UA / RU
Підтримати ZN.ua

Євро-2012: зворотний відлік пішов

середу, 15 червня, у швейцарському місті Ньоні відбулося засідання наглядової ради УЄФА, присвячене питанням підготовки до Євро-2012, які необхідно вирішити впродовж року, що залишився до чемпіонату. Як сказав DT.UA телефоном зі Швейцарії директор місцевого організаційного комітету «Євро-2012 Україна» Маркіян Лубківський, це було найкоротше засідання за весь час підготовки до турніру. На ньому президент УЄФА Мішель Платіні, зокрема, назвав і головного ворога підготовки — час. А його залишилося катастрофічно мало.

Автор: Андрій Капустін

У середу, 15 червня, у швейцарському місті Ньоні відбулося засідання наглядової ради УЄФА, присвячене питанням підготовки до Євро-2012, які необхідно вирішити впродовж року, що залишився до чемпіонату. Як сказав DT.UA телефоном зі Швейцарії директор місцевого організаційного комітету «Євро-2012 Україна» Маркіян Лубківський, це було найкоротше засідання за весь час підготовки до турніру. На ньому президент УЄФА Мішель Платіні, зокрема, назвав і головного ворога підготовки - час. А його залишилося катастрофічно мало. Але в будь-якому разі сьогодні навіть дуже далекі від футбольних пристрастей люди розуміють: підготовка до турніру Євро-2012 вийшла на фінішну пряму.

Ті самі громадяни України, які досі ставилися до проекту скептично, можуть цього почуття легко позбутися. Достатньо ввімкнути телевізор під час відбірних матчів європейських команд. Щоб подивитися, як Європа б’ється за право приїхати в наступному році до України і Польщі. Побачити повні стадіони в різних містах континенту, прикрашені такою знайомою нам символікою Євро-2012. Де вболівальники шаленіють, смакуючи кульмінацію наступного року. І в цьому зв’язку відчути, що таке європейське єднання. А заодно десь у глибині душі почати відчувати гордість за те, що це дійство розгорнеться саме в нас.

Короля грає почет, країну - провінції

Щоправда, при цьому не варто забувати, що і футболісти, і вболівальники спалюють сили та адреналін, будучи повністю переконаними в тому, що з восьмого червня по перше липня 2012 ро­ку їх очікує відлагоджене спортивне свято. Тому що УЄФА - це бренд серйозний. Принаймні поки що проколів на європейських турнірах не спостерігалося. Передусім це стосується речей фундаментальних. Ну, скажімо, повної готовності стадіонів і тренувальних баз, які повинні повністю відповідати жорстким стандартам Європейського футбольного союзу, які постійно вдосконалюються. Щоправда, під час підготовки до нинішнього турніру до списку проблем додалися аеропорти, готелі і дороги. Громадський транспорт і охорона здоров’я. Дозвілля і безпека. Підготовка волонтерів і стюардів. Словом, швидка підгонка під норми ЄС цілої країни - Украї­ни. Яка, як з’ясувалося, за 20 років своєї незалежності до Європи наблизилася не так уже й близько.

Днями завершився міжнародний прес-тур ONE YEAR TO GO, організований УЄФА та місцевими комітетами. І ця ідея - здійснити марш-кидок вісьмома приймаючими містами в обох країнах - теж була з розряду правильної режисури. Оскільки в «кидку» взяли участь близько 50 представників провідних європейських ЗМІ.

Таким чином, УЄФА, попри витратність заходу, вбивав цілу зграю зайців. І знімав можливі претензії в суб’єктивності оцінки підготовки обох країн. І знайомив європейців з тими містами, де вони вболіватимуть за свої збірні. А заодно наочно демонстрував місцевій владі, як оцінюють їхню роботу ті, хто формує у своїх країнах громадську думку.

