Наша держава нарешті отримала реальний успішний кейс повноцінної співпраці різних органів публічної влади під час конфіскації активів близького до Путіна російського олігарха — Олега Дерипаски. Зроблено це було без традиційного ниття про нестачу повноважень, необхідність законодавчих змін чи додаткових норм. Виявилося, що наявних механізмів цілком достатньо, щоб уже на початку 2023-го один із найбагатших росіян втратив все своє майно в Україні. Гарний результат, але він означає як мінімум те, що Дерипаска міг би бути не одним таким «щасливцем».
16 лютого 2023 року трійка суддів Вищого антикорупційного суду (ВАКС) винесла вердикт стосовно долі активів, які належать російському «бізнесмену» Олегу Дерипасці. Позов підготувало Міністерство юстиції, а відповідачами стали як сам олігарх, так і «Объединенная компания «Русал», що є бенефіціаром різних бізнес-структур, підконтрольних Дерипасці. Цей кейс реалізовано через імплементацію норм, передбачених Законом «Про санкції», а саме: внаслідок повномасштабної збройної агресії Росії має бути конфісковано майно всіх суб’єктів (фізичних або юридичних осіб), що так чи інакше мають стосунок до підготовки і реалізації плану захоплення України.
Позивач просив ВАКС застосувати санкцію у вигляді стягнення в дохід держави активів, якими опосередковано володіє олігарх і підконтрольні йому бізнес-структури. А таких об’єктів виявилось аж 359. Мова йде про корпоративні права, рухоме і нерухоме майно, що належить ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» (МГЗ), ТОВ «Глухівський кар’єр кварцитів», ТОВ «Сервісний центр «Металург» тощо. Також Мін'юст просив стягнути в дохід держави грошові кошти, що перебувають на балансі казначейства на відкритому депозитному рахунку та обліковуються за МГЗ.
12 жовтня 2022 року до Олега Дерипаски рішенням РНБО застосовано санкцію у вигляді блокування активів. Через тиждень, 17 жовтня, аналогічну дію проведено і щодо «Русалу». Український Мін’юст прямо називав Дерипаску олігархом, мільярдером, наближеним до президента РФ, контролером групи компаній «Базовый элемент», «Русал», «En+ Group» і власником «Военно-промышленной компании», яка контролює російські підприємства, що виготовляють бронетехніку. Власне, ці бронемашини згодом і було використано проти України у момент повномасштабного вторгнення. Крім цього, Дерипаска є бенефіціарним власником компанії Consultrend Enterprises Limited (частка у 75%).
Підставою для звернення до ВАКСу із боку Мін’юсту стали: пов’язаність і наближеність Дерипаски до президента РФ і залучення до одержання вигоди від уряду Росії, підтримка політики країни-агресорки шляхом непрямого володіння та контролю над організаціями, які провадять діяльність у галузях, що мають стратегічне значення для уряду РФ, — транспортній, оборонній і будівельній. Зазначене й стало доказом того, що відповідачі (сам олігарх і підконтрольні йому компанії) свідомо і добровільно сприяли підготовці до повномасштабної збройної агресії проти України з боку РФ.
Серед цікавих фактів з позову Мін’юсту, який дійсно ґрунтовно підготовлено, знаходимо ще й те, що ТОВ «Глухівський кар’єр кварцитів», підконтрольне Дерипасці, здійснювало незаконний видобуток високочистого кварциту, кремнію та інших мінералів з Баницького родовища на Сумщині. Після екстракції зазначена продукція експортувалася до Росії, а незаконно видобутий кремній використовувався державою-агресоркою під час виготовлення ракет, якими завдалися удари не лише по позиціях ЗСУ, а й по цивільному населенню.
Підконтрольні Дерипасці металургійні підприємства постачали алюмінієву продукцію компаніям із російського ВПК, які, своєю чергою, розробляють, виробляють і постачають для потреб путінських військ техніку, зброю і боєприпаси. Що цікаво, частину алюмінієвої продукції виготовляють із сировини українського походження, а саме — виробництва МГЗ.
