У Білорусі четвертий місяць тривають вуличні протести. Конституційна реформа, яка, за задумом адміністрації Олександра Лукашенка, має стабілізувати ситуацію, не вмиротворяє протестувальників. Опонентів Лукашенка не зупиняють і жорсткі заходи, до яких вдається режим, — ні небезпека потрапити під постріл помпової рушниці або струмінь водомета, ні загроза бути затриманим і перспектива опинитися побитим на вулиці або в СІЗО. Смерть Романа Бондаренка від рук силовиків, що сталася в момент природного спаду протестів, викликала обурення і знову вивела на вулиці тисячі білорусів.
Попри мужність і впертість протестувальників (що свідчить про формування білоруського громадянського суспільства), вони не домоглися головної мети — відставки Лукашенка. Ослаблений вуличними протестами, опинившись під одночасним тиском Заходу й Росії, невизнаний глава білоруської держави намагається маневрувати на дедалі вужчому полі. Та поки що він зберігає владу, хоч і без легітимності в очах багатьох білоруських громадян та міжнародної спільноти.
Протистояння білорусів і режиму Лукашенка, яке чимось нагадує Євромайдан, примусило Київ скоригувати політику щодо Мінська. У результаті, Україна не визнала Лукашенка легітимно обраним президентом і пообіцяла приєднатися до санкцій ЄС проти білоруських чиновників. А на тлі масового виїзду з Білорусі висококваліфікованих фахівців Зеленський підписав указ, який сприяє імміграції в Україну айтішників.
Прибічники жорсткої лінії кажуть: усього цього замало й моральний обов'язок українців — підтримати білорусів, які борються проти диктатури. Крім того, підтримка білорусів — це й протидія Росії, що намагається інкорпорувати Білорусь, адже розширення впливу Кремля в сусідній країні загрожує нашій безпеці. Тому лунають заклики дослухатися до лідерів білоруської опозиції і впровадити санкції проти компаній, пов'язаних із Лукашенком та наближеними до нього олігархами.
Партнери України по «Люблінському трикутнику» — Литва і Польща — теж очікують від Києва рішучіших дій стосовно Лукашенка та лідерів білоруської опозиції: визнати Світлану Тихановську обраним президентом Білорусі, а Координаційну раду — законним органом, що бере участь у процесі мирної передачі влади.
«Київ, Вільнюс і Варшава мають спільно очолити процес вжиття жорстких заходів стосовно Мінська, впровадивши економічні санкції проти Білорусі. Україна має бути жорсткішою й послідовнішою, ніж нерішучий Євросоюз. Так ми не тільки підтримуємо протестувальників, а й сприяємо становленню нашої країни як лідера Східноєвропейського регіону», — сказав у коментарі ZN.UA доцент кафедри міжнародних відносин Київського національного університету культури та мистецтв, колишній посол України в Білорусі Роман Безсмертний.
При цьому Європейський Союз уже під кінець цього місяця може оприлюднити третій пакет санкцій проти Білорусі, який включатиме як фізичних осіб, так і організації. Про це домовилися міністри закордонних справ країн-членів ЄС на відеоконференції минулого четверга. За словами глави дипломатії ЄС Жозепа Борреля, «санкціонування компаній торкнеться нормального економічного розвитку (Білорусі. — В.К.)».
Незважаючи на заклики Безсмертного та його однодумців, українська влада не має наміру посилювати свою політику стосовно режиму Лукашенка. Чому?
Як зазначив у розмові з ZN.UA один із високопоставлених працівників Офісу президента, Київ «ітиме за Брюсселем, а не забігатиме вперед». При цьому наші співрозмовники відзначають, що ЄС і США теж поки що обмежуються лише санкціями до чиновників, відповідальних за репресії проти білоруських громадян. Головний критерій, яким керуються в Києві, приймаючи рішення щодо Білорусі, — наскільки вони відповідатимуть національним інтересам України.
Так, в українській столиці відмовляються від контактів із Лукашенком. Але й не планують впроваджувати якісь санкції проти нього. Причина — можливі дії у відповідь Лукашенка у сфері українсько-білоруських торгово-економічних відносин, про які скажу трохи нижче.
Однак, відмовляючись від контактів із самопроголошеним президентом Білорусі, у Києві не мають наміру зустрічатися й із нинішніми лідерами білоруської опозиції. «Тихановська, Колесникова та інші стоять на проросійській позиції у важливих для нашої країни питаннях, які стосуються адекватної оцінки дій Російської Федерації в Україні. Зокрема Криму. Ми не будемо з ними контактувати», — зазначив у розмові з ZN.UA високопоставлений працівник ОПУ.
Моделюючи ситуацію, наші співрозмовники з Банкової та Михайлівської відзначають: зважаючи на настрої нинішніх лідерів білоруської опозиції, якщо вони прийдуть до влади, то стануть проводити стосовно України політику, яка загалом не відрізнятиметься від тієї, яку проводить Лукашенко. «І чого ми досягнемо, розвиваючи з ними контакти? Особливо якщо Лукашенко й далі зберігає владу?» — запитують наші високопоставлені конфіденти. А ряд експертів у розмові з ZN.UA висловлюють сумніви, що наступний президент Білорусі, який прийде до влади з допомогою Росії, буде демократичнішим, ніж Лукашенко.