За неповні шість днів на літаку авіакомпанії зі шведського міста Мальме, орендованому спеціально для туру, журналісти відвідали вісім міст, здійснивши десять перельотів. Тобто якоюсь мірою побували в шкурі вболівальників, які через рік мають провести три напружені тижні, мотаючись між Польщею і Україною. Пройшли в стислому режимі маршрутами: аеропорт-стадіон-готель-відпочинок і вільний час. Плюс дістали можливість спілкуватися як із керівництвом УЄФА та приймаючих міст, так і з директорами місцевих організаційних комітетів. Поїздка хоча й напружена, але дуже важлива. Бо дала змогу своїми очима побачити, що можна і що потрібно зробити за час, який залишився.

Порівнювати підготовку двох країн складно, та й не зовсім коректно. По-перше, різні стартові умови. Оскільки Польща - член Євросоюзу, отже, мала значно більші - 25 млрд. євро - фінансові ресурси. По-друге, Польща не проходила через хвилю напруженого політичного протистояння. По-третє, Польща не входила до складу СРСР. По-четверте, у Польщі був президент Валенса, котрий привів країну в ЄС. По-п’яте, практика порівняння взагалі згубна. Бо Україна повинна зробити не гірше чи краще, ніж Польща. А просто добре - в себе. А інакше - повний совок. Із серії «наздоженемо і переженемо Америку». Отже, пожадливих порівнянь - а в кого краще? - практично не буде.

І, перш ніж перейти безпосередньо до оцінки підготовки України, - ще одна ремарка. Оскільки потрібно розуміти, що підготовка ця складається з двох частин. З того, за що відповідає за своїми обов’язками перед УЄФА влада центральна, і з того, за що відповідає влада на місцях. Ну, скажімо, центральна влада повинна забезпечити безперебійне фінансування та координацію підготовки. А місцева влада мусить ці самі гроші правильно освоїти, зрозумівши, що йдеться (вибачте за пафос) про унікальний бонус, який ангел-охоронець незрозуміло за що видав країні, котра мляво плентається цивілізаційним узбіччям. До речі, про те, що головну увагу за рік до Євро-2012 потрібно приділити приймаючим містам, ішлося й у Ньоні.

Тому що саме на етапі «центри-регіони» й починаються нестиковки. Ті самі деталі, в яких, як відомо, криється диявол. Отже, йтиметься в основному не про країну в цілому, а саме про ситуацію на місцях. Ну, а щоб не було обвинувачень у суб’єктивізмі чи заангажованості, автор цих рядків провів анкетування майже половини західних колег, попросивши оцінити за п’ятибальною системою підготовку чотирьох українських міст за шістьма позиціями. А саме: аеропорт, стадіон, готелі, дороги, місто та дозвілля. Забігаючи наперед, можна сказати, що дві тверді п’ятірки отримали тільки місто Львів у цілому і стадіон «Донбас-Арена» в Донецьку...

Львів: джаз, мер і «євромавп’ятники»

Отже, Львів. Сюди українська група журналістів та експертів УЄФА прилетіла з Києва. Поле на літаку авіакомпанії «Дніпроавіа» стало першим дзвінком для тих, хто відповідає за підготовку країни. Бо «Дніпроавіа» застосовує дивну стратегію. А саме: явно збуває трохи більше квитків, ніж є місць у салоні. Називається ця тактика «перепродаж». Отож ті, хто думає, що куплений квиток на літак «Дніпроавіа» автоматично надає право на переліт, може не розслаблюватися. Деякі туроператори, які торгують авіаквитками, прямо попереджають: ті, хто дуже хоче вилетіти вчасно, повинні прибувати на реєстрацію якомога раніше.

До речі, родзинки ноу-хау «Дніпроавіа» автор випробував і на собі особисто. Якраз 16 травня, коли наївно сподівався вилетіти з квитком на руках з Харкова до Києва. Але представник авіакомпанії оголосив, що борт заповнено і вилетіти за призначенням можна тільки наступного дня. Натомість запропонували готель, таксі туди й назад, а також компенсаційний сертифікат в еквіваленті 50 дол. Тобто суму, на яку знижується вартість квитка, якщо з’являється бажання ще раз злітати будь-куди разом із «Дніпроавіа». Сертифікат, щоправда, досі десь блукає. Отже, користуючись нагодою, хотілося б нагадати про це комерційному директору авіакомпанії з характерним прізвищем Посильний. А заодно повідомити, що західні вболівальники такого сервісу не зрозуміють. Що може негативно позначитися на іміджі альянсу, куди входять «Аеросвіт», «Донбас-Аеро» і «Дніпроавіа», - структури, яка так активно демпінгує на західних авіаринках за рахунок власних громадян.

