Рекомендація Єврокомісії Європейській Раді розпочати переговори про вступ України до Європейського Союзу не просто крок — стрибок України до Європи. У кулуарах Єврокомісії із неабиякою впевненістю говорять і про позитивність майбутнього грудневого рішення Європейської Ради , і про успішне виконання Україною незакритих питань до березня 2024-го, і про початок скринінгу імплементації законодавства негайно після рішення РЄ, нехтуючи звичною процедурою. Хай не засліпить нас цей оптимізм. Зворотний бік є в кожної медалі.
Було б непогано, якби нашу готовність до членства в ЄС аналізували не лише у Брюсселі, а й у Києві.
Звіт Єврокомісії — це докладний аналіз у півтори сотні сторінок. Крім іншого, у ньому міститься і чималий перелік завдань, які має виконати Україна.
Так, економічний блок включає стандартні «вічні» плани — від прозорості держфінансів і підтримки макростабільності до зменшення регуляторно-адміністративного тягаря на бізнес і вирішення структурних проблем ринку праці, зокрема зниження тіньової зайнятості. Втім, у звіті є й конкретні завдання до виконання, причому на найближчий рік.
Перелік не вичерпний, це лише основні пункти з економічного блоку перетворень:
- підготуватися до повернення режиму гнучкого курсоутворення, таргетування інфляції та середньострокового бюджетного планування;
- привести у відповідність до норм ЄС законодавство про держзакупівлі (у тому числі звести до мінімуму винятки із законів про держзакупівлі), концесії та державно-приватне партнерство;
- продовжити гармонізацію зі європейськими нормами законодавства щодо технічного регулювання, стандартизації, оцінки відповідності, метрології, акредитації та ринкового нагляду;
- вдосконалити систему захисту прав інтелектуальної власності та адаптувати до європейського законодавство про авторське право, право промислової власності та комерційну таємницю;
- гармонізувати із європейським законодавство про конкуренцію та державну допомогу;
- розпочати підготовку до приєднання до Європейської мережі служб зайнятості, продовжити процес взаємного визнання професійних кваліфікацій та укласти додаткові угоди про координацію соціального забезпечення з державами — членами ЄС;
- привести у відповідність до європейського законодавства вимоги до транскордонних операцій і до розкриття інформації про компанії та іноземні філії;
- впровадити автоматичний обмін податковою інформацією з ЄС, продовжити впровадження норм Директиви щодо боротьби з ухиленням від оподаткування та гармонізувати зі європейським податкове законодавство в частині ПДВ та акцизів;
- привести у відповідність до принципів Міжнародної організації комісій з цінних паперів повноваження НКЦПФР;
- узгодити із європейськими регулювання банківського та страхового секторів і ринків цінних паперів, інвестиційних фондів та інвестиційних послуг.
Це дійсно потрібні Україні зміни, яких ми, без перебільшення, чекаємо роками. І дуже добре, що хоча б перспектива вступу до Союзу каталізує ці процеси.
Однак це навряд підготує нас до членства на рівних правах і мінімізує наші майбутні втрати від входження до ЄС. Так, саме втрати і ми маємо тверезо їх оцінювати, якщо хочемо отримати від інтеграції максимум переваг, а не просто радіти тому, що нас на правах чотириюрідної внучатої племінниці прийняли у європейській родині.
Україна насправді вже близька до ЄС як ніколи. Частка Євросоюзу в українському експорті на сьогодні становить 62,5%, а частка ЄС у нашому імпорті — 47,3%. Для порівняння, у Польщі, яка є членом ЄС із 2004 року, частка експорту до країн Союзу наразі становить 73%, а імпорту з країн ЄС — 67%. Дуже близько в цифрах, але це дуже різний експорт/імпорт за структурою. Бо основні експортні статті поляків — це автомобілі та їхні запчастини, електричне обладнання, готові промислові вироби та готові харчові продукти. А їхній основний імпорт — авто, інший транспорт, нафта, телекомунікаційне обладнання та медикаменти. Значно збалансованіше, ніж у нас, коли ми туди здебільшого продаємо агросировину, а там купуємо все, що потребує бодай якоїсь переробки. І тут немає третього варіанта, ти або сировинна база, або повноправний член.
