Одного разу Наполеон наказав доповісти про причини здачі важливої фортеці. «Ваша величносте, для цього було шість причин, — сказав генерал. — По-перше, закінчився порох…». «Досить», — перебив його Наполеон. Якщо не було пороху, інші причини вже не мали значення.
На розвиток ринкової економіки впливає багато чинників. Але ключове значення має захищеність прав власності. Підприємці вкладають гроші, якщо упевнені, що зможуть працювати без перешкод, а їхнього майна не відберуть рекетири, корумповані чиновники, недобросовісні конкуренти. Наявність пороху не завжди дає змогу виграти битву. Але його відсутність робить поразку неминучою. Країна, де власність добре захищена, не обов'язково процвітатиме. Але країна, в якій надійного захисту прав власності немає, ніколи не досягне успіху. Гроші виводитимуть за кордон, у найліпшому разі вкладатимуть у нерухомість або в торговельні, фінансові операції, звідки за потреби їх можна швидко вилучити. Про інноваційний розвиток можна забути.
На мій погляд, найкраще висвітлив цю проблему перуанський учений Ернандо де Сото, книжку якого «Загадка капіталу» перекладено багатьма мовами світу. «Чому капіталізм тріумфує на Заході й зазнає поразки в іншому світі?» — ставить запитання де Сото. Щоб відповісти на нього, він аналізує історію країн Західної Європи та США в XVIII — на початку ХIХ століття. Де Сото переконливо показує, що минуле цих держав дуже нагадує нинішній день багатьох країн, що розвиваються, і колишніх соціалістичних: убогість, розквіт чорних ринків, засилля мафіозних організацій, кричуща неповага до закону. Жорстка державна регламентація підприємницької діяльності призвела до розквіту тіньової економіки. Але замість того, щоб скорегувати закони, влада посилювала покарання за їхнє невиконання. Усього за одне десятиліття XVIII сторіччя понад 16 тисяч контрабандистів і нелегальних виробників стратили у Франції за законом, який забороняв виробляти або імпортувати набивні ситці. Ще більше людей відправили на каторгу або покарали іншими способами.
Однак у результаті уряд був змушений відступити, скасувати багато обмежень, створити надійну систему реєстрації та захисту прав власності. Для мільйонів людей відкрився доступ до легальної підприємницької діяльності, до володіння законною власністю. Капіталізм із закритого клубу для багатих перетворився на основу масової культури. Це привело до суттєвого прискорення економічного розвитку, ослаблення соціальних конфліктів. Оскільки закони були пристосовані до потреб людей, зросла й повага до закону.
Інша ситуація склалася в інших частинах світу. Приміром, у Латинській Америці кілька разів намагалися здійснити ринкові реформи. І щоразу після початкового періоду загального захвату латиноамериканці відверталися від капіталізму та ринкової економіки. Де Сото переконливо обґрунтовує, що найважливішою причиною є зовсім не культурні відмінності з Європою, США або відсутність підприємницьких талантів, а неприступний вал правил і законів, що відрізає основну масу населення від легальних форм економічної діяльності.
Щоб зареєструвати швейну майстерню в Лімі в 1990-х роках треба було витратити 289 днів. Щоб одержати дозвіл на будівництво приватного житлового будинку на землі, яка належить державі, було потрібно сім років. В інших країнах ситуація була часом ще гіршою. Результати добре нам відомі: якщо закони заважають працювати, люди в обхід їх роблять усе по-своєму. 85% нових робочих місць у країнах Латинської Америки виникали за межами легальної економіки, переважну частину будинків зводили без дозволів. Але нині ситуація в низці країн поліпшилася завдяки реформам, які багато в чому опиралися на ідеї де Сото.
Альянс прав власності щорічно публікує Міжнародний індекс прав власності. Його розраховують на основі показників, що характеризують верховенство права, рівень корупції, політичну стабільність, ступінь захисту прав власності. 2022 року Україна посіла в цьому рейтингу 105-те місце з 129 країн.
