Сьогодні для Києва складається унікальна ситуація, яка може змусити Росію переглянути свої позиції в газовій співпраці з Україною, а зрештою, і сприяти реформуванню енергетичного сектору нашої країни.
Європейський Союз стримує спроби «Газпрому» повною мірою розгорнути свої «обхідні» проекти. Кілька тижнів тому Єврокомісія ухвалила рішення обмежити транзит російського газу газопроводами NEL і OPAL. Це означає, що «Північний потік» нескоро запрацює на повну потужність. До кінця цього року планується підписати угоду між Туркменистаном, Азербайджаном та Євросоюзом про підтримку Південного транспортного коридору, яка засвідчить реальність будівництва «обхідного» щодо Росії Транскаспійського газопроводу до кордонів ЄС. Ці кроки, які підтверджують неактуальність російських «потоків», а отже - унікальну роль української ГТС, надають уряду додаткові можливості посилити свої переговорні позиції.
Однак для того, щоб «дотиснути» російську сторону, самих зусиль ЄС недостатньо. Європейці можуть лише створити тло для гри, але не можуть зробити за українців їхню роботу - довести «Газпрому», що перспективи зменшення обсягів закупівлі газу справді реальні. Адже, перефразовуючи єврокомісара Гюнтера Еттінгера, так само, як Україна залежить від російського газу, Росія залежить від українських грошей. І немалих. На тлі зменшення вартості газу в Європі, зниження темпів його закупівлі європейськими компаніями, затягування російсько-китайської співпраці втрата українського ринку буде серйозним сигналом для «Газпрому».
Проте український уряд не дає Росії підстав усерйоз сприйняти погрозу зменшити обсяги закупівлі газу. Оскільки нинішні ініціативи стосовно реформування ринку - енергозбереження, перехід на вугілля, диверсифікація - досі є несистемними, зберігається небезпека «повернутися назад», до старих схем управління. Законопроект щодо реформування нафтогазового комплексу дає уряду можливість самостійно реформувати НАК «Нафтогаз». А це можна використати як на виконання європейських вимог, так і навпаки. Будівництво термінала скрапленого газу, що мало початися ще в січні, досі не стартувало.
Як результат - «напівзаходи» не дають чіткого розуміння обраного курсу реформ ані українським експертам, ані європейським політикам, ані російським переговорникам. Це також аргумент для зволікання міжнародних фінансових інституцій з рішеннями про виділення коштів на модернізацію галузі. А черговий, Шостий, звіт про співпрацю між Україною та ЄС в енергетиці, замість розвивати нові ініціативи, знову фіксує невиконання зобов’язань уряду України.
Реформи дадуть результат, якщо вони сприйматимуться виконавцями не як «домашнє завдання», яке можна десь приховати, а десь і списати, а як комплекс заходів, без яких безпека і розвиток країни неможливі. Не Євросоюзу потрібна лібералізація енергетичного ринку, а Україні. І не для того, щоб отримати кошти на модернізацію газотранспортної системи, а тому що в нинішніх умовах країну через кілька років очікують «повний розпродаж» її стратегічних підприємств і робота переважно на оплату імпортного газу.
Сьогодні склалися сприятливі зовнішні умови, які дають уряду можливість запустити систему реформ в енергетиці. На їх реалізацію можуть бути виділені кошти міжнародних фінансових організацій. ЄС готовий посилювати переговорні позиції Києва щодо підписання нових «газових» угод. Однак усе це «тло» швидко зникне, якщо з боку України не буде реального, а не «вимученого» бажання справді посилювати свою енергетичну незалежність і впроваджувати на ринку енергетики західні стандарти.