За найбільш стриманими підрахунками збитки, завдані Україні вторгненням окупантів з РФ, уже становили приблизно 300–600 млрд дол. США. З урахуванням втрат, понесених нами за 2014–2022 роки, РФ повинна відшкодувати Україні щонайменше 900–1200 млрд дол. Українські дипломатично-політичні інституції мають орієнтуватися не тільки на повернення територіальної цілісності, але й урахувати ці кошти як орієнтир для компенсації за завдані збитки.
Швидше за все, добровільного відшкодування коштів Росією не буде, тож санкції мають і надалі посилюватися нашими євроатлантичними партнерами, з одного боку, а з іншого — активи РФ повинні надходити до держбюджету України як репарації за завдані збитки. Крім того, в подальшому для повної компенсації необхідно разом з євроатлантичними партнерами впровадити простий і ефективний механізм — доходи від усього, що РФ продає на зовнішніх ринках (нафти, газу, золота, металів тощо), мають надходити на спецрахунок, з якого 50% перераховується Україні, а 50% — на закупівлю товарів для РФ невійськового і неподвійного призначення (обмін ресурсів на продовольство і ліки).
На жаль, не всі наші партнери в ЄС розуміють цивілізаційну війну між силами демократичного світу, свободи, людських цінностей і темного, гнітючого, ординського, диктаторського зла, яке очолює В.Путін і його маріонетки. Справжніми союзниками України в цій війні є США, Велика Британія, Польща, Канада, країни Балтії, Швеція, Чехія, Словаччина. Інші європейські країни займають недостатньо активну, а іноді й вичікувальну позицію.
Великий закордонний бізнес без стимулів політико-дипломатичних інституцій своїх країн недостатньо активно виходить із РФ. Так, 220 найбільших компаній світу або вже пішли з російського ринку, або розпочали цей процес, але ще приблизно 350 — вагаються або відмовляються. Тому українським політико-дипломатичним інституціям необхідно активно впливати на керівництво і власників цих компаній (писати листи, ініціювати акції та протести, надсилати відео злочинів РФ співробітникам цих компаній), аби пришвидшити вихід усього західного бізнесу з Росії. В Україні ці компанії також мають потрапити під публічні санкції та протести за підтримку агресії РФ проти України.
Заборона експорту авто вартістю понад 50 тис. євро до РФ або накладені арешти на активи друзів і сподвижників Путіна — це точкові неефективні санкції! Лише цілковита заборона розрахунків SWIFT із Росією, призупинення експорту та імпорту, арешт усіх активів держави-агресора та її бізнес-структур за кордоном швидко вдарять по її політичному режиму та соціально-економічному становищу. Саме такого рівня санкцій потрібно домагатися від євроатлантичних партнерів політико-дипломатичним інституціям України.
Вітчизняний ВВП може впасти на 35–50%, що є значним викликом для України. З’явилися довгострокові суттєві ризики блокування вітчизняних морських портів, і це в цілому призупинить традиційний український експорт і значно ускладнить критично важливий для соціально-економічної сфери України імпорт. Потрібні нові логістичні маршрути, пільги для бізнес-структур і компенсаційні механізми від втрат з бюджету.
З початком війни набагато підвищилися ризики виконання державного бюджету і захищених програм. Умови воєнного стану потребують перерозподілу коштів бюджету на користь передусім військово-оборонних витрат, підтримання критично важливої інфраструктури та виконання соціальних платежів державою. Нам необхідна і чимала зовнішньоекономічна підтримка партнерів (США і ЄС) з надання ліквідності в економіку України, із забезпечення критичним імпортом, з підтримки стабільності золото-валютних резервів і контрольованості інфляційно-девальваційних процесів у нашій державі. На мою думку, під час активного конфлікту щомісячно мінімальна допомога українському бюджету від країн-союзників повинна становити приблизно 5–7 млрд дол. США, з яких половина має йти на підтримку війська, оборонної промисловості та критично важливої інфраструктури.
Вітчизняні бізнес-структури отримали колосальні проблеми для свого функціонування, навіть при намаганні продовжувати свою діяльність вони стикаються із значним розбалансуванням ланцюгів постачання сировини і матеріалів, також є проблеми зі збутом продукції на території країни.
Ппопит на абсолютну більшість продукції впав і, навпаки, зріс дефіцит певних продуктів найнеобхіднішого споживання (хліба, круп, води, ліків, бензину тощо). Рівень обігових коштів значно погіршився. За даними Федерації роботодавців України, майже половина вітчизняних бізнес-структур закрилися. А в містах і селищах, де тривають активні бойові дії, економічна активність знизилася на 75%.
