Відносини України з МВФ знов охололи. Українська економіка в кризі, державний бюджет цього року передбачає дефіцит у 8% ВВП, а проєкт бюджету на наступний рік — у 6%. Ми увійшли у зону турбулентності і поки що не бачимо чіткого плану виходу. Не дивно, що у ZN.UA накопичилося чимало питань до Національного банку — двигуна макроекономічної стабільності держави. З його головою Кирилом Шевченком ми обговорили чимало питань: про співпрацю із нашими міжнародними партнерами, про збалансованість проєкту держбюджету наступного року, про розвиток банківського сектору і кредитування, а головне, про здатність України пройти цю зону турбулентності з мінімальними втратами.
— Кириле Євгеновичу, почнемо з того, наскільки довго ви плануєте очолювати НБУ, враховуючи, що перший помічник президента під час обговорення кандидатури наступного прем’єра називав саме ваше прізвище?
— Скажу відверто, вам вдалося мене здивувати. Але я не політик, навіть незважаючи на цю посаду. Я — фаховий банкір. Про можливе прем’єрство вперше чую. Та справа, якою займаюся зараз, — це моє, я це вмію, у мене є відповідний досвід. Я 26 років віддав банківській справі і маю розуміння того, як працює ця сфера, але це зовсім не означає, що я розуміюся на всіх питаннях господарства і готовий до такого рівня відповідальності, як прем’єрство.
Верховна Рада призначила мене на сім років і я планую залишатись головою НБУ весь цей термін.
— Тоді макроекономічна стабільність лишатиметься вашою сферою відповідальності й надалі. Які ризики для економіки цього та наступного року бачить НБУ? Чи наявні загрози для фінансової системи?
— Найбільший ризик на сьогодні, на нашу думку, — загострення пандемії. Зрозуміло, що це виклик не лише для України, а й для усього світу. Але стан нашої економіки суттєво залежить саме від того, як поширюватиметься пандемія. Тому для НБУ, як і для будь-якої інституції, наразі важливо, як країна впорається із епідемією і як із нею впорається медична система насамперед. Бо від того, чекати нам на адаптивний карантин чи на локдаун, значною мірою залежить, як розвиватиметься наша економіка.
Зараз ситуація у фінансовій системі досить непогана. Банківський сектор працює стабільно і прибутково. Ми бачимо певне зниження дохідності банків. Але це цілком зрозуміло і пов’язано виключно зі зниженням ділової активності та попиту на банківські послуги, наприклад на кредитування. Але на зростання захворюваності на Соvid-19 як у світі, так і в Україні ми дивимося із занепокоєнням.
Також як виклик і певний ризик ми сприймаємо деякі потенційні судові рішення стосовно тих справ, які розглядаються у Конституційному суді та безпосередньо стосуються банківського сектору: подання про конституційність закону про систему гарантування вкладів фізосіб і так званого «банківського» закону. І це також суттєвий ризик, зважаючи на те, що наша судова система може час від часу дивувати, а рішення за цими двома провадженнями можуть негативно вплинути на роботу сектору.
— А проєкт державного бюджету на наступний рік, на думку НБУ, є ризиком? Чи збалансований він?
— Зрозуміло, що для НБУ та фінансової стабільності як сам державний бюджет, так і його виконання мають велике значення. Поки що рано говорити про збалансованість чи незбалансованість бюджету наступного року. Наразі тривають обговорення наших партнерів у МВФ із Мінфіном і Мінекономрозвитку навколо кількох ключових бюджетних показників. Зокрема, щодо рівня доходів, розміру дефіциту бюджету та його фінансування. Ми розуміємо, що у середньостроковій перспективі бажано було б звузити дефіцит бюджету до 2–3% від ВВП, але у нинішніх умовах, коли економіка потерпає від кризи, це дуже важко.
Також одне з дискусійних на сьогодні питань, наскільки я знаю, це питання видатків держбюджету з Фонду боротьби з COVID–19.
— А питання інфляції?
