«Мы рождены, чтоб сюр здесь сделать былью» — схоже, саме таке гасло команда переговірників під чуйним керівництвом глави ОПУ Андрія Єрмака обрала в процесі врегулювання в Донбасі.
Лише тиждень тому, згадуючи звернення голови української делегації в Тристоронній контактній групі (ТКГ) Леоніда Кравчука до Верховної Ради з проханням розглянути прийняту парламентом 15 липня постанову про призначення місцевих виборів у 2020 році, я, обурюючись, запитувала: «Чому конституційний орган суверенної держави, взагалі, має розглядати якісь ультиматуми, висунуті представниками країни-агресора на якомусь консультаційному майданчику?» і закликала усвідомити весь сюрреалізм того, що відбувається, ділячись інформацією, що росіяни в ТКГ вже пропонують «попрацювати разом» над текстом постанови, яка скасує або відкоригує постанову ВРУ, що так бісить Москву.
І всього лише тиждень по тому, 11 вересня, українська делегація в Берліні на зустрічі дипломатичних радників лідерів «нормандської четвірки» дала зрозуміти іншим присутнім, що Верховна Рада України таки розгляне найближчим часом проєкт постанови, яка скоригує постанову, прийняту нею 15 липня. Тобто три людини — високопоставлений клерк допоміжного органу, що забезпечує роботу президента; представник виконавчої гілки влади — член уряду (віцепрем'єр) і один депутат із фракції президентської партії — в державі з парламентсько-президентською формою правління дають державі-агресорові обіцянку з приводу швидких дій законодавчого органу України. На жаль, сюр міцнішає.
Так, про нібито досягнуту в Берліні домовленість про перегляд Верховною Радою постанови про місцеві вибори повідомив на пресконференції за підсумками зустрічі представник Росії Дмітрій Козак. Так, формальний голова української делегації віцепрем'єр Олексій Резніков наступного дня в коментарі РБК-Україна спробував спростувати сказане Козаком, стверджуючи, що обіцянок переглянути парламентську постанову українська сторона не давала. Резніков навіть підкреслив: обговорення радниками «нормандської четвірки» компетенцій Верховної Ради було б некоректним. Днем пізніше, ввечері в неділю, з такою ж версією на телеканалі «Україна 24» виступив і Єрмак: «Жодних зобов'язань з української сторони щодо перегляду судових рішень Верховної Ради не було, і це неможливо, тому що ми не можемо втручатися в діяльність українського парламенту».
Але диявол, як відомо, ховається в деталях, у яких мало хто хоче порпатися. І в словесній еквілібристиці. В інтерпретації Єрмака і Резнікова, учасники берлінської зустрічі були «поінформовані, що є ініціатива українських депутатів, самостійна ініціатива, не пов'язана ні з чиєю позицією», і що, мовляв, «ані Козак, ані інші радники не мають наміру втручатися в суверенітет парламенту».
Однак Резніков та Єрмак зі своїми коментарями трохи спізнилися. Оскільки їх колега по делегаціях і в ТКГ, і на зустрічі радників «четвірки» — «слуга народу» Андрій Костін чи то в нападі депутатської відвертості, чи то розслабившись після багатогодинного напруженого спілкування, чи то просто не бачачи нічого поганого в тому, що він повідомляє, ще вночі після переговорів у коментарі «Інтерфакс-Україна» зізнався: на зустрічі радників українська делегація відзначила можливість внесення змін до постанови Верховної Ради про призначення місцевих виборів. «Сьогодні на зустрічі було відзначено, що на розгляді українського парламенту перебуває проєкт про внесення змін до постанови про призначення місцевих виборів, який передбачає іншу редакцію пункту 4, з приводу якого стільки гучних спекуляцій. Запропонована редакція повністю відповідає Мінському комплексу заходів», — запевнив представник України в політичній підгрупі ТКГ, додавши: «...на зустрічі відзначалося, що цей проєкт було внесено 28 липня 2020 року — задовго до того, як почалася інформаційна атака на делегацію у зв'язку з пунктом 4».