На решті територій України працює лише кожен другий бізнес. Це втрата 50% економічної активності в державі. Тому необхідно зробити все, щоб зберегти колективи, робочі місця, бізнес-процеси, логістичні мережі. Актуальною є проблема релокації та перезапуску під нові вимоги часу виробництв (зі специфікою у військово-промисловій сфері, експортних поставках, обробній галузі тощо).
У зв’язку з цим треба терміново створити сприятливі умови для оперативної реанімації бізнес-активності в регіонах України, де воєнні дії відсутні. Доцільним є перехід до моделі економіки, яка полягатиме у відмові від тривалих і складних процедур, зокрема податкових, митних, тендерних, та в оперативному керуванні, макроменеджменті, вирішенні в такий спосіб багатьох важливих для економіки та бізнесу питань. Враховуючи колосальний рівень підтримки України майже всіма країнами світу, необхідно активувати торгово-дипломатичні канали поставок української продукції для нових і традиційних партнерів на зовнішніх ринках, особливо це актуально для переміщених підприємств, новостворених фірм, а також компаній, що значною мірою залучають до свого виробництва переміщених осіб.
Під час війни потрібно осмислити й майбутнє України, а тому сконструювати нову актуальну цілісну, комплексну програму стратегічного рівня щодо відновлення соціально-економічного потенціалу України і повернення населення на місця постійного проживання. Як на мене, це одна з найбільш значущих для перспективи довгострокового розвитку проблем — можлива втрата Україною значної частини найбільш продуктивного людського капіталу. Потоки біженців з України за кордон тільки за три тижні війни становили вже приблизно 3 мільйони осіб, внутрішньо переміщеними є ще майже 12 мільйонів. Що швидше закінчиться війна, то швидше можна буде нормалізувати соціально-економічне середовище і повернути людський капітал. Якщо ж воєнні дії триватимуть значний період часу, то є загроза втратити людей назавжди. Тому потрібно посилювати дипломатичний і санкційно-економічний тиск, а також одночасно проводити ефективні та болючі воєнні операції проти РФ.
Комплексно ці заходи можуть допомогти швидко здобути перемогу та закінчити війну в Україні. Крім того, оперативно запущена програма відновлення житла та інфраструктури сприятиме поверненню людського капіталу в Україну. Для цього потрібні консенсус із міжнародними партнерами, їхнє дедалі активніше залучення до сфери безпеки, дипломатичних і соціально-економічних питань у цьому конфлікті, а також згуртованість державних службовців, бізнес-спільноти та населення України навколо чітких прагматичних заходів і швидкого їхнього здійснення.
Президент України правильно розширює фокус медійної активності в євроатлантичній спільноті та звертається вже не стільки до конкретних високопосадовців-політиків Заходу (вони показали себе значною мірою пасивними, а іноді й боягузами або циніками), а до парламентів, депутатів, народів демократичних країн. Такий підхід розкручує маховик допомоги Україні, він діє та примушує допомагати активніше навіть західних політиків-скептиків і політиків-боягузів, а на перспективу наступні обрані політики Заходу будуть іще більш проукраїнськими. Нам також знадобиться неабияка підтримка згуртованої євроатлантичної спільноти й після закінчення війни, при відновленні України та отриманні репарацій від агресора.
Вплив війни в Україні на її населення, майно, інфраструктуру, соціально-економічне середовище і фінанси має значний і руйнівний характер.
На сьогодні спостерігається недостатній рівень задіяних проти Росії санкцій, — це загрожує подальшою ескалацією, переростанням міжнародного воєнного конфлікту в більш масштабний, що майже однозначно призведе до міграційної кризи в Європі, до екологічних катастроф, дестабілізації світової економіки та навіть до голоду в деяких країнах світу.
Війна в Україні — це виклик світового масштабу, який має вирішуватися масштабними воєнними, санкційними і дипломатичними заходами. Півзаходи з тиском і дипломатичним вмовлянням не впливають на політичне керівництво РФ та її економіку, санкційні заходи від 2014 року — цьому підтвердження. Політико-дипломатичні інституції України повинні системно підкреслювати це і спонукати партнерів посилювати міжнародний тиск на країну-агресора і тих, хто бажає вести бізнес із нею. В іншому разі точкові санкції можуть вивести цей конфлікт на новий більш непередбачуваний рівень зі значними ризиками для всієї людської цивілізації.
Більше статей Євгенія Редзюка читайте за посиланням.