— Проєкт бюджету Мінфін розробляє на базі показників Мінекономрозвитку. І у нас із ними дійсно різні інфляційні прогнози, але цього року вони насправді значно зблизилися. Бо попередній бюджет враховував інфляцію у 11%, хоча реальна становила 2,5%. На наступний рік вони заклали інфляцію у 7,3%. Зрозуміло, що наш індикатив усе ще інший — це 5 (+/–1)%. Але, на мій погляд, інфляційні прогнози НБУ та уряду і не мають збігатися.
— Якщо справдяться очікування Мінекономрозвитку, й інфляція вийде за межі індикативу НБУ, чи повернеться регулятор до жорсткішої монетарної політики?
— Наразі у нас двоспрямована стратегія. У випадку, якщо коронакриза матиме суттєвий вплив на економіку і ми будемо бачити, що темпи економічного зростання відчутно знижуються, НБУ може прийняти рішення про подальше зниження облікової ставки, щоб дати економіці додаткові стимули для подолання важких часів. Якщо ж ми побачимо, що економіка почала працювати, суттєво відновився споживчий попит і у бізнесу є певні інфляційні очікування, НБУ лишає за собою право рухатися в іншому напрямі та підвищувати облікову ставку. Зараз ми спостерігаємо за ситуацією і ті чи інші інструменти нашої монетарної політики застосовуватимемо залежно від того, як розвиватиметься економіка.
— Цього року у нас було таке падіння, що на тлі цієї низької порівняльної бази будь-який показник зростатиме.
— Будемо дивитися на інфляцію. До кінця року, за нашими оцінками, економіка скоротиться приблизно на 6%. А от щодо зростання наступного року є кілька прогнозів: НБУ, уряду, МВФ. Тож подивимося на якісь консенсусні дані і фактичний рівень інфляції. Ми ще не маємо офіційної статистики, але, за нашими оцінками, рівень інфляції у вересні майже не змінився у річному вимірі.
— Підвищення мінімальної заробітної плати суттєво вплине на інфляцію наступного року?
— Ми не очікуємо, що цей фактор матиме дуже суттєвий вплив. Безумовно, підвищення МЗП дещо пришвидшить інфляцію. Але у нинішніх умовах не варто оцінювати цей вплив як критичний. Крім того, треба зважати й на інші чинники, такі як ціни на енергоносії, ціни на нашу сировинну продукцію, очікування врожаю. Усе це так чи інакше впливатиме на інфляцію. Ми бачили відновлення споживчого попиту в липні, але це значною мірою був відкладений «карантинний» попит. Тобто ситуація може мінятися, треба слідкувати за розвитком пандемії. Ближче до кінця жовтня ми вкотре переглядатимемо ключову ставку відповідно до наших середньострокових прогнозів і нашого бачення того, як розвиватиметься економіка надалі.
— Якою буде курсова політика НБУ, чи буде регулятор зважати на темпи наповнення держбюджету, чи дотримуватиметься вільного курсоутворення?
— Курсова політика не залежить від виконання держбюджету.
— Так, але невідповідність закладеного у бюджет курсу реальному скорочує у моменти ревальвації надходження митних зборів та «імпортного» ПДВ. І тривалий час однією із головних претензій до НБУ був закид про те, що «курс не такий».
— До НБУ чимало претензій. Ми не друкуємо грошей, не регулюємо курсу, не роздаємо кредитів. У нас є чітка політика, якої ми дотримуємося. Щодо курсу, то це політика гнучкого курсоутворення. І єдиний чинник, від якого залежить курс в Україні, — це баланс попиту і пропозиції. НБУ з початку вересня витратив з резервів більш як 200 мільйонів доларів для згладжування курсових коливань на валютному ринку. Є декілька причин, чому попит збільшився. Зокрема, ми бачили пожвавлення з боку імпортерів. Плюс ще одна об’єктивна причина – Мінфін здійснював погашення облігацій нерезидентів. Тому ми не маємо жодних «курсових» цілей, курс повністю залежить від ситуації на ринку у певний проміжок часу.
