Виклики сучасної історії для України після здобуття незалежності 1991 року виявилися критичними для існування її як незалежної держави, збереження власної національної ідентичності та, зрештою, для того, щоб знайти своє гідне місце на сучасній мапі світу. Агресія імперського неофашизму РФ проти України через більш як 30 років після здобуття незалежності ще раз виявила хибність економічної та безпекової моделі розвитку України як незалежної держави, а також нездатність економіки та держави власними силами протистояти навалі варварів. На щастя, прогресивна частина світової спільноти протягнула руку допомоги Україні у вигляді озброєнь, фінансів, політичної та дипломатичної підтримки. Але ми залишаємося залежні у цій боротьбі від зовнішніх політичних рішень, домовленостей і стратегічних інтересів. Тобто держава, за винятком наших дійсно славних ВСУ, які творять сучасну історію України на фронті, стала за ці роки, швидше, об’єктом, аніж суб’єктом світових економічних і політичних трендів.
Зараз перехід України до нової економічної та соціально-політичної моделі стає не забаганкою міжнародних фінансових інституцій або не необов’язковим прикладом східноєвропейців, який можна було би пристосувати частково до умов України, якщо це не заважатиме власним елітам продовжувати знімати тучну ренту із землі, надр та екстенсивного зростання економіки. Але натомість такий перехід є єдино можливим шляхом для продовження існування України як незалежної держави та збереження власної ідентичності українського етносу.
Незалежні суди, ефективні антикорупційні органи та інші вимоги до членства України в Євросоюзі мають стати базисом створення нової структури державних інституцій і державного управління. Те, чого домагалися від України МФО та решта країн-союзників протягом усієї новітньої історії України, має бути реалізовано не як «косметична» покрокова умова для отримання чергового фінансового вливання, а як максимально швидка реалізація комплексної програми реформування державного управління на шляху до Євросоюзу. Це є тією необхідною умовою, без якої економіка ніколи не зможе стати ефективною, а фінансові кошти, прийняття законів та економічних рішень або застосування фіскальних і монетарних стимулів, швидше, працюватимуть, як і раніше, на інтереси окремих персон або груп, а не на інтереси всього суспільства та на майбутнє нашої держави.
Основний економічний закон полягає у тому, що зростання добробуту всього суспільства напряму залежить від економічного зростання та справедливого розподілу національного доходу, або від того, що економісти називають інклюзивним зростанням. А основним драйвером зростання залишаються підвищення продуктивності праці та капіталу, а також технологічний прогрес в економіці.
Як швидко після перемоги відкрити шлюзи для драйверів економічного зростання?
По-перше, вже зараз треба створювати необхідні умови для інвестицій в основний капітал. Очевидно, що довоєнна структура економіки вже не дасть можливості ні для швидкого зростання, ні для безпеки держави, ні для справедливого розподілу доходу. Саме інвестиції в сучасні високотехнологічні галузі подвійного призначення, включаючи оборону, та їхній швидкий розвиток мають бути пріоритетом. Також мають бути стимульовані як імпорт передових технологій, так і інвестиції у власні високотехнологічні розробки. Тому відновлення економіки з акцентом на оборонну стратегію та відповідні галузі має стати пріоритетом на найближчі десятиріччя.
Сільське господарство є важливим і становить 11% у сукупному випуску, але його частка в ньому не має перевищувати 4–5%, звичайно, без зниження випуску в абсолютних цифрах, враховуючи потенціал нашої землі. Тоді як, наприклад, на частку статті «інформація та комунікації» в загальному випуску припадає менш як 6%, що не відповідає сучасним вимогам технологічної економіки (див. рис. 1), тож вона має бути набагато більшою. А, зокрема, в структурі промисловості статті «машинобудування» та «інші види обробної промисловості» сумарно займають набагато меншу частку, ніж, приміром, металургія та добувна промисловість, які характеризуються відносно низьким рівнем доданої вартості (див. рис. 2). Тому переорієнтація на випуск продукції з високою доданою вартістю у промисловості є нагальною. Частка доданої вартості в оборонній промисловості також має зрости, у тому числі і за рахунок високотехнологічного виробництва. І війна показала вразливість економіки з акцентом екстенсивного розвитку тільки на сировинне виробництво, зокрема у сільському господарстві, добувній промисловості або металургії.
По-друге, існуюча робоча сила має бути перекваліфікованою відповідно до нової структури економіки. Як під час війни українські військові швидко вчаться воювати новими видами озброєнь, так і ринок робочої сили має бути перекваліфікований згідно з попитом на фахівців із кваліфікацією роботи в технологічних галузях із високим ступенем доданої вартості, таких, як сучасний виробничий військовий комплекс, виробництво IT-технологій, сучасних засобів зв’язку, комп’ютерних технологій тощо. Це потребує повної переорієнтації системи освіти, в тому числі з акцентом на вищу та середню технічну освіту. Вже зараз зрозуміло, що наші численні університети продукують надмірну кількість економістів, юристів і бухгалтерів, працівників фінансової сфери тощо. Натомість зараз на ринку праці є гострий дефіцит кваліфікованих фахівців технічних спеціальностей та інженерів у технічних галузях. Тому ця проблема потребує швидкого розв’язання та щільно пов’язана з необхідністю реформувати українську освіту саме у цьому напрямі.