Проте повернімося до Львова. За оцінкою західних журналістів, львівський стадіон отримав 2,6, аеропорт - 2,1, дороги - 3 бали рівно, готель «Дністер» - 3,8, саме місто - 5,0 і, нарешті, відпочинок і дозвілля журналісти оцінили в 4,7. Все це вилилося в середній бал - 3,5.

Хоча більш високої оцінки стадіон, де роботи виконано на 60-65%, отримати й не міг. Оскільки європейських уболівальників цікавить рівень підготовки, а не готовність будмайданчика. Але те, що стадіон буде відкрито у грудні цього року, сумнівів практично не викликає. Така сама ситуація і з аеропортом, точніше, з двома. Оскільки приймали-проводжали нас у старій будівлі, зведеній у 50-ті роки минулого століття. Неподалік закінчується будівництво нового термінала, великого й сучасного. Відкриття заплановано на жовтень. Що ж до готелю, то така оцінка найбільш суб’єктивна. Зрозуміло, що це не п’ятизірковий «Леополіс», де розмістять сім’ю УЄФА. Але
wi-fi, доступний лише на двох поверхах, і труби у ванній, пофарбовані олійною фарбою, на чотири зірки явно не тягнуть. Так само як не відповідають заявленій зірковості й пересувні охолоджувачі повітря в номерах замість звичних для європейців кондиціонерів. Хоча й кухня, і організація презентації, і знання персоналом англійської мови питань не викликають.

Дороги для Львова - питання болюче. (Як, власне, і для всієї країни.) Адже саме в цьому місті планується приплив найбільшої кількості європейських уболівальників на своїх авто. Плюс є проблемний 20-кілометровий відрізок по дорозі в Трускавець, де планується розмістити представників цільової групи УЄФА. Обіцяють, що все зроблять. Подивимося. Крім того, у Львівській області є й не вирішені поки що питання на прикордонних пропускних пунктах. Але це тема окремої розмови.

За що західні журналісти поставили п’ять балів самому місту, можна не пояснювати. Про красу Львова написано чимало. До того ж наш приїзд припав на останній день джазового фестивалю. Що лише додало місту бонусів. До речі, п’ятірка від журналістів показала, що саме Львів вони сприймають звично європейським. Це саме стосується й дозвілля. У місті на сьогодні працює понад 1500 кафе, кав’ярень і ресторанів. Вуличні покажчики - кількома мовами. До того ж місто дихає істинним туристичним духом, якого так бракує іншій частині країни. Включаючи, на жаль, і Київ.

Ще однією приємною несподіванкою стало для іноземців і керівництво міста. На чолі з мером Андрієм Садовим. (Який, до речі, попри всі політичні страшилки, справив найприємніше враження на російських журналістів. Зокрема й тому, що на їхні запитання відповідав російською мовою.) Скажімо, мер не був готовий до запитання «Чи планується у Львові підгонка під євростандарти «мавп’ятників» у райвідділах міліції?». Куди явно пакуватимуть занадто гарячих фанатів. Але після прес-конференції пан Садовий дав доручення заступникам терміново готувати рішення цього питання. Отже, майбутні сидільці повинні бути вдячні Євро-2012 за поліпшення умов утримання.

Презентацію англійською мовою провів заступник мера з питань Євро-2012 Олег Засадний. Хоча більш знаковим (принаймні для українських журналістів) було те, що мер Львова ходить містом пішки і без охорони. «А що тут такого? - сказав Садовий. - Я львів’янин. Це моє місто. Від кого мені ховатися? Губернатор теж гуляє містом пішки…».