Ми очікуємо збільшення валютних надходжень від експортерів у найближчі місяці. У аграріїв зараз почалася активна фаза експорту врожаїв. Тобто пропозиція валюти ймовірно зросте. Але незалежно від того, куди рухатиметься курс, ми не будемо ламати ринковий тренд і продовжимо згладжувати лише надмірні курсові коливання, якщо це буде потрібно. Підлаштовувати нашу курсову політику до бюджетних показників не плануємо. Важливіше, щоб сам бюджет був збалансованим і реалістичним.
— Є побоювання, що цього року Україна не отримає не лише другого, а й третього траншу за діючою програмою. Чи враховує НБУ цей ризик та його наслідки, зокрема, для виконання поточного держбюджету та бюджету наступного року?
— Питання дійсно серйозне і дуже турбує Національний банк. З боку НБУ немає жодного невиконаного зобов’язання перед МВФ. Ми чимало зробили. Наприклад, прийняли трирічні плани скорочення «токсичних» кредитів у держбанках на Раді фінстабільності, і за останні два місяці рівень цих кредитів у держбанках вже суттєво скоротився. НБУ спільно з Верховною Радою залишилося виконати єдиний структурний показник – внести зміни до закону про банки та банківську діяльність, але і тут ми вже на фінальній стадії виконання. Дискусія щодо проєкту бюджету наступного року триває і консенсус буде досягнуто. Але є певні занепокоєння щодо антикорупційної політики. Ці питання лежать за межами мандату НБУ. Насправді зараз для нас важлива не кількість траншів, а саме факт продовження плідної співпраці. МВФ – це не про гроші, це про довіру. І я сподіваюся, що українська сторона зробить все можливе для того, щоб до кінця року фінансування з боку МВФ відновилося.
І, звісно, ми із нетерпінням чекаємо на фінальну версію бюджету наступного року.
— Досвід говорить про те, що до другого читання проєкт держбюджету, радше, погіршується.
— У нас є сподівання, що цього року ситуація буде іншою. Зараз тривають консультації уряду з МВФ саме з метою покращити цей проєкт. Зрештою ми очікуємо, що бюджет наступного року буде збалансованим. НБУ в цьому контексті, зрозуміло, цікавлять обсяги фінансування дефіциту держбюджету наступного року. Вони значні, і редакція бюджету до першого читання свідчить, що при цьому суттєва частка фінансування припадатиме саме на внутрішні запозичення.
— Фактично держава конкуруватиме із реальним сектором за гроші, що може негативно позначитися на банківському кредитуванні.
— Саме так. Тому НБУ нині консультується із Мінфіном щодо обсягу внутрішніх запозичень. Мова про більш як 500 мільярдів гривень — це насправді колосальний обсяг запозичень для нашого внутрішнього ринку. Якщо цей обсяг залишити, він може призвести до так званого ефекту витіснення, і в результаті кредитування, розвиток якого — пріоритет для всіх як у НБУ, так і в уряді та ОПУ, може сповільнитися, а відсоткові ставки — зрости. Певний прогрес у наших дискусіях із Мінфіном уже є, і ми сподіваємося, що нам вдасться досягти компромісу та уникнути небажаних перекосів на внутрішньому ринку.
— Чи є потреба у розширенні участі фізичних осіб у придбанні державних облігацій, і чи може НБУ стимулювати ці процеси?
— Для залучення фізосіб наразі не існує жодних перепон, будь-який первинний дилер може надати їм цю послугу. Наразі у власності фізичних осіб ОВДП на більш як 8 мільярдів гривень. Попит є, але з сумом визнаймо, ґрунтується він здебільшого на тому, що при купівлі ОВДП на первинному ринку немає оподаткування доходів фізичних осіб. А при використанні такого стандартного банківського інструменту, як депозит, оподаткування відсотків існує. Однією з моїх пропозицій цього року до уряду було скасування податку на доходи за депозитами фізосіб. На жаль, у Мінфіну ця пропозиція не знайшла відгуку. Причини абсолютно зрозумілі, але ми все ж таки хочемо повернутися до цього питання. Справа в тому, що коли у нас відсоткові ставки були на рівні 25%, це оподаткування доходу не було настільки значущим. Сьогодні, коли дохідність за депозитами, особливо валютними, знизилася, це оподаткування має суттєвий вплив на перерозподіл фінансових ресурсів.
