Нехай заздрять, що в Білорусі нудно. Так президент Олександр Лукашенко прокоментував парламентські вибори, які відбулися в його країні. Їхні результати не здивували: до нижньої палати законодавчого органу не пройшов жоден опозиціонер. Зате було обрано п’ятьох представників політичних сил - трьох членів Комуністичної партії й по одному від Республіканської партії праці та Аграрної партії. Вони у своїх передвиборних заявах підтримували курс керівництва країни. А отже, навряд чи завдаватимуть якогось клопоту в парламенті.
Та й навіщо білоруському президентові перетворювати Національні збори на місце для політичних дискусій? В авторитарній державі це немислимо. Для Лукашенка парламент уже давно став незмінним і мовчазним атрибутом держави та його особистої влади, всі функції якого полягають в одному - в механічному голосуванні за пропоновані адміністрацією президента закони. Але не для того, щоб контролювати виконавчу владу. Показово, що в лютому під час соціологічного дослідження півтори тисячі респондентів попросили назвати трьох чинних депутатів. Практично жоден із них не зміг цього зробити.
У такому парламенті немає місця для опозиції. Хоча в передвиборному процесі їй і відведено роль статиста, який повинен своєю участю вкотре підтвердити легітимність режиму в очах своїх громадян і міжнародних партнерів. Тому й була настільки нервовою реакція влади на рішення таких опозиційних сил, як Об’єднана громадянська партія та Білоруський народний фронт, котрі за тиждень до виборів оголосили про свій вихід із виборчої кампанії.
Одночасно опоненти режиму закликали виборців бойкотувати голосування, заявивши, що в обстановці, яка склалася, участь у них означає гру за правилами режиму. «Ми пояснювали людям, чому не можна брати участь у цій грі в наперстки, чому треба боротися за те, щоб повернути в країну вибори. І люди нас почули: явка на вибори була низькою», - стверджував у бесіді з DT.UA голова Об’єднаної громадянської партії Анатолій Лебедько.
Пояснюючи мотиви відмови від участі у виборах, він назвав такі причини: практично повна відсутність представників опозиції у складі виборчих комісій, відсутність доступу до державних ЗМІ, численні перешкоди при проведенні передвиборних заходів. «Про які вибори ми можемо говорити, якщо у виборчих комісіях із 70 тисяч осіб тільки 61 представляв політичну опозицію? Це 0,09%! Із цього можна зробити тільки один висновок: із самого початку влада цілеспрямовано створювала такі комісії для маніпуляції цифрами й відвертої фальсифікації. Ми ж не хочемо бути ширмою», - каже опозиційний білоруський політик.
А за день до голосування п’ять найбільших опозиційних партій - Білоруський народний фронт, громадянська кампанія «Говори правду!», партія лівих «Справедливый мир», соціал-демократична партія «Грамада» і рух «За свободу!» - виступили з колективною заявою про невизнання парламентських виборів незалежно від їхніх підсумків. Причиною такого рішення стали масові фальсифікації та відсутність прозорості виборчого процесу. Серед основних порушень - підкуп виборців, використання «каруселі» (коли тих самих людей возили від однієї дільниці до іншої), зниження кількості реальних виборців на дільницях. Останнє робиться для завищення відсотка тих, хто прийшов на голосування, що дозволяло визнати вибори.
Дані опозиції і влади про кількість людей, що прийшли на голосування, до речі, дуже відрізняються. Згідно з офіційними даними білоруського ЦВК, у виборах узяли участь 74,3% виборців. Опозиція каже, що це дуже завищені цифри, й активність виборців була невисокою. За даними спостерігачів від «Білоруської християнської демократії», акредитованих на понад 200 ділянках по всій країні, явка становила близько 39%. А як стверджують представники опозиції, в Мінську дві третини людей узагалі не прийшли на виборчі дільниці.
Словом, вибори в білорусів проходили в атмосфері апатії. При цьому понад чверть проголосувала за п’ять днів до виборів, що опозиція вважає ефективним механізмом фальсифікації результатів голосування, оскільки контроль практично відсутній. Але цих оцінок влада не поділяє. Адже для неї вибори - демонстрація того, що режим контролює ситуацію в країні, а виборці підтримують владу.
«Думаю, поки що причепитися по суті в нашому передвиборному процесі немає до чого… Що ж до того, що, як ви сказали, «у нас нудно», нехай заздрять. Вибори в тих державах, де вони проходять «нудно» й спокійно, - це щастя для народу, не кажучи вже про владу. Нам не потрібні революції та потрясіння, сутички, вибухи, мордобої. Вибори в цивілізованій державі, де живе цивілізоване суспільство, мають проходити в такий спосіб», - переконує Олександр Лукашенко. Та й спостерігачі від СНД традиційно визнали вибори вільними, демократичними й відповідними національному законодавству.
