Саме зараз в Україні відбувається активна дискусія щодо скорочення викидів парникових газів до 2030 року. За сценаріями, презентованими Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів, Україні під силу скоротити викиди на понад 70% від рівня 1990 року. Це амбітна мета, досягнення якої допоможе нам стало розвиватися та конкурувати з іншими країнами. Водночас президент України Володимир Зеленський нещодавно заявив про розгляд менш амбітної мети, яка передбачатиме можливість як незначного скорочення, так і зростання викидів.
На додачу низка бізнес-асоціацій, які об’єднують підприємства енергетики, металургії, цементної промисловості та сільського господарства, підписали звернення до прем’єр-міністра України, в якому відзначили загрозу сильних цілей зі скорочення викидів для сталого розвитку економіки. Участь бізнесу у таких обговореннях є дуже важливою, але вони мають бути предметними та враховувати міжнародні ініціативи у боротьбі зі зміною клімату.
Наразі міжурядова група експертів з питань зміни клімату наголошує, що ризики для природних екосистем і людства зростатимуть із збільшенням середньої температури, а їх величина залежатиме від заходів зі скорочення викидів та адаптації до наслідків зміни клімату.
Протягом майже 30 років міжнародна спільнота шукала ефективні рішення щодо зменшення викидів парникових газів. Попередній підхід передбачав обов’язкові для виконання цілі і не давав змоги ефективно об’єднати зусилля розвинених країн і країн, що розвиваються. Як наслідок, світові викиди парникових газів продовжили зростати. Паризька угода, прийнята 2015 року, заклала абсолютно новий підхід — зобов’язання замінили добровільні національно-визначені внески (НВВ). Це був своєрідний компроміс між суворістю міжнародних вимог і можливістю об’єднати якомога більше країн для спільних дій.
Країни обирають сильні цілі зі скорочення викидів не лише щодо далекого 1990 року, а й щодо поточної ситуації. Крім того, дедалі більше країн оголосили чи навіть законодавчо закріпили досягнення кліматичної нейтральності, коли викиди парникових газів не перевищують обсягів поглинання, до 2050 року. Серед цих країн Канада, Велика Британія, країни ЄС, Нова Зеландія, Японія, Південна Корея, Китай і Бразилія (останні дві — до 2060 року).
Змінитися має економіка
Загроза кліматичних змін і необхідність скоротити викиди парникових газів змінюють світові фінансові потоки та визначають нові пріоритети для розвитку економіки. Український бізнес розуміє реальність цих змін. Багато компаній у річних звітах, основною аудиторією яких часто є міжнародні інвестори, декларують значні досягнення у запровадженні кліматичних технологій чи навіть амбіції щодо декарбонізації своєї діяльності вже протягом наступних 20 років.
2017 року в Україні вперше відбулося зниження викидів парникових газів при зростанні показників валового внутрішнього продукту. Такий декаплінг економічного зростання та викидів має стати загальною тенденцією, аби досягати кліматичних цілей, не ставлячи під загрозу економічне відновлення та добробут громадян.
Безперечно, скорочення викидів потребуватиме фінансування. Обсяг необхідних інвестицій для комбінованого сценарію оцінюється експертами на рівні 245 млрд євро протягом наступних десяти років. Для порівняння, упродовж останнього десятиліття середній обсяг капітальних інвестицій в Україні становив 18 млрд євро на рік, а найбільшим цей показник був 2012-го — 27 млрд євро. Отже, мова про дуже значні, проте досяжні рівні інвестицій, що будуть розподілені між бізнесом, урядом і кінцевими споживачами. Більш того, залучення інвестицій і є одним із ключових завдань держави.
Інвестиції в енергоефективність і відновлювані джерела енергії повертатимуться, зокрема, завдяки економії енергоресурсів. Україна витрачає на імпорт викопного палива (вугілля, природного газу, нафти та нафтопродуктів) 11–13 млрд дол. на рік. Підвищення енергоефективності та перехід на відновлювані джерела енергії дасть змогу не лише посилити безпеку країни, а й суттєво покращити торговельний баланс України. Додатковими вигодами будуть вирішення проблеми відходів, підвищення якості повітря, зручності життя в містах і комфорту в оселях.
