Поширення коронавірусу стало справжнім випробуванням для всіх, хто звик жити та працювати в умовах глобалізованого світу. "Блискуча ізоляція" навіть найбільш відкритих країн, які ще донедавна сповідували ліберальні цінності Європи без кордонів, економічної взаємозалежності та свободи пересування, продемонструвала всі обмеження "світу без меж". Закордонні візити та відрядження скасовано, конференції перенесено на невизначений час, країни закрили свої кордони.
Єдиним "місцем зустрічі", яке тепер точно змінити не можна, стали віртуальні платформи. Освітні курси для школярів, засідання рад директорів транснаціональних корпорацій та екскурсії до кращих музеїв світу відтепер проходять онлайн.
Не стала виключенням і сфера зовнішніх зносин. Нові реалії коронавірусного світу поставили дипломатів перед необхідністю швидкої адаптації до нових інструментів дистанційної роботи та нових форматів міжнародної взаємодії. Дипломатична діяльність в умовах глобального карантину відбувається вперше і вимагає адекватної підготовки.
Наради по скайпу, онлайн-брифінги міністрів закордонних справ та групові чати консулів з дипмісій у найвіддаленіших куточках світу існували і раніше. Однак пандемія COVID-19 стала каталізатором давно назрілих змін і в системі міжнародних відносин, і в роботі українського МЗС.
Використання інструментів цифрової дипломатії не є чимось новим у міжнародній практиці. Соціальні мережі вже давно використовуються урядовими установами, політиками та дипломатами для взаємодії з громадськістю, розповсюдження інформації, просування іміджу країни за кордоном, поширення власних думок та відстежування реакцій інших світових лідерів на важливі події.
Не стало новиною і використання онлайн-платформ та мобільних додатків для конференц-зв'язку. Відео-конференції і раніше практикувалися як зручний спосіб провести робочі переговори, не витрачаючи на це зайвий час та кошти. Інколи в такому форматі проводились і більш масштабні заходи. Починаючи з 2007 року, щорічно проходить Форум з управління Інтернетом (IGF), що об'єднує особисто присутніх в залі та онлайн-учасників. Значний вплив на діджиталізацію дипломатичного світу здійснив 2010 року ісландський вулкан Ейяф'ятлайокютль, який своїм виверженням порушив регулярні авіаперевезення по всьому світу і спричинив масове розширення використання засобів телекомунікацій.
Втім, поширення пандемії COVID-19 та значне обмеження фізичних контактів підштовхнуло дипломатію до якісно нового "квантового стрибка" у віртуальну реальність. Вперше в історії соціальні мережі та онлайн платформи перетворилися з допоміжного на ключовий інструмент міжнародної взаємодії.
В середині березня лідери Великої сімки вперше в історії організації провели онлайн-засідання. При чому канадський прем'єр обговорював спільні дії по боротьбі з коронавірусом, сидячи в кабінеті власного будинку, де він перебував на самоізоляції через підозри у зараженні тим-таки вірусом. Міжнародні організації - ООН, Рада Європи, ОБСЄ, Європейський Союз масово переходять на дистанційний режим роботи. Раніше Світовий банк та Міжнародний валютний фонд заявили, що 17–19 квітня вперше в історії проведуть весняні зустрічі "в Інтернеті".
Українське МЗС також повідомило про нововведення - здійснення першого в історії "віртуального візиту" міністра до Німеччини для проведення онлайн-переговорів. Окрім певних протокольних деталей, більшість основних елементів звичайного робочого візиту при цьому була збережена, включаючи двосторонню зустріч та спільну заяву для преси. Враховуючи перший успішний досвід, можна чекати продовження цієї практики.
Втім, прискорений перехід із конференц-залів на онлайн-майданчики не лише розширив можливості для регулярного діалогу та оперативного обміну інформацією, але і створив нові виклики, які можуть суттєво вплинути на майбутнє дипломатичних зносин.
По-перше, спірним залишається питання щодо прийнятності використання новітніх технологій для проведення політичних самітів найвищого рівня. У галузі комунікацій було здійснено значний прорив, але навіть найменші технічні проблеми цілком спроможні перешкоджати імпульсу зустрічі, роблячи досягнення компромісу ще важчим.