Крім цього, у більшості країн інвестиційних інструментів в арсеналі фізичних осіб значно більше, в Україні ж це або депозити, або ОВДП і крапка. Ще є нерухомість, яка не є інвестиційним інструментом, але виступає реальною альтернативою першим двом. Саме через цю обмеженість фінансових інструментів я щиро підтримую ініціативу прем’єра — перезапустити фондовий ринок в Україні. Але з огляду на нинішню ситуацію хотів би повернути привабливість такого інвестиційного інструменту, як депозити. Я розумію, що це оподаткування запроваджувалося 2014 року вимушено, бо у бюджеті держави було зовсім порожньо, але наразі ситуація не така критична, і ми вже мусимо думати не лише про бюджет, а й про подальший розвиток сектору та економіки.
— А чи готовий НБУ до викупу ОВДП на вторинному ринку, якщо інші інструменти вичерпаються?
— НБУ не має законодавчого права оперувати на первинному ринку ОВДП. Операції на вторинному ринку дійсно не заборонені, і на моє особисте переконання в Україні має існувати вторинний ринок ОВДП. Це цивілізований підхід і він відповідає нашій стратегії розвитку фінансового сектору до 2025 року.
Розвиток вторинного ринку не повинен мати не меті приховану емісію. ОВДП мають бути інституціонально розвинутим інструментом. Вторинний ринок має працювати з єдиною метою – забезпечувати можливість бачити реальну ціну на ОВДП у будь-який момент часу, а не лише в момент їх купівлі або погашення. Для цього ми разом з Мінфіном маємо створити ринок маркетмейкерів і підтримувати ліквідність цього ринку. Для цих кроків потрібен час, і мова не про тиждень – два. Ми вже маємо план, долучили до роботи Мінфін, фіналізуємо дорожню карту.
Але я наголошую, що ми точно не будемо створювати цей ринок для того, щоб приховано фінансувати бюджет. Мета НБУ – це цивілізований вторинний ринок ОВДП. І наразі у нас таки рівень інституціональної довіри, що ми впораємося.
— Ще одні «заручники» питання ОВДП — це державні банки. Відповідно до стратегії їх розвитку, вони повинні зменшувати держоблігації у власності. Відповідно до очікувань Мінфіну, який сам цю стратегію писав, — збільшувати. Ви як очільник НБУ та колишній голова державного банку як ставитеся до цієї «братньої підтримки»?
— Є загальносвітові індикатори обсягів фінансування держборгу банківською системою у відсотках від депозитної бази. Так от, 35% від депозитної бази — це максимальний показник для нашого ринку. Наразі він у нас становить майже 35%. Оці майже 35% і є відповіддю на запитання про те, як я до цього ставлюся.
— На вашу думку, чи повинна держава долучати держбанки до підтримки економіки в умовах кризи?
— На мій погляд, держава повинна створювати такі умови, за яких банківська система, в тому числі і держбанки, могла б долучитися повною мірою до подолання наслідків кризи. Візьмемо, наприклад, урядову програму кредитування «5–7–9». Участь у ній беруть не тільки державні банки. Чому вона успішна? Бо умови прозорі, зрозумілі та однакові для всіх, і не має різниці, державний це банк чи ні. Або як приклад програма портфельних держгарантій на наступний рік, яка дозволить знизити ефективні кредитні ставки. Створення таких умов дає можливість усьому банківському сектору підтримувати економіку, не зобов’язуючи до чогось лише держбанки. І НБУ завжди готовий допомагати урядові у створенні таких умов.
