Що менше часу залишається до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, то гострішою стає дискусія щодо того, в якому все ж таки напрямі повинна інтегруватися Україна. В суспільстві вже спостерігається певна втомленість від тривалої невизначеності держави в цьому питанні, тож настав час зробити остаточний стратегічний вибір, який стане орієнтиром для цілого покоління.
Попри те, що частина політикуму намагається звести діалог навколо цього доленосного для України вибору до рівня обговорення проблем ЛГБТ–спільноти, більшість прихильників як Митного союзу, так і Європейського Союзу все-таки ведуть змістовну полеміку щодо економічних вигод і загроз різних векторів інтеграції. Важливо, що представники обох таборів представили свої економічні розрахунки доходів і втрат за різних варіантів розвитку подій. Подібні оцінки і прогнози, безумовно, мають право на існування, однак ґрунтуються вони все ж таки на припущеннях, а не на фактах. Крім того, будь-які прогнози щодо перспектив розвитку економіки для країн зі слабкими ринковими інститутами, зокрема й для України, є малоінформативними. Причина цього полягає в тому, що рух і логіка розвитку вітчизняної економіки не завжди зумовлені виключно економічними чинниками. Її надмірна залежність від політичних процесів робить практично неможливим точне прогнозування наслідків приєднання України як до МС, так і до ЄС.
Натомість, більш достовірним і зрозумілим для суспільства методом оцінки перспектив України в різних інтеграційних напрямах є аналіз стану тих країн, які вже є членами різних об'єднань. У такий спосіб громадяни можуть наочно побачити, що їх чекає після приєднання до тієї чи іншої організації. Прихильники східного вектора можуть ставити в приклад Білорусь чи Казахстан, які вже працюють у межах МС. Разом з тим, якщо представники цього напряму наводять оцінки вигод для України за умови повноцінної інтеграції до МС, а не до зони вільної торгівлі в рамках СНД (яку де-юре створено), то очевидно, що на іншому боці мають наводитися потенційні вигоди України теж від повноцінної інтеграції до ЄС, а не на проміжному етапі, чим є асоціація. В цьому контексті найкращим прикладом, що ілюструє перспективи проєвропейського вектора інтеграції України, є Польща.
Польща і Україна - дві постсоціалістичні держави, що мали приблизно однакові стартові позиції на початку трансформаційних перетворень, досить схожу структуру економіки, подібне складне геополітичне положення та поляризовану політичну систему. Тривалий час вони йшли різними шляхами, тому досить цікавим є порівняння нинішніх результатів двох держав, зокрема, показників соціально-економічного розвитку, що дає можливість оцінити ефективність кожної з двох зовнішньополітичних стратегій: чіткої й активної політики проєвропейської інтеграції та політики балансування між Сходом і Заходом. Досить показовим у цьому контексті є аналіз ключових макроекономічних показників двох країн.
Слід зазначити, що всі показники свідомо наведено в перерахунку у євро без урахування паритету купівельної спроможності (ПКС). Це зумовлено специфікою методики визначення ПКС, яку застосовує Світовий банк. Вона прийнятна у тому разі, коли йдеться про порівняння показників ВВП кількох десятків країн, але надто "груба" при порівняльному аналізі двох економік. Наприклад, відповідно до вказівок СБ варто було б ураховувати вартість однієї поїздки в громадському транспорті (в Польщі становить близько 10 грн, тоді як в Україні 2 грн), але реальна вартість такої поїздки в Польщі виявляється навіть нижчою, ніж в Україні, якщо користуватися місячними проїзними квитками, як роблять усі постійні жителі польських міст. Реальний зріз цін на різні групи товарів показує, що загалом у Польщі ціни нижчі, ніж в Україні, тому чинник ПКС у жодному разі не "перебільшує" показників соціально-економічного розвитку наших сусідів.
Таким чином, можемо наочно пересвідчитися, що Польща, яка ще в 90-х роках минулого століття чітко трималася курсу на євроінтеграцію, досягла більших економічних успіхів порівняно з Україною, яка намагалася отримати дивіденди, декларуючи інтеграційні прагнення одночасно в східному і західному напрямах. При цьому з часу приєднання Польщі до ЄС економічне зростання країни відчутно прискорилося, а темп зростання ВВП у всі роки був вищим, ніж середньоєвропейський показник. Це дало можливість зменшити розрив у рівні економічного розвитку між Польщею і ЄС - відношення ВВП на душу населення держави до середнього значення по ЄС зросло з менш як 50% перед приєднанням до ЄС до 63% - у 2012 р. Окрім номінального зростання ВВП, важливими є позитивні структурні трансформації виробництва та експорту в бік високотехнологічної продукції. Наразі значний внесок у ВВП роблять машинобудування, ІТ-індустрія, будівництво, легка промисловість, освіта та наука.
