословити село. Прикладати правицю до серця і навіть пускати сльозу… Або виступити з депутатською ініціативою "100 тисяч книг - сільським бібліотекам!". Та чи стане від цього легше бібліотекарці, котра працює на чверть ставки? І взагалі, чи залишилися у селі читачі?!
Назвіть мені бодай одну урядову чи міністерську соціальну програму останніх років, крім провальної суто ідеологічно-пропагандистської "Рідне село", яка б навсправжки поліпшила сільське життя? Це, як кажуть теперішні багатомовні чиновники, не зовсім комільфо… А "заколисувати" вони вміють!
Знову просторікують про ринок землі. Кажуть: запрацює він, і враз Маруся з Іваном стануть багатіями. На кожному подвір'ї, порослому споришем, вимахає "дєнєжне" дерево: як-не-як, тисяча доларів - за гектар! Тематичними дискусіями влада промацує пульс глибинки: клюне чи ні? А що робити із тими впалими на голову доларами потенційним об'єктам злодіїв і гадалок?
Надумана децентралізація остаточно доконає село. Буде, як з колгоспами і радгоспами з їх бригадними селами та відділками. "Половина саду квітне, половина - в'яне…". Центральні садиби ще так-сяк животітимуть, а віддалені села чуманітимуть і далі.
А що думають про таку "осяйну" перспективу в Національній академії аграрних наук, де не лише досліджують стан аграрного підприємництва, а й моделюють розвиток сільських територій? Наш співрозмовник - Ярослав ГАДЗАЛО, президент НААН України, академік НААН.
- Ярославе Михайловичу, на недавніх зборах Академії аграрні світила озвучили наукову доповідь щодо перспектив розвитку сільських територій за селозберігаючою моделлю. Правда, термінологія кострубата: селозберігаюча…
Втім, доповідь неоднозначно сприйняли як владні структури, так і представники аграрного бізнесу. Навіть між науковцями чорна кішка прошмигнула… Очікували почути про локомотив, а ви - про гарбу. Точніше, про життєздатність сільських територій, розвиток поселенської мережі. Якось не в тему вийшло… Дехто назвав доповідь навіть провокативною.
Ми не можемо нехтувати успішним досвідом розвинених країн щодо впровадження пріоритетної політики у розвиток малого і середнього підприємництва у сільських поселеннях, функціонування інституту сільського самоврядування, капіталізації ресурсів сільських територій. Ми не можемо замовчувати загрозливе явище агрохолдингізації для села.
- О-о-о, ще один свіжий словотвір: агрохолдингізація…
- Тому і запропонували на розгляд наукової спільноти і суспільства селозберігаючу модель подальшого розвитку сільських територій та аграрного підприємництва. Важливо донести до широкої громадськості її сутність, складові та механізми запровадження.
До речі, це - наше бачення шляхів реалізації Програми президента України "Україна 2020. Стратегія розвитку" та Програми діяльності Кабінету міністрів України.
- І якими ж вам бачаться перспективи українського села?
- Не вельми осяйними, скажу так. Протягом 1991–
2013 рр. чисельність сільського населення скоротилася майже на 3 млн осіб. Нині там проживає трохи більш як 14 млн громадян. Сільська місцевість стрімко безлюдніє. Якщо в
1991 р. було близько 500 сіл із населенням до 50 осіб, то зараз таких 4 тис.
Серед основних складових інтегрованого падіння індексу сталого сільського розвитку особливе занепокоєння викликає різке скорочення підприємницької зайнятості. Нею охоплено до 600 тис. осіб, тоді як у кращі часи цей показник становив майже 5 млн. Така тенденція характерна для країн третього світу, які вважаються сучасними сировинними придатками.