Донецьк: фан-гетто в полі та Beatles у підворітті

Уранці медіаревізорів очікував Донецьк - місто, яке вразило журналістів. Як із знаком плюс, так і зі знаком мінус. Бо, крім п’ятірки за стадіон, Донецьк заробив: за аеропорт - 3,2, за дороги - 3,1, за готелі - 2,0, за відпочинок - 2,0 і за саме місто - 2,1. Що вилилося в найнижчу середню оцінку по країні - 2,9 бала. Реакція міської влади на такий результат цілком передбачена. Мовляв, обмова і наклеп. Мовляв, як це так?! Ми ж кращі. У нас і «Шахтар» - чемпіон. І самих лише троянд мільйон штук росте на вулицях.

Проте, шановні панове градоначальники, спробуймо не тільки розібратися, а й зробити висновки. Насамперед - Донецьк об’єктивно не має туристичних традицій. Так склалося історично. Але набагато важливіше, що робиться (точніше, не робиться) для того, щоб цей промах виправити. Оскільки розповіді, навіть англійською мовою, про трудові досягнення, шахтарську славу, Святогірську лавру чи Азовське море за сто кілометрів від Донецька - годяться хіба що для внутрішнього користування. Та й ФК «Шахтар» (так само як і «Барселона», «Челсі» чи «МЮ») прямого стосунку до Євро-2012 не має. Тренувальна база - так. Стадіон - звісно. За це він і отримав заслужену п’ятірку. Але це, якщо не зраджує пам’ять, заслуги особисто Ріната Ахметова. І менеджмент стадіону зі стюардами - туди ж. І готель «Донбас-палас»... А от килимова доріжка, розстелена в степу, - це вже ваше.

Ні, треба було бачити очманілих журналістів із тих-таки Guardian, La Gazzetta dello Sport або Frankfurter Allgemeine Zeitung, коли їх висадили в чистому полі з розпеченого автобуса з непрацюючим кондиціонером і повели по цьому самому килиму до білого шатра, що самотньо стирчав посеред поля. До речі, на майбутнє. Спеціально для муніципальних кріейторів. Ходити килимовою доріжкою, кинутою на траву, ями та бугри, дуже незручно. І небезпечно. Це поганий креатив. Але це так, до слова. Бо далі було шатро, яке презентував особисто секретар міської ради Микола Левченко.

Саме цей продукт затьмарив усе. Оскільки пан Левченко розповів, що на семи гектарах цього чистого поля влада міста планує створити для вболівальників кемпінг. (З урахуванням дизайну, що більше скидається на грайливий евакопункт МНС.) Який нібито облаштовується за стандартами УЄФА. І розмістити там близько 7 тис. людей. (Плюс окремий паркінг для житлових автофургонів.) Розселити їх у двосекційних відсіках під одним дахом, у кожному з яких - зі спартанською скромністю - ледь поміщаються лише дві розкладачки. Щоправда, для кращої демонстрації гостям комфорту картинку підсилили вентилятором на підлозі - з розеткою, що губилася в траві.

Це фан-гетто міська влада планує оточити парканом та охороною, підвести електрику, організувати суворий пропускний режим. Забезпечити підвезення води і душ. Розбити кілька волейбольних і баскетбольних майданчиків плюс встановити кілька музичних сценмайданчиків для звеселяння, а також забезпечити «можливість доступу до їжі за окремі гроші». Стартова ціна добової експлуатації однієї розкладачки, озвучена секретарем і скромним інвестором, - 25 євро на добу. Проблеми безпеки, оскільки йдеться все-таки про футбольних уболівальників, а не про скаутів, поки що конкретно не вирішено. Промайнула лише туманна відповідь про якісь зони сегрегації, по периметру яких стоятиме оточення з охоронців кемпінгу. А у відповідь на запитання: «А чи не дорого 25 євро на добу?» - пролунало: «Нормально».