Можна, звісно, скільки завгодно придумувати дієслова замість слова «пообіцяли», однак у Костіна, судячи з його коментарю, немає сумнівів у тому, що «корегуючий» проєкт постанови буде розглянутий Радою: «Я сподіваюся, що в процесі розгляду проєкту Кравчук зможе виступити перед парламентом, донести свої аргументи, щоб продемонструвати, що Україна прихильна виконанню мінських домовленостей».
Тож тепер, після берлінської зустрічі Єрмака й Козака в «нормандському форматі», стає зрозуміло, чому в офіційному повідомленні ОПУ за результатами засідання ТКГ 2 серпня з'явилася цитата Кравчука, яка здивувала й обурила нас тоді, — «розгляд відповідного питання (про перегляд постанови про місцеві вибори. — Т.С.) українським парламентом передбачає низку процедур, виконання яких потребує часу». Очевидно, вже тоді Єрмак & Кº мали намір не києм, то палицею пропихати через ВРУ зміну горезвісного п.4 постанови про місцеві вибори, чого в ультимативній формі вимагає Росія.
І, щоб це не так мало такий уже явний вигляд задоволення російських «хотілок», «раптом» усі згадали про проєкт постанови депутата «Слуги народу» Олександра Качури, який пилюжився десь у парламентських надрах. Цей документ справді був зареєстрований ще 28 липня і справді передбачає внесення змін до постанови про призначення місцевих виборів від 15 липня. Сам Качура в коментарі LB.ua наступного дня після зустрічі «нормандських» радників спробував усіх заспокоїти, запевнивши, що, мовляв, про перенесення чи скасування виборів, як і про проведення їх на окупованих територіях, у його проєкті не йдеться, а документом передбачається внести зміни до п. 3 постанови від 15 липня в частині проведення виборів в облради Донецької і Луганської областей на підконтрольній території, що раніше прийнятою постановою не передбачалося. Крім того, депутат озвучив свій намір внести зміни і в п.4 постанови — про те, що місцеві вибори на непідконтрольних територіях можливі тільки після повноцінного завершення процедур демілітаризації, роззброєння та прийняття окремого закону. «Не слід шукати якусь «зраду» в запропонованих мною змінах до постанови», — закликав Качура.
На жаль, не виходить. «Зрада», схоже, все-таки намічається. І хоча, на перший погляд, проєкт Качури справді присвячений необхідності й можливості проведення 25 жовтня 2020 року виборів до облрад Донецької та Луганської областей (цю тему залишимо за рамками цієї статті), хоча пояснювальна записка до нього містить аргументацію саме щодо можливості «забезпечення представництва спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ і міст Донецької та Луганської областей», — документом пропонується внести в постанову і деякі інші зміни, що викликають великі запитання. Причому йдеться не тільки про горезвісний п.4, що так дратує Росію.
Качура, відзначаючи у своїй пояснювальній записці допущені в постанові від 15 липня «термінологічні помилки та технічні недосконалості, що дозволяють вільне й двозначне тлумачення» деяких норм цього документа, у своєму проєкті теж пропонує неоднозначні формулювання. Наприклад, брови починають повзти вгору при ознайомленні з п.3, яким, власне, й пропонується провести вибори до облрад двох областей Донбасу. Цей пункт закінчується згадуванням «особливого порядку місцевого самоврядування». Однак речення сформульоване таким чином, що незрозуміло, де ж саме вводиться цей «особливий порядок» — на окупованій чи підконтрольній Києву території. Чи на всій території Донецької і Луганської областей, як пропонував Фокін? Крім того, «буквоїд» Качура чомусь не зазначає, ким, коли, на який термін і на підставі яких законів або інших правових актів впроваджується цей «особливий порядок» (чи особливий статус?).
Ну, а тепер, про пункт 4, про необхідність і обґрунтування зміни якого в пояснювальній записці до проєкту Качури чомусь немає ані слова. Нагадаємо: в постанові від 15 липня дуже чітко й досить докладно описано умови, за яких можуть відбутися місцеві вибори на нині окупованих Росією територіях. Це, зокрема, «припинення тимчасової окупації і збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме: виведення всіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України; відновлення повного контролю України за державним кордоном України; роззброєння всіх незаконних збройних формувань та найманців, які діють на тимчасово окупованих територіях України; відновлення конституційного ладу і правопорядку на тимчасово окупованих територіях України; забезпечення безпеки громадян України, що проживають на відповідних територіях Автономної Республіки Крим, Донецької та Луганської областей та міста Севастополя, після повноцінного завершення на відповідних територіях процедур з роззброєння, демілітаризації та реінтеграції відповідно до стандартів Організації Об'єднаних Націй та Організації з безпеки і співробітництва в Європі». Все дуже чітко й зрозуміло.