Всесвітній економічний форум востаннє опублікував Звіт про глобальну конкурентоспроможність 2019 року. Документ містив матеріали щодо 141 країни. Один із показників, на основі яких розраховувався Індекс глобальної конкурентоспроможності ВЕФ, — захищеність прав власності. За цим показником Україна посідала 128-ме місце.
У 2020 році Світовий банк припинив публікувати рейтинг Doing Business. Але деякі дані, що містяться в ньому, важливі для розуміння розглянутої нами проблеми.
Один із тематичних напрямів рейтингу — урегулювання неплатоспроможності. У ньому узагальнено дані про час, вартість і результати стягнення заборгованості в процесі банкрутства. 2020 року Україна посідала в рейтингу за цим напрямом 146-те місце серед 190 країн. Причини цього відображено в наведеній таблиці.
Як бачимо, в Україні кредиторові потрібно майже три роки для стягнення заборгованості при банкрутстві, й він витрачав на це значні кошти. При цьому він одержував у середньому 9% від суми боргу. Лише в трьох країнах світу коефіцієнт повернення коштів нижчий. Навіть в інших постсоціалістичних державах картина інша. У Грузії та Казахстані кредитори одержували в середньому 40% боргу, Польщі — 61%. Терміни й витрати також були меншими, ніж в Україні.
Утім, одержати 9% боргу в наших реаліях не гірший варіант. Як правило, банкрут не тільки нічого не втрачає, а й опиняється у виграші. Так сталося, зокрема, з власниками багатьох банків, що збанкротували в 2014–2017 роках. Із них було виведено величезні кошти, а збитки покривала держава. На порятунок банківської системи й компенсацію вкладникам збанкрутілих банків вона витратила в 2008–2017 роках 326 млрд грн.
Подібне відбувалося й раніше. Згадаймо банк «Україна», банкрутство більшості кредитних союзів 2008 року. Але злочинців та їхніх поплічників не покарали, що створило передумови для масштабніших афер. Своєю чергою безкарність осіб, що організували «банкопад», неминуче призведе до подібних злочинів у майбутньому. Слід враховувати таке: те, що в розвинених країнах кредиторам при банкрутстві відшкодовують більшу частину боргу, є передусім результатом ефективної діяльності правоохоронної системи.
Маргарет Тетчер писала, що книжка де Сото «Загадка капіталу» має стати обов'язковим читанням для всіх, хто відповідає за багатство народів. Однак Тетчер нам не указ. Захист прав власності ніколи не був пріоритетом нинішньої влади. Замість системного вирішення наявних проблем — реформування судової, правоохоронної систем, вона пропонувала інвестиційних няньок, пільги для індустріальних парків. Водночас умови легальної підприємницької діяльності залишилися несприятливими.
Російська агресія призвела до загибелі тисяч людей, спричинила величезні руйнування. Навіть після перемоги у війні доведеться розв’язувати найскладніші проблеми, серед яких відновлення зруйнованих підприємств, житлових будинків, об'єктів інфраструктури. Без масштабних іноземних інвестицій зробити це буде неможливо. Останніми роками у світі відбуваються зміни, що полегшують залучення інвесторів в Україну. Небезпека війни в Азії внаслідок агресивної політики Китаю, зростання вартості морських перевезень призвели до того, що європейські виробники хочуть перенести виробничі потужності ближче до ЄС. Але ці фірми прийдуть у нашу країну лише після кардинальної зміни бізнес-середовища. Цього наразі не відбувається. Деякі заходи здійснюються лише під тиском західних партнерів. Не змінився й стиль роботи правоохоронних органів.
На конференції в Лугано представили План відновлення України. У ньому намічено 850 проєктів, на реалізацію яких потрібно близько 750 млрд дол. Але наші західні партнери не такі легковірні, як Буратіно, якого переконали, що в Країні Дурнів його гроші примножаться. Вони виділять значні суми лише в тому разі, якщо будуть впевнені, що Україна зможе ефективно використовувати ці гроші. Не варто забувати й того, що за кордоном перебувають понад 100 млрд дол., що належать громадянам України.
Непорушна й безумовна гарантія прав власності — ключ до піднесення економіки й соціального прогресу. У наших умовах це ще й питання виживання.