Натомість розвинені країни вдаються до політики стримування падіння підприємницької зайнятості у сільській місцевості. Так, у США за період з 1990-го по 2013 р. вона знизилась на 7% проти 81% - в Аргентині та 72% - в Україні! Стара Європа спромоглася навіть дещо наростити таку зайнятість, а незначне падіння (16%) пояснюється гіршими показниками нещодавно приєднаних до ЄС східних країн.
- Гаразд, учені констатують: замість розквіту село занепадає. З мапи зникають цілі поселення, простір без людей ширшає… Але ж ця напасть не з неба звалилася!
- Найбільшою бідою стрімкого падіння національного індексу сільського розвитку є монополізація вітчизняної агропродовольчої галузі. Перевагами здійснюваних реформ - земельної, аграрної, податкової та інших - найефективніше скористався великий аграрний бізнес. Відбулась асиметрія в аграрному підприємництві України і, відповідно, й у державній аграрній політиці. Монополізація земельних, бюджетних та інших ресурсів стала серйозною загрозою середньому і малому господарюванню - основі села, основі держави.
В одному "човні" - аграрному підприємництві - веслують близько 200 агрохолдингів із середнім розміром землекористування у 56 тис. га, десь
7 тисяч середніх підприємств, на одне з яких припадає трохи більш як тисяча гектарів, 41 тисяча фермерів із майже 110 га на кожного і 4,2 млн особистих селянських господарств із середнім наділом 1,5 га. Усі вони цінні для держави, сплачують податки, але з мають різні права і можливості.
Досить тривалий час зростання агрохолдингізації України лобіюється її сильними сторонами. Солідна динаміка нарощування виробництва, експорту продукції, валютних надходжень, масштабне залучення інвестицій зі світових фондових ринків та інше вивели вітчизняну аграрну галузь на перші позиції не тільки в економіці України, але і на світовому агропродовольчому ринку. Ці успіхи настільки помітні для політикуму країни, що розв'язання проблем оптимізації і реформування агрохолдингів протягом багатьох років відкладається.
- Зате ми швидко загнали у законодавчо-правове стійло фермерів із селянами, прийнявши закони "Про фермерське господарство" та "Про особисте селянське господарство". А з агрохолдингами, як і з великими сільськогосподарськими підприємствами, панькаємося.
Чому замовчуємо слабкий і навіть негативний бік діяльності вертикально інтегрованих структур в аграрній економіці? А це - і корупція у бюджетній підтримці, і скорочення робочих місць, і зменшення поголів'я худоби, і монокультурність виробництва (зернові-олійні), і зниження родючості ґрунту, зокрема й через катастрофічне падіння внесення органічних добрив. Звідси й мультиплікаційний ефект зі знаком мінус.
- До певної міри наші підприємці мають право виправдовувати ці негативні явища. Адже вони самостійно долають проблеми прибуткової діяльності в умовах мізерної бюджетної підтримки галузі. Проте це зачароване коло державі пора розривати.
Передовсім фундаментальною, стрижневою вимогою до нових агроформувань має бути проживання на території господарювання власників чи хоча би найманих керівників цих підприємств.
У 2013 р. ми провели дослідження і з'ясували, що ніхто з власників (керівників) агрохолдингів не проживає у селі. Серед власників середніх
агропідприємств таких лише 30–50%, навіть щодо фермерів цей показник коливається від 70 до 95%.
Натомість практика розвинених країн ставить таку вимогу до агробізнесу. Наприклад, у Франції іноземець може придбати до 150 га сільськогосподарської землі, але при цьому мусить мати ще й французьку аграрну освіту. Та найголовніше - проживати на території господарювання. Ось чому купівля-продаж землі у Франції - доволі рідкісне явище.
Інституціональна теорія доводить, що тільки за умов проживання, соціокультурний психотип власника, його бізнесовий інтерес гармоніюватимуть з потребами й інтересами сільського населення та розвитку територій.