Тут зробимо цікавий ліричний відступ. Активи Дерипаски було арештовано ще в першій половині 2022 року і частину передано в АРМА, зокрема зазначений кар’єр. Уже у жовтні зазначене майно АРМА передало після конкурсних процедур компанії «Бластко», яку контролює український бізнесмен Олександр Ярославський. Нагадаю, що останній є другом Дерипаски.
Однак компанія Ярославського не підписала угоди про управління. Чому «Бластко» йшло до кінця, отримавши перемогу на відборі, й різко передумало? Тут може бути два варіанти розвитку подій — або з офісу президента українському бізнесмену натякнули, що не варто так нахабніти, або переможець оперативно провів оцінку майна і вирішив, що це економічно недоцільно. Але складно повірити в те, що Ярославський не знав переліку майна і його стану в активу, власником якого є його давній друг. Як наслідок, АРМА у січні 2023 року переоголосило конкурс на відбір управителя.
Авторозподіл справ ВАКСу визначив трійку суддів, що мали розглядати процес, — В.Михайленко, С.Мойсак і Т.Хамзін. Згодом ви зрозумієте, чому названо ці прізвища. Провадження було відкрито 13 січня, хоча, як зазначено вище, судове рішення винесли лише 16 лютого. Згідно із законодавством, строк розгляду відповідних кейсів має становити 10 днів із дати надходження заяви до суду. Однак це доволі дивна історія з визначенням подібного темпу роботи. Він нереальний і дуже популістичний за своєю суттю, адже об’єктивність розгляду не забезпечується через відсутність повноцінного розгляду матеріалів справи за настільки серйозним кейсам, як конфіскація активів. Тим більше коли це стосується одного з найбагатших олігархів Росії, який не прямо, а опосередковано володіє в Україні майном на понад 10 млрд грн.
Ще один цікавий момент — судді погодилися, що у Мін’юсту виникає право на пред’явлення визначених законом позовних вимог не з моменту винесення указу президента України про введення у дію відповідного рішення РНБО, а з моменту виявлення активів підсанкційних осіб (це залежить у тому числі від інших держав), а також встановлення належності їм цих активів. Сам факт введення в дію відповідного президентського указу вважати підставою для звернення до суду з адмінпозовом неправильно. Тож суд дійшов висновку, що строків подачі позовної заяви не пропущено. І це абсолютно законний і логічний висновок.
З доказами ситуація ще цікавіша, адже Мін’юст приніс такі документи: лист Служби зовнішньої розвідки про участь компаній Дерипаски у поставках для російських збройних сил і лист від них же про поставки з «Глухівського кар’єру кварцитів» в інтересах російського ВПК, лист ГУР Міноборони, протоколи огляду інформації з російських офіційних веб-сайтів, підконтрольних Дерипасці компаній, звітність «Русалу», списки афілійованих осіб, лист Офісу генпрокурора, цілий список протоколів і навіть рапорт від співробітника ДБР про Баницьке родовище.
Тобто цього разу органи публічної влади нарешті запрацювали на повну потужність. Мін’юст і ВАКС, за документальної підтримки інших органів, здійснили, здавалося б, неймовірне. І хоча попереду ще можливе апеляційне оскарження, виявляється, п’яти місяців злагодженої роботи достатньо, аби відібрати активи російського олігарха в Україні. Українські органи влади таки можуть протидіяти зовнішньоекономічним загрозам, а не тільки жити «усталеними практиками». Це майже перемога.
Чому майже? Бо а що буде з цими активами далі?
Про неефективність і непрозорість у роботі АРМА загальновідомо. Настільки, що питання вже стоїть не у площині інституційної спроможності агентства, під питанням саме його існування. Хто та як управлятиме арештованими активами, якщо АРМА поховають? Принагідно нагадаємо, що АРМА управляє майном лише до конфіскації. А після конфіскації воно у будь-якому разі потрапляє до Фонду держмайна — організації, до ефективності та прозорості якої також є претензії. Отже, так, ми бачимо, що можна і треба застосовувати більш форсований підхід до фактичного взяття під контроль активів росіян в Україні. Але паралельно не менш форсовано потрібно створювати адекватні, захищені від корупції та підконтрольні громадськості механізми управління цими активами.
Більше статей Олександра Лємєнова читайте за посиланням.