Те, що в Європі таких цін немає за визначенням і проект може себе не виправдати (як це, до речі, було в Києві на Трухановому острові під час Євробачення), схоже, донецьку владу не лякає. Як, власне, і самодіяльність із заявою пана Левченка про те, що все буде зроблено за стандартами УЄФА. Оскільки операційний директор турніру Мартін Каллен слова секретаря Донецької міськради спростував, сказавши, що йдеться виключно про ініціативу влади міста. Отже, всі комерційні та інші ризики - виключно їхнє питання. Але, знову ж таки, донецьку владу зрозуміти можна. Вона кров з носа мусить викручуватися. Оскільки в столиці Донбасу далеко не все гладко з розміщенням навіть цільових груп УЄФА.

Дефіцит п’ятизіркових номерів перекрити вже не вдасться. Така кількість дорогих номерів місту просто не потрібна. Отже, гостей класу VIP, судячи з усього, або возитимуть чартерами з Києва, або частково розміщатимуть у Дніпро­петровську і доставлятимуть у Донецьк швидкісними потягами. Що ж до готелів більш низького рівня, то їх у Донецьку теж негусто. Частину учасників медіатуру, наприклад, було розселено в готелі «Ліверпул». Досить приємному в частині дизайну, зі скульптурною групою музикантів Beatles на повний зріст у підворітті. Але абсолютно не готового за лінією сервісу. Що стало зрозуміло, коли перед відльотом до Харкову в автобус із криком: Fucking breakfast!, - улетів англій­ський журналіст, який ледь не запізнився. Чим саме був спричинений цей крик душі, однозначно сказати складно. Але те, що сніданок, м’яко кажучи, не відповідав жодним міжнародним стандартам, це факт. Уже хоча б тому, що на столах геть-чисто були відсутні навіть натяки на стакан соку чи води. А пояснення керівництва ресторану на кшталт «та й узагалі ми ще закриті», «нам на вас виділили 30 гривень на людину» і «скажіть спасибі, що ми так рано відкрилися і для вас зробили послугу» лише підтверджували версію про проблеми із сервісом на цій ділянці фронту.

До речі, донецька влада порадували ще одним ноу-хау. В усіх містах журналістам вручали різні дрібні подарунки, так чи інакше пов’язані з підготовкою до турніру. Зокрема, й дуже корисні флешки із записами місцевих презентацій. Донецьк винятком не став. Флешки подарували гарні. З емблемами турніру та в елегантних коробочках із написами англійською мовою. Але, на жаль, стерильні. Тобто без будь-якої інформації. Отже, перевірити, наскільки обіцянки міських управлінців будуть (чи не будуть) розходитися зі справами, дуже проблематично. Хоча, може, злого наміру тут і не було. Ну, просто забули скачати.

І ще. Зустріч з учасниками туру була організована на базі ФК «Шахтар». Близько 50 гектарів ретельно доглянутої та відгородженої від зовнішнього світу території. Дев’ять ігрових полів. Корпуси для трьох складів команди. Плюс дитяча футбольна академія. Плюс велике озеро з чорними і білими лебедями. Фонтани, газони, тиша, свіже повітря й дуже великі гроші, які Рінат Ахметов не шкодує для свого улюбленого дітища. Західні колеги сказали, що нічого подібного вони не бачили. Щоправда, при цьому було абсолютно не зрозуміло, чому для зустрічі з журналістами було обрано саме базу, яка під час турніру стане одним із найбільш закритих об’єктів під наглядом охорони. Тим паче що віце-мер пан Волков так і не зміг відповісти на запитання щодо фішок, якими Донецьк готується завоювати серця європейців. (Цікаво, не знає чи не захотів?)

Однак у Донецьку заплановано п’ять матчів. У тому числі чвертьфінал із півфіналом. Ну, не зможуть натовпи європейців навертати весь цей час захоплені кола навколо «Донбас-Арени». Так, стадіон уяву і західних, і російських колег просто порвав. Але ж на стадіоні вболівальники проведуть у цілому годин десять. Із семи-восьми днів. А це футбольні фани. Десятки тисяч чоловік. А коли, припустимо, у півфіналі зустрінуться збірні Англії та Німеччини? Скількох бойових вболівальників із цих країн спокусить тиха екскурсія у Святогорську лавру?.. Отож-то.