Серед інших головних вимог-критеріїв приналежності підприємств до селозберігаючого типу є: реєстрація їх юридичного статусу у сільській раді, де здійснюється господарювання; розвиток тваринництва на залученій площі сільгоспугідь; організація внутрішньогосподарської кооперації з особистими селянськими господарствами.
Принциповим підходом до наукового добору таких критеріїв є спрощення процедури їх адміністрування. При цьому економічна наука не переглядає політики багатоукладності у галузі. Агрохолдинги можуть також виконати ці вимоги, відповідно зареєструвавши дочірні підприємства за місцем постійної дислокації, та організовувати кооперацію з селянськими подвір'ями з виробництва тваринницької продукції.
- Але бізнес може трактувати такий примус як адміністративний тиск, що суперечить ринковим засадам?
- У ринковій економіці не відкидається державне регулювання. Ми це спостерігаємо у розвинених країнах. Утім, набувати чи не набувати статусу селозберігаючого підприємництва - це право будь-якої форми господарювання. Водночас із політичної та соціально-економічної позиції важливо, щоби державна податкова, бюджетна та інша підтримка здійснювалися виключно для селозберігаючого типу підприємств! Бо пріоритетним зараз має бути розвиток сільських територій. Для бізнесу, особливо великого, держава вже надала чимало преференцій.
Так звані переваги монопольно-монокультурного аграрного бізнесу ілюзорні, якщо порівняємо аграрний експорт України та Польщі. Остання, маючи втричі меншу площу ріллі та малі ферми, експортує продукції на 27 млрд дол., де м'ясо посідає першу позицію. Не кажу вже про Францію чи Нідерланди. А Україна, знищуючи село та виснажуючи землю, має виручки від експорту лише 17 млрд дол.
Розвинені країни давно зрозуміли, яку загрозу несе агрохолдингізація і законодавчо стримали її розростання. Так, ще 1890 р. у США прийняли закон Дж. Шермана, що обмежував трестівський розвиток. Особливо значними є його поправки для АПК у 1920, 1960 та 1990 р. Аналогічне законодавство з обмеження монопольної практики діє у Великобританії (1948, 1964, 1965 р.), Євросоюзі (1971 р.).
- В Україні свого часу теж забороняли діяльність холдингів в аграрній сфері. Якщо не помиляюся, законом "Про холдинги в Україні"…
- Ні, це був указ президента 1994 р. Але в чому парадокс? Спершу заборонили, а 2006 р. із прийняттям Закону "Про холдингові компанії в Україні" дозволили їх створювати в АПК, не встановивши будь-яких обмежень щодо їх формування та розвитку.
Цим самим українська влада нехтує досвідом провідних країн світу, аграрна політика яких базується на відпрацьованому століттями теоретичному підґрунті щодо розвитку сільських територій та сільського підприємництва.
Передусім це - теорії фізичної економії і ноосфери, що утверджують базовість відновлювальної економіки, багатоукладної і повноцінної сільськогосподарської діяльності для життя нації, держави, зростання джерела абсолютної доданої вартості як бази національного доходу.
Теорії просторової економіки особливу увагу приділяють наповненню сільським підприємництвом економічного ландшафту всієї території держави. Інституціональна теорія вимагає враховувати в економічній політиці поселенські традиції, соціокультурні психотипи селянства.
Теорія фіскального федералізму доводить необхідність залишати у розпорядженні сільської громади (сільської ради) не менш ніж половини податків з господарюючих на її території підприємств.
Концепція "зеленої" економіки із популярною нині на Заході концепцією "синьої" економіки в основу конкурентоспроможності держави закладають капіталізацію і раціональне використання ресурсів у кожному територіальному сегменті. Конкретно для сільського - це природні ресурси та переваги від управління ними саме об'єднаннями селян (сільським самоврядуванням).
Прикладом практичної реалізації таких теоретичних напрацювань є Спільна аграрна політика Євросоюзу, яка поступово трансформувалася з політики підтримки сільгоспвиробництва у політику сталого розвитку сільських територій та ощадливого використання природних ресурсів, що стає її пріоритетною компонентою.