Зате в ОБСЄ визнали їх невільними й недемократичними. «Вибори від самого початку не були вільними й відкритими», - заявив голова місії короткострокових спостерігачів ПА ОБСЄ Маттео Мекаччі. Своєю чергою і голова місії спостерігачів від БДІПЛ ОБСЄ Антоніо Мілошоскі висловив сумніви стосовно достовірності підрахунку голосів. Він зауважив, що місія має запитання і щодо процесу реєстрації кандидатів, а також проведення теле- і радіодебатів. Зокрема, Антоніо Мілошоскі піддав критиці те, що звернення й дебати йшли не в прямому ефірі, а в записі, а отже, уможливлювало цензуру. Критична оцінка пролунала і з боку Європейського Союзу, Сполучених Штатів та інших країн.
Безперечно, такі результати голосування, проведення виборчої кампанії не сприяють поліпшенню відносин із Заходом. І звісно ж, не приведуть до зняття санкцій Євросоюзу проти представників білоруської влади та великих бізнесменів, запроваджених у відповідь на масові арешти опонентів режиму Лукашенка після президентських виборів 2010 року. Нині Європейський Союз фактично поставив відносини з Білоруссю на паузу, що зв’язує руки білоруському президентові в його діалозі з російським колегою Володимиром Путіним, який намагається взяти під контроль усю білоруську економіку.
«Від парламентських виборів ніхто не виграв. Програла Білорусь, оскільки вкотре постраждав її імідж. Виборець також не виграв, бо він отримав не обраного депутата, а призначеного чиновника. Нічого не набула і влада в основних міжнародних організаціях. Ба більше, порівняно з 2008 роком вона втратила свою легітимність і для значної кількості виборців», - констатує Анатолій Лебедько.
Усе це ще більше посилює економічну й політичну залежність Олександра Лукашенка від Кремля. «Але це ж ставить його і перед необхідністю шукати якісь майданчики для поновлення комунікації з Заходом. Оскільки, зіпсувавши відносини Білорусі з Європейським Союзом і Сполученими Штатами, Лукашенко значно погіршив становище Мінська в переговірному процесі з Кремлем. Він уже не може шантажувати Москву тим, що піде на Захід, як це було до президентської кампанії 2010 року», - вважає голова Об’єднаної громадянської партії.
Олександр Лукашенко тепер має вибирати. З одного боку, білоруський «батька» не хоче поступатися Заходу, політика якого останнім часом стала набагато жорсткішою. З іншого - Лукашенко розуміє, що економічно й політично він доволі слабкий, щоб самотужки протистояти тиску з боку Кремля. А тим часом уже взимку на Білорусь чекає новий раунд переговорів про ціни на газ. Домовлятися ж із Москвою Лукашенкові набагато легше, коли в нього є активний діалог із Заходом.
Становище білоруського президента погіршує й економічна ситуація в країні. Фінансовий стан більшості людей скрутний: девальвація білоруського рубля торік знецінила місцеву валюту майже на 60% і призвела до того, що середня зарплата в 500 дол. зменшилася майже вдвічі. Ціни ж у півтора разу вищі, ніж у сусідній Польщі. Це дуже підриває довіру до влади навіть попри те, що Лукашенко підвищив пенсії та обіцяє підняти зарплати. Останнє, до речі, може спровокувати новий виток інфляції і призвести до девальвації. І якщо для режиму опозиція не становить загрози, то зростання невдоволення в середньостатистичного білоруса змушує владу непокоїтися.
Наразі ж через світову економічну кризу зростання білоруської економіки нинішнього року на 2,5% виявилося меншим за очікуване. Економічні аналітики також вважають, що доходи бюджету знизяться після вимоги Москви сплачувати мито за реекспорт російських нафтопродуктів. До того ж у Лукашенка майже немає шансів на додаткові кредити МВФ: там знають, що білоруський президент не має звички дотримуватися взятих на себе зобов’язань. А білоруська економіка, дотаційна у своїй основі, гостро потребує мільярдних кредитів.
Проте поки що Лукашенко демонстративно налаштований на ескалацію конфлікту із Заходом. У своєму фірмовому брутальному стилі, відповідаючи на претензії польських спостерігачів, що вибори проходять недемократично, білоруський президент заявив: «Передайте своїм польським спостерігачам, нехай вони навчаться в нас, як проводити вибори, і зі своїм статутом у чужий город нехай не лізуть. Ми без польських політиків розберемося, як нам будувати своє життя».
Гнівна філіппіка глави білоруської держави на адресу Польщі зрозуміла. Варшава активна на білоруському напрямку. Польща, так само як і інші члени Євросоюзу, чекає від Мінська виконання найголовнішої умови налагодження відносин - звільнення всіх політв’язнів. І заради порятунку режиму Олександр Лукашенко може піти на цей крок. Тим більше що робити це білоруському президентові не вперше. Але загнаний у кут Лукашенко не може приховати свого роздратування і намагається виторгувати якнайбільше поступок від Європейського Союзу.