На тижні, що минає, уряд хвалився досягненнями експортерів, які аж на 28% перевищили результати торішнього першого кварталу.
А ще - підбивав чергові підсумки дерегуляції (в Doing Business потрапляють дані на 1 червня), розмірковуючи, на скільки позицій підніметься Україна в наступному рейтингу Світового банку. Паралельно експерти USAID разом з офісом бізнес-омбудсмена обговорювали, які бар'єри необхідно усунути, щоб українські експортери змогли нормально працювати.
Як же так виходить, що показники зростають, рейтинги теж, а бізнес незадоволений? Чи не забагато хочуть експортери? І чи все зробила держава для того, щоб дійсно вийти на ринки інших країн, а не просто насипати їм зерна на поріг?
У першому кварталі ц.р. обсяг українського експорту товарів і послуг становив 12,4 млрд дол., що на 2,7 млрд більше, ніж роком раніше. У структурі експорту товарів найбільшу частку становила продукція АПК і харчової промисловості (44%), металургії (23,4%), машинобудування (10,4%), а також мінеральні продукти (9,2%). Що цікаво, незважаючи на блокаду Донбасу, зростання обсягів експорту товарів демонстрували майже всі галузі економіки, за винятком деревообробної та хімічної. Щоправда, якщо аналізувати конкретні товари, то картинка менш оптимістична, бо продаємо ми виключно сировину і напівфабрикати - плоский прокат, залізну руду, соєві боби, кукурудзу, пшеницю, ячмінь. З відносно готових продуктів - хіба що соняшникова олія і цукор (див. рис. 1 на 6-й стор.).
Проте експорт товарів у країни ЄС демонструє стійку позитивну динаміку. І за підсумками першого кварталу 2017-го (відносно аналогічного періоду 2016-го) його обсяг зріс на 782,3 млн дол. (+24,5%). Окрім країн ЄС, до групи торгових партнерів, які нарощують імпорт українських товарів (див. рис. 2 на 6-й стор.), увійшли також: Індія (на 353,8 млн дол.), Росія (на 284,6 млн.), Туреччина (на 177,7 млн), Іран (на 146,2 млн), Єгипет (на 136,0 млн), США (на 125,4 млн), Ізраїль (на 106,1 млн).
Здавалося б, перемога за перемогою, але в торішньому Doing Business ми примудрилися сповзти на 115-те місце зі 190 у компоненті "міжнародна торгівля". Виходить, що всі озвучені перемоги здобуто не завдяки старанням держави, а всупереч. І що коли докласти реальних зусиль для усунення перешкод, то нас очікують набагато більш значущі досягнення на зовнішніх ринках. Експерти упевнені, що у вітчизняному законодавстві чимало пунктів, усунення яких може допомогти не лише успішним і великим експортерам, а й підприємствам, які тільки-но починають освоювати зовнішні ринки.
"Ми щодня зустрічаємося з перешкодами на шляху зовнішньої торгівлі: до кордону, на кордоні й за кордоном, - розповіла заступник бізнес-омбудсмена Тетяна Коротка.
- У нас є приклади і проблем на митниці, і проблем, пов'язаних з валютним регулюванням, і проблем, пов'язаних з ліцензуванням і квотуванням окремих товарів, і проблем, пов'язаних із санкціями в сфері зовнішньої торгівлі", - сказала Тетяна. Дивно, чому ж ні перша, ні друга, ні n-а хвилі дерегуляції не змогли усунути численних перешкод на шляху експортерів?
Перше, що обурює експортерів і експертів, - це валютні обмеження й пеня регулятора. "Припустимо, наш партнер не заплатив нам у зазначені в контракті строки. Пеня НБУ за неповернення валютної виручки нараховується. Зупинити її можна, лише подавши в міжнародний арбітраж згідно з контрактом. Тільки якщо арбітраж виграно, пеня перестає нараховуватися, зазвичай такі спори тривають місяцями, і нараховані за цей період суми можуть бути дуже значними. І таких ситуацій багато, це рядові для експортерів випадки, - розповідає експерт з питань зовнішньоекономічної діяльності USAID Ігор Снітівкер. - Насправді навіть збільшення строку повернення валютної виручки до 180 днів мало що змінить. У вас є певний товар, який ви хочете експортувати. Будь-якому дистриб'ютору в іншій країні знадобиться півроку для початку продажів вашого товару. І велика ймовірність того, що у 180 днів експортер, який бажає продавати дійсно готовий кінцевий продукт на ринках, не вкладеться".
Однак пояснити позицію Національного банку щодо валютного регулювання й вимоги обов'язкового продажу валюти можна об'єктивними і некорупційними причинами. Мотиви регулятора очевидні, і хоч би як експерти крутили носом, але граничний 180-денний строк - це вже істотна поступка. А на подальші НБУ піде не скоро - рівень золотовалютних резервів не той.
А от інші озвучені перешкоди виправдати не виходить. Український закон про регулювання зовнішньоекономічної діяльності, м'яко кажучи, застарів. Він був написаний у 1991 р. і на той момент, можливо, був прогресивним і революційним, але на сьогодні закон практично не працює.
І найприкріше, що з реально діючих норм закону залишилися тільки санкції, застосовувані до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Причин, які ці санкції запускають, - маса. Наприклад, такими повноваженнями наділена СБУ, яка може ставити під сумнів зовнішні торговельні операції. Також ініціювати санкції може фіскальна служба або Національний банк. При цьому зрозумілих підходів і логіки застосування цих санкцій до експортерів не існує.