У результаті запровадження принципу перехресної відповідальності (Cross compliance) пряма фінансова допомога сільгоспвиробникам надається у разі суворого дотримання ними вимог до практики господарювання й охорони довкілля. Це обумовлено регламентом №1307/2013 від 17 грудня
2013 р., в основу якого покладено стратегію "Європа 2020".
Отже, економічна наука і досвід розвинених країн світу визначили пріоритетом у політиці держави: 1) сільський розвиток (через підтримку аграрного підприємництва); 2) розвиток сільських територій (через інвестиції в їх соціально-економічну інфраструктуру). Важливим принципом при цьому є першочергова підтримка забезпечення відповідних соціально-економічних умов життєдіяльності на депресивних територіях.
Складовими такої моделі є відповідна державна політика, наукове і громадське забезпечення, інфраструктурні інвестиції, соціально-відповідальне підприємництво і, звичайно, формування і функціонування інституту сільського самоврядування.
- Якщо ми вже зачепили інститут сільського самоврядування, то слід зауважити, що він має на базі спільно-корпоративної власності селян ефективно розпоряджатися місцевими ресурсами, насамперед ріллею, контролювати дотримання підприємствами та домогосподарствами критеріїв сталого розвитку.
- Для цього потрібно не декларативно, а реально передати владні повноваження і функції органам місцевого самоврядування. Передусім надати в розпорядження громади наявні природні, матеріальні та фінансові ресурси, які в сукупності повинні утворити матеріально-фінансову основу розвитку сільських територій. При цьому вкрай важливо забезпечити необхідний розвиток соціальної та інженерної інфраструктури села - передумову його збереження.
Нагальне завдання держави, місцевих громад і соціально-відповідального бізнесу - сформувати Інститут сільського самоврядування. Невідкладність цього процесу демонструють проблеми з орендою земель. Некерований її рух дрібнить поля, руйнує сівозміну… Некерована парцеляція і хаотична передача землі в оренду становить величезну загрозу успішності вітчизняного агробізнесу. Назрів час прийняти нормативно-правові акти, що консолідуватимуть місцеві природні ресурси (насамперед землю) в об'єднання співвласників.
Останнє створить основу для розбудови нової якості інституту сільських громад, який рівноправно працюватиме з іншими складовими селозберігаючої моделі - державою, агропідприємництвом, інвесторами.
Додайте сюди відповідний адміністративно-територіальний устрій, державну аграрну, податкову, соціальну, інвестиційну політику, масове розгортання наукового і громадського дорадництва, функціонування відповідального підприємництва та гідних умов проживання і розвитку людини.
Проведення аграрної політики на зазначених базових теоретичних засадах і цінностях має сакральне значення для України. Адже її сільське населення та сільські поселення є життєдайним витоком нації, її землеробською (продовольчою і біоенергетичною) планетарною місією.
- Переконайте мене у тому, що селозберігаючу модель потрібно приймати невідкладно, інакше - гаплик! І що схвалений ВР Закон "Про добровільні об'єднання територіальних громад" - це гільйотина для села! Що коли десь ці острівки і залишаться, то хіба що як експонати для музею просто неба…
- Скажу так: за реалізації приписів цього Закону Україна втратить не лише села, а й цілі райони. За нашими прогнозами, наприклад, у Старосинявському районі Хмельницької області при об'єднанні 16 сільських рад в одну-дві територіальні громади за 20 років може зникнути 19 поселень із 39. А в п'ятдесятирічній перспективі у районі залишиться не більш як 3-5 сіл. Уявляєте: Хмельниччина за 20 років збідніє на третину сіл!
Така "децентралізація" нам вилізе боком. Україна вже проходила подібну "реформу" у 60-х роках минулого століття. Тоді під час укрупнення колгоспів і радгоспів зникли сотні так званих неперспективних бригадних сіл.
