Підвищення податків чекаємо вже цього тижня.
Минулого четверга профільний комітет парламенту погодив до розгляду за основу урядовий проєкт так званого ресурсного закону №11416-д.
У результаті маємо такі зміни до податкового законодавства:
- підвищення з 1,5 до 5% військового збору для фізосіб;
- встановлення військового збору на рівні 10% мінімальної заробітної плати для ФОП — платників єдиного податку І, ІІ та IV груп;
- встановлення військового збору на рівні 1% від доходу для ФОП — платників єдиного податку ІІІ групи;
- авансові внески мереж АЗС за кожну точку продажу.
Як бачимо, зрештою пошук додаткових грошей до бюджету буквально закінчився нічим. Усе вищеперелічене принесе цього року трохи більше 30 млрд грн, наступного — 127 млрд. Нагадаємо, що починав Мінфін цю розмову із потреби в додаткових податкових надходженнях у 125 млрд грн до кінця 2024-го і 340 млрд — на весь 2025-й.
Власне, остаточний дизайн податкових змін загалом ставить питання про їхню необхідність.
Коли наприкінці липня міністр фінансів Марченко ошелешив усіх тим, що в бюджеті утворилася дірка у 500 млрд грн, уже була купа питань.
Пів трильйона, навіть при наших нетипово великих фінансових показниках, — нічогенька сума. Минулоріч ми рівно стільки витратили на фінансування всієї медицини та освіти разом.
За постійної зовнішньої підтримки та на тлі регулярних звітів Мінфіну про «податкові перевиконання», серед року в бюджеті з’являється дірка такого розміру, що важко стриматись, аби не спитати про достатність компетентних кадрів у Міністерстві фінансів. Шок насправді був такий, що чимало як удаваних, так і цілком реальних фінансових експертів узагалі поставили під сумнів достовірність цієї цифри.
Офіційне пояснення — внутрішній перерозподіл коштів Міністерством оборони, в результаті якого на закупівлю озброєння витратили гроші, що передбачалися для забезпечення військових. Тут уже виникають питання до фінансового планування в МО, але їхній час не настав. Правда, при першому ж наближенні з’ясовується, що недолуге планування Міноборони призвело до додаткової потреби у 182 млрд грн, решта — не те щоб новий для нас дефіцит… Але і ця сума немала.
Що ж ми маємо на виході, після всіх цих алармічних заяв? План зібрати додатково 30 млрд грн, який офіційно підтриманий на податковому комітеті тим таки Мінфіном.
За таких обставин найбільший скептик повірить у теорію змови підступних «ротшельдів», які просто з вредності хочуть підвищити податки українцям.
Безумовно, це не так, і наповнюваність бюджету — запорука нашого виживання, причому не тільки під час, а й після війни. Тож, попри всі питання до менеджерських та арифметичних здібностей головних розпорядників бюджетних коштів, наївно було сподіватися, що от саме системи оподаткування війна не торкнеться. Втім, фінал податкової «реформи» неабияк розчаровує.
Те, що з часом фінансова підтримка партнерів зменшуватиметься, очевидно вже зараз, як і те, що додаткове фінансування для відновлення Україні потрібне буде роками. А значить, і рішення мало би бути на роки. Натомість Мінфін обирає протилежний підхід — приймати податкові зміни щороку «по чайній ложці». Адже вже 2025-го нам відкриється очевидне — додаткових 125 млрд грн не вистачить, щоб закрити потребу у 340 млрд, і нам знадобляться нові зміни. Щороку змінювати податкову систему — дуже погана стратегія, що точно не надихає бізнес та інвесторів, але іншої не маємо.
Небажання міністра Марченка працювати ніколи не було таким демонстративним, як зараз.
Ще більшим розчаруванням є дизайн цих податкових змін, — зрештою основний податковий тягар припаде на мікробізнес і зарплати найманих працівників. Точно не найперші засіки, у які мав би зазирнути уряд.
Ми вже писали, підвищення ставки збору з 1,5 одразу до 5% для фізичних осіб заслуговує хоч на якийсь побіжний аналіз ризиків і вигод від прийняття цього рішення, адже це дуже болюча норма для білого бізнесу. Приклад для розуміння масштабу: працівник наразі отримує на руки 14,5 тис. грн, це означає, що його оклад дорівнює 18 тис., а військовий збір у 1,5% становить 270 грн. Якщо ж ставку збору збільшити до 5%, то замість 270 ми отримаємо вже 900 грн. За кожного офіційно працевлаштованого працівника. Не позначитися на сумі «на руки» такі суттєві зміни не можуть, — витрати на оплату праці традиційно і найбільша стаття виробничих видатків, і найперша стаття економії. Тож зрештою або збільшення зарплат зупиниться, або «тінь» почне зростати, а ймовірніше, і перше, і друге разом.
Це суттєвий ризик. Ми ідемо на нього заради 30 млрд грн. При цьому уряд принципово відмовляється від альтернатив у вигляді впровадження, як і минулоріч, оподаткування надприбутків банків, яке дало б бюджету співмірні 27,3 млрд грн.
Щоб відмова виглядала більш чемною, Мінфін і НБУ пропонують «розумну альтернативу» — хай краще банки за ці надприбутки куплять в уряду ОВДП.
