Хоча з моменту офіційного виходу Великої Британії з Європейського Союзу минуло п’ять місяців, епопея Брекзиту триває. І коли буде її фінал, поки що незрозуміло.
Між Лондоном і Брюсселем залишилося багато невирішених питань, насамперед щодо угоди про торгівлю, яка визначить характер економічних зв’язків партнерів. Домовившись про вихід, сторони відвели для остаточного врегулювання цих проблем час до кінця нинішнього року. І, поки врегулювання не завершене, у відносинах триває т.зв. перехідний період. Угода про вихід передбачає можливість його продовження (саме на випадок, якщо сторони не встигнуть урегулювати питання до кінця року).
У Брюсселі цей аспект Брекзиту публічно представляють як технічний — на противагу переговорам про вихід, які були надміру політизовані й дуже попсували імідж обох сторін. Тепер ЄС воліє говорити про переговори як про рутинний процес узгодження адміністративних питань. Його зволікання, згідно з офіційною позицією Брюсселя, не є політичною проблемою і буде викликане лише величезним обсягом корпусу регулюючих документів та багатоманіттям сфер, у яких діє спільна політика об’єднання.
Лондон ці переговори сприймає насамперед як політичні і, що важливо, в суспільній свідомості формує картину продовження «битви за незалежність». Для Джонсона та його соратників ціна успіху (і провалу) висока, тому й напруга переговорів не поступається в затятості переговірному процесу минулих років. З цієї самої причини Джонсон не може легко погодитися на продовження перехідного періоду: прем’єр, який рік будує свою публічну політику на ідеї повернення британського суверенітету, а до завершення перехідного періоду Британія в багатьох сферах продовжує жити за правилами ЄС.
Ускладнюють переговори й кілька серйозних питань, позиції сторін з яких поки що навіть не зближуються. Це насамперед основа майбутніх торгових зв’язків і економічного союзу. Категорична позиція ЄС полягає в тому, що такі відносини мають будуватися на основі європейського законодавства, на нормах і стандартах об’єднання. Лондон, у принципі, не заперечує проти такого підходу загалом, однак хоче врегулювати кожну сферу співпраці окремо (і в багатьох із них відмовитися від диктату ЄС), тоді як Брюссель наполягає на універсальності цього підходу.
Крім того, ЄС хоче створити єдиний міждержавний механізм управління і врегулювання суперечностей для відносин між сторонами та зробити його частиною угоди. Лондон, своєю чергою, віддає перевагу окремим секторальним угодам і врегулюванню будь-яких суперечностей, які виникатимуть, із допомогою механізму двосторонніх переговорів.
Для обох сторін очевидна важливість співпраці у сфері безпеки, але залишаються розбіжності в питанні регулювання міграції, в підходах до обміну інформацією між поліцейськими відомствами і навіть у взаємодії у військовій сфері (зважаючи на ймовірне посилення оборонної співпраці в ЄС та прохолодну позицію Лондона щодо будь-якої військової співпраці країн Заходу за межами НАТО).
Отож складність переговорів і непоступливість сторін очікувалися від самого початку. Можливо, саме тому численні свідчення пробуксовувань у діалозі довго не ставали головною темою світових ЗМІ (правда, на тлі пандемії COVID-19 це саме можна сказати ледь не про весь порядок денний світових новин). Безуспішність переговорів привернула до себе підвищену увагу зараз, адже саме на початку літа британський кабінет міг попросити продовжити перехідний період на наступний рік.
Саме гучна публічна відмова Лондона від такої можливості підігріла інтерес до переговорів. Уряд Бориса Джонсона зайняв досить жорстку позицію: Британія не проситиме продовження терміну, відведеного на підготовку угоди з ЄС. Останніми тижнями такі заяви дедалі частіше озвучували члени кабінету, а минулого тижня сам Джонсон заявив про недоцільність продовження переговорів стосовно торгівлі восени, якщо вони не дадуть результату до кінця літа.
Хоча новини видаються загрозливими, для серйозних побоювань поки що причин недостатньо. Жорсткість висловлювань Джонсона, взагалі, не найбільш надійний індикатор ситуації. На фінальному відтинку переговорів щодо Брекзиту він теж відзначився кількома схожими заявами й готовністю до виходу без будь-якої угоди, — тільки для того, щоб невдовзі змінити позицію на прямо протилежну і продовжити переговори з Брюсселем.
І тепер мало хто дивиться на жорсткі заяви Лондона як на крапку в діалозі. Хоча Джонсон і наполягає, що «домовлятися в останню хвилину, у грудні, за кілька днів до завершення перехідного періоду» буде нерозумно, по обидва боки протоки від його уряду підспудно очікують таких дій.
Скептичне ставлення до сценарію, в якому сторони не дійдуть згоди, будується не тільки на мінливому характері нинішнього британського прем’єра. Просто розійтися Британії і ЄС завадить також глибока взаємна зацікавленість у формуванні нового корпусу двосторонніх угод та в збереженні максимально тісних відносин і в торгівлі, і в багатьох інших галузях.
Криза, викликана пандемією коронавірусу, тільки посилила таку зацікавленість.
Євросоюз проходить через найбільший економічний спад у своїй історії, і заплановані витрати об’єднання на відновлення обіцяють бути величезними. Якщо вихід Британії з ЄС зашкодив політичній вазі організації у світі, втрата британської економіки, однієї з найбільших у регіоні, на тлі кризи може стати непоправною для Євросоюзу.
Лондон теж переживає скрутні часи, адже пандемія посилила негативний економічний ефект Брекзиту. На думку багатьох економістів, для низки галузей британської економіки — таких як туризм, пасажирська авіація, морські вантажоперевезення та багато інших — вихід із кризи без європейського ринку розтягнеться на багато років.
Нарешті, більшість британців — як серед прибічників виходу, так і серед противників — підтримують продовження перехідного періоду. Жителям островів зрозумілі ризики розриву з континентом, і для того щоб особисті втрати були якнайменшими, вони хочуть всеосяжної угоди з ЄС.
Отож нинішній демарш британського уряду є політичним маневром із багатьма смислами: зміцнити віру прибічників у незмінність курсу, показати опозиції силу та рішучість торі, «настрахати» Брюссель, щоб зробити того більш зговірливим. Але, в підсумку, ні Лондон, ні Брюссель не поставлять під удар власний добробут і дійдуть згоди. Адже зараз немає тих ключових причин, які обумовлювали непоступливість сторін на шляху до угоди про вихід: бажання згорнути процес, зберегти Британію у складі ЄС — в однієї сторони і побоювання, що такий сценарій можливий, — в іншої. Тим часом очевидно, що тісна економічна, гуманітарна й навіть політична співпраця необхідна і Великій Британії, і Брюсселю.
Логіка політичної боротьби, безперечно, може вплинути на формат угоди: можна очікувати підписання спільної торгової угоди нинішнього року (що буде представлене Лондоном як перемога й дозволить уряду Джонсона зберегти обличчя) і продовження переговорів із найскладніших питань після взаємних поступок (Британія збереже більшість механізмів регулювання ЄС, а Брюссель погодиться формально завершити перехідний період). Але, в кожному разі, загроза розійтися зовсім без угоди сьогодні дуже невисока, і для того, щоб усе завершилося саме так, необхідні нові обставини та дуже вагомі причини, яких поки що не видно.