Пандемія COVID-19 і карантин, що був зумовлений нею, змусили багато компаній перебудувати робочі процеси, організувати віртуальні офіси. Хоча й раніше люди часто працювали та спілкувалися в онлайні, тепер це стало загальною нормою. І відразу виявилися слабкі місця і підводні камені віддаленої роботи.
Ситуація середини березня, коли для величезної кількості українських компаній та їхніх співробітників «віддаленка» стала болісним досвідом: три чверті бізнесів виявилися не готовими до несподіваного переходу в онлайн, а для людей робота з дому вилилася в постійні стреси та ризик вигоряння. Хоча спочатку все виглядало райдужно, адже дуже багато хто й раніше мріяв працювати з дому, але їм цього не дозволяли.
Україна тут зовсім не самотня: безлічі компаній різного розміру з різних країн довелося брати участь у неочікуваному експерименті з переведення співробітників на віддалену роботу. Спочатку це надихнуло, і багато хто поспішив припустити, що, коли загроза спаде, компанії можуть не захотіти повертати людей в офіси. Мовляв, пандемія призведе до серйозного зрушення — прискорить запровадження чотириденного робочого тижня. Не витрачаючи часу на роботу й спілкування з колегами, люди встигають за день зробити більше, ніж раніше. (Як виявилося, лише в теорії.)
Були й такі, хто вже пророкував голодну смерть власникам офісних площ. Доходи девелоперів бізнес-центрів справді почали падати, разом з інвестиціями в цю сферу.
Казка виявилася досить страшною
Отже, більшість компаній перейшли на віддалену роботу в березні. І вже до травня проти віддаленої роботи багато хто почав буквально бунтувати. З одного боку, самі працівники, які колись знемагали в офісах. Вони несподівано з’ясували, що вдома їм працювати доводиться значно більше, ніж в офісі.
«Я до карантину вдома працювала дві-три години на день. В основному ввечері — якісь хвости підчистити. А поки їдеш на роботу і з роботи, вдома вранці, то наданий сам собі. Тепер же в справах увесь час, поки не сплю, — скаржилася авторові цих рядків головна редакторка одного з київських видань для бізнесу. — Вранці вмикаємо комп’ютер, ще не встигнувши почистити зуби. А ввімкнула — і все, вже на роботі. Тож тепер у мене робочий день усі 12 годин».
Справді, карантин і надомна робота стерли межі між роботою й дозвіллям. Прохання підготувати ще два-три звіти, що приходять о 20.00, або доробити презентацію на вихідних перейшли з розряду понаднормових у щоденну рутину. «Працювати з дому не тільки зручно, але й цілодобово», — такий жарт пішов гуляти Інтернетом.
Про те, що кількість робочих годин при переході на дистанційну зайнятість збільшилася, говорили всі без винятку, з ким доводилось обговорювати цей перехід. Пандемія стерла межі робочого часу й робочих днів. Якщо в компаніях із західною корпоративною культурою не заведено турбувати співробітника в неробочий час або вихідні, то в українських найчастіше цієї етики просто немає.
Керівники, намагаючись налагодити ефективну віддалену роботу, звертаються до співробітників із робочих питань у будь-який час, не розуміючи, що повідомлення, які надходять і о 20.00, і о 23.00, багато хто сприймає як обов’язкові до негайного виконання. Не всі можуть сказати начальникові «ні» або «завтра», в результаті права співробітників на відпочинок порушуються.
Утім, не менш успішно «порушують» і самі працівники: в них з’явилася ілюзія, що за рахунок відмови від поїздок на роботу й назад вони можуть зробити більше. І на практиці такий підхід виливався в значні переробітки.
Та це приблизно в 30% переведених на «віддаленку» співробітників, в основному самотніх, а також не схильних до прокрастинації. У ще приблизно 60% ситуація протилежна: з дому працювати неможливо. Хто живе з батьками, стикається з тим, що в старшого покоління є установка: «Працюють — на роботі». Звідси постійні звернення: «Коли вже ти однаково вдома, не сиди весь час за своїм комп’ютером, винеси сміття/сходи в магазин/забий цвяха/розвантаж пральну машину».
Та якщо дорослим людям ще можна якось пояснити, що ти на роботі, хоча й удома, то дітям і свійським тваринам — практично неможливо. Саме тому багато хто після кількох тижнів роботи вдома почав тікати в коворкінги: там обстановка все-таки наближена до офісної.
«Наш головний урок на майбутнє — жодної дистанційної роботи. «Віддаленкою» всі наїлися в перші тижні карантину. Всі навколо хвалилися, як зросла продуктивність праці, як зручно бізнесу без великих офісів. А потім виявилося, що приріст продуктивності був тимчасовим, співробітники швидко зрозуміли, що вдома їх контролювати складніше, — розповів DT.UA гендиректор однієї з компаній оптової торгівлі. — З’ясувалося, що вдома працювати заважають дружина, діти, кішки й собаки. І через місяць люди все робили, аби лише вирватися з «дня бабака», коли професійні обов’язки й відпочинок в одному приміщенні змішалися в один тривалий робочий день, який тягнеться нескінченно. Так що після ізоляції ми всі повернулися до офісного формату. Упевнений, багато компаній із жахом згадуватимуть віддалену роботу. Працювати самостійно можуть далеко не всі співробітники, і цю цінну якість треба шукати в людях заздалегідь, ще при співбесіді».
