Ідея адоптувати ІТ в Україні з'явилася в НБУ на початку двотисячних років. На той час багато країн, уже не тільки розвинених, а й тих, що розвиваються, запровадили цей режим і переконалися в його ефективності. Саме тоді в економічному блоці Нацбанку почали працювати над створенням базисних умов, які й дали можливість запровадити ІТ сьогодні.
У ті роки в НБУ було створено аналітично-прогнозну систему, ядром якої стала сучасна прогнозна модель. Було розроблено та реалізовано системи опитувань бізнесу та банків щодо очікувань майбутньої інфляції, економічного зростання та інших показників. Був розроблений проект інфляційного звіту, який на сьогодні став основним документом комунікації НБУ з бізнесом і суспільством, а також здійснені фундаментальні дослідження щодо оптимального рівня інфляції для економіки України та визначення основних технічних параметрів переходу до ІТ. Також було закладено основні підходи, у тому числі й модельні, для здійснення моніторингу та контролю над фінансовою стабільністю, яку згодом (як і цінову стабільність) було закріплено законодавчо в законі про НБУ.
Монетарний режим, який діяв в Україні раніше, базувався на де-факто прив'язці гривні до долара США, хоча офіційно Національний банк наголошував, що курс є керовано-плаваючим. Основною вадою такого підходу було те, що наші внутрішні ціни зростали швидше, ніж у країнах-торговельних партнерах України, здебільшого через експансійну фіскальну політику зі значними бюджетними дефіцитами. Таким чином, реальний курс гривні укріплювався, що призводило до погіршення умов зовнішньої торгівлі. Тобто доходи від експорту падали, тоді як імпорт ставав дешевшим у гривнях з відповідними випереджальними обсягами його збільшення. Дефіцит зовнішньої торгівлі зростав, що призводило до нарощування зовнішнього боргу та/або виснаження валютних резервів. Це мало і суттєві негативні наслідки для низки місцевих виробництв, які не могли конкурувати з дешевим імпортом. Як результат, Україна за останні 12 років пережила дві фінансово-економічні кризи, протягом яких економіка втратила більш як чверть ВВП (10% у 2009-му та 17% у 2014–2015 рр.). З урахуванням збитків банківської системи втрати для економіки будуть ще більшими (див. рис. 1).
Монетарне таргетування також виявилося неефективним, що і засвідчував досвід багатьох країн, як розвинених, так і тих, що розвиваються. У результаті, як правило, центробанки відмовлялися від цього підходу, ідея якого базується на наявності щільного та стабільного зв'язку між пропозицією грошей та інфляцією. Але на практиці такий зв'язок є дуже нестабільним як за амплітудою, так і за часом. Тому використовувати як проміжну ціль будь-який монетарний агрегат при відносно низьких цільових показниках для інфляції практично неможливо.
Тож саме ідея інфляційного таргетування виявилася ефективним підходом для забезпечення низької та стабільної інфляції у середньостроковому періоді.
Для розвинених країн, які використовують режим інфляційного таргетування, мейнстримом є, як правило, ігнорування тимчасових змін у цінах на продукти харчування або на паливо, які пов'язані з урожаєм або різкими змінами цін на ринку нафти. Загалом їх класифікують як шоки пропозиції. Після того, як такий шок перестає діяти, інфляція поступово має повертатися до цільових показників. Шоки пропозиції не генерують у населення та бізнесу додаткових інфляційних очікувань, коли вони надійно заякорені поблизу інфляційної цілі. Така ситуація можлива, коли до центрального банку та його монетарної політики рівень довіри є високим. І якщо центральний банк завжди виконує свої наміри, одночасно пояснюючи причини тимчасових відхилень поточної інфляції, він не мусить у відповідь на дію шоків пропозиції змінювати ставку політики (тобто змінювати вартість грошей).
Для країн, що розвиваються (як, зокрема, і для України), реалізація підходу ІТ, особливо на початковому етапі, пов'язана з додатковими труднощами (див. рис. 2, 3).
По-перше, структура нашого споживчого кошику (яка і визначає рівень інфляції) кардинально відрізняється від аналогів більш розвинених країн. У ньому дуже великою є частка продуктів харчування. Тому будь-який неврожай по окремій групі харчових продуктів може суттєво впливати на прискорення інфляції.