Обезлюднення територій суперечить не тільки теоріям просторової, інституціональної економіки, але й досвіду господарювання розвинених країн. Безлюдні території - це не лише пустир, а й загроза національній безпеці.
Франція десятиліттями зберігає 36 тис. сільських поселень з окремим самоврядуванням. "Комуни" розпоряджаються місцевим багатством, податками. У нас же, за проектами адміністративно-територіальної реформи, 10 200 сільських рад планують об'єднати у 1200–1500 територіальних громад. При цьому старости, котрі представлятимуть територіальні громади, не матимуть достатнього впливу на використання ресурсів сільських територій і на частину напрацьованих там податків.
Звісно, ми не проти економії бюджетних коштів на утримання органів місцевої влади, ми не проти "єдиного вікна" надання різноманітних послуг селянам. Ми хочемо, щоб почули всі: ресурси (земля, майно, інше) повинні приватизуватися по селах (по господарствах), а не по районах. Сільські ресурси навколо сіл мають належати їх сільським громадам.
Розпоряджатися ними повинні не об'єднані територіальні органи влади, а конкретні сільські. Отож цей закон потребує уточнення з прицілом на самоврядність саме сільських громад у межах їх територіальних об'єднань. Буде інакше - українські села вимиратимуть і далі.
Теорії просторової економіки доводять, що "міський полюс зростання" або "полюс домінуючого бізнесу" через економіко-гравітаційну силу "витягують" капітал з територій без людей, без сіл. Величезні масиви землі, де немає людей, поселенської інфраструктури, за теоріями капіталу знецінюються. Посилюється хижацьке, безконтрольне виснаження природних ресурсів.
Хіба ми не бачимо цього в сучасній Україні? Ціна тіньового скуповування землі чи навіть прав її оренди в рази відрізняється, скажімо, у густозаселеній Київській області від тієї ж Хмельницької. Виснаження землі не спонукає до належного людського опору, зокрема через неорганізованість жителів.
Не можна не брати до уваги прогностичні наслідки ігнорування селозберігаючої політики для земельного багатства українців. Заборону купівлі-продажу землі представники агрохолдингів сьогодні обходять різними напівлегальними шляхами. Один із них: обмін сотки землі під забудову, наприклад, десь під лісом у пісках на Чернігівщині на пай площею 2–5 га чорнозему на Хмельниччині.
При цьому така операція міни оформляється нотаріально, сплачуються податки, і ця оборудка вважається законною. Сформовані цілісні масиви після зняття мораторію на купівлю-продаж землі можуть бути запропоновані іноземним транснаціональним агропродовольчим корпораціям.
Кожний, хто бодай раз відверто розмовляв із власниками великого аграрного бізнесу, знає, що останні не планують довго господарювати, а тим більше жити на скупленій землі. Вигідний перспективний продаж землі є не менш важливим для бізнесмена, ніж поточний прибуток від господарської діяльності.
Небезпечні перспективи "земельної" колонізації України уже вбачають зарубіжні економісти. На VIII Європейсько-Українському форумі у лютому 2015 р. французький вчений Домінік Меню констатував, що внаслідок обезлюднення та знецінення природних ресурсів сільських територій Україна може назавжди втратити історичне коріння. Українці до жовтневого перевороту 1917 р. були власниками ресурсів агропродовольчого комплексу і з повагою допускали іноземних інвесторів до розвитку промисловості.
За оцінками французького економіста, якщо так звана сучасна аграрна політика триватиме й далі, і Україна скасує мораторій на купівлю-продаж землі, то вже 2017 р. вітчизняний агропродовольчий комплекс почне переходити у власність до іноземних транспродовольчих корпорацій. Якщо ми не проти такої експансії, тоді продовжуймо сидіти, склавши руки.