Журналісти на це запитання відповіді не одержали. Під час презентації було відверто скучно. Тому що віце-мер разом із синхронним перекладачем синхронно і дуже по-радянськи відбували захід, озвучуючи по папірцях титри, виведені на екран. Про що можна було запитувати, якщо навіть для тих, кому такий формат став новиною, відповіді були передбачені та неконкретні.

Зрозуміло, що влада Донецька була насторожі. Оскільки одна річ кермувати місцевими підконтрольними журналістами та зовсім інша - мати справу з цілою бригадою навіжених європейців, для яких священні корови відсутні за визначенням. Та ще й на чолі з начальниками з УЄФА. Для яких місцеві начальники в будь-якій країні теж не указ. Отже, наявний був неприхований конфлікт цивілізацій. Чому, це вже питання інше. Може, у тому числі й тому, що жителі Донбасу всі 20 років незалежності України живуть у теплично-радянському топонімічному резерваті. Тому що незрозуміло, як можна декларувати прихильність до європейських цінностей, коли в тебе в місті райони як і раніше носять імена Ворошилова, Будьонного, Кірова, Калініна… А в містечках і селищах серед териконів як і раніше стовбичать полчища ленінських бовванів…

Харків: олігарх у джинсах, нові дороги та нестача часу

До речі, 20-метровий Ленін справив належне враження на учасників туру й у Харкові, куди шведський «Боїнг» прибув із Донецька. Та Ленін привертав увагу недовго. Тому що в автобусі монотонну розповідь чергової гідші, котра за звичкою нудно розповідала про чергові трудові подвиги та промисловий потенціал першої столиці, несподівано перервав чоловічий голос. Хтось англійською мовою з явно не оксфордською вимовою почав говорити живими словами на живі теми. Іноземні гості спочатку не зрозуміли, що відбулося. Але швидко з’ясувалося, що роль гіда взяв на себе генеральний інвестор підготовки Харкова до Євро-2012 Олександр Ярославський. Ось це європейцям було зрозуміло набагато краще, ніж чергова офіційна презентація, проведена мером Геннадієм Кернесом. І тому що Ярославський говорив без перекладача, і тому що на ньому не було суворого чиновницького костюма, і тому що вони одержали можливість почути відповіді на запитання безпосередньо від людини, яка не тільки вкладає величезні гроші в підготовку (а це в Європі вміють оцінити), а й від людини, закоханої у футбол. Один тільки вихід на кращий, за словами Ярославського, газон стадіону під ревіння найпотужнішої в Європі, за його ж словами, акустичної системи з хітом «We are the champions» чого був вартий. (Шкода, звичайно, що в Донецьку з гостями не зустрівся Рінат Ахметов.)

Тут (знову ж, щоб не бути голослівним) час навести початок репортажу ведучого польського телеканалу TVP. «У Харкові, - розпочав синхрон наш колега, - уражає не місто, а Олександр Ярос­лавський...» Ну й далі про харизму, про п’ятизірковий готель, який будує Ярославський, про стадіон, де стелять найкращий у Європі газон, про новий термінал, побудований на гроші приватного інвестора... Словом, Ярославський ситуацію в Харкові витягнув на собі. Як результат - майже 15 позитивних публікацій про нього (отже, про Харков та Україну) в знакових газетах Англії, Голландії, Франції, Іспанії, Італії, Польщі...

Оцінки ж, які одержав Харків в анкеті, такі: аеропорт - 4,4, стадіон - 4,4, дороги - 2,7, місто - 3,0, відпочинок - 2,7. Середній бал - 3,44. Щоправда, потрібно бути об’єктивним. У першій столиці група пробула лише кілька годин, прокотившись маршрутом: аеропорт - будівництво готелю - мерія - стадіон - тренувальна база ФК «Металіст» - аеропорт. Отже, рівень готових готелів не оцінювався. А повноцінне дозвілля прикидалося на око. До того ж Харків сьогодні - це ще й будмайданчик. Тільки на проспекті Гагаріна, що веде від аеропорту до стадіону, сьогодні робиться 11-смуговий рух. І якби не Євро-2012, то навряд чи харків’яни в недалекому майбутньому змогли б одержати таку магістраль. Та ще й не одну.