У пропонованому ж Качурою варіанті пункт 4 урізано практично втричі! З нього зникли не лише згадки про Росію як про агресора й окупанта, а й уся деталізація умов, за яких вибори на тимчасово окупованих територіях стануть можливими. А без цієї деталізації залишений куций шматок тексту за бажання можна тлумачити доволі вільно. Бо з такого тексту вже зовсім незрозуміло, не тільки що ж вважати «повноцінним завершенням», але й кого саме слід роззброювати, а також що мається на увазі під «демілітаризацією» і «реінтеграцією». Простір для фантазій, особливо російських, відкривається просто безмежний. Мені це за стилем нагадує втюханий Україні російський варіант «формули Штайнмаєра», де говориться про визнання ОБСЄ виборів в ОРДЛО такими, що відповідають принципам цієї організації «в цілому», тобто надається велика можливість заплющити очі на допущені порушення.
Цілком можливо, що депутат від «Слуги народу» Качура й справді був стурбований винятково виборчими правами жителів Донецької і Луганської областей, і його проєкт постанови, що коригує документ, прийнятий Радою 15 липня, як стверджує Рєзников, «самостійна ініціатива, не пов'язана ні з чиєю позицією». Однак хронологія певних подій навіює деякі сумніви.
Давайте згадувати. Отже, 15 липня Верховна Рада прийняла постанову №795-IX «Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році», що роздратувало Москву жорсткими й однозначними формулюваннями пункту 4. На засіданні ТКГ 22 липня було досягнуто домовленості про «повне та всеосяжне припинення вогню на лінії розмежування з 27 липня», назване Банковою «проривом у мінському процесі». Цим же числом датований і скандальний хамський лист Козака на ім'я дипрадника Меркель Я.Хеккера, що містить відмову брати подальшу участь у «нормандському форматі» на рівні радників і згадування про якийсь російський драфт підсумкового документа за результатами зустрічі радників «четвірки», який планувався і який нібито проігнорували інші учасники «Норманді». А наступного дня, 28 липня, у Верховній Раді було зареєстровано проєкт постанови «вірного солдата» Банкової Качури, який каструє пункт 4 постанови ВРУ від 15 липня. Після досить тривалої літньої перерви 18–19 серпня проходить чергове засідання ТКГ, на якому дебютує Кравчук. Росіяни в ультимативній формі вимагають, щоб Верховна Рада скасувала постанову від 15 липня, в результаті чого Кравчук звертається до ВРУ з проханням розглянути відповідність цього документа мінським домовленостям. Тоді ж у ЗМІ зливається російська версія підсумкового документа майбутньої зустрічі радників «нормандської четвірки», зважаючи на все, саме той драфт, про який згадував Козак у своєму скандальному листі німецькому колезі. У цьому документі в пункті 1.2 чорним по білому записано, що Україна «вживе всіх заходів» «до скасування до наступного засідання ТКГ 19 серпня 2020 року всіх положень Постанови Верховної Ради України від 15 липня 2020 року №3809, що суперечать Мінським угодам». Після засідання ТКГ 19 серпня, яке не задовольнило росіян, зустріч радників у Парижі, що намічалася на 28 серпня, було скасоване, а наступне засідання ТКГ 2 вересня фактично заблоковане вимогами російської сторони відмінити положення постанови ВРУ від 15 липня, що їх не влаштовують. Що підтверджує навіть офіційне повідомлення ОПУ від 2 вересня: «Представники РФ у ТКГ наполягають на внесенні змін до постанови Верховної Ради України №795 від 15 липня 2020 року». Через кілька днів порушується перемир'я в Донбасі: по українських позиціях ведеться ворожий обстріл, у результаті якого загинув український боєць, ще кілька людей були поранені. 11 вересня в Берліні проходить зустріч радників «нормандської четвірки», після якої Козак повідомляє про готовність української сторони переглянути постанову від 15 липня.