За офіційними даними, на українському ринку праці відсоток населення з вищою освітою є одним із найвищих у світі — більш як 70%, хоча майже кожен другий випускник працює не за профілем. Престиж робітничих професій, на жаль, є дуже низьким, а попит з боку бізнесу мало корелює з освітніми програмами, які фінансує держава із власного бюджету. Це є подвійною втратою як для бюджету, так і для бізнесу, який витрачає додаткові кошти для перекваліфікації випускників для власних професійних потреб. Тому реформа освіти має вирішувати саме це питання відповідності пропозиції на ринку праці та попиту з боку бізнесу в рамках нової структури економіки.
Важливим елементом загальної економічної реформи має бути продовження реформи охорони здоров’я. Кінцева мета цієї реформи полягає в тому, щоб кожен українець міг вчасно отримати якісну медичну консультацію та допомогу. Разом із освітою, реформування медичної сфери є інвестиціями в людський капітал, що в умовах війни та загальної тенденції скорочення населення є стратегічно важливим для виживання української нації.
Чи не найважливішою проблемою України після війни буде запобігти демографічній кризі, яка визрівала з початку незалежності, а зараз уже багатократно посилилася через війну. За оцінками вітчизняних та іноземних фахівців, населення України може скоротитися від чверті до третини від довоєнного рівня залежно від тривалості війни. Основними причинами є прямі втрати життів військових і цивільних, еміграція, подальше зниження народжуваності, посилене війною, та втрата населення, яке залишилося на окупованих територіях. Це підсилюється швидким погіршенням вікової структури населення. Роль держави тут полягатиме як у створенні умов до повернення українців з вимушеної еміграції, так і у вжитті заходів у соціальній і медичній сферах для стимулювання народжуваності та покращенні умов для життєдіяльності населення, а також у завершенні пенсійної реформи.
Ще одним важливим напрямом є реформа фінансового сектора і, зокрема, регулятора фінансової системи України. Так, на сайті Національного банку України розміщена стратегія Національного банку України до 2025 року.
Її було розроблено та прийнято до початку війни, але зараз треба наповнювати цей формальний стратегічний документ конкретними діями та заходами щодо реалізації проголошених цілей з урахуванням поточної ситуації під час війни та післявоєнного відновлення. Зокрема, епідеміологічна ситуація та інші проблеми довоєнного стану не зникли, але відійшли на другий план, і першочерговим завданням для НБУ і банківської та фінансової системи в цілому є фінансове забезпечення ЗСУ та економіки для перемоги над агресором і підтримання макрофінансової стабільності. Інших більш важливих цілей на поточному етапі бути не може, бо пріоритет зараз — зберегти незалежність Української держави та виживання української нації як самостійного етносу, тому всі фінансові рішення мають бути підпорядковані цим завданням. Тому і місія, і цілі Національного банку, які записані в документі, зараз мають прямо чи опосередковано бути підпорядковані стратегічному завданню перемоги над ворогом. Стратегічний документ має бути наповнений новим змістом і конкретними заходами реалізації щодо досягнення цілей, і це має бути терміновим завданням перш за все для Ради Національного банку, яка згідно із законом відповідає за розробку стратегії для НБУ, але наразі, на жаль, не поспішає із зміною пріоритетів у програмних документах і пропозицій щодо конкретних механізмів реалізації стратегії в умовах війни, хоча зараз треба діяти швидко та ефективно.
Зокрема, ціль номер один в Стратегії — підтримання макроекономічної стабільності — не може бути реалізована тільки інструментами Національного банку, без щільної взаємодії з урядом. І тут Рада НБУ не повинна бути пасивним спостерігачем, але могла би взяти на себе ініціативу та відіграти важливу роль координатора між двома ключовими економічними полюсами української влади — Національним банком і Кабінетом міністрів.
Ціль номер два в Стратегії — відновлення кредитування економіки — мала би бути суттєво відкоригована в умовах війни. І тут потрібно виробити відповіді на питання, а також конкретні механізми, як стимулювати кредитування в умовах значних ризиків для кредиторів і високих ставок. І так треба відкоригувати кожну з 12 цілей, які задекларовані в цьому стратегічному документі Національного банку. І це є прямим законодавчим і моральним обов’язком Ради НБУ перед президентом, Верховною Радою та суспільством.
Нарешті, прискорення технологічного прогресу в усіх галузях впливатиме на прискорення зростання продуктивності як праці, так і капіталу. Україна має значні кваліфіковані кадри в галузі ІТ-технологій, значні напрацювання українських науковців в окремих напрямах прикладної науки та високих, у тому числі військових, технологій. І тут роль держави важко переоцінити. Вона повинна створити всі умови для швидкої та ефективної реалізації цих досягнень у практичну площину.
Звичайно, зараз основною першочерговою нашою метою є перемога над агресором, звільнення тимчасово окупованих територій, але над реформуванням економіки та системи управління треба наполегливо працювати вже сьогодні, бо без цього майбутнє піднесення України та її безпеку буде важко гарантувати.
Більше статей Олександра Петрика читайте за посиланням.