Цікаве спостереження зробили американці. Коли міленіали й люди покоління Z виходили на ринок праці, вони вимагали гнучкості роботодавців і всім своїм виглядом демонстрували, що, на відміну від старших колег, не люблять офісного життя й роботи з дев’ятої до шостої. Тепер пандемія розставила все по своїх місцях. Опитування про роботу на «віддаленці», проведене серед 10 тисяч працюючих американців, показало: 70% представників покоління Z, понад 60% міленіалів і всього 50% бумерів поскаржилися на брак інформації про те, що відбувається на роботі, а одержати потрібну інформацію стало проблемою для 44% покоління Z, 42% міленіалів і тільки 33% бумерів. Також 65% працівників до 35 років заявили, що хочуть повернутися в офіс, серед старшого покоління таких було 58%. Молодь боїться пропустити соціальне офісне життя, оскільки ще не орієнтована на власну родину, роблять висновок дослідники.
Тотальний контроль
Друга категорія тих, хто швидко втомився від віддаленої роботи, — керівники. Для них головна проблема — складність контролювати віддалених працівників, особливо схильних до прокрастинації, які зранку улюблений серіал дивляться, а за комп’ютер добре якщо до обіду сядуть.
Невипадково ж приблизно у квітні і в Україні, і по усьому світу був буквально бум попиту на IT-рішення, що дають змогу контролювати віддалених працівників. Такі програми й інтернет-сервіси перевіряли, чи перебуває людина за комп’ютером, робили скріншоти робочого столу й віддалено вмикали веб-камеру. Однак моральні та репутаційні втрати від такого контролю виявилися занадто високими — мало кому подобається почуватися «на прив’язі». Тож працівники почали бунтувати.
Саме тому нині саме директори — серед тих, хто найактивніше виступає за повернення в офіси. Хоча альтернативою жорсткому контролю з боку роботодавця може бути постановка співробітникові чітких і зрозумілих цілей, систематизація завдань і прописаний регламент їх виконання. Так, багато часу й коштів буде витрачено на навчання, підтримку кваліфікації, — профпридатність буде систематично доопрацьовуватися, позбуватися помилок і синхронізуватися із сьогоденням.
Від хаотичного способу взаємодії доведеться перейти до стратегічного, структурного й покрокового. Можливо, знадобляться нові стандарти та регламенти для великих компаній, але, швидше за все, їх уже випробували зацікавлені у віддаленій роботі роботодавці.
Ба більше, напевно з’являться нові змісти, які змусять переглянути звичну ієрархічну форму спілкування. При віддаленій роботі образ керівника серйозно зміниться: компаніям будуть потрібні ті, кому не треба кричати, щоб їх почули. Це не «авторитарні» методи, а «авторитетні». Будуть успішні лідери, яких «виберуть» співробітники своїм бажанням або небажанням підкорятися. З відносин майже піде его. Те, що можна прокричати в офісі один на один, складно написати в електронному листі.
Однак роботодавцям у сегменті малого й середнього бізнесу, які самі спілкуються зі співробітниками, не наймаючи топ-менеджерів, буде нелегко. Іноді здається, що іншого виходу, крім як попросити, наполягти, наказати зробити роботу у позаробочий час, щоб хоч якось витягти бізнес із ями тримісячного локдауну, немає. Їх теж можна зрозуміти.
Хтось повертається, хтось — ні
У багатьох країнах компанії вже повертаються до звичайного графіка роботи. Основним головним болем для бізнесу стає не організація роботи на «віддаленці», а безпечне повернення до офісного життя. Наприклад, організувати потоки людей в офісі так, щоб забезпечити дистанціювання, впровадити варіанти графіків роботи співробітників і можливість відстежувати їхні контакти.
Та є компанії, які вирішили в офіси не повертатися. Це ті, хто досить легко перейшов на віддалену роботу та з якихось причин не стикнувся із купою перелічених вище проблем. Такі компанії розуміють, що можуть заощадити дуже багато грошей на оренді приміщень. Якщо електронний документообіг, кадрове діловодство та інші важливі процеси вже успішно автоматизовано, то є сенс залишити їх в онлайн-форматі й після карантину.
Дехто вже вирішив повернутися в офіси лише частково.
«Можу сказати точно, що ми посилюватимемо корпоративний портал і роботу через систему відеоконференцзв’язку, продовжимо роботу на «віддаленці» та змінюватимемо парадигму роботи в офісах, — сказали DT.UA в одній із бухгалтерських фірм Києва. — Плануємо перебудуватися в такий спосіб, щоб більшу частину робочого часу співробітник проводив поза офісом: удома, у коворкінгу, в будь-якому зручному для нього просторі».
Однак для періодичних зустрічей із командою, замовниками, партнерами, для проведення корпоративних заходів компаніям усе одно доводиться зберігати приміщення з переговірними кімнатами. При цьому в офісах після карантину багато хто зменшує загальну площу й адаптує простір під «гостьові» робочі місця та проведення кількох одночасних зустрічей і нарад. Загалом кімнати для переговорів стають просторішими і зручнішими. Але найчастіше доводиться зберігати й своєрідні приватні зони для тих, кому потрібен ізольований простір для зосередженої роботи.