Слово "реформи" у багатьох українців викликає алергію. Адже кожен новий президент, практично кожен новий уряд анонсують їх проведення. Приміром, Янукович невдовзі після вступу на посаду президента затвердив Програму економічних реформ на 2010–2014 рр. Гарна була програма. Найважливіший її недолік, як і більшості інших програм, - те, що вона залишилася на папері.
Однак не завжди реформи лише декларували, іноді їх здійснювали на практиці. Так сталося, зокрема, наприкінці 1990-х років. Ситуація в Україні на той час була складнішою, ніж зараз. ВВП упав у два з половиною рази порівняно з 1990 р. Більшість українців злидарювали, пенсії й зарплати бюджетникам виплачувалися зі значними затримками. Водночас відбувалося невпинне збагачення наближених до влади осіб. У цих умовах було здійснено комплекс радикальних реформ.
Було запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку й звітності для малого бізнесу. Десятки тисяч підприємців вийшли з "тіні" і стали платити до бюджету, а не "контролерам". Розвитку малого бізнесу сприяло також ухвалення закону про ліцензування підприємницької діяльності. Було встановлено чіткий порядок ліцензування, а кількість підприємців, яким треба було одержувати ліцензії, скоротилася в кілька разів. З ініціативи Держкомпідприємництва було запроваджено журнали реєстрації перевірок. Це дало змогу скоротити кількість перевірок підприємців, трохи обмежити апетити перевіряльників.
Було знижено податкове навантаження. Зокрема, припинили стягувати збір до Фонду Чорнобиля. Водночас уряд В.Ющенка скасував понад 250 рішень про надання пільг окремим суб'єктам господарювання. Під час аграрної реформи було ліквідовано державні й колективні сільгосппідприємства, а землю передано селянам. Одні з них збільшили присадибні ділянки, але більшість здали землю в оренду. Реформа дала значний поштовх розвитку сільського господарства й АПК загалом.
Масштабні реформи було здійснено в енергетиці. Скасування необґрунтованих пільг, перехід на оплату виключно "живими" грошима замість грошових сурогатів привели до того, що, за даними А.Ослунда, обсяг ліквідованої ренти в енергетиці становив приблизно 13% офіційного ВВП. Значна частина цих коштів надійшла до бюджету, що дало можливість вчасно виплачувати пенсії, а також зарплати бюджетникам.
Реформи привели до зниження невиправданого державного втручання в економіку, до посилення конкуренції, вирівнювання її умов, обмеження доходів олігархів і підвищення життєвого рівня більшості населення. За п'ять років (1999–2004) реальна зарплата зросла майже вдвічі.
Більшість реформ було проведено в 2000 р., хоча багато з них розроблялися раніше. І не випадково, що вже того ж року в країні після дев'ятирічного спаду ВВП зріс на 6%, а промислове виробництва - на 13. Звичайно, важливу роль відіграли заходи, що здійснювалися раніше, - досягнення макроекономічної стабілізації, приватизація більшості підприємств. Однак без реформ, про які сказано вище, економічне зростання могло б узагалі не розпочатися або початися значно пізніше. Адже динамічний підйом української економіки був несподіваним для експертів. У 1999 р. більшість спостерігачів розчарувалися в Україні через безнадійну корумпованість і стагнацію, зазначав А.Ослунд, тому швидке зростання було дивним. Ще більше здивувало експертів те, що підйом тривав вісім років, і за темпами зростання Україна була одним із світових лідерів.
Поширеною є точка зору, що найважливішою причиною динамічного зростання була сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура. Але це не так. Ціни на зерно, сталь на світових ринках були низькими, тільки в 2004 р. вони перевищили рівень середини 1990-х. Водночас за три роки (1999–2002) кількість малих підприємств зросла на 32%, а чисельність підприємців-фізичних осіб збільшилася майже в півтора разу. Опитування Держкомстату свідчать: якщо в 1999 р. значну конкуренцію з боку інших вітчизняних виробників відчували 11% промислових підприємств, то в 2003-му - 30, а в 2006-му - 35%. Інтенсивність внутрішньої конкуренції суттєво підвищилася також в інших галузях.
Важливе значення мала наявність значних невикористовуваних потужностей. Однак вони існували і в 1990-х. Лише реформи, що забезпечили сприятливіше середовище для підприємницької діяльності, привели до того, що значну частину обладнання розконсервували.