— А як НБУ ставиться до потенційного збільшення присутності держави у банківському секторі через амбіції «Укрпошти» стати банком?
— Ми не підтримуємо цієї ініціативи. По-перше, не бачимо сенсу у збільшенні державних банків, частка яких уже зараз не сприяє конкуренції у секторі. По-друге, з острахом ставимося до того, що у перші два роки роботи «поштовий» банк не планує слідувати регуляціям НБУ та виконувати вимоги фінансового моніторингу. По-третє, ми не розглядаємо цієї ініціативи як можливості зробити банківські послуги доступнішими для населення, оскільки за їхньою бізнес-моделлю споживач, радше, втрачатиме потенційні прибутки. Що, до речі, не сприятиме загальному підвищенню якості банківських послуг.
— Ви людина, яка багато років дивилася на роботу банківського сектору «з окопу». Щоб ви в першу чергу змінили у регулюванні сектору зараз, коли очолили «штаб»?
— У нас нещодавно була зустріч із Незалежною асоціацією банків. Коли ми перелічували все те, що змінили за останні два місяці у регулюванні, аби покращити умови роботи, мене колеги «з окопів» просто перервали, бо це був дійсно великий перелік. Починаючи із приведення нашої «регуляторки» у відповідність до змін до закону про альтернативну енергетику і закінчуючи методикою оцінки ризиків для застав у вигляді муніципальних облігацій.
Муніципальні облігації, до речі, один із цікавих і перспективних інструментів. Ви чудово знаєте, що децентралізація зробила регіони дуже заможними клієнтами, що є неабияким стимулом для розвитку цього ринку. І сьогодні у банків з’явилася можливість фінансувати не тільки міські ради, а також обласні, в тому числі під інфраструктурні програми. Тож ми робимо правильні кроки у розвитку цього ринку.
І, попри те, що ми вже багато зробили для полегшення життя «в окопі», на досягнутому не зупиняємося. У нас є мета — українські банки повинні працювати виключно в межах третього Базеля (методологія регулювання Базельського комітету з банківського нагляду) і міжнародних стандартів фінансової звітності. У нас є план, як цієї мети досягти, ми рухаємося поступово і полегшуємо регулювання, як тільки бачимо для цього можливість.
Наразі занепокоєння у нас викликає лише один сегмент — споживче кредитування. У цьому сегменті ми очікуємо зростання «токсичних» кредитів на 10% як через об’єктивні кризові причини, так і внаслідок помилкового трактування споживачами норми про незастосування штрафів як про «прощення боргу назавжди». Оскільки це не так і борги доведеться повертати, частина з них перейде в категорію «токсичних».
Для сегменту споживчого кредитування ми хочемо у другій половині 2021 року підвищити ваги ризику і зараз обговорюємо з банками це питання. І наразі це єдиний напрямок за яким наша політика буде більш консервативною. За рештою напрямків ми навпаки розробляємо нові механізми регуляторних послаблень, особливо в частині кредитування – яке є пріоритетом і для НБУ, і для мене особисто. І є вже перші цифри. Якщо у першому півріччі кредитні портфелі банків скорочувалися: гривневі кредити бізнесу скоротилися на 3% у гривні, кредити населенню на 2%. За липень–серпень ми вже маємо позитивну динаміку: кредити бізнесу зросли на 2,2%, населенню на 3%. Це ще не стрибок, але вже хороший показник того, що наші зміни в регулюванні – правильні.
— Які саме сегменти кредитування для НБУ є пріоритетними?