До слова, досвід Польщі спростовує тезу про те, що вступ до ЄС автоматично призведе до охолодження торговельних відносин із східними країнами. Навпаки, після приєднання до ЄС Польща значно збільшила експорт до цього регіону, зокрема й до Росії, що зумовлено загальним підвищенням конкурентоспроможності польської економіки. Якщо в 2004 р. частка східних країн у польському експорті та імпорті товарів становила 7,0 і 9,7% відповідно (на Росію припадало 1,7 і 2,1%), то в 2012 р. вона зросла до 10,0 і 16,3% (частка Росії зросла до 5,4 і 14,3% відповідно).
Зауважимо, що єдиною, проте досить вагомою перевагою України є нижчий рівень безробіття. Реальна картина підтверджує статистичні дані: проблема безробіття справді вкрай актуальна для Польщі. Вона є чітким прикладом негативного ефекту від вступу до ЄС. Високе безробіття польські експерти пояснюють помилковою політикою демонтажу металургійної та вугільної промисловості, що спричинило також занепад тяжкого машинобудування, орієнтованого на
названі галузі. Відбулося це під тиском жорстких екологічних норм ЄС, які почали діяти після приєднання республіки до союзу. Польський уряд вважав вкладення значних коштів у підвищення екологічності цих виробництв недоцільним і економічно нерентабельним. Разом з тим ці галузі формують значну кількість робочих місць, ліквідацію яких не може компенсувати навіть динамічний розвиток високотехнологічного виробництва та сектора малого і середнього підприємництва. Україна ж завдяки тому, що зберегла потужні промислові виробництва (хоча й екологічно шкідливі), має значно менший рівень безробіття.
Тим не менш, попри низку проблем, інтеграція Польщі до ЄС корелює зі значним поліпшенням абсолютної більшості показників соціально-економічного розвитку держави. Досягнути цього прогресу їй вдалося завдяки можливостям і вигодам, які надало Польщі членство в ЄС. Ці вигоди були як прямі, так і опосередковані. Залишаючи поза увагою опосередковані, хоча й гіперважливі здобутки проєвропейського вектора інтеграції, такі, як покращення бізнес-клімату, укріплення ринкової економіки, створення ефективної системи захисту прав власності, прямий доступ до фінансових ринків європейських країн, відсутність митних бар'єрів у рамках Європейського Союзу, звернімо увагу лише на прямі конкретні економічні вигоди.
Найвідчутнішими з них є безумовно прямі дотації з бюджету ЄС. Вони надходять до Польщі в рамках реалізації двох пріоритетів ЄС, а саме - політики вирівнювання та підтримки сільського господарства. Загалом від моменту вступу до ЄС (1 травня 2004 р.) вона отримала майже 85,3 млрд євро. Щоправда, як член ЄС, країна також здійснює внески до бюджету союзу, тому сукупний обсяг трансфертів нетто дещо менший - 65 млрд євро. Відповідно до напрямів, у рамках політики вирівнювання було отримано 52,8 млрд євро, а в рамках спільної сільськогосподарської політики - ще 28,2 млрд. Тільки в 2012 р. з бюджету ЄС Польща отримала майже 12 млрд євро "чистими". В наступному бюджеті ЄС на 2014–2020 рр. Польщі призначено 105,8 млрд євро, з них 72,9 млрд - у рамках політики вирівнювання.
Щодо механізму фінансування, то європейські кошти потрапляють через фінансування операційних програм, які готуються національними органами влади та погоджуються з органами управління ЄС.
Слід ще раз наголосити, що названі суми потрапляють до бюджету і йдуть на фінансування напрямів, які відповідають назвам операційних програм. При цьому більша частина коштів - це капітальні видатки, які не можливо спрямувати на інші цілі. Значний обсяг коштів ЄС спрямовує на модернізацію інфраструктури Польщі (будівництво автострад, аеропортів, модернізацію залізничних колій, оновлення парку комунального транспорту); реалізацію енергоефективних заходів (від розвитку проектів "зеленої" енергетики до переобладнання ТЕС на споживання газу); підтримку НДДКР; розвиток малого бізнесу; фінансування освіти та науки тощо.