При підйомі 2000-х можна виокремити два етапи. Перші чотири роки найважливішу роль відіграло поліпшення умов підприємницької діяльності в результаті реформ. Щоправда, після 2001 р. системні реформи було припинено. Зокрема, не було продовжено аграрну реформу, ринок землі не створений досі. Однак деякі реформи проводилися. Зокрема, були суттєво знижені ставки податку на доходи фізичних осіб. Починаючи з 2004 р. дедалі важливішу роль факторів економічного зростання стали відігравати підвищення цін на експортовану сировину та приплив іноземного капіталу, значною мірою спекулятивного. У той самий час посилилися корупція, рейдерство, були відновлені деякі старі схеми одержання ренти, виникли нові. Чого коштувала, приміром, Тендерна палата. У результаті умови підприємницької діяльності погіршилися. Опитування Держкомстату свідчать, що інтенсивність внутрішньої конкуренції досягнула максимуму в 2006–2007 рр., потім суттєво знизилася. Усі ці фактори значною мірою визначили глибину кризи 2008–2009 рр. в Україні та мляве зростання після неї.
Низку важливих реформ проведено за останні п'ять років. При цьому заявлялося, що масштаби реформування безпрецедентні в нашій історії. Але це не зовсім так. Хоча реформи здійснювалися в сферах, у яких раніше вони ніколи не проводилися, - у правоохоронній діяльності, медицині, однак економічні реформи кінця 1990-х загалом були радикальнішими. Інша не менш важлива відмінність - соціальна спрямованість. Завжди важливо зрозуміти, хто платить за банкет. 20 років тому бюджет значно поповнився в результаті обмеження надприбутків олігархічних груп. При цьому час доходи більшості населення значно зросли. Інакше було в останні роки.
І.Крючкова проаналізувала зміни в розподілі доходів між секторами економіки. Частка домашніх господарств у валовому наявному доході зменшилася з 80,4% 2013-го до 62,7% 2016-го. Це стало насамперед наслідком підвищення тарифів на комунальні послуги. Відбувся масштабний перерозподіл доходів на користь державних і приватних компаній, що діють в енергетиці, водопостачанні й деяких інших галузях. Латання бюджетних дір відбувалося за рахунок пенсій, видатків на соціальні потреби. При цьому доходів олігархічних груп не торкнулися, якщо не брати до уваги Курченка й деяких інших наближених до Януковича осіб.
Здійснювалися деякі заходи, спрямовані на розвиток підприємництва: зниження єдиного соціального внеску, заходи щодо дерегулювання, скасування деяких необґрунтованих пільг. Але водночас інші заходи негативно впливали на підприємницьку діяльність: посилення штрафних санкцій тощо. У результаті хоча кількість суб'єктів малого підприємництва (малих підприємств і фізичних осіб-підприємців) у 2018 р. була на 7% більша, ніж 2013-го, чисельність зайнятих у них зменшилася на 3%.
Виконаний аналіз дає можливість зробити певні висновки. Досвід успішних країн, а також наш власний досвід переконливо свідчать: динамічне економічне зростання забезпечують лише радикальні, послідовні реформи, спрямовані на розвиток конкуренції, створення більш сприятливих умов для підприємницької діяльності. Комплекс таких реформ забезпечив швидке зростання вітчизняної економіки в 2000-х роках. У країнах Центральної й Східної Європи реформи провели значно раніше, ніж у нас. Значною мірою тому, приміром, ВВП Польщі у розрахунку на душу населення майже втричі більший, ніж в Україні, хоча 30 років тому вони мало відрізнялися. Але добре й те, що 20 років тому керівництво країни все ж таки мало політичну волю здійснювати радикальні реформи, хоча її вистачило ненадовго.
Зараз у нас знову з'явилося вікно можливостей. Україні необхідна Національна конкурентна політика - комплекс заходів, спрямованих на обмеження монополізму й розвиток конкуренції (докладніше див. "Україна: меганедоліки монополізму", DT.UA №39 від 19.10.2019).
Через 20 років Україна знову може здивувати експертів, забезпечивши динамічне економічне зростання. Для цього необхідні політична воля керівництва, чітка програма реформ і компетентні виконавці.