- Гаразд, зайду з іншого боку. От аграрні вчені запропонували селозберігаючу модель. Наскільки вона практична, а не знята зі стелі? У вас є пілотні проекти, конкретні господарства, де ця модель апробується? Чи ви, як Діоген: накреслили прутиком на піску прямокутники, кола, зв'язали їх пунктирними та суцільними лініями і вважаєте свою місію виконаною.
- Не ви перший робите нам такий закид. Тим часом відповідні моделі цього розвитку не лише розробляються, а й діють на 47 дослідних підприємствах із 141, що становлять експериментальну базу НААН. Є ілюстрації щодо конкретних господарств. Зайве коментувати: цифри красномовно свідчать самі за себе.
Щоправда, сухі показники не розкажуть, якою турботою оточені у селі Карапиші на Київщині ветерани, молодь, де діють найсучасніший спорткомплекс, школа, функціонує фірмова торгівля власною м'ясо-молочною продукцією за доступними для селян цінами. І за всім цим стоїть академік Анатолій Даниленко. Чи про здобутки Олександра Коросташова, котрий збудував у "своїх" селах 80 будинків,
305 квартир, у якого із 278 працюючих 99 віком до 35 років.
Тому Академія має всі підстави заявити владі: ми можемо і повинні бути полігоном для апробації селозберігаючої моделі розвитку в Україні. Власне, на багатогранності і значущості саме державної відповідальності за сільський розвиток Академія наголошувала не раз під час підготовки державних цільових програм та Стратегії розвитку українського села.
Наразі вчені НААН намагаються з фундаментальних позицій працювати з експертними робочими групами Євросоюзу і Мінагрополітики щодо розробки Стратегії для сільського господарства та розвитку сільських територій України на 2015–2020 рр. Безперечно, такі напрацювання мають бути складені у розрізі областей та районів.
- Цікаво, а як згадані вами академіки-господарники, та й Академія аграрних наук загалом, сприймають розбуджене владою питання щодо скасування мораторію, запровадження ринку землі?
Як на мене, то час для цього керівництво держави вибрало найгірший. І йдеться не лише про війну. Девальвація гривні зробила нас утричі біднішими. І в цей час селянам, бідним, як мак начетверо, пропонують попрощатися із єдиною годувальницею - землею. Навіки! Якесь єзуїтство!
Дискусійні майданчики про зняття мораторію - то лише ширма. Влада намагається будь-що запустити механізм ринку землі. А ми до нього готові? Є відповідний законопроект? Земельний кадастр наповнений аж… на 15%. Менш ніж третина власників паїв за торгівлю ріллею. Зате влада стрімголов летить. Куди?
- У наших колах, як і в суспільстві загалом, у цих питаннях немає одностайності. Є різні підходи, але основним, на наш погляд, повинні бути вимоги Конституції України. Якщо право власності на землю гарантується Конституцією і набувається та реалізується виключно відповідно до Закону, то чому держава узурпує право власника розпоряджатися власною землею? Логічно?
І це триває з часу запровадження в Україні приватної власності на землю. Спочатку на шість років (у березні 1992 р.), а потім із 1 січня 2002 р. і досі під приводом того, що не розробили відповідного закону, немає земельного кадастру, не провели інвентаризації земель, що землю скуплять іноземні структури тощо.
Вітчизняний досвід свідчить: протягом чотирьох років (1996–1999 рр.), коли громадяни могли вільно відчужувати свої паї, із 6 млн було продано 2,6 тис. паїв, подаровано 5,1 тис., успадковано 36 тис., що в середньому на рік становило 10,8 тис. паїв, або 0,2% їх загальної кількості. Коли ж у березні 2000 р. внесли законопроект про заборону купівлі-продажу, продаж паїв за цей рік зріс у 15 разів, дарування - у 40, успадкування - у 19 разів.
