У Конгрес США внесено законопроект, який, серед іншого, закликає президента США оголосити Україну основним союзником поза НАТО. Це той випадок, коли твіт Дональда Трампа може виявитися важливішим за законопроект.
У 1987 р. зусиллями сенатора Сема Нанна в Кодексі Сполучених Штатів (консолідованому зводі законів) з'явився розділ 2350-a про основних союзників США поза НАТО (major non-nato allies, MNNA). Стосувався він поглибленого військового співробітництва. На той час для членів НАТО в американському законодавстві було прописано різні аспекти військової взаємодії, що роблять колективну оборону більш ефективною: спрощення отримання американських озброєнь, участь у спільних військових розробках, отримання підрядів Пентагону для підприємств союзників. Але зобов'язання колективної оборони у США були не тільки з країнами НАТО, а й із Японією, Південною Кореєю, Австралією. Особливі відносини з великими програмами військового співробітництва встановилися з Ізраїлем та Єгиптом. Надання статусу MNNA цим країнам стало розширенням перевірених часом процедур військового співробітництва в рамках НАТО на інших союзників США. Список основних союзників не був затверджений на рівні закону. Визначати їх мали спільними рішеннями міністр оборони та державний секретар США.
У 1996 р. в Кодексі Сполучених Штатів з'явився ще один розділ, 2321-k, який стосується процедур військової допомоги основним союзникам поза НАТО. Їх поширили на Австралію, Єгипет, Ізраїль, Південну Корею та Японію. Крім того, президент США був наділений повноваженнями в повідомному порядку надавати і позбавляти країни статусу основного союзника. Для цього президентові досить подати своє рішення (Determination) у Конгрес, і через 30 днів на названу країну поширюються процедури поглибленого військового співробітництва (або країна їх позбувається, але таких прецедентів досі не було). Нове законодавство полегшило прийняття рішень у США про поставки озброєнь та військової техніки, розширило їх можливу номенклатуру, спростило процедури експортного контролю.
Таким чином, статус основного союзника поза НАТО складається з двох наборів дотичних привілеїв, що визначаються розділами 2350-a і 2321-k Кодексу Сполучених Штатів. Основні союзники за першим із цих розділів визначаються спільним рішенням міністра оборони та держсекретаря, за другим - рішенням президента США. Досі ці рішення приймалися паралельно, за винятком Нової Зеландії, яка отримала статус за розділом 2350-a у 2002-му, за розділом 2321-k - у 1996 р.
Крім Австралії, Єгипту, Ізраїлю, Південної Кореї, Японії та Нової Зеландії, основних союзників, які входили в першу хвилю, цей статус отримали Йорданія (1996), Аргентина (1998), Бахрейн (2002), Філіппіни (2004), Таїланд (2004), Кувейт (2004), Марокко (2004), Пакистан (2004), Туніс (2015). Статус цих 15 країн визначений із точним виконанням процедури. Але є ще два основних союзники США, які отримали свій статус в особливому порядку: Тайвань і Афганістан.
У 2002 р. Конгрес вніс до закону про асигнування на ведення зовнішньополітичної діяльності пункт, який вимагав розглядати Тайвань в одному ряду з основними союзниками поза НАТО. Президент Джордж Буш-молодший не став накладати на закон вето, але визнав за потрібне нагадати Конгресу, що вимога розглядати Тайвань у такій іпостасі створює помилкове сприйняття політики США стосовно Китаю (то був період взаємного зближення) і вторгається в повноваження президента США, оскільки саме він, а не Конгрес, визначає, хто є основним союзником поза НАТО. Зрештою, адміністрація погодилася розглядати Тайвань у цій якості. Але від подання в Конгрес відповідного рішення президент Буш-молодший ухилився. Тайвань формально отримав усічений статус основного союзника в рамках розділу 2350-a Кодексу Сполучених Штатів, для якого достатньо рішення міністра оборони і державного секретаря.
У 2012 р. двозначна ситуація склалася стосовно Афганістану. Тоді тривали складні переговори США з афганським урядом про виведення стотисячного американського військового контингенту і розгортання нової, на порядок меншої місії. Вона потребувала, як і переважна більшість інших місій миру, угоди про статус сил (Status of Force Agreement, SOFA) з афганським урядом. Угода довго не підписувалася, США довелося шукати компроміси, частиною яких стала обіцянка надати Афганістану статус основного союзника поза НАТО. Його надали, але не за процедурою. Президент Барак Обама видав документ, названий не рішенням (Determination), а меморандумом (Memorandum), причому адресований не Конгресу, а державному секретареві. Сам текст був усіченим, порівняно з документами, які визначали статус інших союзників. Не містилося важливої мотиваційної частини, що ця країна віддана оборонній кооперації зі США і що така кооперація відповідає американським національним інтересам. Так само, як у випадку з Тайванем, цього було достатньо для надання статусу основного союзника згідно з розділом 2350-a Кодексу Сполучених Штатів, але не 2321-k.