/system/ckeditor_assets404IMAGE

Тут, до речі, необхідна ще одна ремарка. Наприклад, у Львові батьки міста розповіли, що турнір поміг вирішити низку багаторічних проблем. Передусім це стосується водопостачання. По квартирах ми, зрозуміло, не ходили, але пан Засадний переконував, що багаторічний кошмар із подачею води за графіком закінчився. Найважливіше, проект Євро-2012 дав можливість місцевій владі напряму працювати з донорськими організаціями за кордоном, що позбавило від необхідності погоджувати гранти на кожні півмільйона євро з київськими міністерствами. Так само у Львові нині вирішуються проблеми і з новою логістикою дорожньої безпеки. І з тими самими мультимовними табличками. Це ж стосується і додаткових бюджетних уливань. Стосується і власне тих доріг у Харкові. Зрозуміло, що до вбитих віддалених вулиць Салтівки чи Олексіївки відразу не доберуться, але за центральні магістралі соромно бути не повинно. Окружна дорога - цьому явний приклад. От якби ще не настільки бездарно втрачений неоціненний час у каденцію Ющенка… Але про минуле краще не згадувати.

Київ: офіціоз, готельєри та таксомафія

Що ж до Києва, то він отримав найвищий середній бал - 3,7. Що з урахуванням жаху, який кожного разу відчував той самий Платіні, коли відвідував столицю України, скажімо, ще в 2009 році, виглядає цілком обнадійливо. Отже, кількаразові погрози президента УЄФА - «не буде готовий Київ, не буде Євро-2012 в Україні» - уже можна сміливо відправляти в архів. І Київ буде готовий. І Євро-2012 в Україні відбудеться. Чергове підтвердження цього - початок 14 червня монтажу крісел на НСК «Олімпійський», який поки що набрав 3,1 бала. Зате термінал F в аеропорті «Бориспіль» - 4,5 (а на підході ще один). Окремо взятий Київ у позиції «city» заробив оцінку - 4,3. Перспективи відпочинку в столиці журналісти встигли оцінити в 4 бали рівно. Ну а те, що стан доріг оцінили в 3 бали, то це ще непогано. Адже їм показали далеко не все. Туди ж, до речі, і оцінка готелів. Поки що йдеться про 3,7 бала. Але цей показник міг будуватися на рівні не тільки комфорту, а й ціни. Оскільки промайнула інформація, що українські готельєри такої ціни собі скласти не можуть. І при готуванні туру начебто заламували суми, що перекривають вартість польських п’ятизіркових Hilton і Radisson.

Прийом у мерії з нагоди зворотного відліку останнього року перед турніром став передбачуваним. Без великого офіціозу обійтися було складно. Тим паче що в Києві до групи приєднався і генеральний секретар УЄФА Джанні Інфантіно. Тому і президія в мерії була відповідною: віце-прем’єр Борис Колесніков, глава КМДА Олександр Попов зі своїм заступником Анатолієм Голубченком, президент ФФУ Григорій Суркіс, і пан Інфантіно. Повний зал українських журналістів і відсутність можливості поспілкуватися з українськими VIP саме у форматі туру. Отже, переважали протокольні загальні відповіді на тлі спокійної впевненості генсека Інфантіно в тому, що в Україні все буде ОК. Хоча дещо з конкретних, але знакових дрібниць усе-таки з’ясувати вдалося. Наприклад, Борис Колесніков повідомив, що «Укрзалiзниця» разом з аеропортом «Бориспіль» купують 500 нових таксі. З лічильниками і кондиціонерами. Що, за словами віце-прем’єра, допоможе в тому числі й вирішити багаторічну проблему з таксомафією, що орудує біля вокзалів і аеропортів.