Отже, мораторій не захистив прав селян на землю, а зумовив прискорений перехід цього права до інших громадян. До останніх перейшло понад 5 млн га. Якщо мораторій подовжувати і далі, то вся земля перейде у власність тих, хто на ній не працює і навіть не живе у селі.
Тому, підготувавши необхідне законодавче поле для збереження землі у власності громадян України, мораторій треба скасувати. Коли? Тут ви маєте рацію: треба зважати на соціальний стан землевласників і лише на основі суспільної згоди обрати конкретні строки. Земля повинна зростати в ціні, бути основою соціального розвитку аграрної сфери та села загалом, а не навпаки.
- Так і я ж про це! Куди квапитися? Певен, хтось уже готує законопроект про подовження мораторію до 1 січня 2020 р. Давайте проведемо всеукраїнський референдум серед власників земельних паїв і щодо скасування мораторію, і щодо купівлі-продажу землі. Кажуть: у Земельному кодексі референдум не передбачений… А хіба він догма? Латаний-перелатаний, поправка на поправці, доповнення на доповненні…
Зрештою, дочекаймося вересня 2015 р., коли пройдуть парламентські слухання "Регулювання обігу земель сільськогосподарського призначення: пошук української моделі", ініційовані комітетом Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.
- Щодо ринку землі, то за 24 роки, із початку земельної реформи, ми подолали монополію держави на земельну власність. Реорганізували сільськогосподарські підприємства у господарські структури на принципах приватної власності, розвинули інститут оренди земель, запровадили фермерство та плату за землекористування, провели формування ринку земель, особливо у населених пунктах, здійснили чималий комплекс робіт, пов'язаних із реорганізацією сільськогосподарських землекористувань, паюванням земель, видачею правовстановлюючих документів на земельні ділянки.
Нагадаю, що дві науково-дослідні установи Академії - Інститут землеустрою та Інститут аграрної економіки - виконали основний обсяг робіт щодо створення правової бази реформування земельних відносин, нормативно-технічного забезпечення земельної реформи, землевпорядкування сільських територій.
Не всі виконані дії дістали однозначну оцінку. Передусім це стосується подрібнення та парцеляції земельного фонду, ліквідації сівозмін, зниження рівня сталості землекористування та обсягів робіт щодо охорони земельного фонду.
Останніми роками почастішали факти корупції у сфері земельних відносин та зріс рівень корупційності земельних чиновників. Учені НААН розробили проект закону щодо боротьби із цим негативним явищем, опрацювали Концепцію розвитку землеустрою у ринкових умовах. Клопочемося про передачу до сфери Академії Київського науково-дослідного та проектного інституту землеустрою, аби відновити науковий заклад із проблем землекористування та землеустрою, який існував у НААН до 2003 р.
Президія Академії започаткувала розробку Національної доповіді щодо завершення земельної реформи в країні і готує концепцію Державної програми завершення земельної реформи.
- Припустімо, влада схвально сприйме вашу модель як порятунок українського села і навіть погодиться запровадити по теренах Україні.
Хоча, зважаючи на ставлення горішніх ешелонів влади до аграрної науки, малоймовірно… Приклад? У першому варіанті Коаліційної угоди, поданої Блоком Петра Порошенка та "Народним фронтом", було задекларовано: "Ліквідація УААН та приватизація майна, що перебувало у її користуванні…". Для мотиваційного підсилення бракує кількох рядків: ліквідувати як деструктивний елемент… Та й не всі у МінАП вважають Академію високопродуктивною ланкою і без зайвого вагання ладні позбутися її.
Я не відаю, яким мірилом оцінюють роботу Академії аграрних наук одні й другі. Але схоже на те, що платити роялті зарубіжним науково-дослідним установам вигідніше, ніж із бюджету підтримувати своїх.
Отож закінчу думку: припустімо, влада сприйме і навіть погодиться запровадити вашу можель. Але от реалізація упреться в брак коштів… І що далі?
- Тоді селу доведеться співати аж ніяк не колискову!