Восьмого травня нинішнього року Дональд Трамп із дотриманням усіх процедур повідомив Конгрес про своє рішення надати статус основного союзника поза НАТО Бразилії. Минуло 30 днів, і рішення набуло чинності. Вперше про свій намір Трамп повідомив у березні на спільній конференції з президентом Бразилії Жаїром Болсонару. Американський президент запропонував навіть подумати про членство Бразилії в НАТО. Зрештою, чому б ні, - ніхто не забороняє розширювати НАТО за рахунок не тільки європейських, а й американських держав. Але у випадку з Бразилією на заваді стоїть закладене в Північноатлантичному договорі згадування тропіка Рака як південної межі альянсу. Трамп пообіцяв поговорити з багатьма людьми, аби знайти рішення.
Особливе ставлення Трампа до Бразилії можна пояснити компліментарністю нового президента цієї країни, якого уже встигли прозвати "тропічним Трампом". Не минуло й півроку після інавгурації - і Бразилія вже основний союзник США. Але є й глибша підстава. Бразилія може бути надійною опорою нової версії того, що двісті років тому отримало у США назву доктрини Монро - захисту Американського континенту від зовнішніх впливів. Нове американо-бразильське союзництво вже скоро можуть випробувати у Венесуелі.
Прагнення набути статусу основного союзника США поза НАТО, якщо вже членство в альянсі не наближається, всупереч усім внутрішнім законам та висловленим намірам, проявляється в зовнішній політиці України, як мінімум, із 2014 р. Наприкінці 2014-го у США було прийнято закон про підтримку свободи в Україні (Ukraine Freedom Support Act of 2014), який зіграв видатну роль в організації режиму санкцій, що стримують російську агресію. У його первісній версії містилося положення про надання Україні, Грузії та Молдові статусу основних союзників США поза НАТО. Це положення зникло до фінального голосування. Причина в тому, що, як і у випадку з Тайванем, встановлення такого статусу законом, та ще відразу для трьох країн, було б вторгненням у повноваження президента США. Загрозу такого вторгнення зняли на етапі внесення поправок в обмін на готовність Барака Обами погодитися зі значним посиленням санкцій проти Росії.
Нинішній законопроект про надання підтримки Україні для захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності (To provide support to Ukraine to defend its independence, sovereignty, and territorial integrity, and for other purposes) передбачає надання військової допомоги, включно з летальною зброєю, засобів кіберзахисту і все того ж статусу основного союзника поза НАТО аж до моменту набуття Україною членства в альянсі. Паралельно у США розглядають законопроект про військові асигнування на наступний фінансовий рік, яким передбачається збільшити військову допомогу Україні з 250 млн дол. до 300 млн, 100 млн із яких можуть бути використані на придбання летальної зброї. Не можна виключати, що, як і п'ять років тому, невловимий поки що статус буде принесений у жертву вже відчутній військовій допомозі.
Якби статус основного союзника США поза НАТО був наданий, Україна, певна річ, не отримала б гарантій безпеки. Це арія з іншої опери. Але Україна отримала б можливість, згідно з розділом 2350-a Кодексу Сполучених Штатів, брати участь у контрактах Пентагону за межами США; проводити спільні дослідження, включно з пов'язаними з протидією тероризму; здійснювати спільно зі США науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) в інтересах своєї національної оборони. Згідно з розділом 2321-k, з'явилося б право отримувати бронебійні боєприпаси з сердечником зі збідненого урану; розміщувати на своїй території військові запаси США; спільно зі США організовувати й фінансувати військові навчання; використовувати американську військову допомогу для комерційної оренди деяких категорій військової продукції; отримувати в оренду комплектуючі матеріали та обладнання для спільних НДДКР; у прискореному порядку отримувати американські ліцензії на комерційні супутники, їх технології та компоненти.
У наведеному переліку немає панацеї від російської агресії. Але це ще одна висота серед багатьох інших, котра дозволяє організувати стійкішу оборону від тривалого військового тиску з боку Росії. За цю висоту варто боротися, не втрачаючи відчуття реальності. Для отримання статусу основного союзника поза НАТО достатньо рішення президента США. Його, при збігу обставин, можна отримати так само блискавично, як свого часу Бразилія. Але рішення не буде ефективним, якщо виявиться вимученим, як сталося з Афганістаном. Надання статусу основного союзника поза НАТО має відповідати власному розумінню США своїх далекосяжних інтересів. Але, в кожному разі, чергова спроба отримати такий статус розширює можливості України для військового співробітництва зі США.