Розумієте, так? Замість того, щоб зібрати 27,5 млрд грн одразу напряму до бюджету, уряд просить позичити йому ці гроші під відсоток, щоб банки в результаті додатково заробили на тих своїх надприбутках, а уряд втратив, бо позики треба повертати, та ще й із відсотками. Тобто замість «плюс 27,3», нам пропонують «мінус 27,3+15%».
Звісно, НБУ така стратегія подобається. Нацбанк любить усіх, але банки — більше за всіх. Вони абсолютно справедливо пишаються стабільністю фінансової системи і так сфокусувалися на її утриманні, що під ширшим кутом уже не бачать. Хоча очевидно, що надприбутки в банківській системі воюючої країни формуються не просто так. Ми, звісно, не закликаємо до масових кредитувань під час війни — нас фінансова стабільність цілком влаштовує, але коли вже так вдало склалися обставини для банківського сектору, то чому б йому не підтримати економіку напряму — через бюджет? На жаль, так не буде.
Мінфін цей варіант не влаштовує, бо він дуже хотів би продати якомога більше ОВДП, а попит на них не зростає, хай йому грець.
Якщо план із залучень на внутрішньому ринку провалити, небажання міністра Марченка працювати кидатиметься у вічі ще більше.
З моменту, як підтримка нашого фінансового життя-буття стала головним болем союзників, у Мінфіна, м’яко кажучи, небагато завдань — планування, з яким усе традиційно складно (але ж війна), і залучення грошей на внутрішньому ринку, з яким не краще і війна тут ні до чого. Розслабилися настільки, що привабливістю ОВДП опікується НБУ, причому із таким завзяттям, наче йому нових функцій додали. Насправді, ні. Але регулятор вочевидь розуміє, що якщо не закрити дефіциту внутрішніми запозиченнями, доведеться закривати емісією.
Дуже благородно, але все ж хотілося б, аби кожен робив свою роботу. Бо не так давно ми з усіх прасок чули, що держава не має права втручатися у роботу банків, що змушувати їх купувати ОВДП — це ганебна практика, що взагалі держбанки мають скорочувати обсяги ОВДП у своїх балансах. От і маємо. Банки, що зрозуміло, не опиратимуться, — зрештою, вони ж у плюсі. Принаймні в короткостроковій перспективі.
Отже, всі задоволені, окрім пересічних платників податків, але грець із ними.
Однак прямо і в лоба, погодьтеся, говорити таке якось соромно. Тому розігрується козир — МВФ проти. Як інакше, це ж різка зміна правил оподаткування посеред року, що суперечить найкращим практикам.
Та невже? А для всіх інших платників податків це не різка зміна з прямим порушенням Податкового кодексу? А торік, коли банки, не мекнувши, сплатили податок на надприбуток, це не суперечило найкращим практикам?
Є підозри, що МВФ у цьому випадку, як і в багатьох інших, просто використовують як опудало (та скільки можна). Бо, тільки нікому не кажіть, не так уже й Фонду важливо, з якого джерела ми закриємо 30 мільярдів із 125, їх значно більше цікавитиме, де ми візьмемо решту.
Нас, до речі, теж це мало б цікавити.
Підвищення оподаткування зарплат — це ризик в умовах невизначеності, зростаючих видатків через перебої з електрикою, недоступності кредитних ресурсів, суттєвого посилення тиску на бізнес із боку силовиків. Ну ви знаєте, якщо корову тільки доїти, вона довго не живе. Результати проведеного ZN.UA опитування підтверджують: пересічний українець живе «м’яко кажучи» скромно, навіть якщо здається, що в столиці начебто нічого й не змінилося.
При цьому за перше півріччя 2024-го надходження до загального фонду держбюджету від податку на прибуток підприємств були в два рази вищими, ніж у першому півріччі 2023 року, від ПДФО — на 21% більше, ніж торік, від «імпортного ПДВ» — на 38,5%, від «внутрішнього ПДВ» — на 49,6%. Два перші податки — кошти, сплачені бізнесом, два другі — людьми. Нічогенько, як для третього року повномасштабної війни.
Влада впевнена, що це джерело не зміліє, якщо продовжувати з нього черпати?
Невже недостатньо було сигналів, у тому числі від наших партнерів, що час шукати фінансові резерви на «темному боці сили». У корупційній ренті, наприклад, трусонувши як тіньовиків, так і силовиків, які їх покривають. Десятки мільярдів проходять повз державну скарбницю завдяки офшорним схемам, зловживанням на митниці, «сірим» і «чорним» ринкам. Масштаби «тіні», описуваної ZN.UA роками, наразі очевидні багатьом. Згадайте, що радили урядові посол США в Україні Бріджит Брінк і спецпредставниця Пенні Пріцкер, коли ця затія з підвищенням податків заради латання дірок лише починалася: зосередитися передусім не на підвищенні податків, а на доходах, яких Україна не отримує, хоча мала б отримати сьогодні. На жаль, притомного пояснення, чому український уряд проігнорував цю пораду, не існує.
На додачу в уряду досі немає базового розуміння, що потрібні порядок, планування та передбачувана політика у держфінансах, від Мінфіну до розпорядників. Наші фінансові проблеми поглиблюватимуться в тому числі через чиновницьке нехлюйство.
Ми вже у великій біді, бо за потреби у 125 млрд грн знаходимо лише 30 млрд і ще й торгуємося, хто їх має платити. Нагадаю, наступного року нам знадобиться щонайменше втричі більша сума.