Україна перебуває на порозі значних змін у війні: перемога Дональда Трампа на виборах у США та складна ситуація на фронті породжують серйозні очікування щодо припинення бойових дій і перемир’я, а можливо, і мирної угоди. Однак будь-яке перемир'я, встановлене уздовж лінії зіткнення, якщо воно супроводжуватиметься втратою перспектив євроатлантичного майбутнього, матиме серйозні негативні політичні наслідки для країни. Єдиним дієвим компенсатором у такій ситуації може стати лише прискорена, бустерна, інтеграція України до Європейського Союзу. ЄС разом із ключовими євроатлантичними союзниками — США та Великою Британією, не має права повторити помилку 2013 року і втратити Україну.
Перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США приносить Україні нові невизначеності й ризики, водночас відкриваючи можливість зупинити найкровопролитнішу війну в Європі після Другої світової. Цей момент потребує виваженого та стратегічного мислення, щоб забезпечити не лише припинення війни, а й створення фундаменту для тривалого миру та стабільності в регіоні.
Для України завершення війни є життєвою необхідністю. Понад мільйон мобілізованих українців прагнуть повернутися до мирного життя, відновити свої домівки та возз’єднатися із сім’ями. Війна змусила мільйони людей залишити свої оселі й завдала руйнівного удару по економіці та інфраструктурі країни.
Однак просте перемир’я, навіть із певними гарантіями безпеки, ризикує бути сприйнятим в українському суспільстві як поразка, особливо тими, хто найбільше постраждав від нападу Росії. Військові та сім’ї загиблих можуть розглядати це як зраду національних інтересів. Навіть багатомільярдні програми відновлення, які буде розпочато у разі припинення вогню (а їхній обсяг досі залишається відкритим питанням), не компенсують відчуття спустошеності та програшу.
Ці настрої матимуть вагомий вплив на політичну ситуацію в країні: реваншистські погляди та політична нестабільність можуть серйозно підірвати крихке відновлення України, постійно занурюючи її в стан політичної турбулентності. Щоб уникнути таких наслідків, українці повинні отримати щось символічно значуще, але водночас критично важливе для національного духу. Це має стати своєрідною компенсацією за величезні людські втрати, яких завдала війна, а також за територіальні втрати, які можуть бути зафіксовані в результаті переговорного процесу.
Мир має супроводжуватися трансформаційним кроком уперед. Для України таким кроком може бути лише одне — прискорений і успішний шлях до членства в ЄС. Ключовим тут є слово «прискорений».
Членство в ЄС стане для України справжнім цивілізаційним проривом, що передбачатиме не лише економічні вигоди, але й повну інтеграцію в цінності та інституції європейського цивілізаційного простору. Воно стане запобіжником від політичного регресу та сприятиме гармонізації України з країнами, які успішно подолали тінь авторитаризму. Процес інтеграції зміцнить відданість України демократичним принципам, верховенству права та ринковим реформам.
Україна вже досягла значного прогресу на шляху євроінтеграції. З моменту підписання Угоди про асоціацію та Зони вільної торгівлі (ЗВТ) з ЄС у 2014 році країна імплементувала близько 70% європейського законодавства, що є вагомим досягненням. 2022 року наша країна отримала статус кандидата на членство в ЄС. Із початком війни та рішенням ЄС надати Україні повний «фритрейд» у вигляді автономних торговельних преференцій країна вже третій рік поспіль функціонує як повноцінний учасник спільного європейського ринку.
Тепер вирішальними є забезпечення політичної волі всередині країни та мобілізація міжнародної підтримки, аби прискорити фінальні етапи інтеграції.
Для цього європейські лідери мають ухвалити, напевно, політично найсміливіше за часів існування ЄС і надзвичайно важливе рішення — забезпечити вступ України до ЄС у рекордні строки, протягом одного-двох років. Така прискорена, бустерна, інтеграція (назвем її Eurofasttrack) може здаватися утопічною, але насправді простір для маневру існує. Процес інтеграції України може бути реалізований із певними умовами: виконання окремих зобов’язань у різних напрямах і галузях може бути відтерміновано, але країна водночас стане повноправним членом ЄС.
Подібне рішення, хоча й у значно менших масштабах і, звичайно, за інших геополітичних умов, свого часу було ухвалено в Брюсселі. Болгарія та Румунія приєдналися до ЄС 2007 року після переговорів, що розпочалися 2000-го. Їхній вступ тривав понад шість років і відбувся на умовах так званого conditionality membership. Шлях до ЄС супроводжувався низкою обмежень: зокрема, обидві країни не були включені до Шенгенської зони через невиконання всіх критеріїв щодо забезпечення безпеки кордонів і боротьби з корупцією і лише з 1 січня 2025 року стануть повноправними її учасниками.
Попри ці обмеження, Болгарія та Румунія стали повноцінними членами ЄС, зберігаючи свою належність до європейської орбіти. Це дало їм можливість отримати значну фінансову підтримку, доступ до єдиного європейського ринку та інтеграцію в політичні процеси Союзу. Аналіз політичного розвитку цих країн після вступу до ЄС свідчить про те, що переважно владу утримували проєвропейські партії. У Болгарії основними політичними гравцями залишалися сили, які підтримували інтеграцію до ЄС, хоча проросійські партії періодично здобували помітну підтримку виборців. У Румунії більшість парламентських виборів вигравали проєвропейські сили, які просували реформаторський курс і зміцнювали зв’язки з ЄС.
Таким чином, членство в ЄС стало для обох країн стабілізуючим фактором навіть за наявності внутрішніх політичних викликів і допомогло їм залишатися частиною великої Європи.