На продукти харчування та паливо припадає близько половини споживчого кошика, а споживча інфляція становила понад 40% на рік до офіційного запровадження Національним банком інфляційного таргетування.
По-друге, українська економіка дуже енерговитратна, і підвищення цін на паливо має не лише прямий, а й опосередкований вплив на ціни більшості товарів і послуг через зростання транспортних та інших пов'язаних з паливом витрат.
По-третє, Україна перебуває в процесі переходу до ринкових цін на комунальні послуги, тому підвищення тарифів на газ та опалення для населення також додає інфляційного тиску.
По-четверте, інфляційні очікування ще не щільно заякорені, тому підвищення цін в окремому секторі швидко переноситься на інші сектори, хоча це не завжди продиктовано зростанням витрат у цих секторах. Макроекономічні агенти очікують, що прискорення цін, викликане шоком пропозиції, може тривати й надалі. Це призводить до підвищення цін у інших сферах, а зрештою, і до збільшення зарплат. Таким чином, шок пропозиції може генерувати вже шок попиту.
Які проблеми виникають при прийнятті рішень щодо шоків для Правління НБУ?
Серйозною є проблема ідентифікації поточного чи майбутнього шоку. Чи є він шоком попиту чи шоком пропозиції, або ж комбінацією обох. Навіть сучасні економетричні модельні підходи не можуть дати чіткої відповіді, і тут дуже важлива кваліфікована експертиза й знання структури економіки та внутрішніх причинно-наслідкових зв'язків і впливів. Вирішення проблеми ідентифікації ускладнюється швидкими структурними змінами в економіці.
Тому дослідники в центральному банку намагаються вирішувати проблему ідентифікації з допомогою комбінації модельних підходів, аналізу широкого масиву статистичних даних та експертної інформації в процесі підготовки прогнозного сценарію.
При шоках пропозиції, таких як зростання цін на окремі види продовольства або палива, центральний банк, як правило, наголошує, що проінфляційні фактори лежать за межами дії монетарної політики. У таких випадках найбільш ефективною є відповідь з боку реального сектора, тобто з боку пропозиції. Національний банк повинен звертати увагу уряду на необхідність підвищити пропозицію та вдосконалити регулювання на тих ринках, де виникають дефіцити.
За 30 років свого існування ІТ трансформувалося у більш комплексний підхід, ніж просто таргетування інфляції. Гнучке ІТ, що його використовує також і НБУ, фокусує монетарну політику більшою мірою на стабілізації економічного зростання при одночасному забезпеченні цінової стабільності, ніж на фокусуванні тільки на інфляції. Саме таку ефективну політику дають можливість здійснювати перелічені нижче передумови:
- інфляційні очікування надійно заякорені поблизу інфляційної цілі, і рівень довіри до центральних банків досить високий;
- відсутність фіскального домінування, тобто така фіскальна політика, яка не має значних дефіцитів бюджету та не фінансує у великих обсягах державний борг.
Україна має коротку історію використання ІТ як основи монетарної політики. Тому першочергове завдання Національного банку - це підвищення довіри через систему комунікацій. Це допоможе надійно заякорити інфляційні очікування населення та бізнесу поблизу інфляційної цілі, дозволивши центральному банку не реагувати на тимчасові шоки пропозиції підвищенням облікової ставки. А значить, не буде додатковим гальмом для економічного зростання. Важливим також є поліпшення взаємодії НБУ та КМУ стосовно узгодження інфляційних цілей та інших аспектів макроекономічної політики в цілому. При цьому роль уряду полягає у реагуванні заходами торговельної, бюджетної політики на шоки пропозиції на товарних ринках з метою недопущення вторинних ефектів і перетворення таких шоків на шоки попиту.
ІТ базується на трьох китах: прозорості, гнучкості та підзвітності. А досконалі комунікації центрального банку допомагають тримати інфляційні очікування добре заякореними. Тоді населення формуватиме власні очікування, розуміючи, що відхилення траєкторії інфляції від цільової є тимчасовим, викликаним тим чи іншим шоком. А монетарна політика підпорядкована поверненню інфляції до цільових показників.