Окрім прямих бюджетних дотацій, безпосередньою вигодою від приєднання до ЄС можна вважати зростання реальних прямих іноземних інвестицій (ПІІ) (а не зростання обсягів репатріації капіталу, як це відбувається в Україні). Це підтверджується тим, що 90% інвестицій в Польщу припадають на європейські й американські компанії, і їх прихід в країну зумовлений інтеграцією держави до єдиного економічного західного простору. В період 2003–2012 рр. Польща залучила
101,9 млрд євро, тоді як Україна із значно більшим потенціалом - 36,8 млрд євро. І це не кажучи про те, що більша частина ПІІ, що надходить до України, - це кошти, виведені з її економіки з метою зниження рівня оподаткування.
На прикладі Польщі ми можемо наочно побачити, які вигоди чекають на Україну у разі повноцінної інтеграції до ЄС, куди буде спрямовано додаткові фінансові ресурси і хто найбільше від цього виграє. Безумовно, проведення паралелей між Україною і Польщею в цьому питанні викликає критичні зауваження у низки експертів, зокрема і досить слушні. Головний із них звучить у дусі, що Україна - не Польща. Власне, після десяти років активної підготовки до інтеграції в ЄС і ще десяти років членства це є щира правда. Тим не менш менталітет поляків дуже близький до українського, а комплекс проблем, з якими зараз стикається Україна, дуже подібний до тих проблем, які були притаманні Польщі (як, зрештою, й іншим постсоціалістичним державам регіону) перед початком руху в європейському напрямі. До слова, навіть зараз у Польщі спалахують скандали щодо різних фінансових афер, зловживань чиновників, нецільового використання бюджетних коштів, ухиляння підприємств від сплати податків. Але саме тут членство країни в ЄС відіграє значну конструктивну роль. Європейський суд активно присікає будь-які намагання органів державної влади спотворити ринковий простір (тобто створити неринкові переваги для окремих суб'єктів). Європейська комісія слідкує за ефективністю та обґрунтованістю витрачання значної частини публічних коштів (насамперед тих, які Польща отримує із структурних фондів ЄС), що автоматично формує антикорупційну культуру у чиновників. Європейські компанії сформували цивілізований діловий клімат, де домінують принципи прозорості, чесної конкуренції та партнерського діалогу з органами влади.
Разом з тим варто наголосити, що, крім значних потенційних вигід, на європейському напрямі інтеграції Україну очікують і потенційні досить значні загрози. Головна з них полягає в тому, що українські підприємства апріорі не є конкурентоспроможними, а тому можуть не лише не досягнути успіхів на європейських ринках, а й втратити внутрішній. Це справді є реальною загрозою, оскільки європейські підприємства вже перебувають на порядок вище в технічному та технологічному розвитку. Тут є низка дуже важливих нюансів. Передусім українським керманичам слід чітко усвідомлювати, що загрозою для вітчизняної економіки є не європейські інвестиції, а якраз їх брак. У зв'язку з відкриттям нового і досить об'ємного ринку європейські компанії мають альтернативу: або розширити експорт капіталу в Україну, налагоджуючи тут своє виробництво, або збільшити експорт готової продукції, інвестувавши хіба що в логістику.
На стадії проміжної інтеграції до ЄС (а саме такою є зона вільної торгівлі) європейські підприємства розширюватимуть передусім імпорт товарів, а не інвестицій і технологій. Окрім менш конкурентного інвестиційного клімату України, це зумовлено й низкою вузькогалузевих чинників, про які в нас не говорять через брак відповідної інформації. Мова йде, зокрема, про жорсткіші правила оподаткування доходів і капіталу дочірніх підприємств європейських компаній, що розташовані за периметром ЄС. Крім того, вони позбавлені можливості використовувати інструменти державної допомоги, яка може сягати до 80% витрат на реалізацію інноваційних проектів (передусім НДДКР) і до 70% вартості реалізації інвестиційного проекту (фактично будь-який проект з модернізації чи розширення виробництва).
Загалом загроз для вітчизняної економіки в європейському векторі інтеграції чимало, але й потенційні вигоди є досить привабливими. Домогтися успіхів у цьому напрямі можливо лише завдяки політичній волі керівництва країни довести цей рух до повноцінної інтеграції в ЄС. В іншому разі, якщо Україна залишиться лише на стадії асоціації і зони вільної торгівлі, вона втратить усі можливості східного вектора, проте не здобуде відчутних дивідендів на західному напрямі.