UA / RU
Підтримати ZN.ua

Заворушення в Азербайджані: нафта озолотила, нафта й розоряє

Стихійні протести, що прокотилися минулого тижня кількома районами Азербайджану, правоохоронні органи пояснили підступами "опозиції і радикалів". Але учасниками мітингів ніхто не керує, і вони не висувають політичних вимог. Це - акт розпачу людей, чия багаторічна фінансова стабільність упала разом зі світовими цінами на нафту.

Автор: Володимир Аліфанов

Стихійні протести, що прокотилися минулого тижня кількома районами Азербайджану, правоохоронні органи пояснили підступами "опозиції і радикалів".

Але учасниками мітингів ніхто не керує, і вони не висувають політичних вимог. Це - акт розпачу людей, чия багаторічна фінансова стабільність упала разом зі світовими цінами на нафту. Цей ресурс вивів країну з розрухи 1990-х і ввів до числа економік світу, що швидко зростають, але віра в нього виявилася згубною.

Після розпаду СРСР Баку побачив у своїх вуглеводневих запасах головні ліки від економічних і соціальних проблем. У 1994 р., коли країна програла Вірменії війну за Нагірний Карабах, а річна інфляція маната досягла 1664%, у Баку було укладено "контракт століття", за яким до каспійських родовищ отримали доступ закордонні нафтові компанії. Умови були досить вигідні для Азербайджану, чия держкомпанія SOCAR також брала участь в угоді: він отримував 80% усього чистого прибутку. Тоді ж, у 1994 р., ухвалили рішення про будівництво трубопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан, який запустили через дванадцять років, і він дав змогу качати в Європу не тільки свою, а й казахстанську нафту.

На початку минулого десятиліття Азербайджан став світовим лідером за обсягами прямих іноземних інвестицій: вони становили понад 28% його ВВП. Економіка повністю відновилася, а до 2008 р. подвоїлася порівняно з 1990-м. У рік світової економічної кризи в Азербайджані зберігалося певне зростання: 10,8% ВВП - це не рекордні 34,5%, як бувало, але вище, ніж багато інших країн можуть досягти навіть у благополучні часи. Грошей вистачало навіть на такі дорогі й престижні проекти, як Європейські ігри-2015 (за різними оцінками, на них пішло від трьох до п'яти з лишком мільярдів доларів) і Євробачення-2012, для якого в столиці спеціально побудували спортивно-концертний комплекс.

При цьому не можна сказати, ніби влада не бачила загрози в тому, що 60,7% обсягу експорту становила сира нафта, а ще 24,5% - нафтопродукти. Президент Ільхам Алієв неодноразово казав про необхідність позбуватися нафтової залежності. Оперував він і терміном "голландська хвороба" - так називають ситуацію, коли приплив іноземної валюти зміцнює місцеву валюту, що робить виробництво й експорт продукції невигідним, а відтак призводить до загибелі цілих галузей і масового безробіття. Хворобі цій, як запевняв президент іще в 2011 р., вдалося запобігти, офіційна мета номер один - диверсифікація економіки - поступово досягалася. Алієв рік за роком розповідав про інфраструктурні проекти в регіонах, підтримку малого й середнього бізнесу, необхідність розвивати промисловість, туризм, сферу послуг, інформаційні технології…

І ось тепер виявилося: мав рацію відомий азербайджанський економіст Азер Мехтієв, який називав слова президента "списком побажань" і підозрював, що обнадійливі показники розвитку ненафтових секторів економіки отримано за рахунок маніпулювання цифрами. Уже після масових заворушень, 18 січня, на засіданні Кабміну, де підбивали підсумки соціально-економічного розвитку за минулий рік, Алієв уживав ті ж таки "потрібно" і "мають". "У всіх регіонах мають бути створені промислові зони", "потрібно розробити гнучкіший, оперативний механізм управління", "непотрібні структури маємо скасувати", "мають бути зроблені дуже серйозні кроки задля ефективнішої роботи транспортних коридорів". Але ж кошти на все це в Азербайджану були, та й зараз є: Державний нафтовий фонд, у якому залишилося близько
34 млрд дол., створювався в тому числі для фінансування загальнонаціональних проектів та соціально-економічного прогресу країни.

Час для реформ теж був. Нагадування про те, що від нафти потрібно "відв'язуватися", країна отримала ще в 2009 р.: виявилося, що запаси розроблюваних родовищ менші за очікувані. І хоча про виснаження Південно-Каспійського нафтогазоносного басейну загалом не йдеться (Азербайджану належить як мінімум мільярд тонн нафти, а за оцінками фахівців SOCAR - у чотири рази більше), темпи видобування довелося знижувати. Деколи більш ніж на 5% на рік. А потім вуглеводні почали дешевшати, і розмови про диверсифікацію залунали з новою силою.

Пересічні азербайджанці відчули зміни на гірше ще на початку минулого року. Національна валюта почала знецінюватися (зараз, коли Центробанк відпустив її курс, долар коштує не 0,78 маната, як рік тому, а вже більше ніж 1,60), товари, особливо імпортні, - дорожчати, робочі місця - скорочуватися. Першим постраждав банківський сектор: до літа 10% його співробітників опинилися на вулиці. Зниження й затримки зарплат стали поширеною практикою навіть у провідних компаніях. І от до нинішнього січня, коли нафта й манат впали знову, утворилася критична маса населення, яке витратило заощадження і вже не має можливості сплачувати кредити.

13 січня масові протести зачепили і центр країни, і узбережжя на південному сході, і південний захід. У місті Сіазань, куди довелося ввести спецпризначенців МВС, дійшло до сльозогінного газу, гумових куль і затримання 55 учасників. 15 січня не менше тисячі жителів північно-східного міста Губа перекрили дорогу на Баку. Поліція розігнала їх із застосуванням водометів і гумових кийків, а кілька десятків людей заарештувала. Але вони не були організаторами акції: просто городяни після вечірнього богослужіння почали обмінюватися наболілим і в результаті вийшли на вулицю.

Влада закрила обмінники поза банками, подала парламенту пропозицію стягувати 20% валюти, що вивозиться з країни як інвестиції, і оголосила про сувору економію державних коштів. Водночас вирішено з 1 лютого збільшити зарплати в бюджетній сфері і соцвиплати на 10%. Стартувала кампанія боротьби з тими, хто "штучно завищує ціни на продукти": про порушені кримінальні справи повідомляють у спільній заяві міністерство економіки і генпрокуратура.

Чи залежить щось іще від Ільхама Алієва, який називає стан економіки "дуже міцним і позитивним", - питання. З одного боку, керівник він жорсткий (принаймні опозиційні рухи при ньому придушені й неспроможні, а їхні найяскравіші фігури - або у в'язниці, або в еміграції), а тепер у нього немає іншого виходу, крім як усерйоз узятися за давно обіцяне. З іншого боку, у рейтингу сприйняття корупції, що його складає організація Transparency International, Азербайджан - на 126-му місці, разом із Гамбією і Гондурасом, що аж ніяк не свідчить про те, що держава є добре керованою. У роки достатку азербайджанці з корупцією мирилися, але тепер, на мітингах, почали згадувати і про неї - а звідси один крок до політики.