Окремо слід зазначити і непересічну роль перекладача в подібних форматах переговорів. Деякі сучасні платформи для онлайн-конференцій (зокрема, популярний нині Zoom) передбачають спеціально виділені канали для дистанційного синхронного перекладу. Але важливо розуміти, що коли перекладач знаходиться на відстані у тисячі миль від переговірників, будь-які проблеми зі звуком можуть стати причиною прикрого непорозуміння чи неправильного трактування слів спікера. Якщо мова йде про політично чутливі питання, а відносини між учасниками важко назвати дружніми, ціною помилки перекладача може бути міжнародний скандал.
До того ж, говорячи про "інклюзивність" віртуальної дипломатії, не можна забувати, що навіть зараз доступ до якісного Інтернету залишається прерогативою "золотого мільярду". Водночас, більшість країн що розвиваються, не мають елементарних технічних засобів зв'язку, а тим паче - навичок користування новітніми технологіями.
По-друге, кожен, хто колись мав досвід віртуального спілкування, підтвердить, що онлайн-зустрічі породжують абсолютно іншу соціальну динаміку, порівняно з традиційними переговорами. Персональні контакти, які виникають віч-на-віч, часто відсутні в онлайн-просторі. Мова тіла, жести, погляди та загальна "особиста хімія", яка відіграє чималу роль в дипломатичних перемовинах, зводяться до мінімуму або повністю втрачаються. Здебільшого саме це досі було головним аргументом противників віртуального спілкування.
Крім того, може бути надзвичайно складно встановити присутність учасників на засіданнях або в потрібний момент "непомітно" вийти з ефіру, щоб провести "кулуарні переговори". Ще складніша задача - утримати увагу співрозмовника, не маючи доступу ні до його "тіла", ні до інших діалогових вікон, відкритих на екрані його комп'ютера.
Ефективна організація багатосторонніх самітів і міжнародних конференцій в онлайн-режимі потребує не тільки залучення технічно якісних платформ, а й нових методів проведення заходів, які мають виходити за рамки формату "балакаючих голів". В ідеалі, це означає відповідну підготовку ІТ-персоналу, модераторів онлайн-дискусій, дипломатів і комунікаторів нового покоління, здатних швидко адаптуватися до сучасних реалій.
Чи треба казати, що "віртуальна" дипломатія кидає виклик і нормам державного протоколу та церемоніалу, які базуються на багатовікових традиціях, професійній ієрархії та усталених ритуалах дипломатичної практики. Хоча більшість країн західного світу поступово прийшли до істотного спрощення етикетних норм і протокольних вимог, збереження особливого статусу дипломатів як повноважних представників суверенних держав досі має важливе значення для виконання ними своїх прямих обов'язків. Водночас дотримання основних принципів міжкультурної комунікації, професійної етики й етикетних норм є запорукою ефективної взаємодії учасників переговорів, незважаючи на певні культурні розбіжності чи суперечливі національні інтереси.
Нарешті, чи не найважливішим питанням, яке сьогодні вже гостро постало на порядку денному, є питання захисту даних і забезпечення фізичної безпеки серверів. Збереження конфіденційності інформації - один із ключових принципів дипломатичної практики. В реальному житті цьому сприяють і різні формати проведення переговорів (зокрема тет-а-тет з участю лише перших осіб), і надання класифікованого доступу до інформації різним категоріям держслужбовців, і спеціальні канали захищеного зв'язку для передачі особливо чутливих файлів. У нинішніх умовах, коли цілі уряди і штаб-квартири міжнародних організацій прискореними темпами "переїжджають" на онлайн-платформи, дотримання всіх норм безпеки може стати серйозним викликом.
Перші міжнародні скандали не забарилися. На початку квітня видання The Washington Post повідомило, що кілька тисяч записів відеодзвінків популярного нині сервісу Zoom потрапили у відкритий доступ у Мережі. За даними видання, серед записів, розміщених на відеохостингах YouTube і Vimeo, були як приватні розмови користувачів, так і робочі наради різних організацій. Керівництво компанії пояснило цей прикрий інцидент неготовністю додатку до різкого зростання кількості користувачів (з 10 до 200 мільйонів відвідувачів на день за перші три місяці року) та обіцяло виправити технічні хиби.