Поки що ж Київ і Мінськ обмінюються жорсткими заявами. З боку Лукашенка це нерідко персоніфіковані, відверто хамські випади. Чого варта фраза: «Чья бы корова мычала, а Зеленского — молчала». Лукашенко також обвинувачує Київ (нарівні з Варшавою та Вільнюсом) у керуванні білоруськими протестами, заявляє про існування на території нашої країни центру з розхитування ситуації в Білорусі та вістить про диверсії з боку України.
Однак жорстка риторика не означає, що Мінськ і Київ мають намір впроваджувати взаємні економічні санкції. «Ми точно не будемо першими, хто піде на цей крок», — чув я і на Банковій, і на Михайлівській. (Нагадаємо, Київ поки що не впровадив санкцій стосовно білоруських чиновників, відповідальних за репресії проти білорусів. При цьому наші співрозмовники запевняють, що після заяви про приєднання до санкцій Євросоюзу наша країна реалізовуватиме це політичне рішення.)
Не очікують у Києві, що економічні санкції проти України впровадить і Лукашенко, хоча й погрожує це зробити. «Ви (Україна. — В.К.) проти нас санкції вводите? Слухайте, та отямтеся ви. Ви дивитеся, щоб ми не закрили кордон для товарів із української території. Ну, і ви взагалі не зможете не тільки на наш ринок поставляти продукцію, а й переробляти в Білорусі українську продукцію, поставляти на всі ринки. Насамперед — євразійський ринок», — заявив недавно Лукашенко.
Причина, яка стримує обидві сторони від поглиблення кризи україно-білоруських відносин, — у структурі двосторонньої торгівлі.
У Києві добре розуміють, що Білорусь Олександра Лукашенка — зовсім не нейтральна й дружня країна, а союзник агресора. Що самопроголошений президент — зовсім не гарант того, що через українсько-білоруський кордон не підуть російські танки. Але при цьому Білорусь входить до п'ятірки найбільших економічних партнерів України: 2019 року товарообіг між країнами становив 5,8 млрд дол. І наша країна залежна від сусідки з низки стратегічних товарів.
За українським даними, за січень—липень 2020 року частка білоруського дизпалива на українському ринку становила 30%, бензину А-92 — 99,7%, бензину А-95 — 66%, реактивного пального (для літаків) — 19%. Крім того, білоруси на 80% задовольняють потреби України в бітумі, що використовується на будівництві автомобільних доріг.
Тому глава МЗС України Дмитро Кулеба й заявляв, що Київ не має наміру впроваджувати економічні санкції. За його словами, торгівля з Білоруссю взаємовигідна, тому такий крок не буде розумним. Однак, як відзначає очільник українського зовнішньополітичного відомства, ця позиція може змінитися, якщо Росія встановить контроль над білоруськими підприємствами.
«Білорусь зайняла нішу, яку звільнила Росія після початку російсько-української війни, а українська влада роками не вирішувала питання диверсифікації поставок стратегічних продуктів. Тепер Мінськ своїми рішеннями може дестабілізувати економічну ситуацію в Україні. Тому, хоч ми й переконані противники економічних відносин із лукашенківською Білоруссю, яка є для нас недружньою державою, все-таки вважаю, що в політиці санкцій мусимо керуватися своїми національними інтересами», — зазначив у коментарі ZN.UA економіст, співзасновник Інституту чорноморських стратегічних досліджень Юрій Смелянський.
Своєю чергою, і самому Лукашенку невигідно рвати економічні зв'язки з Україною, посилюючи тим самим залежність від Росії: в українсько-білоруському товарообігу Білорусь має позитивне торговельне сальдо, і для Мінська наша країна — вигідний ринок збуту білоруської продукції. У тому числі й машинобудівної. А коли Лукашенко знизить поставки нафтопродуктів в Україну, це вдарить по його режимові, який живе з цих продажів. До того ж Білорусь користується й тим, що через її територію як реекспорт ідуть поставки російських товарів в Україну, а українська продукція потрапляє на ринок Росії.
Та й самі білоруські експерти і журналісти у своїх публікаціях відзначають, що Мінськ, незважаючи на його негативну риторику, не зможе вести торгову війну з Києвом через високу залежність від українського ринку. «Очевидно, що в зовнішній торгівлі Білорусь більшою мірою залежить від України, ніж Україна від Білорусі», — пише економічна оглядачка білоруського інтернет-видання «Белрынок» Тетяна Маненок.
Ці цинічно-прагматичні підходи і визначають нинішню політику Мінська та Києва стосовно одне одного. Тому, виступаючи за діалог білоруської влади і опозиції, засуджуючи репресії режиму Лукашенка, вимагаючи звільнити політичних в'язнів, Україна й надалі торгуватиме з Білоруссю, утримуючись від жорстких дій у сфері економіки. Але прагматизм не повинен ставити під загрозу нашу національну безпеку: Київ має позбутися залежності від Білорусі в бензині та дизпальному, диверсифікуючи джерела поставок цих стратегічних продуктів у нашу країну. Інакше примхи Лукашенка й далі впливатимуть на українську економіку та безпеку.
Більше статей Володимира Кравченка читайте тут.