Сухий залишок: Польща, культур-мультур і постскриптум

До речі, у Варшаві був такий самий незапальний офіціоз. З аналогічним складом польських VIP і все тим же Джанні Інфантіно. Який попередньо відвідав столичний стадіон, що теж вибився з графіка. Але, як і в Києві, особливого хвилювання ні генсек УЄФА, ні директор Каллен не виказали. Понад те, пан Інфантіно ще й осадив начальника польського будівництва, котрий раптом заявив, що у випадку, якщо Київ не встигне з реконструкцією НСК «Олімпійський», то Варшава буде готова прийняти і фінал турніру. Безглузда репліка будівельника, процитована російським колегою зі «Спорт-Экспресса», і відразу роздута в сенсацію. Зокрема, й деякими українськими ЗМІ. Такий собі черговий плювок у власний суп. Хоча за логікою, більше уваги потрібно було б звернути на заяву одного з перших керівників УЄФА, який однозначно сказав, що в Україні він не сумнівається.

Ну а далі були Вроцлав, Познань і Гданськ. Звичні європейцям європейські міста. Гарні, спокійні та доглянуті. З нормальною інфраструктурою та повністю заточені під туристів. Для заспокоєння любителів порівняльної статистики можна додати, що в Україні ситуація зі стадіонами та новими аеропортами краща, ніж у сусідів. Проте з дорогами, готелями та сервісом - гірше. Але при цьому варто й нагадати, що футбольний матч навіть з урахуванням додаткового часу і святкового шоу триватиме трохи більше 120 хвилин. Буде зіграно 31 матч. Тобто 62 години спільного часу. Що становить 2,5 доби чистого часу із запланованих трьох тижнів. Тобто 18 днів вболівальників потрібно буде чимось займати. Причому настільки незвичним і захоплюючим для них, щоб приїзд до приймаючої країни не став для них останнім.

І якщо з фундаментальною частиною підготовка Україна впорається, то з 18 днями вільного часу поки що є проблеми. Тут дуже доречно сказати про свято, яке влаштувала влада Вроцлава з нагоди початку останнього року перед Євро-2012. Точніше, грандіозного дійства, яке зібрало тисячі городян. Але при цьому не можна не сказати й про те, що, якщо по частині лазерного шоу Україна поки що може покурити осторонь, то по частині концерт­них номерів ми можемо й поборотися. Адже те, що ми бачили за останні кілька років у рамках тієї ж програми «Україна має талант» та їй подібних, у стані поставити на вуха будь-яку, найвибагливішу публіку. Проте є небезпека, що замість талантів у чергу до гонорарної годівниці звично полізе штатна українсько-російська попса. Разом із Міністерством культури зі своєю клубною шароварщиною. І щоб європейське свято в Україні не перетворилося на масштабний корпоратив, потрібний зовсім інший креатив. З тим самим кастінгом серед талантів. Із боротьбою за право виступити на майданчиках країни. З азартом і прозорою схемою відбору переможців. Ну, чому не запросити для підготовки культурної програми тих, хто влаштовує в Україні джазові та рок-фестивалі, які збирають без особливої реклами тисячні аудиторії. Того самого Олега Скрипку з його «Країною мрiй»… Адже справжній драйв роблять саме вони. У Польщі такі речі прекрасно розуміють…

P.S. У Гданську перед закінченням офіційної частини прес-туру кожному учаснику від імені УЄФА подарували годинники. З урахуванням того, що штаб-квартира Європейського футбольного союзу знаходиться у Швейцарії, годинники можна асоціювати саме з цією країною. Але на відміну від довгограючих швейцарських хронометрів, запас ходу в годинниках від УЄФА розрахований усього на рік. Та ще й зі зворотним відліком часу. Ну, щось на кшталт знайомої за трилерами пекельної машинки, що голосно тікає. Коли всі нулі означають неминучий вибух. На момент здавання цієї статті в номер до старту Євро-2012 залишалося 357 днів і 16 годин із хвилинами. Хочеться вірити, що обнуління циферблата на цих годинниках спричинить за собою зовсім іншу ланцюгову реакцію…

Редакція DT.UA висловлює подяку УЄФА та Місцевому організаційному комітету «Євро-2012 Україна» за можливість взяти участь у міжнародному прес-турі ONE YEAR TO GO.