Бути базою важко хоча б тому, що приплив валюти від продажу товарів хронічно відставатиме від витрат тієї ж валюти на купівлю технологічного імпорту, що є одним із основних макроекономічних ризиків. А технологічні бізнеси хронічно тікатимуть у країни, де трансфер технологій, ні, не швидший, а просто є. Разом із науковою базою та R&D. Разом із інвесторами та ринками капіталів.
Поїдуть з України і люди. Майже 2,5 мільйона поляків поїхали до інших європейських країн після приєднання Польщі до ЄС у 2004 році. Повертатися додому вони почали лише 2019-го, коли різниця оплати праці у Польщі та середньої оплати в інших країнах Союзу нарешті стала меншою за 30%. Тобто ми зможемо перестати хвилюватися через трудову міграцію, коли середня зарплата у нас буде близько 60 тисяч гривень.
Наша фінансова залежність лише підсилює нашу роль внучатої племінниці у ЄС.
З третього кварталу цього року ЄС став найбільшим донором України: Європейська комісія і Рада ухвалили виділення 77 млрд євро, уряди країн — членів ЄС — 47 млрд, Європейський фонд миру — 5,6 млрд євро, Європейський інвестбанк — 2,3 млрд євро. Крім цього, у червні 2023-го Єврокомісія оголосила про створення Ukraine Facility — фонду у 50 млрд євро, що покриватиме короткострокові потреби України впродовж найближчих чотирьох років. Та що ж поганого у фінансовій підтримці, чи не заради доступу до європейських фондів ми це все затівали? Безумовно, але якщо ти реципієнт, а не донор, твого голосу у європейському хорі навіть не почують. А він нам знадобиться, хоча б коли країни ЄС вкотре блокуватимуть доступ наших виробників на свої ринки. Але що ми наразі робимо задля своєї фінансової незалежності? Виконання рекомендацій ЄС корисне і важливе, але вони точно не про зміну економічної моделі.
Вчитайтесь уважно в слова Урсули фон дер Ляєн: «…Для самого Європейського Союзу переваги також вражаючі. Розширення нашого єдиного ринку приносить економію масштабу для нашого бізнесу. Збільшується наша конкурентоспроможність і, отже, сила нашого єдиного ринку. Наша історія розширення була безпрецедентною історією економічного успіху. Якщо ви подивитеся на глобальну привабливість ЄС, то його розширення також збільшило наш вплив як торгового партнера...».
Усе правильно, вигоди ЄС від розширення на ринок величезної України очевидні: ще більше ринків збуту готових товарів в обмін на сировину, ще більше місця для виробництв і доступ до дешевої робочої сили, ще одне джерело омолодження старіючих ринків праці західноєвропейських країн.
Саме тому підготовка до вступу — це не про три пункти, які ми маємо виконати до березня 2024-го, і навіть не про сто три пункти на майбутнє, що містяться у Звіті Єврокомісії.
Ми маємо готуватися за власним планом, який значно ширший і значно важчий для виконання, ніж прийняття закону про лобізм чи змін в антикорупційному законодавстві. Адже наша частка вигод від вступу до ЄС напряму залежатиме від того, якою на той момент буде наша економіка та в якому напрямку розвиватиметься.
А якщо ми не готуватимемось, то ще й програємо в перспективі. Попри загальне уявлення про неймовірні економічні переваги, які дає країні членство, в деталях усе не так просто і не завжди про переваги.
Спільний ринок — це постійна боротьба за місце на ньому. Прозорі кордони — це хронічна міграція освіченої молоді до багатших країн. Спільна валюта — надзвичайний ризик і хронічна залежність монетарної політики від загальної температури у євросоюзівській лікарні. Зближення бізнес-середовищ — нескінченна конкуренція із країнами-сусідами у податкових та адміністративних регуляціях. У такому висококонкурентному середовищі з'їдять не вдавившись навіть Україну зразка 2021 року, що вже казати про Україну сьогоднішню. Не тому, що ЄС поганий, а ми хороші, просто ЄС сильний, а ми слабкі. Настільки, що буквально ризикуємо розчинитися у цьому Союзі.
Тож, окрім плану робіт, який нам окреслили європейські колеги, ми повинні мати власний план, щонайменше вдесятеро більший і складніший. Це питання виживання, без перебільшень. Сподіваюсь, у нас цей план є.