Наприкінці листопада наш уряд урочисто відзвітував про нову чотирирічну програму з Міжнародним валютним фондом (МВФ), яка дасть можливість Україні отримати фінансування бюджету в розмірі приблизно 8,4 млрд дол. Та цю новину не було сприйнято з ентузіазмом через те, що в пресрелізі МВФ згадав про необхідність збільшити податки, у тому числі для малого та мікробізнесу. Це своєю чергою викликало дискусію про користь від співпраці з МВФ.
Давайте залишимо податкові диспути для справжніх фахівців сфери, натомість сконцентруємося на загальних умовах співпраці з Фондом як із кредитором. Спробуємо відповісти на питання, чи дійсно кредити МВФ є корисними для України. Іншими словами, подивимося на Міжнародний валютний фонд так, як клієнт-позичальник дивиться на банк, та дамо цьому банку свою оцінку. Забігаючи наперед, зазначу, що оцінка ця далека від ідеальної.
Безвідповідальний кредитор
На вебсторінці МВФ, присвяченій опису політики кредитування, зазначено, що Фонд «пропонує різні види кредитів, адаптованих до різноманітних потреб країн та їхніх особливих обставин». Тобто МВФ позиціонує себе як відповідального кредитора, здатного підібрати програму фінансування, що якнайкраще підходить запитам конкретної країни.
Що таке «відповідальний кредитор», важко описати двома словами. Простіше розповісти на прикладі, що таке безвідповідальний кредитор.
От уявіть, що ви хочете придбати в кредит мікрохвильовку та звертаєтеся до банку по відповідну позику. Але в цього банку немає продукту з кредитування мікрохвильовок. Однак він не хоче втратити вас як потенційного клієнта і намагається адаптувати «під ваші потреби» свою програму з кредитування автомобілів. Тож він проситиме від вас посвідчення користувача мікрохвильовок зі стажем, довідку про доходи за останні два роки, довідку про склад родини та вимагатиме страхування пічки за програмою КАСКО. Звісно, така адаптація вам не сподобається, і від такого потенційного кредитора ви триматиметеся якнайдалі.
Наразі МВФ мені нагадує саме такого кредитора. Адже програма EFF, про відкриття якої нам так радісно розповіли, геть не відповідає нашим потребам і нашим викликам. Бо ця програма, згідно з її описом на сторінці МВФ, для країн, що відчувають серйозний платіжний дефіцит через структурні проблеми, які вимагають тривалого часу (і серйозних реформ) для їхнього розв’язання. Тобто цю програму було розроблено для країн, у яких виникли фінансові проблеми через економічну кризу або ж через недолугі рішення уряду. Але економічної кризи у нас офіційно немає (спитайте хоча б у НБУ). Тож виходить, що єдиною підставою для того, щоб Україні просити кредити за програмою EFF, є недолуга політика уряду, яку негайно треба виправляти.
Хоч би як ми ставилися до політики нашого уряду, маємо визнати, що ключова проблема України наразі інша — це агресивна війна, яку розв’язала Росія. Жодними внутрішніми реформами ця проблема не вирішується.
Однак і рішення наших проблем МВФ пропонує занадто стандартні: нарощуйте дохідну частину бюджету (збільшуйте податки) та зменшуйте державний борг. Ну, зі зменшенням держборгу Фонд нам принаймні трохи допомагає, стоячи десь за спиною наших урядовців, які домовляються про чергове списання приватних кредитів. Але МВФ не дає відповіді на запитання: як нам допоможе додаткове оподаткування всіх і всього? Адже лише за дев’ять місяців цього року фактичні видатки державного бюджету України перевищують внутрішні доходи бюджету в два рази.
Тож я не бачу адаптації програми МВФ під наші вимоги та наші потреби. А якщо дивитися більш детально на фінансові параметри цієї програми (про це — нижче), то стає ще очевидніше, що нам вона не підходить.
Уже не дешевий кредитор
Протягом десятиліть МВФ систематично утримував статус вимогливого, але дешевого кредитора, який надає свої кредити під досить пільгові відсотки. Але цей статус залишився у далекому довоєнному минулому, коли альтернативою позикам від МВФ були ринкові запозичення уряду на міжнародних фінансових ринках під 6–8% у твердій валюті, на тлі яких кредити від МВФ під 2–3% виглядали дійсно дешевими.
