Ще ніколи тема публічних закупівель не перебувала в епіцентрі такої кількості скандалів, як упродовж кількох останніх місяців. Причому роздратування в суспільстві викликає не так корупція чи порушення в закупівлях (хоча і це також), як необґрунтованість потреб.
Ми бачимо, як закупівлі, на які ще два роки тому ніхто не звернув би уваги, — що зрештою поганого в новій бруківці, будівництві стадіону, ремонті театру чи навіть дорогій овочерізці для шкільної їдальні, якщо там немає корупції, — зараз викликають шквал емоцій, сотні публікацій у медіа та соцмережах і навіть стають причинами акцій протесту. І причина цього зрозуміла: як можна витрачати кошти платників податків на «це», коли наша армія досі не забезпечена, коли ми щодня бачимо від друзів і знайомих десятки волонтерських зборів на дрони, авто та такмед.
Тож моніторинг тендерів на Prozorro для багатьох активних громадян і журналістів став щоденним ритуалом і способом боротьби із марнотратством. І можна сказати, що досить ефективним, — десятки новин про скасовані в результаті розголосу тендери є хорошим тому підтвердженням.
Тут дуже легко впасти в крайнощі, вимагаючи скасовувати геть усі закупівлі, які жодним чином не стосуються забезпечення армії, лікування поранених чи ремонтів критичної інфраструктури. Поставити економіку на військові рейки в наших умовах — це аж ніяк не побудувати воєнний комунізм із планом і держзамовленнями. Нам потрібна справна ринкова економіка, і ринок публічних закупівель є важливим стимулом для українських виробників, для малого та середнього бізнесу. За останній рік у тендерах на Prozorro взяли участь 11 тисяч підприємців, а сума підписаних контрактів перевищує 500 млрд грн.
Утім, те, наскільки активно суспільство включилося сьогодні у моніторинг публічних закупівель, обов`язково виллється у більшу осмисленість та ефективність держтендерів. Бо ж на Prozorro «всі бачать все». Я певна, що вже зараз для багатьох замовників оголошення будь-якого тендеру на Prozorro супроводжується чи то більшими, чи то меншими, але сумнівами, а іноді й муками сумління.
І так само це змусило всіх подивитися на процес закупівель трошки ширше, ніж від оголошення тендеру до підписання контракту. Адже всьому цьому передує визначення потреби. Що потрібно закупити? Чому саме це і чому саме за стільки?
Усе це дуже здорові тенденції, які нам, як Міністерству економіки, важливо закріпити.
Тож зараз ми рухаємося до того, щоб поступово запроваджувати механізм обґрунтування в публічних закупівлях.
Перший крок — обов`язок для замовників обґрунтовувати незастосування Prozorro. І він уже діє. Відтак, із самої електронної системи має стати зрозуміло, якою підставою керувався замовник для укладання прямого договору і наскільки це пояснення аргументоване.
Другий крок — обов`язкове обґрунтування самої потреби в закупівлі. Адже всі ми знаємо, що іноді можна провести закупівлю без жодного формального порушення, але при цьому «злити» мільйони гривень на товари, роботи чи послуги, які не несуть нікому жодної користі і є лише освоєнням бюджету.
Обов’язкове обґрунтування має спонукати організації більш свідомо ставитися до закупівельної роботи. Оголошення закупівлі, яка не передбачає реального та добре аргументованого пояснення, стане більш ризикованою справою. І навпаки, багато замовників зможуть уберегтися від скандалів, коли викладатимуть обґрунтування своїх закупівель одразу при їхньому оголошенні, а не будуть змушені виправдовуватися постфактум.
Знову ж таки, ми свідомі того, що ця ініціатива наштовхнеться на критику — передусім з боку замовників, для яких публікація обґрунтувань стане додатковим навантаженням. Крім того, виникає ризик того, що замовники можуть публікувати замість обґрунтувань відписки на кшталт «відповідно до рішення керівника», які не повідомлять громадськості будь-якої цінної інформації (хоча насправді це теж багато що скаже про наміри замовника). Подібна доля спіткала норму про публікацію обґрунтування очікуваної вартості закупівель, яку ініціювала Держаудитслужба.
Саме тому обов’язкове обґрунтування потреби в закупівлях ми плануємо спершу відпілотувати саме на прямих договорах. І паралельно розробляємо з Київською школою економіки чітку методологію: яку саме інформацію має опублікувати замовник у Prozorro, аби обґрунтувати свою закупівлю та її очікувану вартість. Адже насправді ще до публікації тендеру будь-яка закупівля має обґрунтовуватися всередині самої організації. І все, що ми пропонуємо, — це аби така інформація стала доступною всім у системі Prozorro.
У будь-якому разі еволюційного поступу до більш осмислених і раціональних закупівель, який ми переживаємо в Україні та до якого активно підштовхує нашу державу громадянське суспільство, я переконана, вже не спинити.