То що ж випливає з цієї хронології? На наш погляд, як мінімум те, що українська сторона знала про забаганки росіян задовго до того, як вони стали відомими широкій громадськості, оскільки вимогу скасувати положення постанови від 15 липня викладено в драфті російського документа за результатами зустрічі радників, підготовленому до 19 серпня та, дуже ймовірно, до 27 липня, коли було відправлено листа Козака німецькому колезі з копіями іншим учасникам «квартету».
До слова, а чому Рєзников, відкидаючи зв'язок проєкту Качури з вимогами росіян скасувати положення постанови від 15 липня, раптом згадав про запровадження режиму перемир'я? «Цю ініціативу, якщо я не помиляюся, було запропоновано після початку режиму припинення вогню, її можна перевірити на сайті ВР», — повідомив віцепрем'єр. Обмовка за Фрейдом? У проєкті Качури про перемир'я ані слова, його документ — про вибори. А може, скасування положень постанови від 15 липня, що так роздратували росіян, було однією з їхніх умов установлення режиму припинення вогню? Якщо таке припущення правильне, це пояснює, чому саме 28 липня, наступного дня після початку перемир'я, надійний «багнет» ОПУ Качура завбачливо вніс у парламент проєкт постанови, що прибирає всі подразники для росіян із документа від 15 липня. А тепер цей заздалегідь заготовлений проєкт наполегливо намагаються подати як такий, що не має жодного стосунку до вимог Росії, посилаючись на те, що його, мовляв, зареєстровано давно.
Команда, керована Єрмаком, повторює, що ніхто, зокрема й Козак, «не збирається втручатися в суверенітет» українського парламенту. Але документи — як злиті росіянами, так і раніше оприлюднені самим ОПУ, — свідчать про протилежне. Росія грубо намагається втрутитися в роботу законодавчого органу України, і складається враження, що нинішні українські «мінські» й «нормандські» переговорники не тільки не відкидають рішуче цих спроб, але й незграбно намагаються їх завуалювати й допомогти протягнути через Раду поправки, які ультимативно вимагає прийняти країна-агресор.
Донедавна багато депутатів зі «Слуги народу», включаючи керівника фракції Арахамію, голову партії Корнієнка й самого спікера Разумкова, відповідаючи на запитання з приводу звернення до парламенту Кравчука з проханням розглянути постанову від 15 липня щодо відповідності її положень мінським домовленостям, стверджували, що будь-який перегляд цього документа неможливий, оскільки це може поставити під загрозу проведення виборів на всій території України. Ба більше, 31 серпня й Корнієнко, й Разумков запевнили журналістів у відсутності в парламенті пропозицій відносно змін або скасування постанови від 15 липня. «Станом на сьогодні жодних нормативних пропозицій від суб'єктів законодавчої ініціативи у Верховну Раду не надходило. Я маю на увазі постанову про скасування постанови», — повідомив Разумков. «Я не бачу нині ініціатив щодо цих змін з боку суб'єктів законодавчих ініціатив», — підтвердив Корнієнко. Виявилося, така ініціатива є…
Сьогодні, коли ця стаття вже дописувалася, спікер Разумков повідомив, що на цьому пленарному тижні Верховна Рада не розглядатиме зміни до постанови про місцеві вибори і що внести до неї будь-які зміни буде «м'яко кажучи, дуже складно». «Верховна Рада самостійно приймає рішення і буде робити так надалі», — запевнив Разумков.
Подивимося.
Праві ми чи ні в наших міркуваннях, чи правильні наші припущення та підозри, з'ясується вже найближчими днями. І якщо почнеться активність Банкової та її найвірніших парламентських «слуг» із проштовхування проєкту постанови Качури, якщо президент або голова ОПУ почнуть особисто обдзвонювати членів фракції з вимогою голосувати за цей документ, значить, ми, на жаль, не помилилися, і нинішня владна команда готова піти на нові й досить серйозні поступки агресорові. Можливо, багато чого стане ясно вже завтра, коли на своє засідання збереться профільний комітет із питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.