— Кредитування малого і середнього бізнесу. Ми суттєво спрощуємо регуляції для цього сегмента. Також розвиток іпотеки. І, на мій погляд, спочатку сфокусуватися варто на первинному ринку житла. Звісно, у нього є свої плюси та мінуси. Плюсами є робочі місця та високий рівень локалізації, бо імпорт там з’являється лише в оздобленні, а близько 90% матеріалів — українського виробництва. Додатковий плюс — іпотечний мультиплікатор, свого часу він був на рівні чотирьох, зараз — близько 11. Тобто кожна гривня іпотечного кредиту збільшує ВВП країни на 11 гривень. Мінуси — це інструменти, через які фінансується первинний ринок житла. Торік ми мали «Укрбуд», цього року маємо «Аркаду». Вже створена робоча група при уряді, яка повинна на законодавчому рівні врегулювати це питання. Розробкою законопроєкту зайнялася Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку, оскільки забудовники, як правило, працюють через різноманітні КУА чи фонди фінансування будівництва. Контроль цього сегменту – сфера відповідальності комісії. Також ми бачимо, що банки вже знижують іпотечні ставки і мають можливість їх зменшувати й надалі. Тому рухатися ми плануємо досить швидко, плани амбітні, — на результати очікуємо вже наступного року.
— Чи має намір НБУ продовжувати трансформацію банківського сектору відповідно до своїх планів, з огляду на поточну кризу?
— Ми не плануємо відступати від виконання нашої стратегії розвитку, незважаючи на кризу. Зрозуміло, що деякі питання довелося пригальмувати, зважаючи на цілком об’єктивні чинники. Бо ми ж не живемо окремо від країни, і криза нас теж пригальмувала. Але це технічні, а не стратегічні затримки.
— А чи варто говорити про кризу порозуміння у керівництві самого регулятора, зважаючи на винесені вашим заступникам Катерині Рожковій і Дмитру Сологубу догани, висловлену недовіру та наступну публічну перепалку між ними та членами Ради НБУ?
— Для мене невід’ємна складова успіху на будь-якій посаді – це командна гра. І її частиною є комунікація.
Як ви знаєте, основою взаємодії Національного банку із суспільством, бізнесом, міжнародними партнерами є стратегія комунікацій. Ця стратегія була затверджена ще до того, як я почав працювати у Національному банку.
Попри це, вона є обов’язковою до виконання для всіх працівників Національного банку без виключення. Немає значення, яка у тебе посада, чи як довго ти працюєш у НБУ.
Стратегія комунікацій одна для всіх.
Одним з принципів цієї стратегії є політика «єдиного голосу» (One voice policy). Це означає, що ми як команда однодумців у НБУ маємо дотримуватися єдиної позиції, уникаємо розбіжностей комунікаціях. Адже неузгодженість у комунікаціях членів однієї команди формує у учасників ринку невірні очікування, а відповідно і не сприяє побудові довіри до дій центрального банку.
Висловлення контрастних поглядів різними членами однієї команди може нашкодити нашому взаєморозумінню з міжнародним партнерами. Особливо це актуально на фоні активного діалогу з МВФ, який у нас триває зараз.
Враховуючи, що окремі члени нашої команди порушили нашу політику комунікацій, і було прийняте рішення Ради Національного банку.
Взагалі це історія порушення внутрішніх процедур, а не політичного тиску.
— Чим і коли, на вашу думку, закінчиться судова епопея навколо націоналізації Приватбанку? Чи дає прийнятий закон «про банки» відповіді на всі проблемні питання, що виникли після очищення банківського сектору?
— Політика Національного банку щодо захисту тих рішень, які приймалися НБУ під час націоналізації Приватбанку залишається незмінною. І навіть простору для обговорення я тут не бачу. Про повернення Приватбанку не може йти мова. Скажу більше, я навіть не бачу механізму, яким чином ми могли б це зробити.
Закон «про банки» дійсно врегулював низку питань. З іншого боку є чимало судових позовів від колишніх власників банків до НБУ і ми бачимо, що іноді суди зважають на «банківський» закон, а часом – не зважають. Вже маємо судове рішення не на користь НБУ щодо сплати збитків колишнім власникам.
Звісно ми продовжимо боротьбу в судах і займатимемось цим питанням в межах можливого, але вже після винесення судових рішень діяти будемо у відповідності до них.