За останні кілька місяців я провів десятки зустрічей із європейськими політиками та чиновниками і не відчув суттєвого опору ідеї єврофасттреку. Навпаки, всі сторони розуміють, що саме зараз закладається фундамент, який може забезпечити стабільність України в рамках майбутньої мирної угоди. Це усвідомлення є потужним сигналом для міжнародної спільноти: підтримка України має залишатися беззаперечним пріоритетом
Під час моєї розмови два тижні тому з президентом Польщі Анджеєм Дудою на щорічній зустрічі керівників європейських організацій роботодавців Business Europe, наглядачем якої є Федерація роботодавців України, я наголосив, що Європейський Союз і його ключові лідери — Франція, Німеччина, Італія та Польща — не повинні повторити помилку, якої, на мою думку, припустилися у 2011–2013 роках.
2011 року ЄС та Україна узгодили текст Угоди про асоціацію. Проте Брюссель протягом півтора року відкладав її підписання, висуваючи політичну умову для тодішнього президента України Віктора Януковича — звільнення лідерки опозиції Юлії Тимошенко з ув’язнення. У результаті він її так і не звільнив, а коли ЄС уже був готовий підписувати угоду на саміті у Вільнюсі в листопаді 2013 року, Росія використала цю паузу для здійснення економічного та політичного тиску на Україну й переграла Стару Європу. Ми добре пам’ятаємо, що відбувалося далі.
Звісно, напряму порівнювати ту ситуацію із сьогоднішньою не зовсім коректно. Проте уроки 2013 року яскраво демонструють, наскільки навіть кількамісячна затримка може мати вирішальний вплив на перебіг подій. Це підкреслює необхідність для західних союзників України діяти рішуче, стратегічно і без зволікань. І тут украй важливо не звалитися в безкінечне затягування переговорного процесу на роки і загравання з електоратом. Деякі країни, такі як Польща чи Франція, можуть висувати додаткові вимоги або наполягати на преференціях, наприклад у сільськогосподарському секторі, ставлячи інтереси своїх фермерів на одну дошку з успіхом євроінтеграції України.
Однак за всієї поваги до тих же європейських фермерів це не просто питання національних інтересів окремих країн, а один із ключових геополітичних викликів сучасності, від розв'язання якого залежить стабільність усього континенту. Західні партнери мають усвідомлювати, що швидка та успішна інтеграція України до ЄС є стратегічно важливим кроком для забезпечення довгострокової безпеки і процвітання Європи.
Єврофасттрек — це не просто політичний вибір, а стратегічна необхідність. Для українців він символізує надію та відчуття справедливості за жертви, принесені з часів Революції Гідності. Це стане логічним завершенням багаторічної боротьби за європейську мрію, яка завжди була значно масштабнішою, ніж прагнення членства в НАТО.
Для Європи та США це унікальний шанс закріпити Україну в західному демократичному просторі, значно знизити ризик майбутніх конфліктів і забезпечити довгострокову стабільність у Східній Європі. Крім того, це допоможе уникнути ідеологічного розвороту, подібного до того, який зараз спостерігається в Грузії та навіть частково в Молдові. Єврофасттрек — це не лише про Україну, це про зміцнення всього європейського проєкту.
Сполучені Штати під керівництвом нової адміністрації мають унікальну можливість стати ключовим рушієм успішної інтеграції України до ЄС. Використовуючи свій вплив і міцні зв’язки з європейськими державами, які можуть створювати бар’єри для єврофасттреку, такими як Угорщина, Словаччина та навіть, Польща, Вашингтон здатен сприяти усуненню бюрократичних і політичних перепон, що загрожують затягуванням цього важливого процесу. Крім того, позиція США у переговорах із Кремлем відіграватиме вирішальну роль у зниженні потенційного спротиву Росії інтеграції України до ЄС.
Ба більше, вступ України до ЄС може стати стабілізуючим фактором у відносинах із Росією. На відміну від розширення НАТО, яке Москва розглядає як екзистенційну загрозу, інтеграція України до ЄС викликає значно менший спротив.
Додатковим підтвердженням цього є відсутність у російській риториці категоричного заперечення проти вступу України до ЄС. Навіть до початку війни, а також під час бойових дій Кремль уникнув відкритих жорстких заяв про неприйнятність європейської інтеграції України і коментував євроінтеграцію лише в контексті розширення НАТО. Це свідчить про те, що вступ України до ЄС не є для Росії настільки критичним, як її військово-стратегічна перевага в регіоні.
Щоб реалізувати це бачення, бустерна інтеграція України до ЄС має стати центральним елементом зовнішньої політики ключових союзників — США та Великої Британії. Для цього потрібен багатогранний підхід, який включатиме дипломатичну підтримку, економічну допомогу та стратегічну комунікацію. Важливо чітко донести як до українського суспільства, так і до міжнародної спільноти переконливий наратив про переваги членства України в ЄС. Ця інтеграція повинна бути представлена не лише як економічна чи політична мета, а як фундаментальний елемент миру, стабільності та безпеки в регіоні.
Часу для зволікань немає. Україна повинна рішуче виносити питання єврофасттреку на порядок денний міжнародної спільноти, зокрема на найближчому саміті ЄС у Брюсселі 19 грудня. Це питання має бути представлене як ключовий безпековий фактор і визначальний чинник майбутнього країни. Євроінтеграція повинна сприйматися не лише як стратегічне прагнення, а як невідкладна необхідність, що забезпечить стабільність і розвиток України та стане важливим кроком до посилення безпеки й єдності всієї Європи.