Певна річ, для переговорів на найвищому рівні використовуються більш захищені канали зв'язку. Тим часом очевидно, що в нинішньому "гібридному" світі віртуальна реальність несе цілком реальні виклики національній безпеці - від кібератак на критичну інфраструктуру до втручання у проведення виборів. У 2017 році вірус Petya примусив експертів уперше всерйоз заговорити про необхідність введення поняття електронного суверенітету і віртуальних державних кордонів, які б давали підстави притягувати до відповідальності "країну-агресора" за хакерські атаки на території іншої держави. У 2020 році коронавірус може підштовхнути до реальних дій.
Схоже, що в сучасних умовах навіть фізичне розташування сервера чи перерозподіл інтернет-трафіку може стати приводом до міжнародного конфлікту. І якщо е-лектронна Е-стонія може бути спокійною за своє "цифрове посольство" в Люксембурзі (саме там розміщуються резервні копії основних баз даних естонської "держави у смартфоні"), то Тайваню пощастило менше. Його представники вже висловили серйозне занепокоєння з приводу можливого тиску китайського уряду на працівників ІТ компаній для отримання доступу до тайванських баз даних і заборонили місцевому бізнесу використовувати будь-які додатки, пов'язані з китайським виробництвом software чи обслуговуванням сервісів.
Віртуальна дипломатія має також усі шанси збагатити міжнародне право новими цікавими прецедентами. Соціальні мережі вже давно стали полем битви за легітимацію невизнаних чи частково визнаних республік. Не секрет, що однією з перших ініціатив МЗС Косова після проголошення незалежності у 2008 р. (якої Україна не визнає й досі) стало звернення до керівництва Фейсбуку з проханням дозволити користувачам у різних країнах світу позначати свою геолокацію саме як "Косово", а не як "Сербія". Таким чином, за словами одного з дипломатів, Косово стало першою країною, більше визнаною онлайн, ніж офлайн. В неофіційних розмовах представники Фейсбуку відзначали, що в різний час такі звернення вони отримували від політичних сил Палестини, Каталонії, Шотландії та навіть Курдистану. Українське МЗС витратило чимало власних сил та ресурсів, щоб добитися заборони "офіційних" акаунтів так званих "ДНР/ЛНР" у різних соцмережах.
Дальша "діджиталізація" міжнародних відносин відкриває новий простір для дипломатичного маневру. Наприклад, дає можливість російській владі організувати візит окремих європейських лідерів до окупованого Криму, спочатку - віртуальний.
Безумовно, після закінчення вимушеного карантину та відкриття кордонів світ повернеться "в офлайн". Однак чимала його частина залишиться у віртуальному просторі. А інша навіть після повернення вже ніколи не буде колишньою.
Дипломатія завжди була й залишається насамперед мистецтвом поєднувати непоєднуване. Інтегрувати нові елементи, не відмовляючись від кращих традицій. Набувати нових форм, зберігаючи незмінною суть. Збагачуватися навичками віртуального спілкування, не забуваючи законів Realpolitik. Саме здатність до швидкої адаптації, моментальне реагування на нові виклики, нестандартне мислення й гнучкість у прийнятті рішень відрізняє професійного дипломата від звичайного бюрократа-міжнародника.
У ХХІ ст. класична формула підготовки українського дипломата залишиться незмінною: "три П" персональних якостей (професіоналізм, порядність, патріотизм) + "три К" професійної підготовки (критичне мислення, креативність і комунікативні навички).
Утім, нові реалії вимагають і значно глибшої фахової спеціалізації: володіння сучасними інформаційними технологіями; використання інструментів штучного інтелекту для аналізу великих масивів даних; роботи з мультимедійними матеріалами для створення якісного контенту публічної дипломатії; розуміння принципів наукової та науково-технічної дипломатії, міжнародних механізмів боротьби з епідеміями та змінами клімату, основ цифрової економіки та нетикету (етикету поведінки в онлайн-середовищі).
Адже головний секрет успішної zoom-дипломатії не має нічого спільного з кількістю онлайн-конференцій чи відеодзвінків. У ХХІ ст., як і завжди, він полягає у здатності дипломата досягати максимальної чіткості у сприйнятті довкілля: вмінні zoom-in - помічати деталі та zoom-out - за дрібницями не випустити з уваги ширшу картину.