"Коли рада бізнес-омбудсмена працювала над нашим системним звітом, пов'язаним саме з питаннями зовнішньої торгівлі, ми вирішили вивчити досвід наших партнерів у ЄС. Усе ж таки ми рухаємося у бік європейської інтеграції, і впроваджувати їхні практики логічно. Отож у країнах ЄС є тільки два види продукції, при експорті якої можуть бути застосовані санкції до продавця, - контрабанда й товари подвійного призначення. В Україні, на жаль, цей перелік значно ширший, чітких меж у нього немає. А вимоги про застосування санкцій з боку офіційних осіб часто безпідставні", - пояснила Тетяна Коротка.
Справді вичерпного переліку підстав для застосування санкцій не існує. Порядок їх призначення і зняття при цьому теж не врегульований. У результаті діяльність фірми може бути припинена в будь-який момент на термін до трьох місяців навіть без рішення суду. Нерідко за одне порушення до підприємства застосовують одразу кілька санкцій одночасно, більш того, їх вид держоргани визначають на свій розсуд.
Жодних превентивних методів законодавством не передбачено. Якщо бізнес допустив порушення, йому не дають часу на його усунення, не пояснюють, що було зроблено неправильно, навіть не повідомляють про те, що санкції буде застосовано. Це, погодьтеся, мало сприяє входженню на експортний ринок нових гравців, які часто допускають порушення не зі злого наміру, а через незнання. Звичайно, це створює чималі корупційні ризики і заважає роботі підприємств.
Одне з ключових питань розвитку експорту - це не питання фінансування. Ми для того, щоб продати товар у Європу, маємо відповідати вимогам ринку ЄС, серед яких - стабільність, прозорість, зрозумілість процедур. Поки що нічого з переліченого вище ми не можемо пообіцяти нашим партнерам, адже в будь-який момент, не чекаючи рішення суду, СБУ може призупинити нашу діяльність і навіть не повідомити про це.
Коли наші експортери заявляють про те, що є учасниками на ринках тих чи інших країн, це не зовсім коректно. Адже наш експортер усього лиш передає свій товар оператору іноземного ринку. Самих же наших експортерів операторами зовнішніх ринків назвати складно, адже до полиць у супермаркетах наша продукція не доходить, осідаючи десь на етапах виробництва й фасування.
Якщо ж український експортер хоче зайти на конкретний ринок для розвитку власної дистрибуції, наприклад, відкрити своє представництво, він наштовхнеться на цілий ряд перешкод, причому створених тут, в Україні, а не в ЄС. Насамперед ідеться про одержання ліцензій і державної реєстрації експортерів. Більш того, від експортерів досі вимагають державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що, до речі, не завжди зрозуміло нашим контрагентам за кордоном.
"Створення реєстру експортерів - це дуже правильна ідея. Такий реєстр дає змогу впорядкувати підприємства за видами продукції, аналізувати тенденції тощо. Але на практиці гарна ідея перетворилася на шкідницьку. Увійти до реєстру не корупційно дуже складно і довго, - пояснює Ігор Снітівкер. - Легальна процедура може забрати до семи місяців. Не простіше і з системами сертифікації, тому що, наприклад, українські сертифікати для продуктів харчування не приймаються більшістю іноземних, і проходити паралельну сертифікацію доводиться в приватних компаніях, що визнаються світом".
Ще парадоксальніша, за словами експерта, ситуація з міжнародними ветеринарними сертифікатами, які видаються в Україні на підставі результатів досліджень державної лабораторії. Отож результатів цього самого сертифікованого дослідження ніде не приймають і завжди перевіряють ще раз, забираючи в українських експортерів і час, і гроші. Більш того, вартість цієї перевірки часто порівнянна з прибутком від майбутніх продажів.
Процедура одержання ліцензій теж складна, заплутана й тривала. Одержати в електронному вигляді ліцензію неможливо. Перелік документів, необхідних для одержання ліцензії, на думку експертів, необґрунтовано великий, а адміністративні витрати невиправдано високі. При цьому чіткого переліку підстав для відмови у видачі ліцензії немає, що дає можливість чиновникам заробити як офіційно, так і неофіційно.
Будь-яке обмеження - це бар'єр, який не пускає на зовнішні ринки нових гравців. Звісно, великі експортери, які можуть собі дозволити значні витрати на узгодження всіх процедур, не повною мірою відчувають зарегульованість та адміністративний тиск, а от нові гравці, що бажають вийти на зовнішні ринки, зустрічаються з масою проблем і навіть консультативної допомоги від держави, як правило, не можуть одержати. За підрахунками USAID, український середній і малий бізнес при виході на зовнішні ринки через різні регуляторні й адміністративні бар'єри витрачає коштів на 30–40% більше. У результаті багатьом виробникам зовнішня торгівля просто не по кишені, хоча якість їхніх товарів давно відповідає вимогам зовнішніх ринків.
Експерти не закликають скасовувати контроль як такий, але наполягають на тому, щоб він був ризикоорієнтованим, прозорим і чітко регламентованим. А при нинішньому стані речей у сфері експортного регулювання українські компанії просто не можуть бути повноцінно представлені на зовнішніх ринках.
Створення експортної стратегії, якою пишається Міністерство економрозвитку і торгівлі, - це лише перший крок. Адже наявність самого документа бізнесу не допомагає, і без розробки регіональних і галузевих стратегій її взагалі не можна буде застосувати на практиці. У полях від Міністерства економрозвитку чекають не стратегій і візій, а цілком конкретних поправок до чинних законів, усунення бюрократичних та адміністративних бар'єрів, зниження корупційних ризиків. І почати, мабуть, варто з нової редакції закону про зовнішньоекономічну діяльність. І приймати її слід не заради додаткових пунктів у різних рейтингах, а задля підвищення ефективності роботи вітчизняного експортера і реального виходу на ринки інших країн.