Наразі Україна не може позичати на міжнародних фондових ринках, тож єдиним джерелом покриття дефіциту бюджету нині є міждержавні позики, які ми отримуємо під ставку 0–1,5%. При цьому через зростання кредитних ставок у всіх твердих валютах МВФ, який прив’язує вартість своїх коштів до «ринку», позичає нам під 5–7%. Так, ставка за кредитами нової програми МВФ становить на сьогодні 6,1%. Чи може Україна дозволити собі обслуговувати такі дорогі кредити — питання риторичне.
Тут ще можуть виникнути питання в українських банків: чому уряд так охоче позичає в МВФ під 6,1% у твердій валюті у той час, як на внутрішньому ринку він позичає у валюті під 3–4%. До того ж геть неохоче (з початку 2022 року обсяги внутрішніх валютних запозичень уряду впали на 26%). І це при тому, що нашим банкам просто немає куди складати іноземну валюту: станом на початок листопада вони тримали на рахунках за кордоном еквівалент у майже 11 млрд дол. Але це вже питання до боргової політики уряду та валютної політики Нацбанку, тож повернемося до МВФ.
Жадібний кредитор
За новою програмою EFF Фонд планує виділити для України до 5,94 млрд спецправ запозичень (СПЗ), або 8,4 млрд дол. за нинішнім курсом, протягом наступних чотирьох років. Нібито й сума немаленька, але от збіг — вона дорівнює сумі, яку Україна зобов’язана перерахувати на користь МВФ протягом 2026–2029 років у вигляді повернення раніше отриманих кредитів, відсотків та інших платежів. Тож виходить, що МВФ цією програмою не розширює фінансових можливостей нашого уряду, а лише гарантує, що в України буде достатньо грошей для сплати всіх рахунків перед Фондом.
Правда, і тут МВФ дещо прорахувався, бо нам цих грошей не вистачить. Адже, крім уже погоджених платежів на 8,4 млрд дол., Україні ще доведеться платити відсотки за кредитами за новою програмою. За обслуговування кредитів нової програми за чотири роки ще набіжить приблизно один мільярд доларів.
Іншими словами, протягом наступних чотирьох років МВФ нам позичить (у кращому разі) 8,4 млрд дол., а забере десь 9,4 млрд.
Чи можемо ми собі дозволити витрачати зайвий мільярд доларів не на посилення нашої оброни, а на обслуговування позик, навіть від дуже шанованого кредитора?
Що з цим робити?
Звісно, Україна не може відмовитися від співпраці з МВФ, як це зробив герой основоположного для нашої нинішньої влади фільму «Слуга народу-2». Просто тому, що так уже склалося, що наявність активної програми з МВФ, хоч би якою вона була, є необхідною умовою для отримання Україною фінансування від решти міжнародних партнерів. Тобто співпраця з МВФ — це певний «знак якості» та сигнал для всіх, що країна рухається в правильному напрямку. Та й переважна більшість вимог МВФ щодо реформ, які насправді є не вимогами Фонду, а взятими на себе зобов’язаннями української влади, є дуже корисними для України.
Однак це не означає, що ми маємо погоджуватися на будь-яку програму з МВФ. Адже у нас є свої представники у Фонді, які повинні більш чітко артикулювати наші потреби і вимагати того, що МВФ сам декларує: гнучкості та адаптивності під унікальні потреби країн-членів. Тож те, що МВФ пропонує нам співпрацю за не дуже зручною для нас програмою EFF, це не провина Фонду, а наші недопрацювання.
І не потрібно нам розповідати, що МВФ якийсь негнучкий. Адже ми маємо приклади таких же негнучких і забюрократизованих структур, як ЄС, який зміг адаптувати свої програми допомоги саме під наші потреби і можливості. Та й сам МВФ має вже готову програму, що називається ECF, яка пропонує своїм позичальникам більш пільгові умови: з кредитною ставкою від 0 до 1,9% і пільговим періодом від п’яти років. Не факт, що ця програма нам підходить, адже вона розрахована для дещо бідніших країн. Але принаймні її наявність показує, що МВФ може бути відповідальним і гнучким кредитором. Варто лише вести з ним чесний і принциповий діалог.