Зменшення впливу на клімат уже є умовою фінансування багатьох програм міжнародних фінансових установ, що працюють в Україні. 2018 року наша країна отримала 845 млн дол. кліматичного фінансування від міжнародних партнерів — ЄБРР, МБРР, Європейської комісії, ЄІБ, урядів Німеччини, Швеції та інших партнерів з розвитку. Найближчим часом обсяги такого фінансування лише зростатимуть.
Якщо не скористатися можливостями, міжнародні партнери знайдуть механізми для захисту своїх підприємств від конкуренції із більш «брудними» гравцями на світовому ринку. Причини зміни клімату не знають кордонів, і ЄС у Європейському «зеленому» курсі декларує можливість використання свого впливу, експертизи та фінансових ресурсів, аби підштовхнути сусідні країни приєднатися до сталого шляху розвитку. Запровадження для окремих секторів так званого вуглецевого корекційного механізму імпорту несе ризики додаткових витрат для українських експортерів, але саме сильна ціль НВВ і подальше скорочення викидів при виробництві продукції допоможуть уникнути втрат.
Вплив на бізнес матиме ціллю не НВВ, а запровадження інструментів державної політики на підтримку досягнення заявлених цілей. Тому вкрай важливо змістити дискусію між урядом, бізнесом та іншими зацікавленими сторонами від обговорення необхідності скоротити викиди до обговорення заходів державної політики, які можуть сприяти кліматичним технологіям у кожному окремому секторі економіки.
Змінитися має державна політика
Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів протягом останніх років приділяло багато уваги кліматичній політиці і досягло значного прогресу. Україна була однією з перших, хто ратифікував Паризьку угоду і розробив стратегію низьковуглецевого розвитку до 2050 року, яка передбачає істотне скорочення викидів парникових газів в енергетиці та промисловості.
Декларування намірів має підтримуватися детальним плануванням декарбонізації основних галузей економіки та конкретними заходами державної політики. Плата за вуглецеві викиди вважається одним із найдієвіших інструментів скорочення викидів парникових газів і запроваджена у багатьох країнах світу. В Україні екологічний податок на викиди двоокису вуглецю становить 10 грн на тонну і є мізерно низьким у глобальному контексті. Податок на вуглецеві викиди треба поступово підвищувати, аби перетворити його з інструменту наповнення бюджету на інструмент кліматичної політики, який впливатиме на інвестиційні рішення бізнесу. Крім того, вкрай важливо використовувати надходження для фінансування подальшого скорочення викидів.
Кліматична політика — це завдання не лише Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України. Боротьба зі зміною клімату має багато додаткових переваг. Це і підвищення енергетичної безпеки за рахунок використання місцевих джерел енергії, і стимулювання інвестицій та створення робочих місць у секторі відновлюваної енергетики та енергоефективності, і покращення стану довкілля та зменшення впливу на здоров’я людей за рахунок зменшення забруднення навколишнього середовища. Саме тому кліматична політика має інтегруватися в усі ключові напрями державного управління.
Змінитися маємо ми
Приємно, що дедалі більше ініціатив громадських організацій та українського бізнесу підтримують кліматичну освіту через різноманітні конкурси та підготовку освітніх матеріалів. Українські школярі збирають кліматичні краплі, сортуючи відходи та висаджуючи дерева, приміряють на себе роль енергоменеджерів шкільного господарства та навчаються у міністерстві кліматичної магії. Однак цього замало. Кліматична освіта — це і про здоров’я, сучасні технології, співпрацю та цінності. Діти мають навчитися діяти задля зменшення впливу на довкілля та клімат і навчити діяти своїх батьків.
Фахівці Ресурсно-аналітичного центру «Суспільство і довкілля» на основі опитувань склали екологічний портрет громадянина України. Ми віримо, що можемо відігравати роль у захисті довкілля, проте не вважаємо зміну клімату серйозною екологічною проблемою, хоч і непокоїмося через повені та посухи. Такі результати демонструють відсутність розуміння зв’язку кліматичних змін і їх наслідків, а також впливу нашої повсякденної діяльності на викиди парникових газів. Ми маємо свій власний вуглецевий слід. Хтось більше, хтось менше, але в середньому кожен із нас відповідає за викиди від 5 до 10 тонн СО2 на рік і може зменшити свій власний вплив на клімат.
Клімат змінюється. Змінитися має все. Зміни зроблять країну ефективнішою, конкурентнішою і стійкішою до зовнішніх загроз. Сильна ціль другого національно-визначеного внеску — один із важливих кроків у цьому напрямі.